Рішення № 77790223, 07.11.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/17827/14-ц

Категорія 26

2/295/573/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді - Слюсарчук Н.Ф.

з участю секретаря с/з - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд в листопаді 2014 року з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, укладеним 29.11.2005 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого за всіма правами та обов’язками є АТ «ОТП Банк», правонаступником якого наразі є ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за № СМ-001/146/2005, згідно якого відповідачу було надано кредит в розмірі 35 300 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14% річних.

Позов мотивовано тим, що станом на 31.10.2014 рік, відповідач допустив загальну заборгованість за кредитом 276 766, 23 грн., що складається з:

- залишку заборгованості за кредитом в сумі - 3 427,22 дол. США, що еквівалентно - 44 392,05 грн.;

- відсотків за користування кредитними коштами в сумі - 1167,90 дол. США, що еквівалентно 15 127,56 грн.;

- пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 217 246,62 грн.

Заочним рішенням від 23.03.2005 року Богунським районним судом м. Житомира вищезгадані позовні вимоги щодо стягнення боргу за кредитним договором та судових витрат задоволені в повному обсязі.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 09.01.2018 року заочне рішення від 23.03.2015 року скасоване та справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем від 16.07.2018 року поданий відзив на позовну заяву, в якому в повному обсязі заперечує щодо задоволення позовних вимог з тих підстав, що наразі вже існує рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21.02.2011 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за тим же кредитним договором № СМ-001/146/2005 в сумі 3427,22 доларів США та процентів за користування кредитом – 240,25 доларів США, що набрало чинності та підлягає виконанню.

Просить закрити провадження у справі, відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Наголошує також на тому, що строк дії кредитного договору закінчився 29.11.2012 року й тому слід застосувати спеціальні строки позовної давності до вимог стягнення пені за прострочення виконання зобов’язань, оскільки позов подано позивачем 13.11.2014 року та відмовити в цій частині в повному обсязі.

В останнє судове засідання представник позивача не з’явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, зазначених в ньому.

Відповідач в останнє судове засідання також не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву щодо проведення судового розгляду без його участі, просив відмовити в позові з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Заслухавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29.11.2005 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", в свою чергу останній відступив право вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № CМ-001/146/2005 про надання кредиту в сумі 35 300 доларів США строком до 29.11.2012 року за умови сплати процентів за його користування. Договір складається з двох частин, які нерозривно пов»язані між собою (а.с.5-9).

Згідно з договорами купівлі - продажу кредитного портфелю та про відступлення права вимоги від 27.04.2012 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Строк кредитування визначено сторонами в частині першій, де вказана дата остаточного повернення кредиту та в п. 1.6.1 частині другій кредитного договору № CМ-001/146/2005, зокрема позичальник зобов’язується повністю повернути Банку суму кредиту не пізніше дати остаточного повернення кредиту відповідно до умов встановлених ст. 1.5 згаданого договору.

Згідно п. 1.5.1 кредитного договору № CМ-001/146/2005, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів - Додаток №1 ( а.с.10).

Аналізуючи наданий позивачем кредитний договір в двох частинах та Додаток № 1 до нього, а саме графік повернення кредиту, суд приходить до висновку, що кінцевий строк виконання зобов’язання збігається зі строком кредитування та строком дії договору і визначено – 29.11.2012 року.

Змін та доповнень до кредитного договору щодо продовження строку дії договору або строку дії кредитування сторонами не вносилось.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що кредитний договір укладався з визначеним конкретно цільовим призначенням кредиту, а саме на придбання нерухомого майна – офісне приміщення, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул..Рильського, 3.

Зазначене приміщення було придбано відповідачем ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 29.11.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 й зареєстрований в реєстрі за реєстраційним № 4538.(а.с.98, 99).

Для забезпечення повного і своєчасного виконання, що виникають згідно з положеннями кредитного договору № CМ-001/146/2005, між ОСОБА_3 та банком був укладений договір іпотеки від 01.12.2005 року за № РCМ-001/146/2005, згідно якого іпотекодавець надає іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: офісне приміщення, площею 59,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Рильського, 3.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що фізична особа позичальника (боржника) за кредитним договором та майнового поручителя, зокрема іпотекодавця за договором іпотеки, збігається та ним є відповідач ОСОБА_3.

При ухваленні рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором, судам потрібно встановлювати чи ухвалювалося раніше рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, наголошується в позиції ВСУ у справі № 6-73цс13.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21.02.2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення, площею 59,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Рильського, 3, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CМ-001/146/2005 від 29.11.2005 року в сумі 29125 грн. 95 коп., що еквівалентно 3427,22 доларів США заборгованості по кредиту та 240,25 доларів США процентів за користування кредитом.

Рішення є чинним з 02.06.2011 року й підлягає обов’язковому виконанню.

Вищезгаданим рішенням було встановлено той факт, що заборгованість по кредиту в розмірі 3427,22 доларів США ( тіло кредиту ) утворилася станом на червень 2010 рік, що не заперечувалося і позивачем.

Звертаючись з даним позовом в листопаді 2014 року, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 таку ж саму суму заборгованості по кредиту - 3427,22 доларів США, що утворилася станом на жовтень 2014 рік.

Таким чином, суд приходить до висновку, що основна сума кредиту ( тіло кредиту) яку відповідач ОСОБА_3 зобов’язаний повернути позивачу становить саме 3427, 22 доларів США та є незмінною з червня 2010 року.

Судом встановлено, що звернувшись до суду в липні 2010 року, банк висунув вимогу про дострокове повернення суми ( тіла ) кредиту в розмірі 3427, 22 доларів США, адже графік погашення платежів закінчується датою – 29.11.2012 року, що є датою остаточного повернення кредиту, згідно визначення кредитним договором № CМ-001/146/2005 від 29.11.2005 року.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки може виникнути у кредитора лише у зв’язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі ( позиція ВСУ, справа № 6-3116цс16 від 05.07.2017р. )

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом і сплату відсотків та звернувшись до суду з позовниви вимогами в липні 2010 року, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

З аналізу змісту вищенаведеного суд прийшов до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тобто, зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Правильність такого застосування вищевказаних норм матеріального права узгоджується з висновками ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18.

Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 19 вересня 2018 року справа № 643/16336/16-ц, провадження № 61-12848св18 (ЄДРСРУ № 76596781), від 12 вересня 2018 року справа № 473/825/16-ц, провадження № 61-3240св18 (ЄДРСРУ № 76502922), 12 вересня 2018 року справа № 186/1974/14-ц, провадження № 61-24172св18 (ЄДРСРУ № 76502947) та ін.

Суд встановив, що пред’явивши позов до відповідача ОСОБА_3 в листопаді 2014 року, достовірно знаючи про чинне рішення суду від 21.02.2011 року по справі № 2-710/2011, порушили вимоги ст. 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення більше одного разу.

Слід також звернути увагу на «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» Верховного суду України та на Постанову Пленуму ВССУ № 5 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», які наразі не змінені та не спростовані і не змінені Верховним Судом.

Керуючись вищезгаданими роз’ясненнями та абз. 2 пункт 42 Постанови Пленуму ВССУ №5, суд прийшов до висновку про неможливість одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення суми заборгованості за кредитним договором № CМ-001/146/2005 від 29.11.2005 року, оскільки єдиним винятком може бути ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця, що суперечить правовідносинам по даному кредитному договору між сторонами по справі.

В пункті 23 Постанови Пленуму ВССУ №5 наголошується, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника за кредитним договором та майнового поручителя нормами Цивільного кодексу України не передбачена.

Отже, одночасне стягнення суми боргу з боржника ОСОБА_3 та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю ОСОБА_3, у рахунок погашення зазначеного боргу може призвести до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові, оскільки є чинним та підлягає виконанню заочне рішення Богунського районного суду м. Житомирі від 21.02.2011 року (справа № 2-710/2011 ) і суду не надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов’язання.

Таким чином, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі - 3 427,22 дол. США (що еквівалентно - 44 392,05 грн.) та відсотків за користування кредитними коштами в сумі - 1167,90 дол. США (що еквівалентно 15 127,56 грн.).

Що стосується заявленої вимоги позивача щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 217 246,62 грн. слід врахувати наступне.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами частин першої, третьої статті 549 ЦК України)статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Таким чином, пеня – це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності – загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність установлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

При визначенні розміру пені, суд зобов’язаний враховувати принципи розумності та справедливості при застосуванні штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, що дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Отже, аналізуючи заявлену позивачем суму штрафної санкції в розмірі – 217246. 62 грн. суд встановлює її не співмірність та непропорційність з сумою основного боргу, який в гривневому еквіваленті становить – 44392,05 грн.

При визначені суми штрафної санкції, суд звертає увагу на доводи відповідача, які викладені в відзиві від 16.07.2018 року щодо застосування спеціальних строків позовної давності.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому суд звертається до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу, який визначено графіком повернення кредиту за кредитним договором № CМ-001/146/2005 від 29.11.2005 року.

Звертаючись до суду з позовом в липні 2010 року за захистом свого права або інтересу, позивачу вже на той момент було відомо і він міг розраховувати на примусовий захист свого цивільного права судом в частині штрафних санкцій, зокрема стягнення пені.

Таким чином, як встановлено судом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання та дія кредитного договору № CМ-001/146/2005 від 29.11.2005 року припинилася на час звернення й винесення заочного рішення Богунського районного суду від 21.02.2011 року по справі № 2-710/2011.

Після спливу строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена, оскільки дата звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені є 13.11.2014 рік, що значно перевищує встановлений законодавством річний термін строку спеціальної позовної давності.

Дана позиція узгоджується з висновками ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18.

Загалом висновки ОСОБА_5 Верховного суду від 28 березня 2018 року, які є обов’язковими для судів нижчих інстанцій, можна узагальнити у наступних тезах:

проценти за кредитом нараховуються лише протягом строку кредитування;

якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом;

перебіг позовної давності починається по кожному окремому платежу з моменту прострочення його оплати;

неустойка нараховується з наступного дня після спливу терміну внесення чергового платежу, якщо такий платіж не було здійснено. Аналогічно розраховується й позовна давність зі сплати неустойки по кожному платежу, але у межах спеціального строку давності – 1 ( один ) рік;

сплив позовної давності зі сплати основної суми заборгованості (тіла, процентів) є підставою для застосування строку давності і до додаткових вимог (штраф, пеня).

За таких обставин, заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що строк позовної давності, якій визначений в один рік пропущений й в даній частині позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 81, 141, 247, 263-268, 280-282 ЦПК України; ст.ст. 11, 256, 257,258, 526, 527, 530,546, 549, 550, 551, 576, 610, 611, 629,630,631, 1048, 1049, 1050 ЦК України; ст. 61 Конституції України; Висновками ОСОБА_5 Верховного суду; статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Постановою Пленуму ВССУ № 5 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»; Законом України "Про іпотеку" суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач.: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місце знаходження: м. Київ вул. Фізкультурна, 28ДКод ЄДРПОУ 36789421).

Відповідач: ОСОБА_2, (адреса: м. Житомир. вул. Рильського, 3 оф. 1-а).

Суддя Н.Ф. Слюсарчук