Рішення № 77820287, 31.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2018Справа № 910/4356/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд», Івано-Франківська обл., Коломийський район, с. Великий Ключів

до відповідача: Військової частини 3077 Національної гвардії України, м. Київ

за участю прокурора Військової прокуратури Центрального регіону України

про стягнення 255 362,36 грн, -

За участю представників:

від позивача: Піцьків В.Я.

від відповідача: Литвиненко С.В.

прокурор: Шпірук М.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини 3077 Національної гвардії України про стягнення 255 362,36 грн, з яких: 206 715,51 грн - заборгованість за договором підряду № 050216/1 від 05.02.2016; 29 602,72 грн - пеня, 3 058,00 грн - 3% річних, 15 986,13 грн - інфляційне збільшення боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на проведення будівельно-монтажних робіт № 050216/1 від 05.02.2016 в частині здійснення оплати виконаних робіт на суму 206 715,51 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 30.05.2018.

18.05.2018 заступником військового прокурора Центрального регіону України подано до суду заяву від 18.05.2018 вих. № 05/2-239 про вступ у справу.

29.05.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на невідповідність договору підряду № 050216/1 від 05.02.2016 вимогам закону. За твердженнями відповідача, вказаний договір був укладений без відповідних бюджетних асигнувань та з перевищенням командиром Військової частини 3077 Національної гвардії України своїх повноважень. Окрім того, відповідач вказав про можливість підроблення підпису командира Військової частини 3077 Національної гвардії України, проставленого на договорі.

30.05.2018 судом, за клопотанням позивача, оголошено перерву в судовому засіданні до 20.06.2018.

19.06.2018 відповідачем подано до суду клопотання від 18.06.2018 вих. № б/н про витребування у позивача оригіналів документів, копії яких додано до позовної заяви.

20.06.2018 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про необґрунтованість доводів відповідача про недійсність бюджетного зобов'язання, оскільки у даному випадку між сторонами виникли господарські зобов'язання, які підлягають належному виконанню. На підтвердження дійсності підпису командира Військової частини 3077 Національної гвардії України позивачем було подано до суду нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_3, яка за своєю формою та змістом відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.06.2018 судом розглянуто та задоволено клопотання відповідача про витребування оригіналів документів, підготовче судове засідання відкладено на 04.07.2018.

04.07.2018 позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування у Військової прокуратури Центрального регіону України оригіналу довідки від 19.07.2017, складеної Північним офісом Держаудитслужби за результатами здійснення позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України.

У судовому засіданні 04.07.2018 клопотання позивача про витребування доказу було залишено судом без задоволення у зв'язку з його передчасністю, оскільки позивачем не було доведено неможливості самостійного отримання ним вказаного доказу.

Також 04.07.2018 судом розглянуто та залишено без задоволення клопотання прокурора про зупинення провадження у справі до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. За висновками суду, прокурором не було доведено наявності обґрунтованої неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, як це передбачено у п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальним законом не передбачено зупинення судового провадження до закінчення досудового кримінального провадження. До того ж, господарський суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, зокрема дослідити умови договору та складені акти виконаних робіт на відповідність вимогам чинного законодавства.

Оригінали витребуваних у позивача документів були оглянуті судом та іншими учасниками справи в судовому засіданні 04.07.2018 та повернуті представнику позивача. У протоколі судового засідання судом зафіксовано відповідність оглянутих оригіналів долученим до матеріалів справи копіям.

04.07.2018 судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 01.08.2018.

23.07.2018 відповідачем подано до суду заяву про застосування судом строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

01.08.2018 відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії акту позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України за період з 01.01.2015 по 31.11.2016.

У судовому засіданні 01.08.2018 представник позивача повторно вказав, що ним не було отримано відповіді на поданий адвокатський запит, у зв'язку з чим просив суд постановити ухвалу про витребування довідки від 19.07.2017, яка складена Північним офісом Держаудитслужби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 судом витребувано у Північного офісу Держаудитслужби належним чином засвідчену копію довідки від 19.07.2017, складену Північним офісом Держаудитслужби за результатами здійснення позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України, роз'яснено Північному офісу Держаудитслужби порядок виконання ухвали суду про витребування доказів та наслідки невиконання такого судового рішення.

01.08.2018 судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 05.09.2018.

14.08.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов лист Північного офісу Держаудитслужби від 10.08.2018 за вих.№26-16-17-17/7392, в якому, посилаючись на пункт 3.1 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішній справ і Служби безпеки України, затвердженого спільним наказом від 19.10.2006 №346/1025/685/53, Північним офісом Держаудитслужби повідомлено про неможливість надання суду витребуваного доказу без отримання дозволу Військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України.

03.09.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов лист Північного офісу Держаудитслужби від 29.08.2018 за вих.№26-09-17-17/7805, в якому повідомляється, що розслідування відповідного кримінального провадження було доручено Військовій прокуратурі Центрального регіону України, а тому 29.08.2018 Північний офіс Держаудитслужби звернувся до Військової прокуратури Центрального регіону України за отриманням дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування та надання Господарському суду міста Києва витребуваної довідки від 19.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 застосовано до Північного офісу Держаудитслужби заходи процесуального примусу у вигляді штрафу; повторно витребувано у Північного офісу Держаудитслужби належним чином засвідчену копію довідки від 19.07.2017, складену Північним офісом Держаудитслужби за результатами здійснення позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України.

05.09.2018 судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.09.2018.

10.09.2018 Північним офісом Держаудитслужби подано до суду засвідчену копію довідки перевірки від 19.07.2017, яка була витребувана судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2018, відповідно до положень частини 6 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, судом скасовано ухвалу від 05.09.2018 про стягнення штрафу з Північного офісу Держаудитслужби.

25.09.2018 відповідачем подано до суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення фактичного обсягу робіт, які були виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд».

Розглянувши вказане клопотання відповідача у судовому засіданні 26.09.2018, судом було відмовлено у його задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з цим, на момент подання відповідачем клопотання про призначення експертизи до матеріалів справи було долучено копію довідки від 19.07.2017, складену Північним офісом Держаудитслужби за результатами здійснення позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України, яка містить відомості, у тому числі, про обсяги виконаних підрядником робіт. Відтак, відповідачем не доведено суду, в чому полягає дійсна потреба у спеціальних знаннях експерта, зважаючи на наявні в матеріалах справи інші письмові докази, які подані сторонами.

За таких обставин, за висновками суду, повне, всебічне та об'єктивне дослідження усіх обставин у даній справі є можливим без застосування спеціальних знань, у зв'язку з чим клопотання відповідача залишено судом без задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018.

17.10.2018 під час розгляду справи по суті, у зв'язку з неявкою прокурора, судом оголошувалась перерва до 31.10.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги про стягнення основної заборгованості частково, а саме на суму 201 998,36 грн з урахуванням висновків перевірки Північного офісу Держаудитслужби.

Представник відповідача та прокурор у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, просили суд в позові відмовити.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокурора, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

05.02.2016 між Військовою частиною 3077 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» (виконавець) укладено договір № 050216/1 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати послуги з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 2-3-й поверхи військової частини 3077 НГУ за ДК:016-2010 та ДК:021-2015 з використанням матеріалів замовника: роботи будівельно-монтажні, інші, код 43.29.1 та будівельно-монтажні роботи, код 45300000-0, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її у строк та у розмірі, що передбачені цим договором.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що вартість виконання робіт визначена договірною ціною та локальним кошторисом (додатки 2, 3), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна сума договору складає 206 715,51 грн, в тому числі ПДВ - 34 452,59 грн.

Замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100 % не пізніше п'яти робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3. Оплата послуг згідно договору здійснюється у безготівковій формі на поточний банківський рахунок виконавця, який вказаний в договорі (п. п. 2.2, 2.3 Договору).

За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору початок виконання робіт - 01.02.2016. Закінчення виконання робіт - не пізніше 20.12.2016.

Робота вважається виконаною після підписання замовником виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3 (п. 4.1 Договору).

Пунктами 8.1, 8.2 Договору визначено, що останній вступає в дію з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли починаючи з 01.02.2016, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.

За змістом акту № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року від 19.02.2016 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року підрядником були виконані роботи на суму 206 715,51 грн. Згідно з актами № 1 та № 2 огляду прихованих робіт від 19.02.2016 до договору № 050216/1 від 05.02.2016 виконані роботи були прийняті замовником без зауважень та заперечень.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача та прокурора, господарський суд зазначає наступне.

Щодо правомірності укладеного між сторонами Договору.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на заперечення відповідача та прокурора щодо неправомірності укладеного сторонами Договору господарський суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Поняття «презумпція правочину» полягає в тому, що будь-які сумніви з приводу дійсності правочину повинні трактуватись на користь його правомірності, з метою недопущення порушення прав інших сторін такого правочину та забезпечення стабільності цивільних правовідносин.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц та від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Однак на момент розгляду даної справи у суду відсутні відомості про визнання договору № 050216/1 від 05.02.2016 недійсним в судовому порядку. Також учасниками справи не повідомлено суду норми закону, в силу якої вказаний договір є нікчемним.

Щодо вимоги відповідача, викладеної останнім у відзиві на позов, про визнання договору недійсним та доводи останнього про недійсність правочину судом до уваги не приймаються, оскільки чинним процесуальним законодавством регламентовано порядок та форму звернення до суду з позовом (як окремим, так і зустрічним). Такий порядок відповідачем дотримано не було, а тому в межах даної справи судом не розглядаються вимоги про визнання правочину недійсним.

За таких обставин, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 050216/1 від 05.02.2016 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Щодо обґрунтованості доводів сторін про обставини виконання умов Договору замовником та підрядником.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 Цивільного кодексу України та глави 33 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2 ст. 875 Цивільного кодексу України).

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (ч. ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи містять копії як договору підряду № 050216/1 від 05.02.2016, так і документів, які складались на його виконання, у тому числі акт № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року на суму 206 715,51 грн. У судовому засіданні судом було оглянуто оригінали вказаних документів та встановлено їх відповідність наявним в матеріалах справи копіям.

Також позивачем надано суду копію гарантійного листа від 01.02.2016 вих. № б/н, за змістом якого командиром Військової частини 3077 ОСОБА_3 повідомлено, що оплату робіт з завершення капітального ремонту 2-3 поверхів будівлі передавального центру буде здійснено до 20.12.2016.

Одночасно з цим, в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що Договір не реєструвався в управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області у 2016 році як бюджетне зобов'язання відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012; закупівля послуг за договором відсутня в додатку до річного плану закупівель на 2016 рік Військової частини 3077; гарантійний лист, наданий позивачем не містить вихідного номеру та не реєструвався в журналі вихідної кореспонденції.

Відповідач вказує на те, що проект Договору не розроблявся начальником квартирно-експлуатаційної служби Військової частини 3077, який перебуває на посаді з 2011 року, майором ОСОБА_4, відповідно до п. п. 5.7.2. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №300 від 16.07.1997, та окрім того, за результатами перевірок господарської діяльності Військової частини 3077, оригінал Договору не виявлявся, в підтвердження чого відповідач посилається на аудиторський звіт про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини 3077 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016 ( від 16.09.2016 № 27/35-308/11), складений за результатами перевірки відділу внутрішнього аудиту ГУ НГУ, акт позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 за період з 01.01.2015 по 31.11.2016 (від 24.04.2017 № 09-30/429).

Крім того, відповідач зазначає, що підписи посадових осіб Військової частини 3077, а саме підписи командира Військової частини 3077 полковника ОСОБА_3, який здійснював підписання договору та підпис заступника командира Військової частини з матеріального забезпечення - начальника тилу підполковника ОСОБА_5, який підписував акти виконаних робіт, у порівнянні із аналогічним періодом не співпадають із дійсними підписами вказаних осіб, що, на думку відповідача, вказує на можливий факт підроблення підписів. Військовою прокуратурою Центрального регіону України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42016110340000194 за фактом недбалого ставлення військових службових осіб Військової частини 3077 до служби, вчинене в умовах особливого періоду, та перевищення військовими службовими особами Військової частини 3077 (Національна гвардія України, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область) службових повноважень, вчинене в умовах особливого періоду, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 425 та ч. 4 ст. 426-1 Кримінального кодексу України.

Розглянувши такі заперечення відповідача, господарський суд виходить з того, що дійсно протягом 2016 року у Військовій частині 3077 Національної гвардії України було проведено перевірку внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини 3077 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016, за наслідками проведення якої відділом внутрішнього аудиту Головного управління Національної гвардії України складено аудиторський звіт від 16.09.2016 № 27/35-308/11.

Зі змісту наданого відповідачем аудиторського звіту від 16.09.2016 № 27/35-308/11 вбачається, що під час перевірки фінансово - господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України в період з 27.03.2017 року по 31.07.2016 року питання щодо обсягів виконаних робіт за договором № 050216/1 від 05.02.2016 не досліджувалось. При цьому, наданий суду звіт є результатом внутрішнього аудиту відповідача та не може вважатись беззаперечним доказом безпідставності позовних вимог.

Натомість, як встановлено судом, на виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 13.03.2017 в межах досудового кримінального провадження № 42016110330000089 Північним офісом Держаудитслужби було проведено позапланову ревізію фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України за період з 01.01.2015 по 31.11.2016, за результатами якої складено акт від 24.04.2017 № 09-30/429, а в подальшому - перевірку дотримання вимог законодавства по виконаним роботам з поточного ремонту дорожнього покриття (асфальт нижній та верхній шар), з виконання військового будівництва об'єктів бойової підготовки (спортивна зала), з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (КТП), з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 1-го, 2-го та 3-го поверхів, з виконання капітального ремонту будівлі спеціального призначення (ШТАБ) та з військового будівництва навчальних класів зв'язку Військової частини 3077 Національної гвардії України, за результатами якої Північним офісом Держаудитслужби складено довідку № б/н від 19.07.2017.

Зі змісту довідки від 19.07.2017, копію якої було витребувано судом у Північного офісу Держаудитслужби, вбачається, що вибірковою перевіркою правильності застосування коефіцієнтів та норм врахованих в акті приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року № 190216 по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку), 2-3 поверхи, військової частини 3077 Національної гвардії України порушень вимог законодавства не встановлено. При виконанні робіт застосовано розцінки відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» та порушень не встановлено. Вибірковим контрольним обміром робіт, виконаних ТОВ «Вестєвробуд» при проведенні капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку), 2-3 поверхи, станом на 27.06.2017, за участю представника підрядника ТОВ «Вестєвробуд» ОСОБА_6, в присутності представника замовника - заступника командира частини з матеріального забезпечення начальника тилу Військової частини 3077 Національної гвардії України ОСОБА_7 та державного фінансового інспектора Північного офісу Держаудитслужби ОСОБА_8, встановлено розбіжність обсягів виконаних робіт в сумі 4 717,15 грн (з ПДВ), чим порушено п. 6.4.7 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва».

У судовому засіданні представник позивача підтвердив встановлений перевіркою факт завищення обсягу робіт, у зв'язку з чим не підтримав позовні вимоги про стягнення заборгованості на суму 4 717,15 грн.

Доводи відповідача щодо підроблення у Договорі підпису командира Військової частини 3077 полковника ОСОБА_3 судом розцінюються як безпідставні та такі, що не підтверджуються належними та допустимими доказами. До того ж, матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_3, подану позивачем до суду в порядку статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України, в якій ОСОБА_3 вказано, що ним особисто було підписано договір № 050216/1 від 05.02.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд», гарантійний лист від 01.02.2016, а також усі додатки до договору, а саме: дефектний акт, договірну ціну, акт № 190216 приймання виконаних робіт, довідку про вартість виконаних робіт, а також акти огляду прихованих робіт №1-2 від 19.02.2016.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, за приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

За висновками суду, всупереч викладеним вище процесуальним нормам, відповідачем не було спростовано доказів, наданих позивачем на підтвердження факту укладення договору підряду № 050216/1 від 05.02.2016, а також факту виконання підрядником обумовлених вказаним договором будівельних робіт.

Матеріалами справи (актом № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року, а також довідкою Північного офісу Держаудитслужби від 19.07.2018) підтверджується факт виконання позивачем підрядних робіт на суму 201 998,36 грн (206 715,51 грн - 4 717,15 грн = 201 998,36 грн).

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

У пункті 2.2 Договору сторони передбачили, що замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100 % не пізніше п'яти робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 2.2 Договору, замовник повинен був здійснити оплату не пізніше п'яти робочих днів після підписання ним 19.02.2016 акту № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів оплати позивачу виконаних ним будівельних робіт за Договором на суму 201 998,36 грн.

З приводу посилань відповідача на недотримання при укладенні Договору вимог Бюджетного кодексу України господарський суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Отже, законом передбачено, що погашення зобов'язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов'язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.

Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В свою чергу, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, також визначає, що бюджетним фінансовим зобов'язанням є зобов'язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов'язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які позивач безпідставно ототожнює.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Як вбачається з фабули справи «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» Суд встановив, що одному з заявників було відмовлено у виплаті грошових коштів з державного бюджету на виконання рішення національного суду у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті України на 2004 та 2005 роки. Суд погодився, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні судових рішень, тим не менше, за висновками Суду, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Також, Суд дійшов висновку, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду протягом майже двох років складає втручання у його право на мирне володіння свої майном у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини №44277/98 від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору та подальше позбавлення особи майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що взяття бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від обов'язку виконання господарського зобов'язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998,36 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем термінів платежів, зазначених у п. 2.2. Договору, позивач має право застосувати до відповідача штрафні санкції, у вигляді пені в розмірі 0,5 % від суми невиконаних платежів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент підписання сторонами акту виконаних робіт ПФ № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ № КБ 3.

Одночасно з цим, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач та відповідач при укладенні Договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Тому, зважаючи на дату підписання акту прийняття виконаних робіт 19.02.2016, згідно з п. 2.2 Договору, останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є 26.02.2016, а можливим строком нарахування пені є період з 27.02.2016 по 26.08.2016.

Таким чином, з огляду на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення та, відповідно, межі позовних вимог, вимоги про стягнення пені, яка нарахована у період з 27.09.2017 по 26.03.2018, задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені господарський суд зазначає, що оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені, то заява відповідача про застосування строку позовної давності не розглядається.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основаної заборгованості, судом було здійснено перерахунок належної до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення.

Відтак, сума 3% річних за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт на суму 201 998,36 грн, яка нарахована у період з 27.09.2017 по 26.03.2018, становить 3 005,07 грн.

Сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт на суму 201 998,36 грн, яка нарахована у період з вересня 2017 року по березень 2018 року, становить 15 621,37 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» та стягнення з Військової частини 3077 Національної гвардії України заборгованості з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998,36 грн, 3 % річних в сумі 3 005,07 грн та інфляційних втрат в сумі 15 621,37 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення заборгованості з оплати робіт в сумі 4 717,15 грн, пені в сумі 29 602,72 грн, 3 % річних в сумі 52,93 грн та інфляційних втрат в сумі 364,76 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 3 309, 38 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 521,06 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» до Військової частини 3077 Національної гвардії України про стягнення 255 362,36 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини 3077 Національної гвардії України (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 38; ідентифікаційний код 08803804) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» (78276, Івано-Франківська обл., Коломийський район, село Великий Ключів, вул. Відродження, буд. 15; ідентифікаційний код 37638224) заборгованість з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998 (двісті одна тисяча дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 36 коп., 3 % річних в сумі 3 005 (три тисячі п'ять) грн 07 коп., інфляційні втрати в сумі 15 621,37 грн та судовий збір у розмірі 3 309 (три тисячі триста дев'ять) грн 38 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати робіт в сумі 4 717,15 грн, пені в сумі 29 602,72 грн, 3 % річних в сумі 52,93 грн та інфляційних втрат в сумі 364,76 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 521,06 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.11.2018.

Суддя В. В. Князьков