Рішення № 77810075, 13.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 520/17298/18

провадження № 2-о/520/518/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Совхозне Красноперекопського району (АР Крим). Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_2, який доводився заявнику дідом, помер на тимчасово окупованій території України, однак наявне у заявника свідоцтва про смерть, що видане на цій території, не є документом, якій створює на території України правові наслідки.

Справу за заявою ОСОБА_1 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, про що постановлено відповідну ухвалу.

Заявник в судове засідання не з'явилася. У письмовому клопотанні просить розгляд справи провести за її відсутністю, заявлені вимоги - задовольнити. На виконання ухвали суду ОСОБА_1 надала до огляду оригінали письмових доказів (вхід. №454459).

Дослідивши письмові докази, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Так, законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть, відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та інших актів законодавства.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 1 глави 5 Розділу 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: - лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; - фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; - лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; - рішення суду про оголошення особи померлою; - рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час, та інші.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про окуповані території» визначено, що територія Автономної республіки Крим та м. Севастополя є тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про окуповані території» окупованою визнається між іншим, сухопутна територія Автономної республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Дата окупації встановлена частиною другою статті 1 цього Закону - «20 лютого 2014 року».

Заявник вказує, що вона є онукою померлого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та на підтвердження родинних відносин в судове засідання надала для огляду оригінали документів та їх копії.

При досліджені доказів судом встановлено, що громадяни України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрували шлюб 25 квітня 2012 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 26 квітня 2012 року, актовий запис №289).

Заявник ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3. Факт народження зареєстровано Совхозненьською селищною радою Красноперекопського району Кримської області, та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 27 серпня 1980 року (актовий запис №44). В графі мати вказана ОСОБА_6.

Мати заявника ОСОБА_6, при народженні мала прізвище ОСОБА_2, яке було змінено після укладення шлюбу з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Батьком матері заявниці значиться ОСОБА_2. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3; свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06 серпня 1953 р.

Отже, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дідом заявника ОСОБА_1.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мав постійне місце проживання та реєстрації в АДРЕСА_1, помер. На момент смерті він знаходився за адресою проживання. Зазначений факт підтверджується «свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 16.10.2018 року, виданим Красноперським районним відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим».

Оцінюючи свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) Європейський суд з прав людини обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому Європейський суд з прав людини констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

За таких обставин, аналізуючи наявні докази у їх сукупності, суд встановлює, що факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є доведеним, та враховуючи, що він помер на тимчасово окупованій території, й реєстрація його смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі наданого свідоцтва є неможливою, а встановлення факту смерті необхідне для отримання свідоцтва про смерть легітимним державним органам, суд доходить висновку, що вимоги заявника законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Бондурівка Немирівського району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1), яка настала ІНФОРМАЦІЯ_6 на тимчасово окупованої території в селі Совхозне, Красноперекопського району АР Крим.

Допустити негайне виконання рішення.

Копію рішення негайно направити заявнику та заінтересованій особі.

Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Датою складення судового рішення є 13 листопада 2018 року.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Суддя Літвінова І. А.