Рішення № 77775229, 08.11.2018, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/10482/17

РІШЕННЯ

іменем України

08 листопада 2018 року

Сватівський районний суд

Луганської області

У складі головуючого судді Половинки В.О.

за участю секретаря судового засідання Вітер І.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів Сідабрас О.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні зала суду міста Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луганська обласна державна адміністрація, Луганська обласна військово-цивільна адміністрація про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок проведення антитерористичної операції у цивільній справі № 426/10482/17

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України з вимогою відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну внаслідок проведення антитерористичної операції, за пошкоджений житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у сумі 644 332,80 грн. (шістсот сорок чотири тисячі триста тридцять дві гривні 80 копійок).

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція. Активна фаза антитерористичної операції з липня 2014 року, проходила у місті Луганську. З моменту проведення цієї операції територія міста Луганська є тимчасово непідконтрольною українській владі. Позивачка у листопаді 2014 року у зв'язку з активізацією бойових дій, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та повного знищення її житлового будинку в с. Хрящувате Краснодонського району Луганської області, змушена покинути постійне місце проживання та виїхати у більш безпечніше місце, на даний час вона мешкає в м. Полтава. У серпні 2014 року її житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 88,8 кв. м, повністю згорів у зв'язку з масовими обстрілами села Хрящувате Краснодонського району Луганської області. Цей будинок належить позивачці на праві приватної власності. Відповідно до акту № 133 обстеження руйнувань капітальних будов, отриманих в результаті обстрілу від 03.10.2014, її житловий будинок згорів внаслідок прямого попадання в нього бойового снаряду у серпні 2014 року. Посилаючись на положення статей Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статей Цивільного кодексу України, статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, практику Європейського суду з прав людини про абсолютну відповідальність держави, вважала, що відшкодовувати спричинену їй руйнуванням будинку матеріальну шкоду повинні відповідачі у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник наполягають на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав та суду пояснив, що акт, який долучено до позову, не відповідає вимогам законодавства України, показання свідка не може бути прийнято до уваги, експертиза є іншого призначення, сума позову необґрунтована.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове за сідання не з'явився, повідомлений був належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луганська обласна державна адміністрація, Луганська обласна військово-цивільна адміністрація також в судове за сідання не з'явився, повідомлений був належним чином про дату, час та місце розгляду справи

На підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу без участі представників Державної казначейської служби України та Луганської обласної державної адміністрації, Луганської обласної військово-цивільної адміністрації.

Вислухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку на підставі свідоцтва НОМЕР_1 про право особистої власності на житловий будинок від 04.11.1989 та довідки-характеристики № 416 від 23.06.1995, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 15-20).

Відповідно до акту № 133 обстеження руйнувань капітальних будівель отриманих внаслідок обстрілу від 03.10.2014, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та в результаті прямого попадання снаряду зруйнований та непридатний до проживання (т. 1 а.с.21).

Відповідно до даних фотокарток з'ясовано, що об'єкт нерухомого майна зруйнований і не підлягає відновленню (т. 1 а.с. 259-262).

Ринкова вартість домоволодіння, що належить ОСОБА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею житлового будинку 95,3 кв.м., в т.ч. житлова 88,8 кв.м., з урахуванням задовільного технічного стану, станом на липень 2014 року складала 239 110 грн., що підтверджується висновком судової оціночно-будівельної експертизи №37 від 11.07.2018 року (т.2 а.с. 3-9).

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достовірності акту № 133 обстеження руйнувань капітальних будівель, отриманих внаслідок обстрілу від 03.10.2014, як доказу, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Також, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема,Loizidou v. Turkey,Cyprus v. Turkey), проти Молдови та Росії (зокрема,Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia,Ilascu and Others v. Moldova and Russia), грунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей

і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі Cyprus v. Turkey, ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.

Викладені висновки є підставою для врахування акту № 133 як доказу, яким підтверджено ту обставину, що будинок позивача повністю зруйнований та не придатний до проживання внаслідок прямого влучення снаряду.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 19 цього Закону встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території АТО.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, с. Хрящувате, Краснодонського району Луганської області, в якому розташований будинок позивачки, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з частиною третьою статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування

відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Згідно з частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Частиною дев'ятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не зверталась Луганської обласної державної адміністрації, Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з пропозицією про добровільну передачу пошкодженого будинку чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого.

Надання згоди позивачкою на добровільну передачу пошкодженого будинку, вказаної в письмових додаткових поясненнях на адресу суду, при умові отримання грошової компенсації у сумі 644 332,8 грн. суд не може брати до уваги, оскільки позивачка зобов'язана була безпосередньо звернутися з пропозицією добровільно передати зруйнований будинок внаслідок терористичного акту будинок до Луганської обласної державної адміністрації, Луганської обласної військово-цивільної адміністрації.

Відсутність факту звернення позивачкою з пропозицією добровільно передати зруйнований будинок є підставою для відмови в задоволенні позову.

Така ж позиція викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 11 липня 2018 року, справа № 219/11736/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також частина 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Керуючись ст. ст. 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»;

ст. ст. 22, 321 ЦК Цкраїни;

ст.ст. 86, 21 Кодексу цивільного захисту України;

ст.ст. 2, 5, 12, 13, 81, 82, 89, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луганська обласна державна адміністрація, Луганська обласна військово-цивільна адміністрація про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок проведення антитерористичної операції через його необґрунтованість.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішенн складено 12 листопада 2018 року.

Суддя Сватівського

районного суду В.О. Половинка