Постанова № 77781580, 17.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2664/18

Номер справи місцевого суду: 520/3442/16-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради і Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як Орган опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі батька у вихованні дітей, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідачку не перешкоджати у виконанні ним - ОСОБА_2- батьківських обов'язків у відношенні неповнолітніх дітей дочки ОСОБА_4, 2002 року народження і сина ОСОБА_5 2004 року народження та визначити спосіб участі батька у вихованні дітей у формі систематичних побачень щонеділі з 12 години до 17 години за місцем проживання батька та в громадських місцях, призначених для дитячого відпочинку та дозвілля дітей шкільного віку, в закладах культури без присутності ОСОБА_3 до досягнення дітьми повноліття.

До судового засідання позивач (його представник) не з'явився, надав заяву про вирішення спору за його відсутності.

Представник ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на інтереси неповнолітніх дітей, які не бажають будь-якого спілкування з батьком.

Представник Київської рай адміністрації, як органу опіки та піклування вирішення спору залишила на розгляд суду та повідомила, що орган опіки та піклування 04.01.2016 року прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5.

Представник служби у справах дітей Одеської міськради до суду не з'явився, про час і місце слухання справи сповіщений.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що відповідач категорично заборонила ОСОБА_2 спілкуватися з дітьми, їх неприязні стосунки об'єктивно ускладнюють участь батька у вихованні дітей.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2000 року по 2009 рік - актовий запис про розірвання шлюбу №62, вчинений 4 лютого 2010 року Київським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції на підставі рішення Київського райсуду м. Одеси від 9.11.2009 року.

Від цього шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 - актовий запис про народження №209, вчинений 13.02.2002 року відділом РАГС Київського рай управління юстиції м. Одеси? і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, актовий запис про народження №1382, вчинений 29.09.2004 року відділом РАЦС Київського районного управління юстиції м. Одеси.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.02.2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів місце проживання малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визначено з матір'ю - ОСОБА_3

ОСОБА_2 12.10.2012 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 і в цій сім'ї народилась дитина.

ОСОБА_3 також утворила нову сім'ю і 07.08.2013 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, від цього шлюбу ОСОБА_3 має малолітню дитину.

Позивач доводить, що з квітня місяця 2013 року ОСОБА_3 чинить йому - ОСОБА_2 - перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Так, відповідач часто змінює місце проживання і не доводить до його відома про місце мешкання дітей; не відповідає на телефонні дзвінки позивача, не відчиняє йому двері квартири, налаштовує дітей проти батька. Сторони не дійшли згоди щодо способів участі батька у вихованні неповнолітніх дітей, тому ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом.

Сторона відповідача, не визнаючи позов ОСОБА_2, надала такі пояснення: батько самостійно припинив спілкування з дітьми після розірвання шлюбу з ОСОБА_3, не приймав участі ні у вихованні дітей, ні в їх утримання.

Після розподілу спільної квартири між колишнім подружжям позивач заселив до своєї кімнати сім'ю ромської національності з 5-ма дітьми і коли навідувався до квартири, то спілкувався тільки з квартирантами, ігноруючи власних дітей. Батько за останні три роки жодного разу не привітав дітей з днем народження або святами, не відвідав їх в школі, не поцікавився їхнім здоров'ям. Позивач сплачує аліменти нерегулярно і не в повному обсязі, рішення суду про стягнення заборгованості по аліментам і пені не виконує.

ОСОБА_3 після засідання органу опіки та піклування з питання позбавлення батьківських прав 04.01.2016 року запропонувала ОСОБА_2 провести з дітьми якийсь час, щоб налагодити стосунки з ними, але позивач відмовився, посилаючись на неприязнь до колишньої дружини. ОСОБА_3 в судовому засіданні у суді першої інстанції стверджувала, що діти не бажають зустрічатися та спілкуватися з батьком і примушувати їх до зустрічей з батьком вона не може.

Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст.ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Одним із способів захисту інтересів неповнолітньої дитини є визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо.

Статтею 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до вимог ст. 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд першої інстанції правильно встановив, що спір між сторонами щодо участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з неповнолітніми дочкою і сином виник після звернення ОСОБА_3 у січні місяці 2016 року до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні неповнолітньої дочки ОСОБА_4 і неповнолітнього сина ОСОБА_5, що позивач більше трьох років не цікавився дітьми, не опікувався їх долею, а поведінка позивача в минулих судових засіданнях свідчить про байдужість батька до дітей і сьогодні. Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції вірно приймав до уваги думку самих дітей, які в судовому засіданні у суді першої інстанції категорично заявили про небажання зустрічатися з «біологічним батьком» з будь-яких питань.

Оскільки права та обов'язки батьків і дітей є взаємними, то обов'язки батьків майже завжди будуть трансформуватися в права дітей і навпаки. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН з прав дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом апеляційної інстанції було досліджено матеріали цивільної справи, а також звернено увагу на пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с 94-95), журнал судового засідання від 28.10.2016 року (т 1 а.с. 114-118), де були допитані діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у своїх поясненнях стверджують, що біологічний батько ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні, не цікавиться їх успіхами в навчанні, тобто є абсолютно байдужим до життя своїх дітей.

Апеляційним судом, на виконання положень ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України, було зроблено судовий запит до органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо надання висновку з питання усунення перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з дітьми.

17.10.2018 року у судовому засіданні представником органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради було надано висновок, згідно із яким орган опіки та піклування вважає недоцільним на теперішній час визначити порядок та спосіб участі гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вихованні неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4. Під час підготовки висновку органом опіки та піклування був взятий до уваги висновок психолога школи щодо категоричного небажання дійтей спілкуватись із біологічним батьком.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за час розгляду справи в суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 так і не знайшов спільної мови з дітьми та колишньою дружиною, не вчиняв будь-яких дій для налагодження стосунків з метою забезпечення належного виховання дітей.

Враховуючи вищевикладене, положення Конвенції ООН з прав дитини від 20 листопада 1989 року, а також забезпеченню інтересів неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, судова колегія вважає, що доводи зазначені у апеляційній скарзі є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до наказу апеляційного суду Одеської області №296-в від 22 жовтня 2018 року суддя-доповідач Громік Р.Д. перебував у відпустці з 25 жовтня по 07 листопада 2018 року включно. Відповідно до наказу апеляційного суду Одеської області №312-в від 07.11.2018 року суддя-доповідач перебував у відгулі 08 листопада 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, повне судове рішення складено 09.11.2018 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.11.2018 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко