Рішення № 7780895, 22.01.2010, Богодухівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Будьоннівський районний суд м. Донецька)

Справа № 2-57/09 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Донецьк 22 січня 2010 року

Будьоннівський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

при секретарі: Кир’язієві В.О.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічного заводу» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Донецькій електротехнічний завод» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої суми грошових коштів , -

ВСТАНОВИВ:

10 листопаду 2007 року позивач звернувся до Будьоннівського районного суду м. Донецька з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Донбас-Електромотор» про скасування наказів, зміну дати звільнення та формулювання причин звільнення, стягнення компенсації витрат по сплаті житла, стягнення вихідної допомоги, вказавши, що з 1 жовтня 2004 року по 5 вересня 2007 року він перебував у трудових відносинах з ВАТ «Донбас - Електромотор» та працював на посаді головного конструктору проекту сектора керованого електроприводу з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу.

Відповідно до укладеного трудового договору та КзпП України відповідач взяв на себе зобов’язання по сплаті йому заробітної плати та взяв в на себе зобов’язання . Крім того, відповідно до п.7.4 трудового договору відповідач зобов’язаний був компенсувати йому витрати на житло у розмірі 1380 грн. щомісяця, в подальшому суму компенсації була зменшена до 1000 грн., щомісяця.

В процесі роботи відповідач постійно порушував законодавство про працю та умови трудового договору. В порушення п.7.3 ,80 КЗпП України відповідач не надавав йому все дні щорічної відпустки з 2004 року. При кожному зверненні з заявою про чергову відпустку керівництво погрожувало йому звільненням.

5 вересня 2007 року відповідно до наказу № 245/К його звільнили з займаної посади, в зв’язку зі скороченням штату. Вважає, що відповідач звільнив його з порушенням вимог діючого законодавства, а саме: про майбутнє звільнення він був попереджений наказом № 172/К від 04. 07.2007 року , коли знаходився у відпустці. У наказі не вказано, в зв’язку з чим проводиться скорочення штату, які саме зміни проводяться в організації виробництва та праці. Вважає, що ніякого скорочення штату не було і звільнили з підприємства тільки його, при цьому відповідач не прийняв до уваги, що в його родині немає інших робітників з самостійним заробітком, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей. Крім того, при звільненні в порушення ст.116 КЗпП України йому при звільненні не було сплачено компенсації за два місяця на витрати по сплаті житла у сумі 2000 грн.

Просить суд скасувати наказ № 172/к від 04.07.2007 року та наказ № 245/К від 05.07.2007 року як такий, що виданий з порушенням діючого законодавства. Встановити його звільнення з підприємства з 04.10.2007 року відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов трудового договору. Зобов’язати відповідача внести в трудову книжку відповідний запис. Стягнути з відповідача на його користь суму у розмірі 109 50 грн., що складається із: 7950 грн. - суму вихідної допомоги в наслідок порушення законодавства про працю у розмірі трьохмісячного середнього заробітку , з урахуванням суми компенсації, вказаної у п.7.4. трудового договору та 3 000 грн. суму компенсації на витрати по сплаті житла за три місяця.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював та доповнював свої позовні вимоги і в остаточній позовній заяві від 21 вересня 2009 року просив суд : встановити , що відповідач провів з ним розірвання письмового трудового договору, укладеного 1 червня 2006 року з порушенням діючого законодавства и визнати продовження дії письмового трудового договору. Скасувати наказ № 172/К від 04.07.2007 року та наказ № 245/К від 05.09.2007 року яка видані з порушенням законодавства. Поновити його на роботі на посаді головного конструктора проекту сектора керованого електроприводу з урахуванням виконуваної ним раніше роботи. Стягнути з відповідача суму грошової компенсації за час змушеного прогулу з 05.10.2007 року із розрахунку середнього заробітку з урахуванням суми компенсації передбаченої п.7.4. письмового трудового договору від 1 червня 2006 року та додаткової угоди до трудового договору від 1 жовтня 2006 року. Стягнути з відповідача компенсацію за несвоєчасну сплату компенсації за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляційних збитків від недотриманої суми. Розмір просить розрахувати з урахуванням курсу різниці національної валюти по даним НБУ в день проведення розрахунку до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань. Стягнути з відповідача суму в розмірі 2300 грн. –не сплачену відповідачем компенсацію відповідно до п. 7.4. трудового договору за липень та серпень 2007 року з урахуванням інфляційних збитків від неотримання. Розмір компенсації проводити з урахуванням курсової різниці національної валюти по даним НБУ в день проведення розрахунків до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань. Стягнути з відповідача суму у розмірі 1150 гривень – не сплачену відповідачем компенсацію відповідно до пю7.4 трудового договору за вересень 2004 року при сплаті вихідної допомоги при звільнені, з урахуванням понесених ним інфляційних збитків від неотримання вказаної суми. Розмір якої розраховувати з урахуванням курсової різниці національної валюти по даним НБУ на день проведення розрахунків до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань. Стягнути з відповідача суму завданої йому моральної шкоди та не сплаченої винагороди відповідно до п.7.3 письмового трудового договору за виконані роботи у розмірі 500 000 грн. (л.д.309-312).

У судовому засіданні в обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав пояснення аналогічні до вказаних у позовній заяві та уточнень до позовної заяви.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимог не визнав та суду пояснив, що звільнення позивача було проведено з дотриманням норм законодавства про працю, що дійсно на підприємстві відбулось скорочення штату , відповідач за два місяці був попереджений про майбутнє звільнення, йому було запропоновано іншу посаду, але він не погодився, також була отримана згода профспілкової організації на його звільнення і 5 вересня 2007 року він був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Дійсно про майбутнє звільнення позивач був у перший день чергової відпустки, але такі дії відповідача є законними, оскільки ні нормами КзпП України ні іншими законодавчими актами не заборонено повідомляти працівника про майбуть звільнення у період відпустки. Крім того, переважно право на залишення на роботі позивача на підприємстві було враховано, але головним було те, що на підприємстві була лише одна штатна одиниця головного конструктора сектора керуючого електроприводу, тому саме особа яка займала цю посаду і була звільнена.

Крім того, не згодні з доводами позивача стосовного того, що йому безпідставно не виплачувалась винагорода за виконані розробки, оскільки всі надбавки та винагороди на підприємстві сплачуються відповідно до затвердженого положення про порядок сплати надбавок к установленим окладам керівників та фахівців за високу кваліфікацію та високі досягнення у праці. Посада на якій працював позивач, до категорії робітників, якім встановлено надбавки не відносилась.

Також не погодився з доводами позивача ставно стягнення з підприємства на його користь компенсації витрат на житло та пояснив, що дійсно відповідно до п.7.4 трудового договору підприємство зобов’язалось сплачувати відповідачу компенсацію на житло, але позивач не надавав документів , яки б підтверджували його витрати на оренду житла.

Проти стягнення моральної шкоди також заперечував, оскільки вважає, що їх діяли ніякою моральної шкоди позивачу завдано не було.

В свою чергу відповідач – ВАТ «Донецький електротехнічний завод» звернувся до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про стягнення з нього безпідставно отриманих грошових коштів, вказавши, що на підставі трудового договору від 1 червня 2006 року, ОСОБА_1 у секторі керує мого електроприводу на посаді головного конструктора проекту. Відповідно до п.7.4 ТОВ «Донбас-Електромотор » зобов’язалось компенсувати йому розходи на житло у розмірі 1380 грн. на місяць, відповідно до додаткової угоди до зазначеного договору , де сума компенсації визначена у розмірі 1150 грн. Протягом дії зазначеного договору відповідачу було компенсовано 15 870 грн. Вважає, що зазначена сума було ОСОБА_1 отримана без достатніх правових підстав, оскільки він не надав документів, яки б підтверджували його розходи. Просить суд стягнути з відповідача зазначену суму, як отриману без достатніх правових підстав та судові витрати.

У судовому засіданні представник ВАТ «Донецький електротехнічний завод» підтримав заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких надав пояснення аналогічні до вказаних у позовній заяві.

ОСОБА_1 у судовому засіданні позов ВАТ «Донецький електротехнічний завод» не визнав та суду пояснив, що договором який від укладав з підприємством не передбачалось надання документів, яки б підтверджували його розходи по сплаті житла і підприємство не вимагало від нього надання даних документів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Статуту Відкритого акціонерного товариства «Донецькій електротехнічний завод» затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Донбас - Електромотор» № 10 від 25 жовтня 2007 року –відкрите акціонерне товариство « Донецький електротехнічний завод» є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Донбас - Електромотор», тому суд вважає належним відповідачем по справі –Відкрите акціонерне товариство «Донецький електротехнічний завод».

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 судом встановлено наступне.

Із трудового договору від 1 червня 2006 року вбачається, що ВАТ «Донбас - Електромотор» (власник) та ОСОБА_1 (робітник) уклали зазначений договір, відповідно до умов якого робітник приймається на роботу в сектор керуючого електроприводу на посаду головного конструктора проекту. (а.с.5)

Відповідно до наказу № 172/К від 4 липня 2007 року ВАТ «Донбас-Електромотор», в зв’язку зі зменшенням обсягу роботи конструктора проекту сектора керованого електроприводу, скорочено штат робітників наступним чином: - скоротити штатну одиницю головного конструктора проекту сектора керованого електроприводу . В зв’язку зі скороченням штату виключити із штатного розкладу підприємства – штатну одиницю головного конструктора проекту сектора керованого електроприводу. Письмово особисто попередити робітника про майбутнє звільнення та запропонувати іншу роботу (а.с.38)

У наказі є відмітки, про ознайомлення ОСОБА_1 де зазначено, що 4 липня 2007 року з запропонованою посадою електрослюсаря в електромеханічному відділі ОСОБА_1 не погодився.

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету ТОВ «Донбас-Електромотор» від 4 вересня 2007 року, постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 в зв’язку зі скороченням штату робітників. (а.с.283)

До державної служби зайнятості були надані відомості про наступне вивільнення працівників із зазначенням професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. (а.с.36)

Із наказу ТОВ «Донбас-Електромотор» № 245/К від 5 вересня 2007 року, вбачається, що ОСОБА_1, звільнено з посади головного конструктора проекту сектору керуючого електроприводу , таб.№ 322, в зв’язку зі скороченням штату, п.1 ст. 40 КЗпП України з 5 вересня 2007 року. Відповідно до ст. 44 КЗпП України йому надані відповідні пільги та компенсації. Підставами зазначені наказ № 172-К від 4 липня 2007 року, відмова від іншої посади, згода профспілкового комітету (протокол від 4 вересня 2007 року) (а.с. 39)

У відповідності до вимог ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках : п.1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до штатного розкладу на ТОВ «Донбас - Електромотор», яке введено 18 травня 2007 року, кількість штатних одиниць на підприємстві складає 103 (а.с. 215-217)

І3 штатного розкладу ТОВ «Донбас - Електромотор», яке введено з 1 жовтня 2007 року кількість штатних одиниць складає 137 (а.с.212-214)

Данні обставини свідчать проте , що фактично на підприємстві не відбулося скорочення штату , а навпаки штат підприємства розширявся.

Як вбачається із матеріалів справи , штатний розпис, який введено на підприємстві з 18 травня 2007 року затверджено головою правління ТОВ «Донбас - Електромотор» ОСОБА_3С.(а.с.215- 217)

Розірвання трудового договору за п.1 ст. 40 КЗпП України повинно проводитись з обов’язковим додержанням передбаченого ст. 49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності такої роботи - іншу.

Підприємство, як визначено в ст.ст. 62,64 Господарського кодексу України, є самостійним суб’єктом господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 пропонувалась вільна посада електрослюсаря в електромеханічному відділі, але він від неї відмовився.

У судовому засіданні позивач пояснив, що відмовився в зв’язку з тим, що ця посада не відповідача кваліфікації.

Представник у судовому засіданні пояснив, що діючим законодавством не передбачено запропонування особі, яка скорочується, всіх наявних на підприємстві посад.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Відповідач не надали суду доказів про відсутність вакантних посад на підприємстві, які б відповідали кваліфікації позивача, а навпаки із штатного розпису та звіту про наявність вакантних посад на 15 травня 2007 року та на 1 серпня 2007 року, наказів про звільнення та прийом на роботу по підприємстві за період з червня по вересень 2007 року вбачається, що на підприємстві були наявні вакансії яки б відповідали кваліфікації позивача, а саме: інженер-конструктор(а.с.251, 253, 254, 260, 262, 263).

Але наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 пропонувалась лише посада електрослюсаря в електромеханічному відділі.

Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що позивачу були запропоновані посади яки б відповідали його освіті, фаху та кваліфікації, а він письмові від них відмовився.

Доводи представника позивача, про те , що при припиненні трудового договору із ОСОБА_1 йому не повинні були пропонувати всі вакантні посади , судом визнаються безпідставними і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства про працю.

Звільнення працівника з ініціативи роботодавця згідно положень Кодексу про працю України допускається лише за наявності визначених цими нормами закону умов і з додержанням порядку його проведення та гарантій права на працю.

Аналіз положень Статуту ТОВ «Донбас - Електромотор» свідчать про те, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем повинно було вирішено питання про можливість його працевлаштування, виходячи з наявних вакантних місць в межах всього підприємства.

Оцінивши представлені сторонами в силу ст. 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідачем проведено з порушенням норм трудового законодавства, таким чином порушенні права позивача, які підлягають захисту у вигляді поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді зі скасуванням наказів ТОВ «Донбас-Електромотор» 172/к від 4 липня 2007 року та наказу № 245/к від 5 вересня 2007 року, яки визнаються судом незаконними.

Доводи позивача про неможливість поновити ОСОБА_1 на роботі у зв’язку з відсутністю у штатному розпису ТОВ «Донецький електротехнічний завод» посади головного конструктора проекту сектору керованого електроприводу , судом не приймаються до уваги, тому що відповідно до положень ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз’яснив , що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи .

Розглядаючи позовні вимоги про встановлення того, що відповідач провів з позивачем розірвання письмового трудового договору, укладеного 1 червня 2006 року, з порушенням діючого законодавства та визнати продовження дії письмового трудового договору судом, суд виходить з того, що судом застосовуються способи захисту порушеного права, встановлені законом або судом. При цьому , виходячи з засад диспозитивності, спосіб захисту порушеного права обирається позивачем, а суд в межах заявлених позовних вимог застосує ті способи захисту, які є достатніми для повного захисту порушеного права. Як зазначено вище, судом встановлено порушення трудових прав позивача при його звільненні, суд визнав звільнення позивача незаконним та дійшов до висновку про необхідність поновлення позивача на раніше займаній посаді. Вжиті судом засоби порушеного права позивача в цій частині - поновлення на раніше займаній посаді з констатацією в мотивувальній частині рішення незаконності звільнення позивача, є достатніми для повного захисту такого права. Вимоги позивача про ухвалення окремого рішення щодо незаконності розірвання трудового договору, визнання продовження дії договору, не тільки є надмірними, але й не ґрунтуються на законі, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку для таких виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. ( далі - Порядок). Згідно з цим Порядком середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного ( годинного) заробітку на число робочих днів (годин) , а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів ( годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки ТОВ «ДЕТЗ» позивачем в травні 2007 року відпрацьовано 19 робочих днів та нараховане заробітну платню у розмірі 2150,00 грн., , у червні 2007 року відпрацьовано 20 днів та нараховане заробітну платню у розмірі 2150,00 грн. Тобто середньоденний заробіток становить – 110,26 грн. (4300: 39)

Суд перевіривши правильність нарахованого середньоденного заробітку у розмірі 110,26 грн., приходить до висновку, що його обчислення було проведено з додержанням положень Порядку , тому при проведенні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу при має його за основу.

Періодом висушеного прогулу є період з часу звільнення позивача з 5 вересня 2007 року і до дня ухвалення судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі , тобто до 22 січня 2010 року .

У цей розрахунковий період у ТОВ «ДЕТЗ» посада головного конструктора проектора сектора керованого електроприводу на підприємстві не вводилась. Посадові оклади окремих категорій робітників збільшувались відповідно до штатного розпису.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що накази про підвищення по підприємству тарифних ставок та окладів не видавалися.

Відповідно до довідки управління статистики Будьоннівського районного відділу статистики у м. Донецьку за період з 5 вересня 2007 року по 1 листопаду 2009 року при 40 часовому робочому тижні кількість робочих днів складає 543 дні.

Оскільки суд розраховує середній заробіток за час вимушеного прогулу на день винесення рішення, то кількість робочих днів складає - 609 днів.

Як роз’яснює п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року ?ро практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи — невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348, абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 18 (v0018700-95) від 26.10.95). Оплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу понад один рік проводиться за весь час вимушеного прогулу за умов, якщо заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року, і в цьому не було вини працівника.

Із матеріалів справи вбачається, що особа звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у встановлений законом строк. Відповідачі тривалий час у судове засіданні не з’являлись, не надавали суду докази необхідні для постановлення судового рішення, тому суд вважає, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки ТОВ «СанАрм» від 16.10. 2009 року за період з 05.06.2008 року по 07.07.2008 року ОСОБА_1 було сплачено заробітну платню у розмірі 579,36 грн. (а.с.333).

Із довідки ТОВ ПНТП «Контарк-ЛТД» від 8 жовтня 2009 року, вбачається, що ОСОБА_1 з період з 01.10.2007 року по 03.02.2008 року працював на підприємстві та йому було сплачено заробітну плату у розмірі 2134,29 грн. (а.с. 342)

Виходячи із вищенаведеного та відповідно до ст. 235 КЗпП України при розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 05.06.2008 року по 07.07.2008 року та з 01.10.2007 року по 03.02.2008 року суд вважає за необхідне стягнути різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та провести розрахунок суми, що підлягає стягненню наступним чином: 609 х 110,26 = 67 148,34 - 579,36 – 2 134,29 = 64 434,69 грн.

Тобто стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 64 434,69 грн.

Відповідно до Постанови кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» розділ III п. 3 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. 

Виходячи із вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розрахунок заробітної платні за час вимушеного прогулу з урахуванням компенсації за житло, передбаченої п.7.4. трудового договору, задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимога діючого законодавства.

Також суд вважає, що не підлягають и задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляційних збитків розрахованих з урахуванням курсової різниці національної валюти по даним НДУ на день проведення розрахунків до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь позивача - 2300 грн. суму не сплаченої йому компенсації за житло за червень - серпень 2007 року, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.7.4 трудового договору від 1 червня 2006 року, укладеного між ТОВ «Донбас-Електромотор» та ОСОБА_1 зазначено, що адміністрація власника зобов’язується компенсувати витрати на житло у розмірі 1380,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди до трудового договору від 1 червня 2006 року, пункт 7.4. викладено в наступній редакції –компенсувати витрати робітника на житло у розмірі 1150,00 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «ДЄТЗ» про заробітну платню ОСОБА_1 за травень-червень 2007 року , позивачу за травень-червень 2007 року не було сплачено компенсацію за житло.

Згідно ч. 1 ст. 9-1 КЗпП України, відповідач мав право встановити позивачу додаткову порівняно із трудовим законодавством соціально-побутову пільгу – компенсацію витрат позивача на житло. З моменту укладення сторонами в письмові формі трудового договору, надання такої додаткової соціально – побутової пільги стало зобов’язанням відповідача на строк дії трудового договору. Умови договору, які не погіршують становище працівника порівняно з законодавством України про працю, згідно ст. 9 КЗпП України є дійсними та мають виконуватися сторонами належним чином. Сплата позивачеві компенсації за витрат на житло сприймалася відповідачем саме як зобов’язання, що підтверджується сплатою в період з липня 2006 року по червень 2007 року такої компенсації. Відповідач своє зобов’язання належним чином не виконав, в зв’язку з чим суд вважає , що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачу суму у розмірі 2 300 грн.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за житло у сумі 2300 грн. з урахуванням інфляційних збитків розрахованих з урахуванням курсової різниці національної валюти по даним НДУ на день проведення розрахунків до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1150 гривень –не сплаченої йому компенсації відповідно до п.7.4 трудового договору за вересень 2007 року при сплаті вихідної допомоги при звільненні, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у ст. 36 та пунктах 1,2 і 6 статі 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менш середнього місячного заробітку.

Із довідки, наданої ВАТ «ДЕТЗ», ОСОБА_1 у вересні 2007 року було сплачено вихідну допомогу у розмірі 2150 грн., тобто без урахування компенсації за житло, передбаченої п.7.4 трудового договору.(а.с. 307)

Відповідно до Постанови кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» розділ III п. 4 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується: вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування.

Виходячи із вище наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1150 гривень – не сплаченої йому компенсації відповідно до п.7.4 трудового договору за вересень 2007 року при сплаті вихідної допомоги при звільненні задоволенню не підлягають.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасну виплату компенсації відповідно до п.7.4 трудового договору за вересень 2007 року при сплаті вихідної допомоги при звільнені з урахуванням інфляційних збитків розрахованих з урахуванням курсової різниці національної валюти по даним НДУ на день проведення розрахунків до дня виникнення вказаних боргових зобов’язань, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Розглядаючи позовні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди та не сплаченої винагороди відповідно до п.7.3 трудового договору за виконані роботи у розмірі 500 000 грн. судом встановлено наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 3 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

На обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 пояснив, що після незаконного звільнення він залишився у тяжкому матеріальному стані оскільки був єдиним годувальником у родині, не зміг забезпечити лікування свого сина ОСОБА_4. А його син ОСОБА_5 був змушений припинити навчання та піти працювати на підприємства з тяжкими умовами праці. Крім того син ОСОБА_4, також змушений буй припинити навчання у ОШ № 115 та переїхати жити та навчатись у інше місце до родичів. Тобто незаконні дії відповідача привели до розриву нормальних родинних стосунків та змусили його змінити звичайний спосіб життя, залишили його без коштів для існування та житла.

Встановлені у судовому засіданні обставини свідчать про те, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були порушені законні права позивача, що призвело до його душевних страждань, вимушеним змінам його образу життя, необхідності тривалий час у суду доказувати правомірність своїх дій у зв’язку з чим витрачати особистий час, додатково витрачати зусилля для організації свого життя. .

Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», роз’яснив, що розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань( фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Приймаючи до уваги конкретні обставини справи, характер незаконних дій відповідача, ступень негативних наслідків для позивача, тривалість строку порушення прав позивача на працю та отримання її оплати, враховуючи суть позовних вимог, обсяг завданих моральних страждань ОСОБА_1, дійсний стан вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд визначає розмір відшкодування компенсації завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Відповідно до п.7.3 трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем, відповідач зобов’язався сплачувати премії, винагороди, надавати матеріальну допомогу і порядку та на умовах , встановлених у Власника, з урахуванням оцінки особистої трудової участі робітника у роботі власника.

Із положення про порядок сплати надбавок к встановленим окладам керівництва та фахівців за високі кваліфікацію та високі досягнення у праці по ТОВ «Донбас-Електромотор» вбачається, що положення введено з метою матеріального стимулювання керівників та фахівців цехів та служб, для забезпечення творчого відношення до роботи, та від ефективності роботи котрих, безпосередньо , залежать результати роботи підприємства.

У п.2.1. положення, зазначений перелік категорія робітників відповідно до штатного розкладу, яким встановлено надбавки. У зазначеному переліку посада ОСОБА_1 відсутня.

У пункті 2.2. положення зазначено, що розмір надбавок окремим робітникам цехів та служб визначається начальником підрозділу.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що призначення та встановлення розміру премій, винагород та матеріального допомоги робітникам, відноситься до внутрішньої діяльності підприємства і керівництво на власний розсуд та відповідно до вимог діючого законодавства призначає та встановлює розмір цього виду заохочення працівників, в зв’язку з чим на підприємстві і введено в дію положення про порядок сплати надбавок к встановленим окладам керівництва та фахівців за високі кваліфікацію та високі досягнення у праці по ТОВ «Донбас-Електромотор» .

Відповідно до п.4 ст.3 ЦК України свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, є засадами цивільного судочинства, тому за загальними правилами втручання державних органів у господарську діяльність підприємства не допускається.

Виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача винагороди відповідно до п.7.3. трудового договору задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України, судові витрати у розмірі 667,38 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. належить стягнути з відповідача до доходу держави.

Розглядаючи зустрічний позов ВАТ «Донецький електротехнічний завод» до ОСОБА_1 про стягнення 15 870 грн., як безпідставно отримані, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.7.4 трудового договору ТОВ «Донбас-Електромотор» зобов’язалось компенсувати ОСОБА_1 розходи на житло у розмірі 1380,00 грн. на місяць, відповідно до додаткової угоди від 1 жовтня 2006 року було встановлено суму компенсації у розмірі 1150,00 грн.

У період з липня 2006 року по червень 2007 року, ОСОБА_1 було сплачено 15870,00 грн., що підтверджено табуляграмами за зазначений період ( а.с. 101-104).

Згідно ч. 1 ст. 9-1 КЗпП України, відповідач мав право встановити позивачу додаткову порівняно із трудовим законодавством соціально-побутову пільгу – компенсацію витрат позивача на житло. З моменту укладення сторонами в письмові формі трудового договору, надання такої додаткової соціально – побутової пільги стало зобов’язанням відповідача на строк дії трудового договору.

Умови договору, які не погіршують становище працівника порівняно з законодавством України про працю, згідно ст. 9 КЗпП України є дійсними та мають виконуватися сторонами належним чином. Сплата позивачеві компенсації за витрат на житло сприймалася відповідачем саме як зобов’язання, що підтверджується сплатою в період з липня 2006 року по червень 2007 року такої компенсації.

Обов’язок позивача надавати документи, що підтверджують, витрати на житло, не встановлений ні укладеним між сторонами трудовим договором, ні чинним законодавством. Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. За наведених обставин посилання відповідача на те що ОСОБА_1 мав надавати документи, що підтверджують витрати на житло, не ґрунтується ні на законі, ні на договорі, тому позов є без підставними та задоволенню не підлягають.

Також суд вважає, що в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕТЗ» судових витрат, слід відмовити, оскільки рішення ухвалено не на їх користь.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 82, 88, 209, 212-215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. ,9 9-1, 40, 43, 49-4, 221, 232, 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України , суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Накази ТОВ «Донбас-Електромотор» № 172/К від 4 липня 2007 року та № 245/К від 5 вересня 2007 року – скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного конструктора проекту сектора керованого електроприводу Відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічний завод» з 5 вересня 2007 року.

Стягнути з розрахункового рахунку Відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 64 434,69 (шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять чотири гривні 69 копійок) без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов’язкових платежів, несплачену компенсацію за житло за липень - серпень 2007 року у розмірі 2300 (дві тисячі триста гривень ) та моральну шкоду у розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 2425,72 (двох тисяч чотириста двадцяті п’яти тисяч гривень 72 копійок) підлягає негайному виконанню.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 667,38 гривень.

Стягнути із Відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічний завод» на користь територіального управління держаної судової адміністрації в Донецькі області (рахунок № 31216259700004 УДК у м. Донецьку, ЄДРПО 34686537. МФО 834016) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

В задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Донецький електротехнічний завод» про стягнення з ОСОБА_1 15 870 гривень та судових витрат – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк двадцять днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя: