Рішення № 77793555, 08.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 р. № 2040/7505/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бідонька А.В.

при секретарі судового засідання - Мурадли А.І.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Таммо ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Таммо ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230-18;

- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - Таммо ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230-18 є протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача.

Представник позивача в судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені у позовній заяві та просив задовольнити позов.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Громадянин ОСОБА_5 Арабської Республіки Таммо ОСОБА_3 30.06.2016 року звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

22.12.2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №88 від 21.12.2016 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» мені відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року № 619-16.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2017р. по справі №820/7147/16 задоволено адміністративний позов громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки Таммо ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Вказаною постановою рішення від 02.12.2016р. №619-16 Державної міграційної служби України скасовано. Також цією постановою суд зобов’язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Таммо ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018р. по справі № 820/7147/16 вищевказане рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін, а апеляційну скаргу ДМС України без задоволення.

05.09.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №55 від 03.09.2018 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230- 18.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Як вбачається з позовної заяви та протоколів співбесіди з працівниками міграційної служби позивач в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що свої побоювання повертатися до країни громадської належності пов'язує з тим, що у випадку повернення на Батьківщину його буде рекрутовано до армії і він буде змушений вбивати людей, а може й сам загинути, в той час як, усе це суперечить його внутрішньому переконанню та міркуванням совісті.

Згідно рішення Державної міграційної служби України № 230-18 від 10.08.2018 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача, оскільки позивач не відповідає умовам надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Згідно висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 06.04.2018 року, який став підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладений позивачем факт бути призваним до армії, зазначений ним в обґрунтування побоювань повертатися до країни громадської належності, не розглядався. З огляду на п. 167 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця відповідач дійшов висновку, що факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином, отже, викладений позивачем факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2)наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов’язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

У п. 170 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подачі клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркувань совісті.

У п. 171 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що тип військової, в якій особа не бажає приймати участь, засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призову, може з урахуванням усіх інших вимог визначення може бути розцінено як переслідування.

Також слід вказати, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: ОСОБА_6 Безпеки ООН від 19.12.2013р. №68/182, 22.02.2014р. №2139(2014) 14,07.2014р., №2165(2014), 18.12.2014р, №2191(2014) та №2258(2015) від 22.12.2015р.; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають ОСОБА_4 Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013р., від 27 жовтня 2014р., 1 листопада 2015р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в ОСОБА_4 Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015) ОСОБА_6 Безпеки ООН та інші.

У вказаному висновку відповідач не аналізує можливість набуття позивачем статусу біженця через відмову проходити військову службу в умовах громадянської війни, (відповідно до п.п. 170-171 Керівництва УВКБ ООН по процедурам та критеріям визначення статусу біженця) та можливість набуття додаткового захисту через ситуацію загальнопоширеного насильства, систематичне порушення прав людини у країні.

Також, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають ОСОБА_4 Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії ОСОБА_6 з прав людини з розслідування подій в ОСОБА_4 Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача (виїхав у 2007 році) у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) ОСОБА_6 Безпеки ООН вказується, що на всій території ОСОБА_4 Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Відповідно до п. 1.2. “Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту”, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011р. інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011р. не досліджено ситуацію в Сирії.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов’язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.

Водночас, частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки Таммо ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Таммо ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Таммо ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_4 Арабської Республіки Таммо ОСОБА_3.

Зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки Таммо ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 13 листопада 2018 року.

Суддя Бідонько А.В.