Постанова № 77763514, 07.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва

07 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1987/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Бегунца А.О. , Лях О.П.

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Кінаш Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2018, повний текст складено 24.07.18 по справі № 816/1987/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16.03.2018 №Ф-8631-17.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2018р. зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач хоча підпадає під дію положень ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", але позивачем добровільно подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, тому вона зобов'язана сплатити суму єдиного внеску, зазначену в такому звіті. Окрім того, апелянт вважає, що матеріали справи не містять належних доказів обґрунтування понесених позивачем витрат на послуги адвоката.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, а також просила стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., які пов'язані з апеляційним розглядом справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.11.1997, є платником єдиного податку, перебуває на спрощеній системі оподаткування (друга група), знаходиться на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності.

Позивачем сформовано за допомогою програми FreeZvit та автоматично подано до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн.

16.03.2018 ГУ ДФС у Полтавській області сформувало вимогу про сплату недоїмки №Ф-8631-17, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 7629,80 грн.

Протягом березня-квітня 2018 року позивачем подавалися до податкового органу заяви про скасування помилково складеного та відправленого річного звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.

Листом від 10.04.2018 №ФОП/973/16-31-13-07-25 ГУ ДФС у Полтавській області повідомило позивача, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Мінфіну від 14.04.2015 №435, не передбачено самостійне виправлення зазначеного типу помилок. При цьому письмове звернення від такого платника щодо визнання Звіту не чинним не підлягає розгляду, оскільки пунктом 16 розділу II Порядку № 435 визначено, що відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з того, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Однак, частиною четвертою цієї статті передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображені у п. 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, та у п. 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015.

Отже, необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно ч. 1 ст. 10 із Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частин 2, 3 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Однак, відповідачем не надано жодних доказів, що позивач укладала договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В даному випадку, враховуючи, що позивач - ФОП ОСОБА_1 є інвалідом, отримує пенсію по інвалідності та перебуває на спрощеній системі оподаткування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VI звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на поданий позивачем звіт щодо суми нарахованого єдиного внеску, оскільки звіт має бути врахований контролюючим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та при укладенні відповідного договору.

Враховуючи усі вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сформована ГУ ДФС у Полтавській області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8631-17 від 16.03.2018 є протиправною та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Посилання апелянта, що матеріали справи не містять належних доказів обґрунтування понесених витрат на послуги адвоката, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції належним чином дослідив надані позивачем документи, які підтверджують розмір понесених нею витрат на правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення таких витрат.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо поданого у відзиві на апеляційну скаргу клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., які пов'язані з апеляційним розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем до апеляційного суду на виконання договору про надання правової допомоги від 30.05 2018 року № 1/18 надано:

- акт приймання-передачі наданих юридичних послуг (виконаних робіт) № 2, згідно якого адвокатом надані юридичні послуги щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу по адміністративній справі № 816/1987/18, а саме: вивчення апеляційної скарги та узгодження правової позиції по справі - 250 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу по справі № 816/1987/18 - 750 грн.;

- квитанцію № 2 від 15.10.2018 року, згідно якої адвокатом за вивчення апеляційної скарги та складання відзиву на апеляційну скаргу згідно договору від 30.05 2018 року № 1/18 прийнято від ОСОБА_1 по реєстру № 2 гонорар в розмірі 1000 грн.;

- ордер на надання правової допомоги позивачу у Харківському апеляційному адміністративному суді від 15.10.2018 року.

А відповідно до ч.1 ст.139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем до суду надані документальні докази, які підтверджують розмір витрат на правничу допомогу адвоката, тому клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., які пов'язані з апеляційним розглядом справи, підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення .

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі № 816/1987/18 залишити без змін.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 000 грн. (одна тисяча гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення - з 12.11.2018 року.

.

Головуючий суддя (підпис)М.І. СтаросудСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц О.П. Лях