Рішення № 77786730, 01.11.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2018м. ДніпроСправа № 904/8731/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі: суддя Петрова В.І.

за участю секретаря судового засідання Качур Н.О.

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 1 059 620,59 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №84/17 від 27.12.2017р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. №007.1Др-2-0118 від 17.01.2018р.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" заборгованість у розмірі 1 059 620,59грн., з яких інфляційні у розмірі 1 050 687,02грн., 3% річних у розмірі 8 933,57грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2016 від 20.12.2010р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу. Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. у справі №36/5005/6053/2012 стягнуто з ПАТ "Дніпрогаз" на користь ДК "Газ України" 39 673 389,87 грн. - основного боргу за спірним договором, 1 498 820, 99 грн. - пені, 1 598 408,76 - інфляційних втрат (за період лютий 2011 року - квітень 2012 року), 1 703 994,70 грн. - 3% річних (11.02.2011 по 11.10.2011 включно). В процесі виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. у справі №36/5005/6053/2012 між сторонами укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012р. У зв'язку з тим, що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні та, в свою чергу, не припиняє зобов'язання за договором та з урахуванням того, що відповідно до положень ст.534 ЦК України відповідач погасив спочатку пеню в розмірі 1 498 820,99грн., та лише з 30.07.2013р. платежі, які надходили від відповідача, зараховувались на погашення суми основного боргу, таким чином позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат (за вересень 2014 року) та 3% річних (за період 28.09.2014 - 30.09.2014) відповідно до ст.625 ЦК України з урахуванням платежів, здійснених відповідачем.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що 07.12.2012р. між позивачем та відповідачем укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012р. у справі №36/5005/6053/2012.

Визначений сторонами порядок розрахунків ПАТ "Дніпрогаз" не порушений, тобто погоджені сторонами умови виконуються належним чином, у зв'язку з чим підстави для нарахування 3% річних та інфляційних відсутні.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017р., залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р., у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.04.2018р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. у справі №904/8731/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Скасовуючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. у справі №904/8731/17, Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій достеменно не з'ясовано, чи змінено фактично з укладанням мирової угоди порядок розрахунків за договором по фінансовим втратам, в тому числі з визначенням періодів, за які заявлено стягнення та чи поставлено в залежність зобов'язання відповідача зі сплати нарахувань за неналежне виконання умов договору з умовами мирової угоди, затвердженої судом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2018р. дану справу передано на новий розгляд судді Петровій В.І.

Ухвалою від 02.07.2018р. суддею Петровою В.І. справу №904/8731/17 прийнято до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 02.08.2018р.

20.07.2018р. від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти задоволення позову, вказавши на те, що на стадії виконання рішення мирова угода про порядок виконання рішення є правочином за своєю правовою природою й, в результаті її укладення, відбулась новація, за якою первісне зобов'язання щодо строків та порядку розрахунку за договором поставки №6/10-2016 припинилось і почали діяти строки та порядок розрахунків, передбачені мировою угодою, які діють до повного розрахунку. Нові строки сплати основного боргу відповідачем не порушені, а тому відсутні підстави для нарахування йому 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату боргу.

У підготовчому судовому засіданні 02.08.2018р. оголошено перерву до 23.08.2018р.

06.08.2018р. позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що сам факт укладання мирової угоди між позивачем та відповідачем щодо порядку виконання рішення господарського суду про стягнення основного боргу за договором жодним чином не змінює юридичну природу заборгованості, а є виключно процедурним актом, відповідно до якого встановлені конкретні періоди часу, протягом яких боржнику надано право здійснити оплату без настання для нього негативних наслідків у вигляді примусових заходів щодо стягнення боргу із залученням виконавчої служби. Зміни ж до умов договору про порядок виконання зобов’язання сторонами не вносились.

16.08.2018р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, відповідно до ст.257 ЦК та відмовити у позові.

Ухвалою суду від 23.08.2018р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

У підготовчому судовому засіданні 23.08.2018р. оголошено перерву до 02.10.2018р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 25.10.2018р.

Ухвалою суду від 25.10.2018р. відкладено розгляд справи по суті на 01.11.2018р.

01.11.2018р. у судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз" (покупець, відповідач) укладено договір №06/10-2016 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов’язується поставити покупцеві у 2011р. природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а покупець зобов’язується прийняти та оплачувати природний газ на умовах цього договору.

Надалі, відповідно до п.1 додаткової угоди №1 від 28.01.2011р. сторонами змінено назву договору на договір поставки природного газу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39 673 389,87грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1 498 820,99грн. пені, 1 703 994,70грн. 3% річних, 1 598 408,76грн. інфляційних втрат; 64 380,00грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що інфляційні втрати стягнуто за період з лютого 2011р. по квітень 2012р., 3% річних за період з 11.02.2011р. по 11.10.2011р.

На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. видано 08.10.2012р. наказ про примусове виконання рішення у справі №36/5005/6053/2012.

Ухвалою Господарського Дніпропетровської області від 25.12.2012р. затверджено мирову угоду від 07.12.2012р., укладену між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічним акціонерного товариством "Дніпрогаз".

Пунктом 4 затвердженої мирової угоди передбачено, що боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 44 474 614,32грн., вказану у п.1 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов’язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Сторони домовились, що у січні 2013р. підлягає до сплати 247 081,31грн., з лютого 2013р. по грудень 2027р. по 247081,19грн. щомісяця.

Позивач, посилаючись на те, що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні та, в свою чергу, не припиняє зобов'язання за договором та з урахувань того, що відповідно до положень ст.534 ЦК України відповідач погасив спочатку пеню в розмірі 1 498 820,99грн., та лише з 30.07.2013р. платежі, які надходили від відповідача, зараховувались на погашення суми основного боргу, відповідно до ст.625 ЦК України з урахуванням платежів, здійснених відповідачем, нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за вересень 2014р. у розмірі 1 050 687,02грн. та 3% річних за період з 28.09.2014р. по 30.09.2014р. у розмірі 8 933,57грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що внаслідок укладення мирової угоди сторонами змінено строк виконання зобов'язання за договором. Оскільки графік внесення щомісячного чергового платежу, відповідно до мирової угоди, відповідачем не порушений, у позивача відсутні підстави для нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що й стало причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Отже проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 6-42цс11).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. у справі №36/5005/6053/2012 стягнуто з відповідача 39 673 389,87грн. основного боргу, 1 498 820,99грн. пені, 1 703 994,70грн. 3% річних, 1 598 408,76грн. інфляційних, 64 380,00грн. судового збору.

Сторонами 07.12.2012р. укладено мирову угоду, якою змінено, а саме, розстрочено сплату заборгованості за рішенням у справі №36/5005/6053/2012 до грудня 2027р. відповідно до погодженого сторонами графіку.

Вказану мирову угоду затверджено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012р. у справі №36/5005/6053/2012.

Пунктом 4 мирової угоди передбачено, що боржник (ПАТ "Дніпрогаз") зобов'язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 44 474 614,3 грн. (що включає заборгованість за договором, втрати від інфляції, три відсотки річних та пеню), шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача (позивача) у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

Пунктом 12 мирової угоди встановлено, що боржник зобов'язується відшкодувати стягувачу збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого п.4 цієї мирової угоди.

Отже затвердження судом мирової угоди у справі №36/5005/6053/2012 призвело до зміни матеріально-правових відносин сторін, в тому числі і порядок сплати вже існуючого основного боргу за договором (а саме, погодження інших, ніж встановленого умовами договору, строків сплати такого боргу).

Право сторін на укладання мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент затвердження мирової угоди у справі №36/5005/6053/2012), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

При цьому, частиною 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент затвердження мирової угоди у справі №36/5005/6053/2012) передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

З аналізу вищевказаних приписів Господарського процесуального кодексу вбачається, що мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання рішення.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта. Умови мирової угоди можуть стосуватись лише предмету спору.

При цьому, суд виходити з того, що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні та не змінює умов укладеного між сторонами договору.

Тому, будь-які інші зобов’язання сторін, які виникають за договором №06/10-2016 від 20.12.2010р. (наприклад, поставка газу в інший, ніж заявлений у справі №36/5005/6053/2012 період), будуть регулюватись саме умовами цього договору.

Однак, що стосується заборгованості відповідача щодо сплати поставленого газу саме у 2011р. (предмет розгляду справи №36/5005/6053/2012), сторонами погоджено інший порядок та строки його оплати, саме шляхом укладання мирової угоди від 07.12.2012р., затвердженої судом 25.12.2012р.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що встановлення факту існування основного боргу за договором у розмірі 39 673 389,87грн. і пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку із несвоєчасною оплатою за договором, у загальному розмірі 4 801 224,45грн., відбулось 01.10.2012р. (дата набрання законної сили рішенням у справі №36/5005/6053/2012).

Мирова угода, якою як встановлено судом вище, фактично було розстрочено сплату заборгованості, встановленої рішенням від 14.08.2012р. у справі №36/5005/6053/2012, та визначено інші строки сплати основного боргу за договором, була затверджена судом на стадії виконання цього рішення - 25.12.2012р.

Зі змісту даної позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на основний борг у розмірі 36 230 586,94грн. у загальній сумі 1 059 620,59грн. А саме 3% річних у сумі 8 933,57грн. за період з 28.09.2014р. по 30.09.2014р. та інфляційні втрати у розмірі 1 059 620,59грн. за вересень 2014р.

Тобто, заявлені позивачем у цьому позові до стягнення 3% річних та інфляційні втрати були нараховані ним за період (вересень 2014р.), який виник вже після затвердження судом мирової угоди (25.12.2012) у справі №36/5005/6053/2012, якою сторони досягли згоди щодо фактичного розстрочення сплати відповідачем суми основного боргу за договором, на який і було нараховано позивачем спірні 3% річних та інфляційні втрати.

А отже після фактичної згоди позивача щодо сплати основного боргу (встановленого рішенням суду від 14.08.2012р. у справі № 3/5005/6053/2012) за договором в інші, ніж встановлені договором, строки.

Як встановлено судом, що також не заперечується позивачем, ПАТ "Дніпрогаз" зобов'язання за мировою угодою та за договором виконує належним чином.

Внаслідок укладення сторонами 07.12.2015р. мирової угоди та затвердження її судом 25.12.2012р., зобов'язання боржника щодо сплати основного боргу за договором у вересні 2014р. не є простроченими, а відтак, відсутні підстави для нарахування за цей період встановленого законом (ст.625 ЦК України) індексу інфляції і 3% річних.

Аналогічна правова позиція виклеєна у постановах Вищого господарського суду України від 05.10.2017р. у справі №904/8688/16, Верховного Суду України від 17.02.2016р. у справі №3-1276г15)

Крім того, уклавши за взаємною згодою мирову угоду, яку в подальшому затверджено у судовому порядку, сторони встановили розмір щомісячного платежу, який сплачується протягом погодженого періоду, строк його сплати, а також відповідальність за його порушення у вигляді відшкодування позивачу збитків у разі невиконання або неналежного виконання ПАТ "Дніпрогаз" зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого мировою угодою.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст.598, ст.ст.599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже зі змісту ухвали про затвердження мирової угоди вбачається, що фактично сторони домовились про розстрочку виконання рішення суду.

Однак, за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням, на боржника не покладаються наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, за період такого розстрочення.

Визначений сторонами порядок розрахунків відповідачем не порушений, тобто погоджені сторонами умови виконуються належним чином, у зв'язку з чим підстави для нарахування 3% річних та інфляційних відсутні.

Посилання позивача у позовній заяві на судові рішення у справах №12/190/09 та №9/5014/969/12, як на аналогічні, не приймаються судом з таких підстав.

Так, згідно постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2010р. у справі №12/190/09 відповідачем були порушені умови укладеної сторонами мирової угоди - прострочено оплату суми основного боргу у розмірі 4 427 301,30грн. У постанові ВГСУ зазначено, що підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення вказаної суми з урахуванням передбачених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних стало неналежне виконання відповідачем умов мирової угоди, затвердженої судом, щодо погашення до 01.03.2009р. заборгованості у розмірі 4 427 301,30грн.

Щодо постанови Верховного Суду України у справі №9/5014/969/12 від 09.11.2016р., то спірні правовідносини виникли при виконанні ухвали про затвердження мирової угоди, яка стосувалась стягнення з відповідача суми основного боргу та витрат зі сплати судового збору, тобто питання стягнення інфляційних та 3% річних мировою угодою вирішено не було. Верховним Судом враховано, що згідно затвердженої мирової угоди, боржник зобов'язується сплатити на користь стягувача 313 096 525,02грн., в тому числі: основного боргу в сумі 313 023 445,02грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 73 080,00грн. рівними частинами щомісячно, починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. Таким чином, в зазначеній справі мирова угода укладена лише стосовно певної частини позовних вимог, і передбачала розстрочення суми основного боргу та витрат по сплаті судового збору, більш того - сама мирова угода навіть не почала виконуватись сторонами, оскільки умови її виконання (завершення АТО) не настали, отже, ні основний борг, ні судовий збір відповідачем не погашені, а питання стягнення штрафних санкцій мировою угодою взагалі не врегульоване.

Таким чином, вказана позивачем судова практика не може бути врахована, оскільки у справі, що розглядається, відповідачем належним чином виконуються умови укладеної сторонами і затвердженої судом мирової угоди, якою визначено графік сплати як основного боргу, так і штрафних санкцій та інших нарахувань за договором.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З огляду на вказані норми, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позивачу у позові відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та у строки, передбачені ст.256, п.п.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.11.2018р.

Суддя ОСОБА_3