Рішення № 77805633, 07.11.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1220/18

Провадження № 2/175/393/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного нерухомого майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом про поділ спільного нерухомого майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою, в якому просила постановити рішення, яким розділити нерухоме майно між нею, ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 набуте у шлюбі, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності кожного на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 Дніпровський район Дніпропетровська область, загальною площею 31,2 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м. (реєстраційний номер майна: 6977289); усунути перешкоди у здійсненні нею, ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити дії, які порушують її, ОСОБА_1 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 Дніпровський район Дніпропетровська область.

В обґрунтування позову позивачка вказала, що під час шлюбу з відповідачем ними було придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 Дніпровський район Дніпропетровська область, загальною площею 31,2 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м. Після розірвання шлюбу згоди про поділ майна з відповідачем не досягнуто, ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні спірною квартирою, а тому вважає, що спільне майно повинно бути розділено, внаслідок чого звернулася до суду з даним позовом.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його адвокат за договором про надання правової допомоги ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що з 17 серпня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Індустріального районного управління юстиції м. Дніпропетровська, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис №500 (а.с.7). Під час сімейно-шлюбних відносин у подружжя народилося двоє спільних дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8) та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9). Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.11).

Під час шлюбу, за спільні кошти подружжям було придбана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 31,2 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м. Право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №116128556 від 03 березня 2017 року (а.с.12).

Угоди про добровільний поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжям не досягнуто.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, що також передбачено ст. 372 ЦК України, згідно якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 19, 23, 24 своєї Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу; вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст. 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.

Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої у постанові від 03.06.2015 року № 6-38цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України).

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права та встановлені обставини є доказом того, що вищезазначене спірне майно (квартира) є об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому підлягає розподілу між подружжям.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, 76, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства, тому нерухомість є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя відповідачем не надано, тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за сторонами право власності за кожним на 1/2 частину вказаного майна.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні спільним майном (квартирою), то судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положення ст. 391 ЦК України встановлює право власнику майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В судовому засіданні відповідач не визнав право власності позивачки на спірну квартиру, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що вони з позивачкою не можуть і не будуть проживати разом, а тому ключі від квартири він їй не надав і вважає в цьому немає необхідності. Таким чином, посилання позивачки на те, що відповідач відмовив їй в доступі до спірної квартири, вона не має комплекту ключів від квартири і відповідач вчиняє сварки і виганяє її з дітьми з квартири, знайшли своє обґрунтування та підтвердження при розгляді справи, а тому також підлягають задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2052 грн. 92 коп. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 317, 372, 391 ЦК України, ст. 60, 63, 68, 69, 70, 71, 72 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного нерухомого майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою - задовольнити.

Розділити нерухоме майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набуте у шлюбі, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, право власності кожного на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 Дніпровський район Дніпропетровська область, яка складається з: 1 коридор площею 4,4 кв.м., 2 - санвузол площею 2,9 кв.м., 3 - кухня 5,8 кв.м., 4 - кімната площею 18,1 кв.м., загальною площею 31,2 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м. (реєстраційний номер майна: 6977289).

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити дії, які порушують право ОСОБА_1 користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 Дніпровський район Дніпропетровська область.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2052 грн. 92 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.