Постанова № 77811705, 23.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5758/18

Номер справи місцевого суду: 522/15775/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: адвоката ОСОБА_4 - Чумаченко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзенбанк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за участю третьої особи: Державної реєстраційної служби України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

21 серпня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідно до умов кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13 лютого 2015 року, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало ОСОБА_6 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724,58 гривень на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором.

З укладенням кредитного договору у позичальника виник обов'язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених Графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею.

В забезпечення належного виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки 13 лютого 2015 року, згідно умов якого останній виступив поручителем ОСОБА_6 і взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням ОСОБА_6, що виникають з умов кредитного договору, у повному обсязі цих зобов'язань.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачами кредитних зобов'язань станом на 01 березня 2017 року у них виникла заборгованість по кредиту у розмірі 1 124 921,67 гривень; заборгованість по сплаті процентів становить 91 877,79 гривень.

01 грудня 2017 року ОСОБА_6 надала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія» «Алькор Інвест», третя особа Державна реєстраційна служба України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, яка прийнята до спільного розгляду з первісним позовом протокольною ухвалою суду від 04 грудня 2017 року.

Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано тим, що у зв'язку з укладанням Кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. позивач за зустрічним позовом втратила гарантії безпеки свого житла, які їй були надані відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», про намір ОСОБА_6 досягти саме цієї мети служить п.10 Кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. «10.1 Кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Позичальника відступити своє право вимоги за цим Договором будь-якій особі. 10.2 У разі відступлення права вимоги за цим Договором, позичальник повідомляється про факт відступлення у порядку, встановленому договором відступлення права вимоги...», що кореспондується з п.6.5 Додаткової угоди №014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015р. до Кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р.. Крім цього, відповідно до п.4.3.1 Кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 «Страховиком за відповідними договорами (полісами) страхування є страхова компанія обрана Позичальником самостійно з Переліку страхових компаній, що відповідають вимогам Кредитора» що прямо заборонено ст.55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»: «Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг», ця умова також кореспондується з п.3.2 Додаткової угоди 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015р. до Кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р.. Позивач за зустрічним позовом зазначила, що крім вищезазначеного, доказом умисного погіршення стану Позивача з боку Відповідача слугує договір від 30.05.2017р. між ОСОБА_6 та ПАТ «Комерційний індустріальний банк».

Позивач за зустрічним позовом вважає, що Кредитний договір №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася, у зв'язку з чим вона звернулась до суду із зустрічним позовом та просила його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом просив зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, заявив суду клопотання, згідно якого просив розглядати справу за його відсутності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року позов ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Алькор - Інвест» та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином, неодноразово та завчасно, про свідчать поштові та кур'єрські повідомлення. Крім того, інтереси відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 представляє його адвокат. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі їх до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 листопада 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №014/0077/74/6753 та Іпотечний договір майнових прав, посвідчений 28.11.2006 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г..

Відповідно до умов кредитного договору №014/0077/74/6753 від 27.11.2006р., ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_6 кредитну лінію з лімітом 85 000,00 доларів США.

23 січня 2015 року відповідачка ОСОБА_6 звернулася до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з заявою-анкетою на перегляд умов кредитування у зв'язку з настанням тяжких обставин для неї та загрозою втрати житла та 29 січня 2015 року отримала від Банка пропозиції відносно рефінансування кредиту.

13 лютого 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/81-1-0-00/13888 з додатками № 1, 2, за умовами якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_6 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724, 58 гривень на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором (т.1, а. с. 10-23, 24-28).

Надання кредитних коштів проводилося згідно з вимогами п. 3.2. кредитного договору, шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів кредитора з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу кредитора, безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) позичальника, що підтверджується копією виписки по рахунку, яка наявна в матеріалах справи ( т.1 а. с. 55).

Одночасно в забезпечення належного виконання умов кредитного договору було укладено договір поруки між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням позичальника, що виникають з умов кредитного договору, у повному обсязі цих зобов'язань (т.1, а.с. 39-44).

Разом з тим в забезпечення виконання грошових зобов'язань іпотекодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору №014/81-1-0-00/13888, а також з будь-яких додаткових угод, що укладені або можуть бути укладені до нього, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір, за умовами якого позичальник передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру, що складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 62, 9 кв.м., житловою площею 24, 9 кв.м., яка знаходиться з адресою: АДРЕСА_1, вартістю 542 117,00 гривень (т. 1, а. с. 45-54).

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника кредитор та позичальник дійшли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором, у зв'язку з чим 13 лютого 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015р. до кредитного договору №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року з додатками № 1, № 2, відповідно до умов якої, з 16 лютого 2015 року встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 17% річних, із зобов'язанням здійснювати страхування на користь кредитора майна, яке надається в іпотеку кредитору, у сумі, не меншій за ринкову вартість предмета іпотеки зазначеній в договорі іпотеки та особисте страхування позичальника від нещасних випадків, у сумі не меншій ніж сума заборгованості за кредитним договором на момент укладення договору страхування ( т. 1, а. с. 30-32, 33-37, 38).

Відповідачкою ОСОБА_6 в повному обсязі не виконувались умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 01 березня 2017 року у неї перед банком виникла заборгованість по кредиту в розмірі 1 124 921, 67 гривень; заборгованість по сплаті процентів - 91 877, 79 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2017 року (т. 1, а. с. 7-9).

24 лютого 2017 року відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Банком були надіслані письмові вимоги про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором та договором поруки ( т.1, а. с. 56-58, 59-61), які залишились без задоволення.

У відповідності до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 517 ЦК України зазначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Під час розгляду справи, 10 жовтня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» звернулося до суду з заявою про заміну у справі сторони позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» ( т.1, а. с. 93-95).

30 травня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», який є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, та ТОВ «Фінансова компанія «Аькор Інвест» було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором (т. 1, а. с. 98-99) та договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки від 13 лютого 2015 року (т. 1, а. с. 100-101, 102-103).

За договором відступлення права вимоги ПАТ «Комерційний індустріальний банк» передав ТОВ «ФК «Алькор Інвест», а ТОВ «ФК «Алькор Інвест» прийняло належні ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» права вимоги за кредитним договором №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. та договором поруки від 13.02.2015р., які укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 і ОСОБА_4.

За договором відступлення прав вимоги за договором іпотеки ТОВ «ФК Алькор Інвест» набув статусу іпотекодержателя за договором іпотеки від 13.02.2015р., який укладений у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. та всіх додатків та додаткових угод до нього.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2017 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було змінено позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (т. 1, а. с. 146-147).

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник, відповідачка ОСОБА_6, та поручитель, відповідач ОСОБА_4, не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаними договорами, тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законних підстав для визнання недійними кредитного договору від 13 лютого 2015 року, договору іпотеки від 13 лютого 2015 року, договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 травня 2017 року, договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30 травня 2017 року за ст. ст. 203, 215, 227, 233, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 4, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», в судовому засіданні не встановлено.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачі за первісним та зустрічним позовами були зобов'язані довести в судовому засіданні ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилалися як на заперечення проти заявлених позовів.

Однак, правонаступником позивача за первісним позовом, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 2004 року відповідачкою ОСОБА_6 та ПП «Гросс Меркурі» було укладено договір інвестування №1/14-1б, за яким ОСОБА_6 здійснила інвестиції в будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

27 листопада 2006 року за кредитним договором №014/0077/74/6753 відповідачка ОСОБА_6 для придбання житлової квартири на первинному ринку отримала 85 000 доларів США (п.2.1. договору).

18 січня 2007 року відповідачка ОСОБА_6 отримала свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору інвестування від 26 квітня 2004 року №1/14-1б з додатковою угодою від 20 листопада 2006 року та акту прийому-передачі квартири від 29 грудня 2006 року (т. 1, а. с. 129).

23 січня 2015 року відповідачка ОСОБА_6 звернулася до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з заявою-анкетою на перегляд умов кредитування у зв'язку з настанням тяжких обставин для неї та загрозою втрати житла.

29 січня 2015 року відповідачка ОСОБА_6 отримала від Банка пропозиції відносно рефінансування кредиту та 13 лютого 2015 року вимушена була укласти кредитний договір, за умовами якого грошові кошти в розмірі 2 427 724, 58 гривень були направлені на рефінансування заборгованості за первісним кредитним договором від 27 листопада 2006 року.

Отже, Банком було визнано, що рефінансування кредиту було здійснено із настанням тяжких обставин для позивачки та загрозою утрати її єдиного житла.

У квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані у встановленому законом порядку та проживали відповідачка ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією довідки №655 від 17 травня 2018 року, виданою головою ОСББ «Піонер 2007» (т. 2, а. с. 88).

26 червня 2018 року представники позивача, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», змінили замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 та позбавили відповідачку ОСОБА_6 з дочкою ОСОБА_10 права проживати за місцем реєстрації, що підтверджується листом голови ОСББ «Піонер 2007» від 03 липня 2018 року (т. 2, а. с. 101) та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням №12018160470002148, зареєстрованим 20 червня 2018 року (т. 2, а. с. 102, 103).

У червні 2018 року відповідачці ОСОБА_6 стало відомо, що 17 січня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за позивачем, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», на підставі договору іпотеки від 13 лютого 2015 року, договорів відступлення прав вимоги №360 та №361 від 30 травня 2017 року та листа-вимоги ТОВ «ФК «Алькор Інвест» від 15 червня 2017 року, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2, а.с. 91).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У частині 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як зазначено у частині першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні кредитного договору волевиявлення кредитора має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) на укладення кредитного договору.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У п. 23 постанови №9 Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-232цс15 та від 06 квітня 2016 року у справі №6-551цс16 за позовами про визнання правочинів недійними за статтями 203, 215, 233 ЦК України.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення зазначеного Пленуму Верховного Суду України, вказані правові висновки Верховного Суду України, приведені вище обставини по справі, що мають значення для справи, наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують вказані обставини справи, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то в судовому засіданні суду апеляційної інстанції безспірно та об'єктивно встановлено, що оспорюваний кредитний договір від 13 лютого 2015 року, укладений під впливом тяжкої для відповідачки ОСОБА_6 обставини (реальної загрози втрати для нею житла) і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину, а саме, Банк скористався й за відсутності вказаної тяжкої обставини правочин - кредитний договір від 13 лютого 2015 року не був б вчинений взагалі або вчинений на інших умовах, тому кредитний договір укладений проти справжньої волі відповідачки ОСОБА_6 з підстав частини 3 статті 203, частини 1 статті 215, статті 233 ЦК України підлягає визнанню недійним.

Згідно частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

У п. 22 статті 1 до Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що споживач - це фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем і споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом із нарахованими відсотками.

Як вже зазначалось, 27 листопада 2006 року за кредитним договором №014/0077/74/6753 відповідачка ОСОБА_6 отримала 85 000,00 доларів США для придбання житлової квартири на первинному ринку (п.2.1. договору), що свідчить про те, що вказаний кредитним договір є споживчим.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

До вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15 за позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним правочину.

Внаслідок рефінансування первісного кредитного договору від 27 листопада 2016 року, за яким відповідачка ОСОБА_6 отримала грошові кошти в кредит у іноземній валюті в розмірі - 85 000 доларів США, остання втратила права на відстрочення звернення стягнення на предмет іпотеки за статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-УІІ від 03 червня 2014 року, який набрав чинності з 07 червня 2014 року.

Згідно статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена обставини привела до дійсного та реального позбавлення відповідачки ОСОБА_6 та її малолітньої дочки ОСОБА_10, 2008 року народження, їх єдиного житла, про що свідчить можливість ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у позасудовому порядку за допомогою укладених договорів переоформити 17 січня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на себе (т. 2, а.с. 91).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в судовому засіданні з достовірністю підтверджено, що умови кредитного договору від 13 лютого 2015 року та договору іпотеки від 13 лютого 2015 року всупереч принципу добросовісності містять істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачки ОСОБА_6, тобто є несправедливими, що тягне за собою визнання оспорюваного кредитного договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 3 ч. 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що договір іпотеки має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсним до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Оскільки кредитний договір від 13 лютого 2015 року укладений з численними порушеннями законодавства і визнається недійсним, то і договір іпотеки від 13 лютого 2015 року втрачає свою юридичну силу й вважається припиненим.

З наявної у справі копії Статуту ТОВ «ФК «Алькор інвест», зареєстрованого 16 липня 2014 року, вбачається, що товариство створено з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку від надання фінансових послуг та послуг з фінансового лізингу (пункт 2.1 Статуту).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа це - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Однак, позивач, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», незважаючи на вимоги апеляційного суду, не надало відповідну ліцензію на надання фізичним особам фінансових послуг.

Згідно частини 1 статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір №360 від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та договір №361 від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки на підставі частини 1 статті 203, частини1 статті 215, частини 1 статті 227 ЦК України підлягають визнанню недійними.

У частині 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Визнання договору іпотеки від 13 лютого 2015 року припиненим, визнання недійсним договору №361 від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, тягне за собою скасування рішення про державну реєстрацію обтяжень, накладених на спірну квартиру у зв'язку з вчиненням вказаних правочинів, й є підставою для зобов'язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради вилучити відомості з Єдиного державного реєстру обтяжень прав на нерухоме майно обтяження накладені на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_6, до укладання нею оспорюваних правочинів.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_6 в судовому засіданні належним чином доведено, що позивачем, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», оспорюваними правочинами порушенні її права, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її права підлягають судовому захисту шляхом визнання недійсним кредитного договору від 13 лютого 2015 року, договору іпотеки припиненим, визнання недійсними договорів №360 та №361 від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги зустрічного позову в частині визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 30 травня 2017 року є договорами факторингу та про притягнення ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП, не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання й задоволенню не підлягають.

Отже, первісний позов є незаконним, необґрунтованим й не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню частково як законний та обґрунтований.

Згідно частини 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року за заявою відповідача ОСОБА_4 вжиті заходи забезпечення зустрічного позову шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, приватним нотаріусам, іншим органам чи особам, які виконують функції в сфері державної реєстрації, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та заборони відчуження вказаної квартири будь-яким особам, до закінчення розгляду справи апеляційним судом Одеської області.

Розгляд справи закінчений, тому є законні підстави для скасування заходів забезпечення зустрічного позову, вжитих ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року.

У частині 1 статті 136 ЦПК України зазначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2018 року задоволена заява відповідача ОСОБА_4 про розстрочення доплати судового збору. Суд надав ОСОБА_4 розстрочку сплати судового збору в сумі 27 378 гривень за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року до ухвалення судового рішення у справі.

У зв'язку з ухваленням судового рішення з відповідача ОСОБА_4 підлягає присудженню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 27 378 гривень на відповідний розрахунковий рахунок.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 до ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзенбанк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за участю третьої особи: Державної реєстраційної служби України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати правочин у вигляді кредитного договору №014/81-1-0-22/13888 від 13 лютого 2015 року укладеного між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» з усіма додатками - недійсним.

Визнати Договір іпотеки від 13 лютого 2015 року укладеного між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» відносно квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., зареєстрований за №675 - припиненим.

Визнати Договір від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/81-1-0-00/13888 від 13 лютого 2015 року укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор - Інвест» - недійсним.

Визнати Договір №361 від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за Договором Іпотеки від 13 лютого 2015 року укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор - Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. - недійсним.

Зобов'язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради вилучити відомості з Єдиного державного реєстру обтяжень прав на нерухоме майно обтяження накладені на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Скасувати заходи забезпечення зустрічного позову застосовані на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 27 378 гривень на розрахунковий рахунок Отримувач: УК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101; Код ЄДРПОУ: 38016923; МФО 899998; Банк отримувач: Казначейство України (ЕАП); Р/р 34315206080031; Код класифікації доходів бюджету: 22030101. Призначення платежу: Судовий збір, за позовом __(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 38016923.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 01 листопада 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Р.Д. Громік