Рішення № 77788333, 10.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Справа № 0440/5923/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити пенсію за віком ОСОБА_2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком з 26.06.2018 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 звернулась 26.06.2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії, долучивши до заяви відповідні документи на підтвердження трудового стажу.

05.07.2018 року відповідачем направлено лист-відповідь про призначення пенсії вих. № 639/0915/12, яким повідомлено позивача про відсутність права на призначення пенсії, оскільки таке право виникає при наявності в особи страхового стажу не менше 25 років, а страховий стаж ОСОБА_2 станом на 26.06.2018 року складає 22 роки 10 місяців 0 днів.

Не погодившись із зазначеною відмовою та наголошуючи, що позивач має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком, ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Копія ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження отримана сторонами, що підтверджується матеріалами справи.

04.09.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало до суду відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідачем зазначено, що за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 26.06.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки при перевірці індивідуальних відомостей про застраховану особу, було встановлено, що інформація про сплату страхових внесків за період роботи позивача з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року у ПП ОСОБА_3 та з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року у ПП ОСОБА_4 відсутня, а тому зазначені періоди роботи ОСОБА_2 не зараховані до її страхового стажу. Також, зазначено, що страховий стаж позивача станом на 26.06.2018 року складає 22 роки 10 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії АН 713782, виданий Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області 11.06.2008 року, досягши 58-річного віку звернулась 26.06.2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням № 639/0915/12 від 05.07.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_2, що станом на 26.06.2018 року її страховий стаж складає 22 роки 10 місяців 00 днів, а тому станом на 26.06.2018 року право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у неї відсутнє.

Також, в листі № 1393/02-15/21 від 19.06.2018 року Управлінням обслуговування громадян ОСОБА_5 відділу обслуговування громадян в м. Кривий Ріг (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зазначено, що згідно документів, а саме трудових книжок (БТ-1 № 3289273 від 04.07.1977 року, БТ-1 № 8486644 від 10.05.1984 року), свідоцтва про навчання (від 14.05.1977 року № 1590), довідки від 31.10.2017 року № 03-07/7659 виданій Криворізьким міськрайонним центром зайнятості, даними персоніфікованого обліку за період з 2001 по 2018 роки – загальний стаж роботи умовно склав 22 роки 09 місяців 00 днів.

Щодо зарахування періодів роботи: з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року – ЧП ОСОБА_3; з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року – ПП ОСОБА_6 повідомлено, що до страхового стажу не зараховані у зв’язку з відсутністю сплати страхових внесків згідно відомостей про застраховану особу наступні періоди роботи:

- з 16.06.2005 року по 31.12.2006 року;

- з 20.01.2007 року по 31.01.2007 року;

- з 18.02.2007 року по 28.02.2007 року;

- з 20.03.2007 року по 31.03.2007 року;

- з 19.04.2007 року по 30.04.2007 року;

- з 19.05.2007 року по 31.05.2007 року;

- з 19.06.2007 року по 30.06.2007 року;

- з 18.07.2007 року по 31.07.2007 року;

- з 18.08.2007 року по 31.08.2007 року;

- з 18.09.2007 року по 30.11.2007 року;

- з 07.02.2008 року по 31.03.2008 року;

- з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з вимогами ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – не менше 25 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки після досягнення ними 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 30 березня 1960 року.

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також за змістом п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз норм чинного законодавства, дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 року усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 року у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З трудової книжки позивача вбачається, що в період з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року, а також в період з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року всі записи про роботу внесені в трудову книжку належним чином та не мають виправлень. Також, під записами, які підтверджують роботу позивача на ПП ОСОБА_3 в період з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року містяться підпис керівника та печатка, а самі записи не скасовані та не містять виправлень.

За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Щодо не врахування відповідачем до страхового стажу роботи позивача період з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року на ПП ОСОБА_3, а також в період з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року на ПП ОСОБА_4 у зв’язку з відсутністю сплати внесків підприємством на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у частині 10 статті 20 Закону № 1058-IV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

На підставі викладеного, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Також, відповідачем не доведено, що управління Пенсійного фонду вчиняло дії по примусовому стягненню страхових внесків із страхувальника.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинилась в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З врахуванням наведених обставин та норм чинного законодавства, судом було встановлено, що стаж роботи позивача (за спірні періоди часу) визначений у її трудовій книжці підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 16.06.2005 року по 31.03.2008 року на ПП ОСОБА_3, а також періоду з 11.12.2008 року по 21.12.2008 року на ПП ОСОБА_4 та про відмову в призначені пенсії є протиправними, оскільки порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком з 26.06.2018 року, суд зазначає наступне.

Як визначає практика Європейського суду з прав людини в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 26.06.2018 р..

У той же час, частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком з 26.06.2018 р. та прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 3965153 від 27.07.2018 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 72 - 77, 241 - 246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 50081) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити пенсію за віком ОСОБА_2.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком від 26.06.2018 року з урахуванням висновків суду.

В задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком з 26.06.2018 р. – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_7 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя ОСОБА_1