Рішення № 77773428, 10.10.2018, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

справа № 216/910/16-ц

2/216/437/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді - Биканова І.Р.

за участю секретаря - Крейса О.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 15.02.2016 року та уточнено 23.05.2016 року, 21.04.2017 року звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур» (далі ПАТ «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 19.07.2012 року вона перебувала в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промліфт» м.Кривого Рогу, правонаступником якого є ПАТ «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур», на посаді чергової виробничої дільниці. Наказом № 81-к від 10.07.2013 року була звільнена з роботи, а рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 18.11.2013 року, наказом № 142-к поновлена на роботі з 05.12.2013 року. Поновлення на роботі відбулося з грубим порушенням законодавства про працю, отримання нею грошової винагороди, обчислення стажу роботи з 11.07.2013 року по 05.12.2013 року.

В Центрально-Міському районному суді м.Кривого Рогу розглядалася справа щодо визнання незаконним наказу № 142-к від 05.12.2013 року в частині поновлення її на роботі з 05.12.2013 року та відповідно до ст.236 КЗпП України оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, визнання неправомірним затримку виконання рішення суду від 18.11.2013 року відповідачем та зобов’язання стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 19.11.2013 року по 05.12.2013 року в розмірі 608,10 грн. Під час розгляду справи відповідач добровільно сплатив їй 18.07.2014 року 550 грн., а в платіжному доручені вказано, що їй сплачено за рішенням суду 608,10 грн., саме за затримку невиконання рішення суду, що було вказано в рішенні Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17.06.2015 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 року.

18.11.2015 року вона дізналася про те що Товариством з обмеженою відповідальністю «Промліфт» м.Кривого Рогу 06.12.2013 року наказом №142-к/1 скасовано наказ № 142-к від 05.12.2013 року, а виплата належної їй виплати в розмірі 608,10 грн. за період вимушеного прогулу відбулася з затримкою. Вважає, що відповідно наказу № 142-к/1 від 06.12.2013 року про поновлення її на посаді з 11.07.2013 року, кошти середнього заробітку за вимушений прогул з вини відповідача в сумі 608,10 грн. за період з 19.11.2013 року по 05.12.2013 рік повинні були виплачені добровільно ще при звільненні 17.01.2014 року, тоді як виплачено було лише 18.07.2014 року. Просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки належної при звільненні суми, за період з 18.01.2014 року по 18.05.2017 року (1234 дні), що складає 62 711,72 грн., із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 60,81 грн.

Позивач, представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилися, остання надала суду заяву, згідно якої позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи без його участі, позов не визнає, вказує, що рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17.06.2015 року встановлено, що наказом від 10 липня 2013 року позивач була звільнена із ТОВ «Промліфт», а рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 18 листопада 2013 року на роботі поновлена (наказ № 142-к від 05 грудня 2013 року. Наказом від 10 грудня 2013 року позивачу було встановлено робоче місце, а наказами від 19 грудня 2013 року і 20 грудня 2013 року у зв’язку з невиходом на роботу останній було оголошено догани, була повідомлена про можливе звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, та власноруч написала, що з повідомленням не згодна. Із табелю обліку робочого часу вбачається, що позивач після поновлення на роботі не виходила на роботу жодного дня, а 17 січня 2014 року була звільнена з роботи за ч. 3 ст. 40 КЗпП України. 02 червня 2014 року ТОВ «Промліфт» приєднався до ПАТ «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур». Згідно платіжного доручення 18 липня 2014 року позивачу була переведена сума 608,10 грн., тобто саме сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. В лютому 2014 року позивач зверталася до суду з позовом про визнання незаконних наказів про дисциплінарні стягнення і про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якого було відмовлено. Аргументи позивача щодо несплати коштів середнього заробітку в розмірі 680,10 грн. у день звільнення – 17.01.2014 року є безпідставними, оскільки рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17.06.2015 року вже розглядався вказаний предмет позову. Крім того, вказує, що позивач порушила трьох місячний строк звернення до суду, який закінчився 19.10.2014 року, оскільки грошові кошти в розмірі 608,10 грн. отримала 18.07.2014 року. Просить суд відмовити позивачу в позові.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-якими строками.

Таким чином, суд вважає, посилання представника відповідача на порушення строків звернення позивача до суду за захистом порушеного права помилковим, оскільки спір останньої виник щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

Судом встановлено, що рішенням Центрально-Міського районного суд м.Кривого Рогу від 17.06.2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об’єднання «Стальканат-Силур» про визнання наказу від 05.12.2013 року про поновлення її на роботі, в частині часу поновлення незаконним, про поновлення її на роботі з 11.07.2013 року та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в розмірі 608,10 грн. – відмовлено. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 року та ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2016 року – а.с.52-56, 80-87.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України – обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються, при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.01.2014 року по 18.05.2017 року, посилання позивача на рішення суду Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17.06.2015 року як на підставу стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, є безпідставним, оскільки не підтверджує обставин, як на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 264-265 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, до Приватного акціонерного товариства «Виробниче об’єднання Стальканат-Силур», код ЄДРПОУ: 26209430, місцезнаходження: м.Одеса, вул.Водопровідна, буд.16, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги через Центрально-Міський районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: