Вирок № 77808823, 13.11.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/28602/18

Провадження №1-кп/127/1064/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Бернади Є. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

прокурора Ходацької М.В.,

захисника - адвоката Нестерука В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.07.2018 р. за № 12018020010003083, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Нова Маячка Цюрупинського району Херсонської області, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, проживаючого в громадянському шлюбі, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2018р. близько 10.00 год. ОСОБА_2, проходячи повз огороджену металевим парканом територію за адресою: АДРЕСА_2, через щілину в паркані помітив акумуляторну батарею торгової марки «Воsh», розміщену біля кабіни водія вантажного автомобіля марки «Меrсеdes-Веnz» білого кольору, належного ОСОБА_3. Після цього у ОСОБА_2 виник злочинний умисел, спрямований на скоєння крадіжки чужого майна (батареї автомобіля марки «Меrсеdes-Веnz»), поєднаної із проникненням до сховища, а саме - на територію за адресою: АДРЕСА_2.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_2 діючи умисно, таємно, з корисливих спонукань, перелізши через металевий паркан, проник територію за адресою: АДРЕСА_2, де, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, зняв клеми автомобіля марки «Меrсеdes-Веnz», належного ОСОБА_3 з акумуляторної батареї торгової марки «Воsh» ємністю 170Аh з пусковим струмом 1000 ампер, розрахункова ринкова вартість якої, згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 4575/18-21 від 28.08.2018р., станом на 27.07.2018 р. складала 1607 грн. 49 коп. За тим, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_2, загорнувши вказану акумуляторну батарею у свою куртку, разом з викраденим майном залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд, завдавши таким чином ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_2, попередньо вчинивши28.07.2018 р. злочин, передбачений ч. З ст. 185 КК України, на шлях, виправлення не став та повторно вчинив новий умисний злочин проти власності.

Так, 13.09.2018 близько 16.40 год. ОСОБА_2, прийшов на неогороджену та неохоронювану територію парку «Станція Вінниця» за адресою: площа Привокзальна, 1, м. Вінниця, з метою протиправного заволодіння чужим майном.

Перебуваючи на території парку «Станція Вінниця» за адресою: площа Привокзальна, 1, м. Вінниця, ОСОБА_2 на схрещенні сьомої та дев'ятої колій помітив вагон від потяга, що належить приватному акціонерному товариству «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»).

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій, підбурюваний жагою до легкого збагачення, діючи умисно і повторно, ОСОБА_2 заліз під вищевказаний вагон, де побачив металевий щиток, з якого звисали частини мідного проводу, та переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діставши з портфелю, який був при ньому, заздалегідь заготовлені пасатижі, шляхом демонтажу зняв вісім фрагментів мідного проводу та п'ять металевих запчастин від вагона потяга.

Відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи №664 від09.10.2018 р. ринкова вартість восьми фрагментів мідного проводу як кольорового металу та п'яти металевих частин, як чорного металу, станом на 29.07.2018 становить 152,75 грн. (сто п'ятдесят дві гривні 75 копійок).

Від'єднавши вісім фрагментів мідного проводу та п'ять електричних запчастин, ОСОБА_2 склав їх до своєї сумки. У цей час дії ОСОБА_2 були виявлені охоронником ВП «Козятинського загону воєнізованої охорони» ОСОБА_4, який з метою припинення протиправних дій вигукнув до ОСОБА_2 наказ припинити незаконні дії. Усвідомлюючи, що його дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, викриті, ОСОБА_2 продовжив їх та, діючивідкрито для ОСОБА_4 та інших осіб, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, незважаючи на вигуки та прохання ОСОБА_4 зупинитися, намагався втекти з місця вчинення злочину разом з викраденим майном.

Однак, ОСОБА_2, вчинивши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг закінчити цей злочин з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий ОСОБА_4., внаслідок чого попереджено спричинення ПАТ «Укрзалізниця» матеріального збитку на загальну суму 152,75 грн.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив злочини за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд відповідно до ч. 3 ст. 26 та ч. 3 ст. 349 КПК України вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись дослідженням доказів, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-висновок експерта № 4575/18-21 від 28.08.2018 р., відповідно до якого розрахункова вартість поданої на дослідження акумуляторної батареї марки Bosh демонтованої з автомобіля станом на 27.07.2018 р. складала 1607,49 грн.;

-висновок експерта № 664 від 09.10.2018 р., згідно з яким ринкова вартість восьми фрагментів мідного проводу як кольорового металу та п'яти металевих запчастин як чорного металу станом на 29.07.2018 р. могла складати 152,75 грн.;

-протокол огляду місця події від 28.07.2018 р., відповідно до якого, зафіксовано розташування транспортного засобу на автостоянці, з якого викрадено акумуляторну батарею, розташування пакету з викраденою акумуляторною батареєю, сумки з інструментами.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані сторонами кримінального провадження докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт таємного викрадення ОСОБА_2 акумуляторної батареї, що належить ОСОБА_3, а також замаху на відкрите викрадення фрагментів мідного проводу, що належить ПАТ «Укрзалізниця». Обвинувачений в судовому засіданні винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів не заперечував, надавши чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення зазначених злочинів. Суд враховує, що обвинувачений, зазначаючи в судовому засіданні про те, що стоянка, на якій був розташований автомобіль, з якого ним здійснено викрадення акумуляторної батареї, огороджена не була, однак він усвідомлював, що стоянка охороняється. Крім того, з протоколу огляду місця події випливає, що транспортний засіб, з якого було викрадено акумуляторну батарею, знаходився на території, яка огороджена та охороняється.

Також суд враховує роз'яснення, надані в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій. Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 22 зазначеної постанови, під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_2 за фактом викрадення 28.07.2018 р. акумуляторної батареї, що належить ОСОБА_3, охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), кваліфікуючою ознакою якого є проникнення у сховище, за фактом спроби викрадення фрагментів мідного дроту - ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України за ознаками закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно.

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочини середньої тяжкості та тяжкий злочин, проте раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, у вчиненому розкаявся. Крім того, суд враховує, що викрадені у потерпілих речі останнім частково повернуто, й останні згідно з матеріалами справи претензій до обвинуваченого не мають.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

При цьому Верховним Судом зазначено, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 6-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на особливості призначення покарання за вчинення готування до злочину або вчинення замаху на злочин. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 68 КК у разі засудження особи за готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, а відповідно до частини 3 цієї ж статті у разі засудження за замах на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений в судовому засіданні повідомляв про відсутність паркану, яким була огороджена територія автостоянки, звідки ним було викрадено акумуляторна батарея, тому вважав, що ним не здійснювалось проникнення на охоронювану територію в зв'язку з чим частково визнавав правову кваліфікацію його діяння. Однак суд враховує, що обвинувачений у вчиненому розкаявся, в ході досудового розслідування згідно з повідомленнями сторін кримінального провадження активно сприяв розкриттю даного злочину та в судовому засіданні не заперечував фактичних обставин справи, визнаючи факти заволодіння майном потерпілих, в тому числі й з охоронюваної стоянки. Суд також враховує, що обвинуваченим при цьому не було приховано суттєвих обставин справи і надано чіткі та послідовні показання щодо пред'явленого обвинувачення. Також суд приймає до уваги, що потерпілим згідно з матеріалами кримінального провадження викрадене майно під час досудового розслідування було повернуто.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання, суд вважає, що покаранням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, буде покарання у виді позбавлення волі.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні обвинуваченому покарання положень ч. 1 ст. 75 КК України, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 р. ( справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, суд враховує, що обвинувачений є особою, раніше не судимою (посилання сторони обвинувачення на наявність іншого кримінального провадження згідно з довідкою про судимість суд до уваги не приймає, оскільки винуватість ОСОБА_2 в порядку, встановленому законом, тобто вироком, який набув законної сили, встановлена не була), у вчиненому розкаявся та активно сприяв розкриттю злочинів, викрадене у потерпілих майно останнім під час досудового розслідування було частково повернуто потерпілим, за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно. Отже, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому останнього слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експерта слід покласти на обвинуваченого.

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази, що передані на зберігання потерпілим, слід залишити останнім.

Керуючись ст. 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, та призначити покарання:

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі,

- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили змінити з утримання під вартою на особисте зобов'язання, звільнивши його з-під варти із зали суду.

Зобов'язати ОСОБА_2 до набранням вироком законної сили не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1144 (одну тисячу сто сорок чотири) грн. вартості витрат на залучення експерта.

Арешти, накладені згідно з ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2018 р., 18.09.2018 р. - скасувати.

Речовий доказ - акумуляторну батарею марки «Воsh», що переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_3, - залишити останньому.

Речові докази, що поміщені до камери зберігання речових доказів Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області згідно з постановами слідчого від 13.09.2018 р. та 14.09.2018 р., - повернути володільцям: ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_2.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: