Рішення № 77762126, 12.11.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/3386/18

РІШЕННЯ

іменем України

12 листопада 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області в якому просить визнати дії Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 протиправними та зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, в розмірі 300-прожиткових мінімумів встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 20.07.2016 йому визначено групу інвалідності - друга, захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції, і яка встановлена довічно. Відповідно до наказу "По особовому складу" №75о/с від 11.05.2016 його було звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Позивач 22.06.2018 звернувся до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області із заявою про виплату ОГД. Листом від 19.07.2018 №29/Р-235 позивачу відмовлено в отриманні такої допомоги, оскільки ним одержано групу інвалідності 27.05.2016, що передує даті звільнення з поліції 28.05.2016.

Позивач вважає таке твердження відповідача такими, що порушують принцип рівності, та ставлять його у менш вигідне становище порівняно з іншими працівниками, які змогли реалізувати своє право на отримання ОГД після звільнення.

Крім того, вказує, що за змістом ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" визначений шестимісячний строк є граничним строком після звільнення з поліції та не скасовує право на отримання одноразової грошової допомоги.

Ухвалою суду від 17.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду 01.11.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує, що встановлення позивачу II групи інвалідності відбулось до звільнення, а не протягом шести місяців після звільнення, як того вимагає п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію". Також вказує, що позовні вимоги стосовно зобов'язання затвердити висновок та прийняти рішення про призначення, нарахування та виплату одноразової грошової допомоги є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на позов, оцінивши у взаємозв'язку та сукупності наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, суд дійшов наступних висновків.

Свідоцтвом про хворобу №86 від 29.04.2016 стверджено, що у позивача захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в поліції, та зроблено висновок про непридатність до служби в поліції.

Позивачу 27.05.2016 встановлена ІІ група інвалідності в зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС, що підтверджується: довідками МСЕК: серії НОМЕР_2 від 27.05.2016, серії НОМЕР_3 від 27.05.2016.

Відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0795644 від 20.07.2016 при повторному огляді позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції.

Наказом Голови Національної поліції України від 11.05.2016 №75о/с ОСОБА_1 з 28.05.2016 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Позивач 11.05.2017 звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області з заявою (рапортом) про виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. Проте у такій виплаті йому відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною, звернувся з позовом до суду.

Рішенням суду від 27.06.2017, яке набрало законної сили 12.09.2017, ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області зобов'язано надіслати до Міністерства внутрішніх справ України, висновок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IІ групи інвалідності, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

Однак, в результаті вчинених ліквідаційною комісією управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області дій, відповідач відмовив у затвердженні висновку, посилаючись на те, що позивач має статус поліцейського.

При цьому, позивач 22.06.2018 звернувся до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 97 Закону України "Про Національну поліції", однак отримав відмову від 19.07.2018 №29/р-235, яка обґрунтована тим, що дата з якої встановлено позивачу групу інвалідності 27.05.2016 передує даті звільнення з поліції 28.05.2016. А тому вищезазначений факт не відповідає вимогам статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

Не погоджуючись з вищезазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом для захисту своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносин суд враховує наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ в редакції на час звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги ( далі - Закон №580-VІІІ) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Згідно вказаної норми право на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням поліцейському інвалідності виникає за дотримання сукупності таких умов:

1) звільнення особи з поліції внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після звільнення його з поліції.

Частиною 2 статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №163/28293 (далі - Порядок №4).

Згідно п.п.4 п.4 розділу І Порядку №4 передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у випадку, пов'язаному з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Отже позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги, згідно Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії НОМЕР_2 від 27.05.2016.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з набуттям інвалідності під час проходження служби, оскільки призначення допомоги можливе лише у разі визначення інвалідності протягом шести місяців після звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Інвалідність у позивача виникла внаслідок захворювання, яке було пов'язано з проходженням служби в поліції, і звільнений з поліції він був саме внаслідок цього захворювання, а тому суд вважає, що визначальним є причина звільнення - внаслідок захворювання, яке було пов'язано з проходженням служби в поліції, а не факт такого звільнення через два місяці після визначення інвалідності. Тобто, у позивача з дати встановлення інвалідності виникло право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Законом №580-VІІІ і Порядком №4.

Крім цього, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у п.70 рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

При цьому, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Таким чином, за Конвенцією майном визнається й право грошової вимоги до держави про виплату коштів соціального забезпечення.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Таким чином, особа не повинна нести індивідуальний і надмірний тягар за ситуацію, що склалася внаслідок призначення їй інвалідності внаслідок захворювання, котре в подальшому було причиною її звільнення з поліції, раніше за таке звільнення.

Отже, втручання держави, в даному випадку, у право власності позивача на отримання соціальної виплати не свідчить про наявність «справедливої рівноваги» між інтересами держави, пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Враховуючи вищенаведене, оскаржуване рішення - відмова ГУНП в Хмельницькій області у затвердженні Висновку Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 19.07.2018 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, порушує принцип пропорційності, Закон №580-VІІІ та Порядок №4, тому це рішення (відмові) є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд вважає за необхідне за для повного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 22.06.2018, та затвердити висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 97 Закону України "Про національну поліцію", з дотриманням Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01.2016.

Щодо доводів відповідача про те, що вимоги позивача про затвердити висновок та прийняття рішення про призначення, нарахування та виплату одноразової грошової допомоги є втручання в дискреційні повноваження, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до ч.4 цієї статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У спірних правовідносинах повноваження відповідача із вчинення таких дій (затвердження висновку) не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб'єктом владних повноважень на власний розсуд; при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогами Закону №580-VІІІ та Порядку №4, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.

Крім цього, слід також відмітити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а при цьому суб'єкт владних повноважень належним чином не обґрунтував, що не порушив Закон №580-VІІІ, Порядок №4 з урахуванням принципу "пропорційності", і прав позивача при вирішенні заяви ОСОБА_1 про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 22.06.2018, тому адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, та, як наслідок, був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір", а тому судові витрати, які визначені ст.132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 19.07.2018 у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 22.06.2018, відповідно до ст.ст. 97,99 Закону України "Про національну поліцію", з дотриманням Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01.2016 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7,Хмельницький,Хмельницька область,29017 , ідентифікаційний код - 40108824)

Головуючий суддя О.П. Шевчук