Рішення № 77760890, 31.10.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/1779/18

2/310/1357/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Управління поліції охорони в Запорізькій області (представники: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3) до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Управління поліції охорони в Запорізькій області звернулось з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів в якому зазначило, що 07.07.2015 року Управлінням ДСО при ГУМВС України в Запорізькій області, правонаступником всіх прав та обов’язків якого є Управління поліції охорони в Запорізькій області, укладено трьохсторонній договір №568 з Вінницьким вищим професійним училищем Департаменту та ОСОБА_4 про підготовку кандидата на службу в поліцію охорони на посадах поліцейського поліції охорони з наданням професії 6169 «Охоронник». 06.11.2015 року було укладено додаткову угоду про зміну сторони в зазначеному договорі з Управління ДСО при ГУМВС України в Запорізькій області на Управління поліції охорони в Запорізькій області. Згідно п.п. 1.2, 2.3 договору Управління поліції охорони в Запорізькій області зобов’язано було перерахувати навчальному закладу кошти за підготовку ОСОБА_4 в розмірі 15 673,02 грн., а останній після закінчення навчального закладу зобов’язаний 29.10.2015 року прибути на службу до підрозділу Управління поліції охорони в Запорізькій області і відпрацювати мінімум три роки з дня призначення на посаду. Наказом УДСО при ГУМВС України в Запорізькій області по особовому складу №236 о/с від 30.10.2015 року було призначено рядового міліції ОСОБА_4, який прибув після закінчення Вінницького ВПУ ДДСО, міліціонером-водієм з класу групи охорони об’єктів Бердянськго МВ УДСО в Запорізькій області з 29.10.2015 року. Наказом УПО в Запорізькій області по особовому складу №9 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_4 в порядку переатестування з 07.11.2015 року було присвоєно спеціальне звання - рядовий поліції. Відповідно до п. 2.4 договору ОСОБА_4 у разі неприбуття за призначенням або відмови стати до роботи відповідно до умов укладеного договору, відрахування з навчання або звільнення за негативними мотивами чи звільнення за власним бажанням до закінчення договором строку, зобов’язаний компенсувати витрати, які управління здійснило на його навчання. Наказом УПО в Запорізькій області по особовому складу №43 о/с від 28.02.2018 року відповідач з 28.02.2018 року був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням на підставі рапорту 26.02.2018 року. На момент звільнення ОСОБА_4 не пропрацював в УПО в Запорізькій області три роки з дня призначення на посаду, що є порушенням п. 2.3 договору. У день звільнення ОСОБА_4 був ознайомлений про необхідність відшкодування ним витрат на навчання в розмірі 15673,02 грн., але відмовився від добровільного відшкодування. У зв’язку з невиконанням умов договору №568 від 07.07.2015 року ОСОБА_4 було нанесену шкоду УПО Запорізької області в розмірі 15 673,02 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.ст. 525,526,527,1166 ЦК України. Просили стягнути з ОСОБА_4 на користь УПО в Запорізькій області заборгованість у розмірі 15673,02 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 10.05.2018 року та в судовому засідання позовні вимоги не визнав і пояснив суду, що під час підписання договору про навчання №568 від 07.07.2015 року, сума грошових коштів у п. 1.2 договору та строк дії договору зазначені не були і ці записи були внесені вже після підписання договору по закінченні навчання. Додаткова угода №1 від 01.12.2015 року про зміну сторони в договорі №568 від 07.07.2015 року ним як стороною договору не підписувалась. Наказом МВС України №424-2008 від 04.07.2015 року та наказом ДДДСО при МВС України №171-2012 року він був зарахований на навчання та прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. Предметом договору №568 від 07.07.2015 року була його підготовка за надання професії 5169 «Охоронник» для служби в У(В)ДСО при ГУ(У)МВС України в Запорізькій області та згідно п. 3.5 зазначеного договору видати йому після завершення повного курсу навчання свідоцтво кваліфікованого робітника з набутої професії 5169 «Охоронник» з присвоєнням кваліфікації охоронник 3-го розряду. Пунктами 2.2 та 2.3 договору №568 від 07.07.2015 року на нього було покладено обов’язок після закінчення навчального закладу відпрацювати мінімум три роки за спеціальністю 5169 «Охоронник». Пунктами 1.4, 1.4.1 договору №568 від 07.07.2015 року позивач зобов’язався призначити його на посаду, відповідно до чинних нормативних актів та кваліфікаційної характеристики, яка вимагає попередньої підготовки в навчальному закладі, але наказом №236 о/с від 30.10.2015 року його не призначено на посаду охоронника, а в порушення умов договору - міліціонером-водієм 3 класу групи охорони об’єктів Бердянського міжрайонного відділу УДСО з відповідним посадовим окладом з 29.10.2015 року в зв’язку з відсутністю відповідної посади охоронника. Виходячи зі змісту зазначеного наказу, на нього були покладені службові обов’язки міліціонера підрозділу охорони та додаткові обов’язки водія автотранспортного засобу без відповідних доплат за уміщення професій (посад) та за класність. Відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року №327 позивач зобов’язався прийняти його на службу до ОВС за класом назви професійного угрупування 5169 «Працівники захисних та охоронних служб» за професією «Охоронник», яка має місце серед ряду професій вищевказаного професійного класу, але на момент зарахування його на службу до ОВС, професія «міліціонер» відноситься до іншого, ніж 5169 класу професійного угрупування, а саме 5162 «Міліціонери» з рядом професій: інспектор патрульної служби, інструктор з вогневої та фізичної підготовки, командир відділення (органи внутрішніх справ), міліціонер, молодший інспектор (органи внутрішніх справ), помічник дільничного інспектора міліції, помічник оперуповноваженого, помічник слідчого. Професія «водій» взагалі відноситься до класу угрупування 8321 «Водії автотранспортних засобів». Після призначення його на посаду міліціонером-водієм 3 класу групи, він проходив 3-х тижневу перепідготовку по кваліфікації «водій». Таким чином, умови договору №568 від 07.07.2015 року не були дотримані позивачем, оскільки він був прийнятий на службу в ОВС України в порушення підпункту а пункту 40 постанови КМУ від 29.07.1991 року №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» не за номенклатурою посад та не за професією за якою мав бути прийнятий після програми підготовки у відповідності до умов договору №568. Згідно ст.ст. 525,526,527,613 ЦК України має місце прострочення кредитора-позивача та невиконання ним зустрічного зобовязання. Всупереч п. 1.4 договору №568 від 07.07.2015 року позивач призначив його на посаду, яка не відповідає умовам договору, програмі навчання та отриманій після навчання кваліфікації, посада на яку його було призначено взагалі відсутня у Класифікаторі професій ДК 003:2010, номенклатурі посад МВС, у зв’язку з чим він не міг приступити до виконання обов’язку щодо відпрацювання «охоронником» мінімум три року після проходження навчання.

Також договором №568 від 07.07.2015 року сторонами не визначено розміру, порядку та способу відшкодування витрат за навчання.

Між ним та позивачем існували не тільки цивільно-правові відносини за договором №568, а і службово-трудові, тому нормативно-правові акти, які регулюють специфіку таких відносин є спеціальними нормами по відношенню до ЦК України. 06.11.2015 року він був звільнений з органів внутрішніх справ України не за умовами визначеними у п. 2.4 Договору №568, не за власним бажанням, а на підставі наказу УДСО №245 від 06.11.2015 року у зв’язку з реформуванням правоохоронних органів та запровадженням процедури припиненням УДСО при ГУМВС на підставі ЗУ «Про Національну поліцію». 07.11.2015 року він був прийнятий на службу до поліції України та в порядку переатестування призначений поліцейським-водієм Бердянського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Запорізькій області.

Згідно Порядку відшкодування особами витрат, пов’язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання. Які здійснюють підготовку поліцейських, затверджений постановою КМУ від 12 квітня 2017 року №261. Вказаною постановою було скасовано постанову КМУ від 01 березня 2007 року №313 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов’язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ», яка регулювала порядок відшкодування у тому числі за договором №568. Новий Порядок визначає механіст відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, витрат, пов’язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції через хворобу чи в зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, без вказівки щодо Перехідних положень для працівників міліції та їх попереднім навчанням (підготовкою). Відповідно до п. 2 вказаного Порядку, витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалась, але контракт з ним не укладався.

Позивачем не надано суду первинні документи, які підтверджують перерахування грошових коштів за навчання та понесення позивачем цих витрат. Також відсутній обґрунтований розрахунок, довідка про статті витрат на навчання, платіжні доручення про проведення оплати, акт приймання-передачі робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 3.1 договору №568, навчальний заклад зобов’язаний виплачувати грошове утримання в розмірі посадового окладу, який встановлено для міліціонерів підрозділів ДСО. За умовами зазначеного договору сторони узгодили, що розмір стипендії складає 2131,61 грн. Стипендія є грошовою виплатою, що надається регулярно учням і студентам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, а також аспірантам та докторантам, за умови успішного навчання за рахунок державних коштів та не підлягає поверненню. 05.07.2015 року він був прийнятий на службу в ОВС України, але нормативними актам МВС не передбачено призначення стипендії у розмірі 2131,61 грн., а тому ці грошові кошти не відносяться до оплати послуг навчання. За ст. 1215 ЦК України навіть безпідставно набуте майно не підлягає поверненню, якщо це стипендія.

На момент написання ним рапорту від 26.02.2018 року йому запропонували відшкодувати за невідпрацьовані 8 місяців (15 673,02 грн. : 36 = 435,35 грн. в місяць) у розмірі 3 482,89 грн., оскільки в договорі на навчання та нормативних актах не вказано про компенсацію навчання в повному обсязі. На момент звільнення 28.02.2018 року він отримав проект повідомлення про відшкодування вартості навчання на суму 15673,02 грн. без офіційного підпису уповноваженої особи, без вказівки на правовий механіст компенсації, обґрунтування суми відшкодування та відповідних реквізитів для оплати. Вважав, що заявлена позивачем вимога могла бути вирішена у позасудовому порядку у вигляді відшкодування невідпрацьованих ним 8 місяців (15673,02 грн. – 2131,61 грн.) : 36 = 276,15 х 8 = 2009,20 грн. пропорційно до відпрацьованого часу. У наказі №43/0с від 28.02.2018 року про його звільнення також не визначено суми відшкодування за навчання, а лише період невикористаної відпустки.

У додаткових письмових поясненнях від 11.06.2018 року зазначив, що п.п. 1.2 та 2.4 договору №568 передбачено обов’язок відповідача компенсувати витрати, що здійснив позивач на навчання за професією 5169 «Охоронник», а не всі фактичні витрати, що були здійснені в зв’язку з навчанням та утриманням в навчальному закладі.

Відповідно до п. 1.5 Положення з організації професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, на момент направлення на підготовку повинна бути визначена конкретна посада, а не професія. Відповідно до наказу №111 від 04.07.2015 року його було зараховано на навчання, присвоєно звання та поставлено на фінансове, речове, побутове і продовольче забезпечення за нормами встановленими МВС, згідно укладених договорів. За фактом зарахування на навчання 05.07.2017 року до трудової книжки внесено запис про прийняття на службу в органи внутрішніх справ без вказівки конкретної посади. У подальшому до трудової книжки внесено записи про його прийняття та про звільнення з Національної поліції без вказівки конкретної посади, яку він обіймав. Посада «міліціонер-водій 3 класу» не є рівнозначна посаді (професії) за якою він проходив професійну підготовку та отримав відповідну кваліфікацію. Вважав, що умови договору №568 та порядок призначення на посаду позивачем були порушені, а тому умова про відпрацювання протягом трьох років не виконана не з його вини.

Також зазначив, що згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року №499 грошове забезпечення, виплачене за правилами і нормами, які діяли на момент виплати, поверненню не підлягає.

Крім того, не підлягають поверненню і відповідні податки та збори, вартість речового майна, оплати свідоцтва тощо.

Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, або використати право на відстрочення виконання рішення.

З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору та визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 07.07.2015 року між Управлінням ДСО при ГУМВС України в Запорізькій області, правонаступником усіх прав та обов’язків якого є Управління поліції охорони в Запорізькій області (а.с.5-18), Вінницьким вищим професійним училищем Департаменту Державної служби охорони при МВС України та ОСОБА_4 укладено договір №568, який було змінено додатковою угодою №1 від 01.12.2015 року, на підготовку ОСОБА_4 за програмою професійної підготовки кандидатів в ОВС на посади рядового та молодшого начальницького складу підрозділів ДСО з наданням професії 5169 «охоронник» для служби в У (В) ДСО при ГУ (У) МВС України в Запорізькій області (а.с.20-22).

Зазначеним договором позивач взяв на себе зобовязання перерахувати навчальному закладу кошти за підготовку кандидата на службу в органах внутрішніх справ України на посаді працівника міліції охорони в розмірі 15 673,02 грн., а ОСОБА_4 зобов’язався прибути після закінчення навчального закладу на службу до підрозділу У (В) ДСО при ГУ (У) МВС України в Запорізькій області 29.10.2015 року і відпрацювати мінімум три роки (а.с.20-22).

Наказом начальника Вінницького вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при МВС України 04 липня 2015 року ОСОБА_4, направленого на навчання УДСО при ГУМВС України в Запорізькій області та зараховано з 05 липня 2015 року курсантом училища і присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції» (а.с.23).

На підтвердження розміру витрат, що пов’язані з навчанням за договором №568 від 07.07.2015 року позивачем надано суперечливі довідки. Так, у довідці від 21.05.2018 року зазначено, що витрати складають 15663,67 грн. (а.с.67), але у довідці від 11.06.2018 року зазначено, що розмір витрат складає 15673,02 грн. (а.с.88). Ця суперечність позивачем усунута, шляхом надання детального розрахунку від 20.09.2018 року, який співвідноситься з рахунками на оплату за навчання (а.с.89,90,91,92,93,94,95,96,97), рахунком-фактурою (а.с.98), платіжними дорученнями (а.с.68,70,72,74,76,78) та актами прийому-здачі виконаних робіт та послуг (а.с.69,71,73,75,77,79). Аналізуючи зазначені докази, судом встановлено, що позивачем сплачено Вінницькому ВПУ ДДСО при МВС України грошові кошти, що пов’язані з навчанням ОСОБА_4 в загальній сумі 15 673,02 грн. Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору від 07.07.2015 року.

Наказом №236 о/с від 30.10.2015 року призначено рядового міліції ОСОБА_4, який прибув після закінчення Вінницького ВПУ ДДСО при МВС України, міліціонером-водієм 3 класу групи охорони об’єктів Бердянського міжрайонного відділу УДСО з 29.10.2015 року, що, на думку суду, відповідає умовам договору, оскільки у ньому не передбачено конкретну професію за якою ОСОБА_4А повинен відпрацювати у позивача (а.с.24).

Наказом №9 о/с від 07.11.2015 року призначено з 07 листопада 2015 року ОСОБА_4, який мав спеціальне звання рядовий міліції, поліцейським-водієм Бердянського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Запорізькій області, присвоївши йому спеціальне звання рядовий поліції. Наказ видано на підставі заяви ОСОБА_4 від 06.11.2015 року (а.с.25).

Додатковою угодою №1 від 01.12.2015 року внесено зміни до основного договору, якими назву підрозділу Управління ДСО при ГУМВС України в Запорізькій області змінено на Управління поліції охорони в Запорізькій області (а.с.22).

05.02.2018 року ОСОБА_4 подав рапорт про звільнення його з Національної поліції України за власним бажанням (а.с.27).

Наказом позивача №43 о/с від 28.02.2018 року звільнено зі служби в поліції за власним бажанням сержанта поліції ОСОБА_4, поліцейського-водія групи охорони об’єктів та публічної безпеки Бердянського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Запорізькій області, з 28.02.2018 року (а.с.26).

Із копії трудової книжки ОСОБА_4 вбачається, що він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України 05.07.2015 року і звільнився зі служби 06.11.2015 року. З 07.11.2015 року його прийняли на службу до поліції України, а звільнився він 28.02.2018 року (а.с.48).

28.02.2018 року ОСОБА_4 повідомлено про необхідність відшкодування витрат на його навчання в сумі 15 673,02 грн. (а.с.28).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 520 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні, встановлений строк (термін) то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що зобовязання за договором від 07.07.2015 року Управління поліції охорони в Запорізькій області виконало належним чином та здійснило всі платежі, що пов’язані з навчанням ОСОБА_4 за цим договором у загальній сумі 15 673,02 грн.

Пунктом 2.4 договору від 07.07.2015 року передбачено, що ОСОБА_4 у разі неприбуття за призначенням або відмови стати до роботи відповідно до умов укладеного договору, відрахування з навчання або звільнення за негативними мотивами чи звільнення за власним бажанням до закінчення договором строку, зобов’язаний компенсувати витрати, які управління здійснило на його навчання (а.с.20).

Відповідач не виконав належним чином зобовязання за договором від 07.07.2015 року, оскільки на момент звільнення ОСОБА_4 не пропрацював в УПО в Запорізькій області три роки з дня призначення на посаду, що є порушенням п. 2.3 договору.

У день звільнення ОСОБА_4 був ознайомлений про необхідність відшкодування ним витрат на навчання в розмірі 15 673,02 грн., але відмовився від добровільного відшкодування.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4 належним чином не виконав умови договору №568 від 07.07.2015 року, тому позовні вимоги про стягнення з нього 15673,02 грн. підлягають задоволенню.

Відповідач зазначав, що під час підписання договору про навчання №568 від 07.07.2015 року сума грошових коштів у п. 1.2 договору та строк дії договору зазначені не були і ці записи були внесені вже після підписання договору по закінченні навчання, але жодним доказом зазначені обставини не підтвердив.

Посилання відповідача на те, що додаткова угода №1 від 01.12.2015 року про зміну сторони в договорі №568 від 07.07.2015 року ним як стороною договору не підписувалась, не знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки копія додаткової угоди №1від 01.12.2015 року (а.с.22) містить підпис ОСОБА_4

Суд не може погодитися з твердженням відповідача про те, що позивачем не були дотримані умови договору №568 від 07.07.2015 року, оскільки він був прийнятий на службу в ОВС України не за номенклатурою посад та не за професією за якою мав бути прийнятий після програми підготовки та у відповідності до умов договору №568, оскільки зазначений договір взагалі не передбачає на яку посаду і за якою професією повинен відпрацювати ОСОБА_4 на протязі мінімум трьох років після закінчення навчального закладу.

Відповідач вважав, що договором №568 від 07.07.2015 року сторонами не визначено розміру, порядку та способу відшкодування витрат за навчання, але розмір витрат на навчання чітко визначено в п. 2.4 договору, де передбачено компенсацію витрат, що здійснив підрозділ на навчання ОСОБА_4 Слід також зауважити, що постановою КМУ від 12.04.2017 року №261 затверджено «Порядок відшкодування особами витрат, пов’язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських», який у п. 3 та п. 4 визначає, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов’язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

У договорі не передбачено порядку та способу відшкодування витрат, але це не свідчить про неможливість його виконання в цій частині, оскільки це питання може бути вирішено за домовленістю між сторонами, в спосіб, що визначено «Порядком відшкодування особами витрат, пов’язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» або шляхом вирішення спору судом.

Відповідач також зазначив, що він був звільнений 06.11.2015 року з органів внутрішніх справ України не за умовами визначеними у п. 2.4 договору №568 від 07.07.2015 року, а на підставі наказу УДСО №245 від 06.11.2015 року у зв’язку з реформуванням правоохоронних органів та запровадженням процедури припиненням УДСО при ГУМВС на підставі ЗУ «Про Національну поліцію», але копію цього наказу суду не надав, клопотання про витребування його, оскільки вжиті ним заходи для отримання цього доказу самостійно результатів не дали не заявляв. За таких обставин суд позбавлений можливості визначити підстави звільнення ОСОБА_4 06.11.2015 року.

Крім того, слід зауважити, що позивачем заявлено вимоги про відшкодування витрат на навчання ОСОБА_4 не у зв’язку з його звільненням за наказом від 06.11.2015 року, а в зв’язку зі звільненням за власним бажанням на підставі наказу №43 о/с від 28.02.2018 року, що відповідає умовам п. 2.4 договору №568 від 07.07.2015 року.

ОСОБА_4 вважав, що 2131,61 грн. не відноситься до оплати послуг навчання, оскільки за умовами договору №568 від 07.07.2015 року ці грошові кошти є стипендією, але суд не може зазначене прийняти до уваги, оскільки п. 2.4 договору від 07.07.2015 року передбачає компенсацію всіх витрат, що здійснив позивач на навчання ОСОБА_4 незалежно від їх назви, виду та призначення.

Відповідач вважав, що позивач має право пред’явити вимоги про відшкодування ним невідпрацьованих восьми місяців , а не всі витрати на навчання в повному обсязі, але із зазначеним суд не може погодитися виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 34 ЗУ «Про зайнятість населення» передбачено, що у разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов’язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов’язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором.

Тобто законодавець визначає, що розмір відшкодування слід визначати в залежності від умов, визначених в договорі.

Аналізуючи п. 2.4 договору від 07.07.2015 року, суд приходить до висновку, що сторони договору узгодили компенсацію витрат на навчання в повному обсязі, а не пропорційно відпрацьованому строку.

ОСОБА_4 вважав, що згідно «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року №499 грошове забезпечення, виплачене за правилами і нормами, які діяли на момент виплати, поверненню не підлягає, але із п. 3.1 договору від 07.07.2015 року вбачається, що позивач взяв на себе зобовязання виплачувати ОСОБА_4 грошове утримання, а не грошове забезпечення, тому положення зазначеної інструкції не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, тим більше, що вона втратила чинність 13.12.2016 року.

Крім того, в розрахунку витрат на навчання від 20.09.2018 року та в первинних документах, які підтверджують ці виплати відсутня інформація про виплату ОСОБА_4 грошового забезпечення.

Стаття 267 ЦПК України передбачає, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідач просив відстрочити виконання рішення суду, але не навів суду жодних мотивів для цього, тому відсутні підстави для надання відстрочення виконання цього рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно також стягнути судові витрати, понесені ним на оплату судового збору у розмірі 1762 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 267, 280-282, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 520, 526, 627, 628, 901, 903 ЦК України, ЗУ «Про зайнятість населення», суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 71133, АДРЕСА_1) на користь Управління поліції охорони в Запорізькій області (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108947, місцезнаходження за адресою: 69118, м. Запоріжжя, вул. Водограйна,3) заборгованість у розмірі 15 673,02 грн. та 1762 грн. судового збору.

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про відстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 05.11.2018 року.

Суддя