Постанова № 77763210, 06.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 580/11/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Сіренко О.І.

суддів: Спаскіна О.А. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання: Моісеєвої К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04.06.2018, суддя Стеценко В.А., вул. Піонерська, 2, м. Лебедин, Лебединський, Сумська область 42200, повний текст складено 14.06.18 по справі № 580/11/17

за позовом ОСОБА_1

до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області

про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року про встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ( далі - відповідач) в якому просив скасувати рішення 10 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року "Про встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1".

В обгрунтування позову зазначив, що спір про розширення дороги по АДРЕСА_1 Лебединського району Сумської області почався в 2008 році, коли дорога складала 4 м. При цьому частина мешканців вул. Залізнична наполягає на розширенні проїжджої частини вулиці дороги, а частина мешканців АДРЕСА_2, серед яких є і ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3, на ім"я яких земельним відділом Лебединської РДА виготовлено державні акти на право володіння земельними ділянками з визначеними номерами та кадастровими номерами не згодні з розширенням вулиці за рахунок їхніх городів. В 2015 році гр. ОСОБА_2 знову звернувся до Будильської сільської ради з заявою про скасування рішення позачергової 40 сесії 5 скликання від 22.06.2010 року, яким встановлено ширину дороги на вул. Залізничній 6 м. Проте, заява ОСОБА_2 не розглядалась протягом семи місяців, а під час прийняття рішення 13.07.2016 року, яким дорогу не звужено, а навпаки - розширено до 7 м., Будильською сільською радою не було взято до уваги заяву ОСОБА_2 і в порушення його прав було прийняте рішення, яке позивач вважає незаконним, оскільки на його думку дорога на вулиці Залізнична може бути вужчою від 6 м.; на ній можливо зробити місця для роз"їзду автомобілів; в селі є вужчі вулиці; сесія сільської ради не визначилась, яким саме чином і за рахунок чиєї землі буде розширюватись дорога; органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, якщо суб"єкти правовідносин, які виникли внаслідок прийняття цих попередніх рішень заперечують проти їх зміни чи припинення. Тому позивач звернувся до суду та просив визнати незаконним рішення 9 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року "Про встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1".

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04.06.2018 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року про встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1 відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення 10 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року "Про встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1" було прийняте на підставі заяви мешканців вул. Залізнична від 14.04.2016 року всупереч вимогам заяви мешканця АДРЕСА_2 ОСОБА_2 № 7 від 08.12.2015 року, яка не розглядалась протягом семи місяців; що рішенням органу самоврядування від 13.07.2016 року дорогу не звужено, а розширено до 7 м.; що на думку позивача дорога на вулиці Залізнична може бути вужчою від 6 м.; на ній можливо зробити місця для роз"їзду автомобілів; в селі є вужчі вулиці; сесія сільської ради не визначилась, яким саме чином і за рахунок чиєї землі буде розширюватись дорога; органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення; що рішенням 10 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 13.07.2016 року порушені права на управління державою та громадою. Тому позивач вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував вищезазначені факти та прийняв рішення в порушення Конституції України, Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України " Про звернення громадян ", Закону України " Про інформацію".

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі сторін.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, рішенням Будильської сільради 10 сесії 7 скликання від 13.07.2016 року було вирішено встановити ширину дороги по АДРЕСА_1 розміром 7 метрів та рішення 40 сесії (позачергової) 5 скликання від 22.06.2010 року "Про розгляд протесту прокуратури району № 21 від 25.05.2010 року щодо скасування рішення 21 сесії 5скликання Будильської сільської ради від 10.09.2008 року "Про встановлення межі дороги по вул. Залізнична" визнати таким, що втратило чинність.

25.05.2010 року, прокуратурою Лебединського району Сумської області внесений протест на рішення 21 сесії 5 скликання Будильської сільської ради від 10.09.2008 року, яким скасовано рішення Будильської сільської ради від 10.09.2008 року "Про встановлення межі дороги по вул. Залізничній", як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства. (а.с. 14-17),

Рішенням 40 сесії 5 скликання (позачергова) від 22.06.2010 року протест прокурора задоволено частково , встановлено ширину дороги по АДРЕСА_1 Лебединського району Сумської області розміром 6 метрів. (а.с. 18),

Зі звернення та заяви вбачається, що в 2008 році до Будильської сільської ради зверталися мешканці с. Будилка з проханням про розширення дороги по АДРЕСА_1 та з запереченнями проти цього. (а.с. 19 - 20, 30-31),

09.12.2015 року, ОСОБА_2 звернувся до голови сільської ради із заявою, в якій просив скасувати рішення позачергової 40 сесії 5 скликання Будильської сільської ради від 22.06.2010 року про розширення до 6 метрів дороги по вул. Заліничній. (а.с. 28, 139)

Також судом встановлено, що актом державного виконавця від 23.11.2011 року було проведено встановлення меж земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 (а.с. 29, 138)

14.04.2016 року до Будильської сільради надійшла заява від жителів вул. Залізнична щодо розширення дороги даної вулиці до 7 метрів. (а.с. 31, 140)

16.06.2010 року, відбулися збори громадян, які проживають по АДРЕСА_2 на яких ОСОБА_2 погодився щодо встановлення ширини дороги по вул. Залізнична в розмірі 5 метрів. (а.с. 31-33)

08.09.2008 року, висновком комісії Будильської сільської ради, утвореної відповідно до рішення Будильської сільської ради першою сесією п'ятого скликання від 29.04.2006 року "Про створення постійних комісій з питань АПК" було розглянуто питання на якому затверджено ширину дороги АДРЕСА_1 згідно з державних будівельних норм 6 метрів по всій її протяжності. (а.с.34).

Матеріали справи місять постанову Лебединського районного суду від 16.09.2011 року по справі № 2-а-498/11(а.с. 35-37,104-106), з якої вбачається, що позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Будильської сільської ради Лебединського району, третя особа Лебединський районний відділ Сумської регіональної філії ДЗК у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо прийняття рішення 10 сесії 6 скликання (позачергової) Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області від 12.07.2011року про внесення змін до рішення 14 сесії 5 скликання Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області від 13.12.2007 року.

Скасовано рішення 10 сесії 6 скликання (позачергової) Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області від 12.07.2011 року про внесення змін до рішення 14 сесії 5 скликання Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області від 13.12.2007 року як незаконне.

Зобов'язано Будильську сільську раду Лебединського району Сумської області розглянути питання щодо уточнення площ земельних ділянок ОСОБА_2 в межах в АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 в межах АДРЕСА_2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

01.09.2016 року слідчим Лебединського ВП Циханським Р.О. розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016200090000506 по факту викрадення та знищення державних актів про право власності на земельну ділянку на ім»я ОСОБА_2, передбаченого ст. 357 КК України на підставі задоволення слідчим суддею скарги ОСОБА_1 (а.с. 38, 43)

Рішеннями Будильської сільської ради народних депутатів від 13.12.1993 року та від 13.12.2007 в с. Будилка передано у власність земельні ділянки мешканцю АДРЕСА_2 - 46 ОСОБА_2 0,25 га, а мешканцю АДРЕСА_2 - 44 ОСОБА_3 0,11 га. (а.с. 45-47, 51-54, 59, 143-145).

Не погоджуючись з рішенням Будильської сільради 10 сесії 7 скликання від 13.07.2016 року було вирішено встановити ширину дороги по АДРЕСА_1 розміром 7 метрів та рішення 40 сесії (позачергової) 5 скликання від 22.06.2010 року "Про розгляд протесту прокуратури району № 21 від 25.05.2010 року щодо скасування рішення 21 сесії 5скликання Будильської сільської ради від 10.09.2008 року "Про встановлення межі дороги по вул. Залізнична" визнати таким, що втратило чинність, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Відмовляючи в задоволенні позову судом першої інстанції зроблено висновок, що рішення про розширення дороги по АДРЕСА_1 Лебединського району прийнято в порядку, визначеному чинним законодавством, а ширина дороги відповідає вимогам п. 7.36 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" і не порушує прав позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно частин 1, 4 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно вимог ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до вiдання виконавчих органiв сiльських, селищних, мiських рад належать зокрема: надання пiд забудову та для iнших потреб земель, що перебувають у власностi територiальних громад; вирiшення земельних спорiв у порядку, встановленому законом; погодження проектiв землеустрою; здiйснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1. 2. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими н, відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл. селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Стаття 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначає, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, у тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Згідно із статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів та вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Згідно вимог п. п. «а», «д», «к» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить розпорядження землями територіальних громад, організація землеустрою, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Згідно вимог п. 7.36 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», таблиці 7.3 ширина житлової вулиці складається з 2-х смуг руху шириною 3,0 м. та тротуару шириною 1,0 м.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З приводу доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення колегія суддів зазначає.

Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2009 зробив висновки, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

13.07.2016 року, при прийнятті рішення щодо розширення дороги сільська рада врахувала, що суб"єкти правовідносин, які виникли внаслідок прийняття попереднього - від 22.06.2010 року рішення органу самоврядування не заперечували проти його зміни чи припинення, а навпаки: частина мешканців с. Будилка звернулися до з проханням про розширення дороги по АДРЕСА_1, а частина мешканців - з запереченнями проти цього (а.с. 28, 31), а тому твердження позивача про те, що рішення не може бути скасоване чи змінене, є помилковим.

Крім цього, Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 р. № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постановах від 18 листопада 2014 року (справа № 21-438а14) та 4 червня 2013 року (справа № 21-64а13) Верховний Суд України зазначив таке: Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є субєктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб"єкти правовідносин, які виникли внаслідок прийняття попереднього - від 22.06.2010 року рішення органу самоврядування не заперечували проти його зміни чи припинення, а навпаки: частина мешканців с. Будилка звернулися до з проханням про розширення дороги по АДРЕСА_1, а частина мешканців - з запереченнями проти цього.

За таких обставин, відповідач діяв межах своїх повноважень та компетенції .

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 10 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається вносити на розгляд ради.

В силу дії ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що заява ОСОБА_2 не розглядалась сільською радою протягом тривалого проміжку часу та зазначає, що її розгляд мав місце не в поточному порядку, а на сесії сільської ради, яка потребує часу для підготовки, опрацювання питань і скликання депутатів.

Крім цього, згідно зі ст. 3 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Позивачем в ході судового розгляду не зазначено, яким чином оскаржуване рішення порушує його права, свободи чи інтереси. Не зазначено це і в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Верховний Суд України у постанові від 24.01.2017 року зазначив про те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було належно обґрунтованим.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).

В розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги КАС України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.04.2018 року №592/11328/17.

Також, як вказав Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 року по справі №811/119/13-а, обовязковою ознакою дій суб»єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб»єктів відповідних правовідносин і мають обов»язковий характер.

Згідно частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на і наявність юридичного спору.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04.06.2018 по справі № 580/11/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.І. СіренкоСудді О.А. Спаскін О.М. Калитка Повний текст постанови складено 12.11.2018 р.