Рішення № 77761660, 12.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 листопада 2018 р. Справа № 2040/6881/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (надалі за текстом - Чугуївське ОУПФУ Харківської області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наступні розпорядження Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області: від 22.11.2017 року про відмову з 01.10.2017 року у призначенні (відновленні) виплати пенсії ОСОБА_1, від 05.12.2017 року про нездійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року;

- зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за період з 01.10.2017 року, перерахувати (виплачувати) пенсію ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за період з 01.10.2017 року на банківський рахунок ОСОБА_1, відкритий в установі АТ КБ "Приватбанк".

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 року клопотання уповноваженого представника ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено сплату судового збору до постановлення рішення по справі ОСОБА_1 за № 2040/6881/18.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 року зупинено провадження в адміністративній справі № 2040/6881/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Верховного суду по зразковій справі №805/402/18 за адміністративним позовом Особа1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Судом з'ясовано, що рішенням Верховного Суду від 03.05.2018 року задоволено позовні вимоги у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 за позовом Особа1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії. Великою Палатою Верховного Суду за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду від 03.05.2018 прийнято Постанову від 04.09.2018 року, якою апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Рішення Верховного Суду від 03.05.2018 року оприлюднене на офіційному сайті Верховного суду - https://supreme.court.gov.ua/supreme/inshe/zrazkovi_spravu/zr_rish_805_402_18.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що 06.09.2018 року оприлюднено скорочений текст Постанови від 04.09.2018 року Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18, проте, останній містить лише вступну та резолютивну частини, з яких не вбачається висновків щодо застосування норм права.

Вступна та резолютивна частини Постанови Великої Палати Верховного Суду оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76262603.

У свою чергу, 08.10.2018 року було оприлюднено повний текст вказаної постанови.

Вказана Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Постанова Верховного Суду по зразковій справі № 805/402/18 набрала законної сили.

Відповідно до положень п.п. 21, 22 ч. 1 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2018 року поновлено провадження у справі у зв'язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду по зразковій справі № 805/402/18.

Крім того, ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2018 року зокрема у задоволенні клопотання Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі за позовом ОСОБА_1 до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером і йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 18.01.2003 року, яку отримував в УПФУ у місті Брянка, а потім в місті Кіровську (з 2016 року місто Голубівка) Луганської області. У зв'язку з проведенням АТО в місті проживання, позивач тимчасово переїхав у село Волохів Яр Чугуївського району Харківської області і 20.01.2015 року взятий на облік до УПСЗН Чугуївської РДА у якості внутрішньо-переміщеної особи, що підтверджується довідкою, а з лютого 2015 року отримує пенсію в УПФУ у Чугуївському районі Харківської області. В подальшому Чугуївське ОУПФУ Харківської області перераховувало (переказувало) пенсію позивачу на його рахунок у "Приватбанку". З березня 2016 року відповідач припинив (призупинив) виплату пенсії позивачу з підстав: отримання від Чугуївського УПСЗН інформації про те, що позивач не проживає за місцем свого фактичного перебування; позивач не має рахунку в установі "Ощадбанку". Вважаючи протиправні дії відповідача позивач звернувся до суду та постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 20.02.2017 року по справі № 636/3447/16-а - задоволено позовні вимоги. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 року апеляційну скаргу Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області залишено без задоволення. Постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 20.02.2017 року по справі № 636/3447/16-а залишено без змін. Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.01.2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 року. Відповідач на виконання вищевказаних судових рішень поновило виплату пенсії позивачу і у грудні 2017 року сплатило позивачу його пенсію за минулий період (з 01.03.2016 року по 30.09.2017 року), але не на рахунок у "Приватбанку", як було визначено судовим рішенням по справі №636/3447/16-а, а на рахунок в "Ощадбанку". В той же час, листом від 01.02.2018 року Чугуївське ОУПФУ Харківської області повідомив позивача, що за період починаючи з 01.10.2017 року виплата пенсії ОСОБА_1, знову припинена (відмовлено у призначені (відновлені) виплати пенсії) на підставі розпорядження Чугуївського ОУПФУ Харківської області від 22.11.2017 року, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача.

Крім того, у вищезазначеному листі відповідачем було також, зазначено, що розпорядження управління від 05.12.2017 року виплату пенсії ОСОБА_1, припинено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування. З огляду на викладені у адміністративному позові факти та приписи норм чинного законодавства України, позивач вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави на припинення виплати пенсії, оскільки вони порушують його права на пенсійне забезпечення, а розпорядження від 22.11.2017 року та 05.12.2017 року є протиправними.

Представником відповідача, Чугуївське ОУПФУ Харківської області, до канцелярії суду 13.09.2018 року (Вх.№01-26/46809/18) подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 зазначив, що згідно довідки №6323002503 від 20.01.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, з 20.01.2015 року ОСОБА_1, перемістився з тимчасово окупованої території АДРЕСА_1 та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Чугуївської райдержадміністрації. 21.01.2015 року ОСОБА_1, звернувся до УПФУ в Чугуївському районі з заявою про запит його пенсійної справи з УПФУ в Брянському районі Луганської області. З лютого 2015 року ОСОБА_1, почав отримувати пенсію в УПФУ в Чугуївському районі (розпорядження № 2535 від 03.02.2015 року). УПФУ в Чугуївському районі Харківської області, в подальшому було реорганізовано та перейменовано в Чугуївське ОУПФУ Харківської області, відповідно до постанови КМ України від 16.12.2015 року за № 1055. 01.11.2017 року ОСОБА_1, надав до управління дублікат довідки від 01.11.2017 року за № 2503 та заяву від 02.11.2017 року про поновлення виплати позивачу пенсії через АТ "Ощадбанк". Розпорядженням № 149174 від 22.11.2017 року Чугуївське ОУПФУ Харківської області з 01.10.2017 року призупинило виплату пенсії ОСОБА_1, з 01.10.2017 року, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання (перевірені в порядку контролю здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування) згідно протоколу № 56 від 28.09.2017 року п. 3, що передбачено п.7-1 (в редакції постанови КМ України від 14.03.2016 року № 167) постанови КМ України № 509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб". Крім того, зазначив, що 02.11.2017 року позивач подав заяву до управління, в якій просив виплату поновленої пенсії здійснювати через АТ "Ощадбанк", проте в адміністративній позовній заяві представник позивача просить належні ОСОБА_1, суми пенсії перерахувати на його поточний рахунок, який відкрито у "ПриватБанку". Отже, вимоги позивача щодо нарахування та перерахунку пенсії на думку відповідача в органи Приватбанку є безпідставними. Відомостей про закриття банківського рахунку в АТ "Ощадбанк" від ОСОБА_1, до управління не надходила, а визначеним законом передбачено, що з 01.07.2016 року призначення та продовження виплати пенсій проводиться виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв ПАТ "Державний ощадний банк України".

Крім того, до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від Чугуївського ОУПФУ Харківської області 21.09.2018 року за вх.01-26/48498/18 надійшло клопотання про залучення додаткових документів, а саме лист, який був Чугуївським РДА Харківської області надісланий відповідачу від 17.09.2018 року за №10-3229, в якому зазначено, що ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1) перебуває на обліку в Єдиній інформаційний базі даних про внутрішньо переміщених осіб з 20.01.2015 рок, довідка за № 6323002503 та відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідка внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1, скасована (протокол засідання комісії з питань перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб № 2 від 13.04.2018 року).

Також, до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 року за вх.№01-26/55748 представником позивача подано клопотання про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. В обґрунтування клопотання зазначив, що рішенням Верховного Суду по зразковій справі № 805/402/18 (орган Пенсійного фонду) був зобов'язаний подати звіт про виконання судового рішення, а отже із зазначених підстав просить суд при ухваленні рішення суду по справі № 2040/6881/18 зобов'язати відповідача надати суду звіт про виконання судового рішення у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дати набрання даного рішення законної сили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 та є пенсіонером за віком, про що також підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3.

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення від 20.01.2015 року №6323002503 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач є переміщеною особою та перемістився (лася) з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1.

Крім того, в матеріалах справи також наявна копія довідки (Дублікат) від 01.11.2017 року за № 2503 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім'я ОСОБА_1, згідно з якої теж встановлено, що позивач є переміщеною особою та перемістився (лася) з тимчасово окупованої території в село АДРЕСА_1.

ОСОБА_1, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, за матеріалами електронної пенсійної справи, що також не заперечувалось відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 01.02.2018 року за № 16-Г/14 повідомив представника позивача, зокрема те, що у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання на підставі рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 56 від 28.09.2017 року) розпорядженням від 22.11.2017 року ОСОБА_1, з 01.10.2017 року було прийняте рішення пенсію не виплачувати. 02.11.2017 року ОСОБА_1, надав до управління заяву про поновлення позивачу виплати пенсії. В подальшому управлінням ОСОБА_1, було включено до списку № 105 на отримання інформації призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, який 02.11.2017 року було направлено до УПСЗН Чугуївської РДА для розгляду питання поновлення виплати пенсії районною комісією з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. 04.12.2017 року від УПСЗН Чугуївської РДА відповідачем отримано протокол засідання районної комісії з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.11.2017 року № 65, рішенням якої ОСОБА_1, відмовлено виплати пенсії, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування. На підставі зазначеного рішення, розпорядженням управління від 05.12.2017 року виплати пенсії позивачу припинено з 01.10.2017 року, у зв'язку не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування.

З наявних в матеріалах справи, вбачається, що згідно протоколу № 56 від 28.09.2017 року п. 3 передбачено, не виплачувати пенсію до надходження рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а отже розпорядженням № 149174 від 22.11.2017 року Чугуївського ОУПФУ Харківської області виплату пенсії за віком ОСОБА_1, відмовлено з 01.10.2017 року в призначені (відновлені) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання (перевірені в порядку контролю здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування).

Як вбачається з копії розпорядження Чугуївського ОУПФУ Харківської області від 05.12.2017 року ОСОБА_1, зазначено, не виплачувати пенсію з 01.10.2017 року, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування позивача (або не проходження фізичної ідентифікації) на підставі проколу № 65 від 30.11.2017 року п. 2.

Вважаючи протиправними розпорядження відповідача та дії щодо припинення виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте згідно з відзивом на адміністративний позов відповідача вбачається, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.10.2017 року, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача.

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як невідповідність відомостей про місце проживання пенсіонера.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Заслуговують уваги обставини того, що підпунктами 2 і 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі: встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Як вже зазначалось вище, відповідачем надано до матеріалів справи лист УПСЗН Чугуївської РДА від 17.09.2018 року № 10-3229, в якому йдеться про скасування довідки ВПО позивача на підставі протоколу засідання комісії № 2 від 13.04.2018 року.

Однак, суд зазначає, що до суду не надано доказів скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а названий вище лист не відповідає критерію належності та допустимості доказів, що встановлений ст.ст. 73, 74 КАС України.

Крім того, вказані доводи не були покладені в основу прийняття розпоряджень відповідача від 22.11.2017 року № 149174 та від 05.12.2017 року за № 149174.

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМ України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржувані розпорядження відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Вирішуючи спір, судом також, враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд критично відноситься до тверджень відповідача про необхідність подання позивачем до пенсійного органу заяви про поновлення виплати пенсії та документів про фактичне місце проживання, оскільки рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку ст.49 Закону № 1058-IV не приймалось та вказані дії не передбачені нормами Закону № 1058-IV.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, висновків Верховного суду у зразковій справі, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.10.2017 року, а також, скасування розпоряджень відповідача від 22.11.2017 року № 149174 та від 05.12.2017 року за № 149174, яким фактично припинено виплату пенсії позивачу з 01.10.2017 року.

Водночас, належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії з 01.10.2017 року.

В частині вимог зобов'язального характеру, щодо перераховувати (виплачувати) позивачу пенсію за період з 01.10.2017 року на його банківський рахунок, відкритий в установі АТ КБ "Приватбанк", позов в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (надалі за текстом - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Водночас, суд вказує, що саме по собі отримання позивачем пенсії у Державному ощадному банку України, а не в АТ КБ "Приватбанк", як він бажав, не порушує його жодні права, водночас відповідач, не може фактично здійснити зазначені дії, оскільки це буде порушенням вищевказаної норми, та обов'язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( ч. 2 ст. 19 Конституції).

Той факт, що додатковою постановою по справі № 636/3447/16-а зобов'язано відповідача перераховувати пенсію на рахунок позивача в АТ КБ "Приватбанк" судом не береться до уваги, оскільки вказаним рішенням охоплюється період, який бере свій початок з 01.02.2016 року, тобто до змін у Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, внесених Постановою КМ України № 167 від 14.03.2016 року, за якими, починаючи з 1 липня 2016 року виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносно строку звернення до суду позивача, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058- IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Позивачем у адміністративному позові вказано та не спростовано відповідачем, що призначена пенсія, виплата якої була припинена з 01.10.2017 року.

Як вже вище зазначалось, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Системний аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню частина перша, а не друга статті 122 КАС України.

Заробітна плата і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства.

Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-IV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування, а саме: законні джерела існування - заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

З Конвенції і судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України та частини третьої статті 5 Закону України № 889-VIII до трудових правовідносин державних службовців має застосовуватись положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Оскільки відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, державні службовці, тобто особи, які перебувають на публічній службі (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України), на підставі частини другої статті 233 КЗпП України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У даному випадку необмежений строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, тобто положення КЗпП України, узгоджується з положенням частини першої статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт не нарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону № 2050-III.

Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.

В Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв'язку з положеннями пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізація та інстанцій.

Науковці вважають, що процесуальне право не тільки визначає порядок діяльності суду чи інших правозастосовних органів, ним охоплюється будь-яке правило поведінки, що опосередковує процедуру встановлення або реалізації норм матеріального права. Отже, головним призначенням процесуального права є встановлення порядку реалізації матеріальних норм права. При цьому йдеться як про норми, якими передбачено нормотворчі, правозастосовні та інші владні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування, так і про норми, що передбачають процедуру реалізації норм матеріального права поза участю владних суб'єктів. [«Юрист України», 2012, № 4].

Оскільки суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, суд також не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому.

З зазначеного вбачається, що у разі порушення органом ПФУ законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 року у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР 58275228) зазначив, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. У цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосовувати положення спеціальних норм. Таким чином, Верховний Суд України не виключає можливості, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі частини першої статті 122 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.

Прохання позивача в частині зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення (клопотання від 25.10.2018 року за вх.№01-26/55748/18) не є позовною вимогою і обов'язком суду, враховуючи положення ст. 382 КАС України.

В силу положень ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 257, 258, 263, 295, 297, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) щодо припинення виплати пенсії з 01.10.2017 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Скасувати розпорядження Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) від 22.11.2017 року № 149174, яке винесено відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Скасувати розпорядження Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) від 05.12.2017 року № 149174, яке винесено відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) виплату пенсії з 01.10.2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету (отримувач коштів УК Основ"ян/мХар Основ"янсь/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37999628 , банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34318206084012, код класифікації доходів бюджету 22030101) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок.)

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплат позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено 12 листопада 2018 року.

Суддя Супрун Ю.О.