Рішення № 77759441, 24.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

з\

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року № 369/2507/17

Київський окружний адміністративний суду у складі:

головуючого судді Лапія С.М.,

при секретарі Кравченко Р.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у порядку загального позовного провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом гр. ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною відмову у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії та зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років,-

в с т а н о в и в:

Гр. ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області, у якому поросить, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с. 100 - 105):

- визнати протиправним скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у нарахуванні та виплати пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців підряд,

- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівниками прокуратури на підставі довідки прокуратури Київської області від 07.03.2018 № 18ф-71 про заробітну плату прокурора відділу прокуратури Київської області станом на 28.02.2018 відповідно до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 657 та вимог ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру пенсії, здійснити відповідні виплати, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що діюче на даний час законодавство, яким регулюється перерахунок та виплата пенсії, призначеної працівникам прокуратури, суттєво погіршує становище позивача та обмежує його у реалізації законних прав та інтересів, що гарантувались йому Законом України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» на час виходу на пенсію.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.03.2017 відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2017 позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 скасовано ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2017, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 дану справу направлено за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

До Київського окружного адміністративного суду дана справа надійшла 23.04.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 прийнято до провадження дану адміністративну справу, прийнято рішення про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідачем надано суду письмовий відзив на позов (а.с. 116 - 118), у якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач посилається на норми Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», що діяли станом на час роботи позивача в органах прокуратури, а не на норми Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», які діяли станом на час призначення йому пенсії 29.04.2015.

Позивачем надано суду письмову відповідь на відзив відповідача на позов, в якій він наполягає на тому, що справа підлягає розгляду виключно за наявними у ній матеріалами та доказами у зв'язку з пропуском строку подачі відзиву. Також позивач не погодився із доводами відповідача про неможливість застосування норм Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», оскільки ч. 20 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» зобов'язано виконавчу гілку влади врегулювати механізм перерахунку пенсії прокурорам (а.с. 174 - 178).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи у порядку письмового провадження (а.с. 183).

Заслухавши доводи та пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.

У лютому 2017 року позивач звернувся до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ з моменту призначення пенсії - 29.04.2015, у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців підряд.

Листом від 21.03.2018 № 3764/07 Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повідомило позивача про відсутність законодавчих підстав для проведення перерахунку призначеної йому пенсії (а.с. 106).

Дане рішення обґрунтовується тим, що позивач перебуває на обліку в Києво-Святошинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області з 29.04.2015 та отримує пенсію по вислузі років, призначену відповідно до Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру».

Постановою КМ України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» внесено зміни, у т.ч., до Постанови КМ України від 31.05.2000 № 865. Зокрема, виключено п. 4, згідно якого у разі підвищення заробітної плати працюючих осіб, проводиться перерахунок пенсії пенсіонерам.

Також Законом України від 02.03.2015 № 213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи таке рішення протиправним, відповідач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ).

Частина 18 ст. 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII) набрав чинності 01.01.2015, і ним, зокрема, ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01.01.2015 делегував Уряду.

При цьому, урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) набрав чинності 15.07.2015.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на момент звернення позивача (15.02.2017) до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01.12.2015, не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури.

Суд зазначає, що на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, якими ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-XII та ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Таким чином, з 01.12.2015 - початку застосування Постанови Кабінету Міністрів України № 1013, та у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 206/7110/16-а (2-а/206/11/17).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини" (Case v. the United Kingdom № 14038/88). У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case. The, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

При вирішенні спірних правовідносин суд також враховує правову позицію Суду Європейського Союзу в рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося Європейським Союзом у межах надання фінансової допомоги цій державі. Суд визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeюeanг de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017). При цьому Суд Європейського Союзу взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Case ofPanfile v. Romania, № 13902/11).

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а урядом будь-яких правових норм для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку з чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За відсутності постанови уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а потім ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII), у пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивач не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, якими мотивовано позовні вимоги, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 05 листопада 2018 р.