Рішення № 77820056, 08.11.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/3403/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шевякова І.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнання протиправною невиплати відповідачем ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів у зв`язку з його, як державного службовця, виходом на пенсію;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних посадових окладів у зв`язку із його, як державного службовця, виходом на пенсію, що складає 19 010 грн.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

26 вересня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1П.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 справами Верховної ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

01 жовтня 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження, ухваливши розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Своєю ухвалою від 22 жовтня 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд замінив у справі відповідача ОСОБА_2 справами Верховної ради України на належного - ОСОБА_3 Верховної Ради України, у зв`язку з чим відклав розгляд справи на 10:00 08 листопада 2018 року.

В судовому засіданні позивач подав клопотання про уточнення позовних вимог, а саме просив суд:

- визнати протиправною невиплату ОСОБА_2 справами Верховної Ради України ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів у зв`язку з його, як державного службовця, виходом на пенсію;

- зобов`язати ОСОБА_2 справами Верховної Ради України та ОСОБА_3 Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних посадових окладів у зв`язку із його, як державного службовця, виходом на пенсію, що складає 19 010 грн.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем протиправно не виплачено після його звільнення з посади помічника народного депутата грошову допомогу в розмірі 10 місячний посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на час звільнення. Позивачем вказано, що відмовляючи у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних посадових окладів ОСОБА_3 Верховної Ради України протиправно посилається на норми Закону України "Про статус народного депутата України" та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, оскільки при вирішенні питання про наявність права на отримання допомоги потрібно керуватись законодавством, яке було актуальним на день його звільнення, тобто Законом України "Про державну службу".

Відмовляючи у виплаті належної позивачу допомоги, відповідач, на думку позивача, порушив його конституційні права та соціальні гарантії по оплаті праці.

До заміни на належного відповідача, ОСОБА_2 справами Верховної Ради України наданий до суду відзив на позовну заяву /а.с. 29-31/, у якому, зокрема, вказано, що виплати помічникам-консультантам народного депутата України виплачуються тільки в межах загального фонду народного депутата України. На момент звільнення позивача 30 вересня 2009 року, через економію фонду оплати помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_4, помічником якого і був позивач, виплата вищезазначеної допомоги була неможлива. Вказано також, що ОСОБА_2 справами Верховної Ради України не є належним відповідачем.

24 жовтня 2018 року позивачем надано до суду відповідь на відзив ОСОБА_2 справами Верховної Ради України, у якій зазначено, що з доводами ОСОБА_2 ОСОБА_1 не погоджується, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів та інформації про те, який було встановлено рівень фонду оплати праці у народних депутатів у 2009 року.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеному обґрунтуванню позову.

Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про дату, час та місце повідомлявся належним чином і заздалегідь - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з судовою повісткою отримано відповідачем 26 жовтня 2018 року /а.с. 54/.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Керуючись частиною статті 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд здійснив розгляд справи за даної явки.

Після проголошення скороченого рішення о 10 год. 29 хв., канцелярією суду о 12 год. 00 хв. зареєстрована вхідна заява Апарата Верховної Ради України про відкладення розгляду справи. Оскільки суду така заява вчасно не була подана, у суду були відсутні підстави для відкладення справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 03.10.2009 № 89о/с ОСОБА_1, маючи безперервний стаж служби в ОВС 23 роки 08 місяців 25 днів, був звільнений з органів внутрішніх справи за віком у відставку /а.с. 17/.

Згідно з розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 3454 від 10.07.2009 "Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України" позивач був зарахований з 01 липня 2009 року на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень /а.с. 32/.

Відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №4823 від 01.10.2009 "Про звільнення ОСОБА_1П.", позивача звільнено 30 вересня 2009 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 у зв`язку з достроковим виходом на пенсію у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, яка перешкоджає виконанню роботи за договором /а.с. 34/.

У зазначеному розпорядженні вказано, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2009 року складав 26 років 00 місяців 13 днів.

З огляду на те, що під час звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України, йому відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час звільнення) не було виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_5, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" (в редакції, що діяла момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

За приписами частини 13 статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, що діяла момент виникнення спірних правовідносин), державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Грошова допомога є одноразовою і входить до матеріального та соціально-побутового забезпечення державних службовців і є складовою частиною трудового договору (контракту), (розділ VII зазначеного Закону).

Як зазначає Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 листопада 2013 року №11-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 13 статті 37 Закону №3723-XII в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України, статті 21 Закону України №3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 року, цю норму слід розуміти так, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади, відповідно до чинного законодавства, державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону №3723-XII.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Цією ж статтею названого Закону та пунктом 5 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95, встановлено, що на чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія Закону України "Про державну службу", їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України "Про державну службу".

При цьому, частиною 13 статті 37 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Крім того, статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вiд 23.02.2006р. №3477-IV, є джерелом права, також свідчить про недопустимість обмеження прав осіб на передбачені законом виплати.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 у справі "Комнацький проти України" вказав, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04.11.1950р. №ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Відповідно ж до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України", якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Висновки щодо правозастосування

У даній справі сторони не мали спору щодо наявності у позивача в період проходження служби на посаді помічника - консультанта народного депутата України статусу державного службовця; так само не оспорювалася і наявність у ОСОБА_1 стажу державної служби більше за 10 років.

Суд зазначає, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося з 30 вересня 2009 року. На той час діяв редакція Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII в редакції від 22 травня 2008 року. Частиною 13 статті 37 Закону України "Про державну службу" в цій редакції було передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Відповідач також не заперечував того факту, що виплата одноразової вихідної допомоги у відповідності до процитованої норми закону ОСОБА_1 не була здійснена.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач по справі наводив два основні аргументи: на момент звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою чинна редакція Закону України "Про державну службу" не передбачала виплати одноразової вихідної допомоги при звільненні державного службовця; а також згідно з пунктом 2 статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, виплати помічникам-консультантам народного депутата України виплачуються тільки в межах загального фонду народного депутата України. На момент звільнення позивача 30 вересня 2009 року, через економію фонду оплати помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_4, помічником якого і був позивач, виплата вищезазначеної допомоги була неможлива.

Суд відхиляє обидва аргументи відповідача.

Як уже зазначалося, в момент звільнення 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 набув права на одноразову грошову допомогу у зв"язку з виходом на пенсію державного службовця.

Дійсно, наступні редакції Закону України "Про державну службу" не містили положення щодо права державних службовців на таку виплату.

Однак частиною першою статті 58 Конституції України закріплено положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 визначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином, поширення наступних редакцій Закону України "Про державну службу" на позивача та відповідне позбавлення його набутого 30 вересня 2009 року права на отримання одноразової грошової допомоги є фактично наданням зворотної сили закону, що погіршує становище особи і тому таке рішення відповідача не відповідає статті 58 Конституції України, а тому є протиправним.

Що ж стосується тверджень відповідача про відсутність економії коштів у фонді оплати помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_4, помічником якого і був позивач, суд вказує, що виплата коштів одноразової грошової допомоги не може бути поставлена в залежність від згаданого фонду. Виплата такої допомоги має бути вчинена за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вище була наведена неодноразово висловлена позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (наприклад справа "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії" та ін.).

Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, невиплата позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів є порушенням статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Такі висновки суду відповідають сталій практиці Верховного Суду, рішення якого у відповідній категорії справ підлягають врахуванню судом в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Наприклад, висловлена позиція у постанові Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у справі № 826/27427/15.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність у позивача права на виплату грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів у зв'язку з виходом на пенсію, враховуючи його стаж більше 26 років.

Відповідно до пункту 10 Положення про ОСОБА_3 Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20 листопада 2014 року № 734, ОСОБА_3 (через ОСОБА_2 справами) забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Суд прийшов у ході розгляду цієї справи до висновку, що належним відповідачем у справі є саме ОСОБА_3 Верховної Ради України, а не ОСОБА_2 справами, оскільки останнє є структурним підрозділом Апарату та суду не надано жодних доказів наявності реєстрації ОСОБА_2 справами у якості окремої юридичної особи.

З огляду на викладене, враховуючи висновки, до яких дійшов суд під час розгляду справи, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 19 010,00 грн (1901 грн * 10).

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору. Доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 іпн НОМЕР_1) до Апарату Верховної Ради України (вул.Грушевського, 5 м.Київ ЄДРПОУ 20064120) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати з 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів.

ОСОБА_3 Верховної Ради України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 19 010,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13 листопада 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_6