Рішення № 77819324, 06.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року м.Житомир справа № 0640/4488/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Добровольська Н.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ухвалою суду від 19.09.2018року відкрито провадження в адміністративній справі і її призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.10.2018року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і пояснив, що Відповідачем протиправно та безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Як пояснив представник Позивача, Позивач дійсно є власником нежитлової будівлі (забійний та ковбасний цех) загальною площею 1119,1кв.м. за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, село Гарапівка, вул.Вітряна,23, та нежитлової будівлі (пташник Б-1) загальною площею 891,9кв.м. і нежитлової будівлі (пташник В-1) загальною площею 1089,1кв.м. за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, село Гарапівка, вул.Вітряна, 46.

На думку представника Позивача, вказане нерухоме майно нежитлові будівлі (забійний та ковбасний цех) за своїм цільовим призначенням є об'єктом промисловості, нерухоме майно (пташники) за своїм цільовим призначенням є сільськогосподарськими спорудами, а тому не підлягають оподаткуванню цим податком. Крім того, Відповідач при визначенні податкових зобов'язань не врахував вимоги чинного законодавства і безпідставно замість коефіцієнту 0,5 застосував коефіцієнт 1,5 (відсоток) до мінімальної заробітної плати.

Представник Відповідача, Головного управління ДФС у Житомирській області, проти позову заперечила і пояснила, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Позивач є власником переліченого нерухомого майна, яке в розумінні вимог ст.266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вважає, що діяльність Позивача як фізичної особи-підприємця не може ототожнюватися із промисловим підприємством та із сільськогосподарським товаровиробником, а тому податкові повідомлення-рішення винесені у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та заперечення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо оподаткування об'єктів нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки регулюються правовими нормами Податкового кодексу України, що були чинні на день виникнення таких відносин.

Безспірно, платниками такого податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач є власником нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення:

- нежитлової будівлі (забійний та ковбасний цех) загальною площею 1119,1кв.м. за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, село Гарапівка, вул.Вітряна,23;

- нежитлової будівлі (пташник Б-1) загальною площею 891,9кв.м. за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, село Гарапівка, вул.Вітряна, 46.;

- нежитлової будівлі (пташник В-1) загальною площею 1089,1кв.м. за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, село Гарапівка, вул.Вітряна, 46.

Вказані обставини підтверджуються дослідженими судом договором купівлі-продажу цього нерухомого майна від 04.02.2008року, свідоцтвами про право власності від 09.04.2008року і від 13.06.2008року та Витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а.с.16-21).

Судом встановлено та визнається сторонами, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.06.2018р.:

- №0069407-5113-0601 Позивачу визначено податок на це нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 53716,80грн.;

- №0069408-5113-0601 Позивачу визначено податок на це нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 42811,20грн.;

- №0069409-5113-0601 Позивачу визначено податок на це нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 52276,80грн.

Сторони визнають право податкового органу на нарахування такого податку Позивачу. Суть спору між сторонами по даній справі зведено виключно чи є нерухоме майно, що належить Позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та правомірність застосування ставки такого податку.

Позивач в позовній заяві та його представник в судовому засіданні зазначали, що нерухоме майно у вигляді нежитлової будівлі (забійний та ковбасний цех) загальною площею 1119,1кв.м. за своїм цільовим призначенням використовується Позивачем у своїй підприємницькій діяльності, а тому є об'єктом промисловості і відповідно до вимог підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не підлягає оподаткуванню цим податком.

Такі доводи Позивача та його представника не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства з огляду на таке.

Безспірно, відповідно до вимог підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування вказаним податком, окрім інших, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств

Разом з тим, суд вважає помилковим ототожнення нежитлової будівлі (забійний та ковбасний цех), що належать Позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності, із будівлями промислових підприємств.

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України дійсно не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Разом з тим, положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, законодавець прямо зазначив, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Тобто, незалежно від господарського спрямування діяльності підприємства, визначальними поняття "підприємство" є статус юридичної особи, наявність печатки і відокремленого майна, самостійний баланс, рахунки в установах банків.

Жодних доказів щодо наявності у Позивача статус юридичної особи суду не надано, так як Позивач за даними Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, незалежно від видів економічної діяльності є фізичною особою-підприємцем (а.с.14-15).

Відтак, об'єкт нерухомості у вигляді нежитлової будівлі (забійний та ковбасний цех), який на праві власності належить Позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця та за відсутності статусу юридичної особа, як обов'язкової ознаки підприємства, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 р. у справі N 806/2461/17 (адміністративне провадження N К/9901/27759/18).

Позивач в позовній заяві та його представник в судовому засіданні зазначали, що нерухоме майно у вигляді нежитлових будівель (пташник Б-1, пташник В-1) загальними площами відповідно 891,9кв.м. та 1089,1кв.м. за своїм цільовим призначенням є сільськогосподарськими спорудами і використовуються Позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому відповідно до вимог підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не підлягає оподаткуванню цим податком.

Такі доводи Позивача та його представника не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства з огляду на таке.

Безспірно, відповідно до вимог підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування вказаним податком, окрім інших, ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Разом з тим, суд вважає помилковим ототожнення нежитлових будівель (пташник Б-1, пташник В-1), що належать Позивачу (фізична особа-підприємець), із будівлями сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Тобто, Позивач та його представник помилково вважають Позивача (фізична особа-підприємець) сільськогосподарським товаровиробником.

В пп.14.1.235 п.14.1 чт.14 Податкового кодексу України прямо зазначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, в розумінні вимог ст.5 Податкового кодексу України застосуванню для спірних відносин підлягає лише вказане визначення сільськогосподарського товаровиробника.

В судовому засіданні встановлено і визнається сторонами, що Позивач є фізичною особою-підприємцем і не охоплюється вказаним визначенням податковим законодавством сільськогосподарського товаровиробника.

Позивач в позовній заяві та його представник в судовому засіданні зазначали, що при визначенні спірних податкових зобов'язань Відповідачем безпідставно замість коефіцієнту 0,5 застосовано коефіцієнт 1,5 (відсоток) до мінімальної заробітної плати.

Такі доводи Позивача та його представника не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства з огляду на таке.

Безспірно, відповідно до п.3 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року N 1791-VIII (надалі - Закон N 1791-VIII) встановлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Тобто, застосування вказаної правової норми Закону N 1791-VIII можливе за умови відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Павелківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 14.07.2016року з 01.01.2017року для юридичних осіб встановлена ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі двох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Тобто, наявність такого рішення виключає можливість застосування п.3 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону N 1791-VIII.

Разом з тим, суд враховує, що за приписами пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Зазначене свідчить про обґрунтованість застосування Відповідачем ставки податку в розмірі 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, так як встановлена така ставка вказаним рішенням сільської ради, на території якої розміщені нежитлові будівлі Позивача, перевищує ставку, передбачену пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги Позивача не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України, для стягнення або відшкодування судових витрат в даній справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Житомирській області відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повне судове рішення складене 13 листопада 2018 року