Рішення № 7778028, 02.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.10                                                                                 Справа № 13/204

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ "Машпромкомплект", м. Краматорськ Донецької області

до Відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод феросплавів", м. Стаханов Луганської області

про стягнення 2 988 843 грн. 38 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Міновська В.В., дов. № 17-12/09 від 17.12.09,

від відповідача – не прибув

в с т а н о в и в:

суть спору: позивач, ТОВ «ВКФ "Машпромкомплект", звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 2 612 703 грн. 28 коп., 3% річних в сумі в сумі 58 580 грн. 84 коп., інфляційні нарахування в сумі 317 559 грн. 26 коп. за договором № 2/4 від 02.01.08 та судові витрати.

У судовому засіданні 14.01.10 позивач звернувся до суду з клопотанням про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку зі збільшенням терміну нарахування 3% річних та інфляційних втрат, та просить стягнути:

- суму основного боргу у розмірі 2 612 703 грн. 28 коп.,

- 3% річних –93040,60 грн.,

- інфляційні втрати –439743,61 грн.

Оскільки, позивач скористався своїм правом щодо збільшення суми позову, наданим йому ч. 4 ст. 22 ГПК України, суд, вирішуючи спір, виходить із збільшеного розміру позовних вимог.

Відповідач, ВАТ "Стахановський завод феросплавів", участь представника у судовому засіданні не забезпечив, разом з тим, відзивом на позовну заяву від 02.02.10 за № 02/545 просить у задоволенні позову відмовити через відсутність підстав для сплати боргу.

Судом встановлено наступне.

2 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2/4, за яким позивач (постачальник) зобов'язався поставити, а відповідача (покупець) –прийняти та оплатити коксовий горішок (далі –продукція), номенклатура, кількість, якість, ціна та термін поставки якого обумовлена специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору.

Позивач виконав свої зобов'язання і протягом з 01.09.08 по 30.09.08 поставив відповідачу продукцію на суму 3 480 706,80 грн., що підтверджується копіями квитанцій про приймання вантажу за цей період, копією акту прийому-передачі продукції № 30/09 від 30.09.08, підписаного сторонами, копією рахунка-фактури № 30/09 від 30.09.08, який було оплачено відповідачем частково у розмірі 1 480 706,80 грн., що підтверджується банківською випискою від 07.10.08.

Сума боргу станом на 11.10.08 становила 2 млн. грн.

За період з 13.10.08 по 21.10.08 позивачем було відправлено на адресу відповідача продукцію на суму 612 703,28 грн., що підтверджується:

·           копіями рахунка-фактури № СФ-000299 від 13.10.08 на суму 76728,02 грн., накладної № РН 0299 від цієї ж дати, квитанції про приймання вантажу № 50585609 від цієї ж дати,

·           копіями рахунка-фактури № СФ-00301 від 14.10.08 на суму 326591,64 грн., накладної № РН 0301 від цієї ж дати, квитанцій про приймання вантажу за №№ 50585619 –50585629 від 15.10.08,

·           копіями рахунка-фактури № СФ-00303 від 21.10.08 на суму 209383,62 грн., накладної № РН 0303 від цієї ж дати, квитанцій про приймання вантажу за №№ 50585648 - 50585646 від цієї ж дати.

Зазначена продукція відповідачем оплачена не була, борг за продукцію складає 2 612 703 грн. 28 коп.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані 3% річних в сумі в сумі 93040,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 439743,61 грн.

Оцінивши матеріали справи, доводи позивача, надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Ця норма кореспондується з нормою ч. 3 ст. 174 ГК України, за якою господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у т.ч. боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші…), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2/4 від 02.01.08, за яким позивач протягом з 01.09.08 по 30.09.08 поставив відповідачу продукцію на суму 3 480 706,80 грн., що підтверджується копіями квитанцій про приймання вантажу за цей період, копією акту прийому-передачі продукції № 30/09 від 30.09.08, підписаного сторонами, копією рахунка-фактури № 30/09 від 30.09.08, який було оплачено відповідачем частково у розмірі 1 480 706,80 грн., що підтверджується банківською випискою від 07.10.08 (Т. 1, а.с. 28 –67).

Сума боргу станом на 11.10.08 становила 2 млн. грн.

За період з 13.10.08 по 21.10.08 позивачем було відправлено на адресу відповідача продукцію на суму 612 703,28 грн., що підтверджується:

·           копіями рахунка-фактури № СФ-000299 від 13.10.08 на суму 76728,02 грн., накладної № РН 0299 від цієї ж дати, квитанції про приймання вантажу № 50585609 від цієї ж дати (Т. 1, а.с. 68 –71),

·           копіями рахунка-фактури № СФ-00301 від 14.10.08 на суму 326591,64 грн., накладної № РН 0301 від цієї ж дати, квитанцій про приймання вантажу за №№ 50585619 –50585629 від 15.10.08 (Т. 1, а.с. 72 –78),

·           копіями рахунка-фактури № СФ-00303 від 21.10.08 на суму 209383,62 грн., накладної № РН 0303 від цієї ж дати, квитанцій про приймання вантажу за №№ 50585648 - 50585646 від цієї ж дати (Т. 1, а.с. 79 –84).

Зазначена продукція відповідачем оплачена не була, борг за продукцію складає 2 612 703 грн. 28 коп.

Пунктом 4.2 договору передбачено здійснення платежів за отриману продукцію шляхом 100% оплати її вартості по факту поставки протягом 10 банківських днів з дня надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлену продукцію.

На вимогу суду позивачем були надані докази направлення відповідачу необхідних для оплати документів, у т.ч. рахунків-фактур № СФ-000299 від 13.10.08, № СФ-00301 від 14.10.08 та № СФ-00303 від 21.10.08, копії яких залучені за клопотанням позивача № 25-01/10-2 у судовому засіданні 26.01.10.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивачем правомірно нараховані 3% річних в сумі в сумі 93040,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 439743,61 грн. за весь час прострочення оплати.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а за правилами ст. 34 цього кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, доведено наявність боргу відповідача у розмірі 2 612 703 грн. 28 коп. та обґрунтованість і правомірність нарахування 3% річних - 93040,60 грн. та інфляційних втрат - 439743,61 грн., натомість відповідачем це не спростовано та не підтверджено належними доказами, тому позов підлягає задоволенню з покладенням судових витрат на позивача.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 47-1, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача, ВАТ "Стахановський завод феросплавів", Луганська обл., м. Стаханов, код 00186513, на користь позивача, ТОВ "ВКФ "Машпромкомплект", 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Шадринська, 13, код 34974616, суму боргу у розмірі 2 612 703 грн. 28 коп., 3% річних - 93040,60 грн. та інфляційних втрат - 439743,61 грн., крім того, витрати зі сплати держмита у розмірі 25500,0 грн. та інформаційно-технічні витрати –312,50 грн.

Накази видати після набрання законної сили даним рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                               А.Г.Ворожцов