Рішення № 77801829, 29.10.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/131/18

Номер провадження 2/570/645/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

09.01.2018 ПАТ КБ ПриватБанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 15605 грн. 95 коп. на підставі кредитного договору №б/н від 01.03.2013 року, та судових витрат в розмірі 1762 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір №б/н за яким відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення закону та умов договору свої зобов’язання за договором належним чином не виконала. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов’язань станом на 17.12.2017 р. утворилась заборгованість по кредиту в розмірі 15605 грн. 95 коп., з яких: заборгованість по кредиту 1700,54 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 3010,07 грн.; заборгованість за пенею 9676,01 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг, фіксована складова штрафу - 500, 00 грн., процентна складова штрафу — 719,33 грн., тому і заявлено ПАТ КБ «ПриватБанк» позов до суду.

ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути заборгованість, яка виникла за невиконання умов кредитного договору в розмірі 15605 грн. 95 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн.

30.01.2018 провадження у справі було відкрито, призначено підготовче судове засідання.

Відповідач і представник відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог, подав до суду відзив в якому вказав, що позивач надав невірний і необґрунтований розрахунок кредитної заборгованості, а також відповідачем був пропущений строк позовної давності до основної вимоги, внаслідок чого позовна давність закінчилась і до додаткових вимог щодо стягнення неустойки.

08.05.2018 було закрито підготовче засідання і призначено справу до судового розгляду.

21.06.2018 позивач направив до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що кредитні правовідносини виникли у позивача і відповідача раніше ніж зазначено у первісному позові, а саме з моменту підписання заяви б/н 06.03.2007 на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 15000 грн, що підтверджується новим розрахунком, доданим до неї. Норми права, на які посилається і позовні вимоги залишились такими, як і в первісній позовній заяві.

Представник відповідача подав письмові заперечення на уточнену позовну заяву. В якій зазначає, що така заява була подана після закінчення підготовчого засідання у справі. В ній була фактично змінена підстава позовних вимог – розрахунок заборгованості і надані нові докази, а це суперечить чинному процесуальному законодавству.

Також вказує на те, що доданий до заяви розрахунок заборгованості не відповідає дійсності, що відповідача при укладенні договору не було ознайомлено з Умовами та правилами надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору, позивачем не доведені і неправильно нараховані відсотки та штрафні санкції за користування кредитними коштами, а тому заборгованість відповідача не підтверджена належними і допустимими доказами.

З огляду на такі обставини просять відмовити у задоволенні позову у повному обсязі за безпідставністю.

В судовому засіданні 27.09.2018 р. та 19.10.2018 р. та представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, вказував про відсутність підстав вважати про пропущений позивачем строк позовної давності звернення до суду. В матеріалах справи наявні письмові заяви представника позивача про підтримання позовних вимог та розгляд справи у відсутності представника ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач і та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнавали у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві і запереченнях на позов.

Заслухавши представників сторін, повно і всебічно дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв’язку, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір №б/н шляхом подання анкети-заяви про приєднання до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надання банківських послуг на відкриття рахунку за яким відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Тобто, з 01.03.2013 між ПАТ "КБ Приватбанк" та ОСОБА_2 виникли договірні відносини щодо користування відповідачем кредитними коштами в межах кредитного ліміту у розмірі 15000 грн.

У своїй позовній заяві позивач не вказує номеру картки та номеру рахунку, з якого були отримані чи іншим чином використані гроші та на який вони мали бути повернені. Відсутнє таке посилання і в доданому до позову розрахунку заборгованості.

Зазначено, що відповідач отримала кредит в розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підписавши анкету-заяву від 01.03.2013.

Вказана анкета-заява не містить особистого підпису відповідача про те, що вона отримала і ознайомилася з пам’яткою клієнта та основними умовами обслуговування та кредитування.

Разом з тим, позивачем не надано до суду жодних доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зокрема, Верховний Суд України встановив, що виходячи з правового аналізу вказаних норм, умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в подальшому такі умови не змінювалися (в зв’язку із чим такі умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору).

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні спору.

ОСОБА_6 позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню при розгляді даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору.

Тобто Верховний Суд України визначився, що якщо ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг не підписані Відповідачем, вони не можуть бути визнані належним та допустимим доказом по справі та не є складовою частиною укладеного між клієнтом та банком договору.

Анкета-заява не свідчить про укладення кредитного договору, оскільки істотних умов договору не досягнуто, сума кредиту не узгоджена. Надані позивачем копії ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг, а також правил користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача.

Відповідач не підписував ОСОБА_5 та правила надання банківських послуг в ПАТ КБ Приватбанк. Також, наданий позивачем витяг з ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг не містить ніяких посилань на те в якій саме редакції (на яку дату) надані такі умови - тим самим не доводить для суду, що саме в цій редакції діяли такі умови станом на 01.03.2013 (день підписання анкети-заяви Відповідачем).

Немає відмітки біля пункту ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надання банківських послуг, що також підтверджує факт не надання відповідачу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надання банківських послуг.

Крім того, в порушення як наведених вище вимог ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, так і ст. ст. 628, 638 Цивільного кодексу України, позивачем не надано примірника Тарифів банку який підписаний відповідачем.

Ні позовна заява, ні надані позивачем докази по справі взагалі не містять посилання на те, який же саме тип банківської картки був виданий Відповідачу. Наданий Позивачем витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (не підписаний Відповідачем, а також без належного підтвердження того, що станом на день підписання відповідачем анкети-заявки в ПАТ КБ Приватбанк діяли саме такі тарифи) містить викладення чотирьох тарифів - які мають різні умови (щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, пені та штрафів).

З огляду на такі обставини, суд приходить до висновку, що факт укладення договору між позивачем і відповідачем є непідтвердженим доказами достатніми у їх сукупності.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунок за договором між Приватбанком та клієнтом – ОСОБА_2 №б/н від 01.03.2013 станом на 31.08.2015., а також станом на 17.12.2017.

З аналізу змісту цих документів вбачається, що відповідач на дату підписання заяви 01.03.2013 вже мав заборгованість перед позивачем у розмірі 1878 грн. 98 коп. Обґрунтування щодо виникнення такої заборгованості за цим кредитним договором позивач не надав, безпідставно включив до розрахунку заборгованість, не охоплену відповідними договірними відносинами.

Позивач вказує на те, що борг, який зазначений у розрахунку виник з іншого кредитного договору від 06.03.2007 в результаті випуску картки з новим строком дії картки і підтверджується заявою відповідача, в якій зазначено дві дати, а саме 06.03.2007 – дата ознайомлення і отримання умов і правил кредитування та 06.03.2008 – дата видачи картки.

Умовами цього договору передбачено встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 250 грн. зі сплатою 22,8 відсотка за користування кредитними коштами в рік.

Згідно довідки позивача, номер картки за договором від 06.03.2007 – 5457082971651695, що не відповідає номеру картки за договором від 01.03.2013.

Суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування цієї заборгованості, оскільки з дослідження змісту наявних у справі документів між сторонам існує два різних кредитних договори за двома різними заявами відповідача. Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, той факт, що договором від 01.03.2013 є той самий договір, що датується 06.03.2007, а не новий кредитний договір з іншими тарифами і умовами щодо іншого типу кредитної картки.

Позивач надав до суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки №5457092301558403 з аналізу змісту якої вбачається, що датою старту цього рахунку є 01.03.2013.

Відповідач не користувався кредитними коштами з 01.03.2013 по 06.02.2014, що підтверджується виписками по карті №5457092301558403 доданими до матеріалів справи позивачем за періоди 01.01.2013 по 12.11.2015, з 01.01.1999 по 27.05.2018 і з 01.03.2013 по 16.03.2018.

Судом встановлено, що користуватися кредитними коштами по картці №5457092301558403 відповідач почав лише 06.02.2014 року, коли зняв готівку з банкомату у розмірі 200 грн., що зазначено у вказаних банківських виписках.

Однак, на цю дату за відповідачем вже рахується борг у розмірі 1878,98 грн. Таким чином, позивач безпідставно включив цю заборгованість у доданий до позовної заяви розрахунок.

Такі обставини ставлять під сумнів достовірність розрахунку заборгованості та штрафних санкцій який наданий позивачем, а тому суд не приймає його, як належний і допустимий доказ.

Позивач подав уточнену позовну заяву до якої долучив розрахунок заборгованості за договором б/н від 06.03.2007 станом на 31.08.2015, який фактично є ідентичним до розрахунку поданого в додатках до первісної позовної заяви, зміненою в ньому є лише його назва.

Крім цього, варто зауважити, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року.

Тому, суд відхиляє цей доказ наданий позивачем підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу у розмірі 1878,98 грн., що не дає можливість суду розмежувати заборгованості за різними кредитними картками.

Інших розрахунків, які підтверджують наявність заборгованості у ОСОБА_2 перед позивачем суду не надавались.

Частиною 1,2,3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Враховуючи викладене вважаю, що позивачем не обґрунтовано належність кожного з наданих ним доказів на підтвердження його вимог.

Слід зазначити, що 19.10.2018 відповідач подав до суду заяву про застосування загальної і спеціальної позовної давності до позовних вимог позивача. Вказує, що позивач порушив строки звернення до суду за захистом свого цивільного права. Однак, відповідач не зазначає, з якої дати необхідно обраховувати початок її перебігу. Оскільки, суд встановив, що позовні вимоги позивача не підтверджується належними і недостатніми у їх сукупності доказами, то суду немає необхідності з’ясовувати питання про застосуванню строку позовної давності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати згідно Закону України «Про судовий збір» позивачу поверненню не підлягають і покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 15605 грн. 95 коп. - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 07.11.2018 року.

Суддя Гнатущенко Ю.В.