Рішення № 77791997, 13.11.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/1959/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком з березня 2016 року позивачу;

- зобов’язати відповідача виплатити заборгованість пенсії за віком з березня 2016 року по день прийняття рішення про поновлення виплат з урахуванням компенсації позивачу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць;

- зобов’язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст.382 КАС України (а.с.3).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. Позивач є внутрішньо переміщеною особою та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку у відповідача, як пенсіонер за віком. Позивач зазначає, що пенсія є єдиним джерелом існування. На електрону пошту відповідача позивач надіслав скаргу. Згідно відповіді відповідача позивачу відмовлено у поновленні пенсії через те, що пенсійний рахунок відкритий в іншому, ніж ПАТ «Ощадбанк» банку. Позивач вважає дії відповідача протиправними та дискримінаційними, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 23.07.2018 за вхідним реєстраційним номером 17470/2018 надав відзив на позовну заяву від 20.07.2018 №11612/07-19 (а.с.22-24), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 12.05.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 позивача було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 29.02.2016. З березня 2016 року припинено виплату пенсії. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.06.2017 №46 за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати. Відповідач також зазначив, що згідно п.4.10 розділу І Порядку 22-1 заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсії та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою КМУ від 30.08.1999 №1596. Відповідно до п.6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 №1596 для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 №509 уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк». Згідно абз.4 п.1 постанови КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» починаючи з 01.07.2016 виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів ПФУ, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Відповідач вказує, що ОСОБА_1 заяву про виплату йому пенсії через рахунок у ПАТ «Державний ощадний банк України» до УПФУ в м.Сєвєродонецьку не подавав. Позивачем було подано до управління заяву про перерахування пенсій на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Промінвестбанк». Тому відповідач не має права відновити виплату пенсії позивачу та перераховувати суми пенсії позивача на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Промінвестбанк». На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 30.07.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.21-22).

Ухвалою суду від 13.11.2018 провадження у справі поновлено (а.с.36).

Ухвалою суду від 13.11.2018 представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів (а.с.37-38).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії ЕН 157561, виданий 27.03.2002 року Жовтневим РВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4,5).

Позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серія ААА №592295 від 14.02.2007 (а.с.7).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 11.02.2015 №919034410 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.6).

12.05.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік пенсійну справу за віком та зазначив, що виплата відбувалась через ПАТ «Промінвестбанк» (а.с.25).

В матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача, в якій просив належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок в ПАТ «Промінвестбанк» (а.с.26).

Відповідно до інформації зазначеної у розпорядженні №76221 від 19.05.2015, ОСОБА_1 призначену виплату пенсії за віком з 01.08.2014 (зворотній бік а.с.25).

Витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №46 від 20.06.2017 вирішено припинити соціальні виплати, зокрема, позивачу (а.с.27).

Розпорядженням відповідача від 06.07.2017 на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №46 від 20.06.2017 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 (зворотній бік а.с.28).

З наданої відповідачем довідки від 17.02.2016 №1989 вбачається, що в останнє позивачу виплачено пенсію у лютому 2016 року у розмірі 1262,16 грн. З березня 2016 року позивач пенсійні виплати не отримує (а.с.29).

На звернення позивача від 11.06.2018 відповідач надав відповідь від 20.06.2018 №10146/02-27, в якому зазначив, що виплату пенсії призупинено з 01.03.2016, так як виплата пенсії відбувалась через Промінвестбанк (а.с.9).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження органу Пенсійного фонду України від 06.07.2017 виплата пенсії позивачу була призупинена на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №46 від 20.06.2017 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 При цьому у відповіді на звернення позивач відповідач зазначив причину припинення виплати пенсії – не відкритий позивачем рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк Україна» (а.с.9, зворотній бік а.с.28).

Між тим, зазначені підстави для припинення виплати не підпадають під перелік, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що він зобов’язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що відсутність у позивача рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк Україна» не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 637, на яку посилається відповідач, як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 06.07.2017 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 06.07.2017 року про призупинення виплати пенсії, суд, вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не бездіяльність, як просив позивач, створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2016, оскільки як вбачається з довідки від 17.07.2018 №1989 наданої відповідачем, позивачу призупинено і нарахування, і виплату пенсії саме з 01.03.2016 (а.с.29). За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що хоча дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії є протиправними, на сьогоднішній день єдиним чинним механізмом для виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є зарахування виплат на відкритий рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк Україна».

У зв’язку з чим позивачу слід надати відповідачу інформацію про відкритий ним рахунок в ПАТ "Державний ощадний банк Україна".

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною, суд зазначає, що оскільки викладений вище спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, тому суд не вважає за необхідне додатково визнавати бездіяльність відповідача дискримінаційною.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів. Суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені, оскільки жодних належних та допустимих доказів про направлення та отримання позивачем розпорядження від 26.02.2016 року про призупинення їй виплати пенсії з 01 березня 2016 року відповідачем суду не надано, у зв’язку з чим, будучи необізнаним з цього приводу, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка сама по собі є триваючою у часі, а позивач має право на звернення до суду за захистом порушених прав протягом усього часу, протягом якого триває така бездіяльність.

Суд звертає увагу відповідача, що зазначене питання було вирішено ухвалою суду від 09.07.2018 (а.с.1-2).

Щодо доводів відповідача про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати, суд вважає їх неприйнятними, оскільки пенсія призначається громадянам України пожиттєво, а тому обмежувати нарахування та виплату пенсії будь-якими строками є протиправним.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у лютому 2016 року у розмірі 1262,16 грн. (а.с.29). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1262,16 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з 01.03.2016 по день стягнення компенсації, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 4 Закону №2050 та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 7 Закону №2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналізуючи вказані норми права, суд дійшов до висновку про те, що позивач набуває права звернення до суду з такими вимогами лише після отримання відмови відповідача у виплаті йому компенсації.

Позивачем не надано суду доказу того, що він звернувся з вимогою до відповідача про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а останній відмовив йому в цьому.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Ухвалою суду від 09.07.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 06 липня 2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, пр.Дальнєвосточний, буд.4) призначеної пенсії з 01 березня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1262 (одна тисяча двісті шістдесят дві) гривні 16 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, пр.Дальнєвосточний, буд.4) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, пр.Дальнєвосточний, буд.4) у рахунок відшкодування судових витрат 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2