Рішення № 77756701, 09.11.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2712/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Тарасенко Олександри Валеріївни в інтересах ОСОБА_2 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Тарасенко Олександри Валеріївни в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі - Індустріальне ОУПФУ м. Харкова), в якому сформовано такі вимоги:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягала у невиплаті позивачу пенсії за віком, починаючи з грудня 2017 року до червня 2018 року;

2) зобов'язати відповідачів, негайно після проголошення судового рішення виплатити всю заборгованість, що виникла з грудня 2017 року до червня 2018 року, шляхом перерахунку на рахунок відкрити у АТ «Ощадбанк».

Ухвалою суду від 12 вересня 2018 року адміністративний позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви (арк. спр. 21-22).

16 жовтня 2018 року до суду від представника позивача надійшла уточнена позовна заява (арк. спр. 25-32), в якій представником позивача визначено одного відповідача - Індустріальне ОУПФУ м. Харкова, та сформовано такі позовні вимоги:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії, починаючи з грудня 2017 року до травня 2018 року;

2) зобов'язати відповідача негайно після проголошення судового рішення виплатити всю заборгованість, що виникла з грудня 2017 року до травня 2018 року, шляхом перерахунку на рахунок відкритий у АТ «Ощадбанк».

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що з 01 серпня 2014 року позивач був поставлений на облік в Індустріальному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова, де перебував до 22 травня 2018 року. Саме з цього часу та до листопада 2017 року відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення та перераховував належні до виплати суми на банківську картку, яка була відкрита на його ім'я в АКБ «Ощадбанк». Розмір щомісячної пенсії складає 6300,00 грн і, відповідно, зазначена сума кожного місяця перераховувалась позивачу на картку. У грудні 2017 року на картку позивача не зарахована щомісячна пенсія. Телефоном позивач намагався з'ясувати коли йому буде виплачена заборгованість, на що йому відповіли, що виплачуватися вона не буде, бо начебто він не проживав за вказаною адресою.

Вважає, що діями Індустріального ОУПФУ м. Харкова, які полягали у невиплаті та неперерахуванні пенсії, грубо порушено охоронювані Конституцією та законами України права позивача, позбавлено єдиного джерела для існування.

Ухвалою суду від 17.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; з ініціативи суду залучено до участі у справі УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області як другого відповідача (арк. спр. 1-3).

Від УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 31.10.2018 надійшов відзив на позов (арк. спр. 44-45), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.

Позивач 26.04.2018 звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про взяття на облік.

Раніше пенсійна справа позивача перебувала на обліку в Індустріальному ОУПФУ м. Харкова.

З 01.06.2018 позивача згідно з розпорядженням від 06.06.2018 № 80468 взято на облік.

Разом з пенсійною справою позивача на адресу УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області надійшов атестат № 320, в якому відображено дату останньої виплати пенсії позивачу - 30.11.2017.

Тобто, пенсія позивачу виплачувалась по 30.11.2017, а потім з 01.07.2018 і по теперішній час, що підтверджено довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.10.2018 № 2840.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2018 № 91, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити.

На підставі цього рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновило виплату пенсії позивачу з 01.07.2018, пенсія виплачується дотепер.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365» орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Тому пенсія позивача за період з 01.04.2018 по 30.06.2018 була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України.

Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з 01.12.2017 по 31.03.2018) обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач мав дізнатися з моменту припинення виплати пенсії з грудня 2017 року, проте звернувся до суду тільки у вересні 2018 року.

Щодо надання рішення про припинення виплати пенсії позивачу зазначено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не приймало жодних рішень про припинення виплати пенсії позивачу. Виплата пенсії позивачу припинена Індустріальним ОУПФУ м. Харкова, підстави припинення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не відомі.

Від Індустріального ОУПФУ м. Харкова через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 09.11.2018 надійшов відзив на позов (арк. спр. 52-53), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.

Починаючи з серпня 2014 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Фрунзенському (Немишлянському) районі м. Харкова на теперішній час - Індустріальне ОУПФУ м. Харкова, отримує пенсію за віком та має статус внутрішньо переміщеної особи. Виплата пенсії позивачу здійснювалася по березень 2017 року включно. Виплата пенсії зупинена внаслідок отримання повідомлення від УПСЗН Немишлянського району. На думку відповідача, припинення виплати пенсії з підстав, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2016 № 365, є припиненням в інших випадках, визначених законом (пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV).

Індустріальне ОУПФУ м. Харкова також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач мав дізнатися з моменту припинення виплати пенсії з грудня 2017 року, проте звернувся до суду тільки у вересні 2018 року.

По справі від учасників справи надійшли такі заяви, клопотання та судом вчинено такі процесуальні дії:

- у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування доказів (арк. спр. 32), яке вирішено судом в ухвалі від 17.10.2018 (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 14-15), картки платника податків (арк. спр. 16), довідки від 23.04.2018 № 0000520664 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 13), пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 11.02.2013 (арк. спр. 17).

Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області до матеріалів справи:

Позивач 26.04.2018 звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про запит його пенсійної справи з Індустріального ОУПФУ м. Харкова (арк. спр. 46).

УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області 27.04.2018 направлено запит пенсійної (особової) справи до Індустріального ОУПФУ м. Харкова (арк. спр. 46 зв.).

Пенсійна справа 01.06.2018 надійшла до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, що підтверджено супровідним листом від 30.05.2018 № 1213/46-02-01 (арк. спр. 47).

Згідно з атестатом, складеним Індустріальним ОУПФУ м. Харкова, пенсія позивачу виплачена по 30.11.2017 (арк. спр. 47 зв.).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 06.06.2018 № 80468 пенсійну справу позивача прийнято на облік та призначено позивачу пенсію за віком з 01.12.2017 (арк. спр. 48).

На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2018 № 91, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії (арк. спр. 48 зв.).

Згідно з довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.10.2018 № 2840 позивачу нараховано пенсію за період з грудня 2017 року по червень 2018 року. Виплата пенсії за вказаний період не здійснена. Нарахування та виплату пенсії позивачу поновлено з 01.07.2018 (арк. спр. 49).

На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача до червня 2018 року перебувала на обліку в Індустріальному ОУПФУ м. Харкова. Саме цим територіальним органом Пенсійного фонду України припинено нарахування та виплату пенсії позивачу з грудня 2017 року. У червні 2018 року УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснило нарахування позивачу пенсії минулих періодів за період з грудня 2017 року по червень 2018 року включно. Разом з тим, заборгованість по пенсії минулих періодів позивачу не виплачена. Виплату пенсії позивачу УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновило з липня 2018 року.

Також, з листа Індустріального ОУПФУ м. Харкова від 27.07.2018 № 10951/46-02-01 судом встановлено, що виплата пенсії позивачу зупинена з 30.11.2017 на підставі списків УПСЗН Немишлянського району у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (арк. спр. 39).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України ).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За таких обставин постанови КМУ не можуть обмежувати конституційне право та встановлювати додаткові підстави для припинення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

Вищеописаними доказами підтверджено, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2017 здійснено Індустріальним ОУПФУ м. Харкова з невизначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV підстав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з відзиву на позовну заяву УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області слідує, що в матеріалах пенсійної справи позивача, які надійшли до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з Індустріального ОУПФУ м. Харкова відсутнє рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2017. Відповідно, суд вважає, що таке рішення Індустріальним ОУПФУ м. Харкова не приймалося, тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, починаючи з грудня 2017 року до травня 2018 року включно не отримував пенсію з вини Індустріального ОУПФУ м. Харкова.

Відповідно, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Індустріального ОУПФУ м. Харкова щодо невиплати позивачу пенсії у період з грудня 2017 року по травень 2018 року включно є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини територіального органу Пенсійного фонду України, мають бути виплачені позивачу за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, судом встановлено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області після прийняття на облік пенсійної справи позивача всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплачено позивачу пенсію минулих періодів, що утворилася з дня припинення її виплати за попереднім місцем обліку - з грудня 2017 року. Тобто, належним відповідачем за вимогою позивача щодо зобов'язання виплатити заборгованість, що виникла з грудня 2017 року є УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Відповідно, у задоволенні вимоги позивача про зобов'язання Індустріального ОУПФУ м. Харкова виплатити позивачу всю заборгованість, що виникла з грудня 2017 року, слід відмовити.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних та зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що виникла з грудня 2017 року по червень 2018 року включно.

Твердження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, що невиплата заборгованості сталася внаслідок відсутності окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (період з грудня 2017 року по квітень 2018 року), а також через відсутність коштів на виплату пенсії (період з травня по червень 2018 року), суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вже вищевказано положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам суперечать положенням статті 46 Закону № 1058-IV, а тому є незастосовними.

Крім того, суд зазначає, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Твердження відповідачів про порушення позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими.

Так, частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже вище вказано, згідно з положеннями статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії відбувається за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або суду за наявності визначених законом підстав.

Суду не надано доказів прийняття територіальними органами Пенсійного фонду України відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу з грудня 2017 року, а також вручення такого рішення позивачу.

Після взяття на облік пенсійної справи позивача, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не здійснено виплату позивачу пенсії минулих періодів.

Таким чином порушення права позивача на отримання пенсії, починаючи з грудня 2017 року, відбувалося внаслідок бездіяльності територіальних органів Пенсійного фонду України.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки порушення прав позивача є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір за дві пов'язані вимоги немайнового характеру у розмірі 704,80 грн, що підтверджено квитанцією від 06.09.2018 (арк. спр. 4).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок неправильного визначення позивачем відповідача за вимогою щодо зобов'язання виплатити заборгованість з пенсії.

При цьому суд зауважує, що предметом спору у даній справі є припинення виплати пенсії позивачу з підстав невизначених статтею 49 Закону № 1058-IV та відновлення такого порушеного права.

Відповідно, помилкове визначення позивачем суб'єктного складу відповідачів по справі, фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів по 325,40 грн з кожного.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Тарасенко Олександри Валеріївни в інтересах ОСОБА_2 (місце реєстрації: 94200, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (місцезнаходження: 61081, Харківська область, місто Харків, проспект Московський, будинок 198/3, код за ЄДРПОУ 41248021), Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (місцезнаходження: 93404, Луганська області, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченко, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21792459) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_2 з 01 грудня 2017 року по 31 травня 2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_2 пенсію минулих періодів за період з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року на рахунок ОСОБА_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

У задоволенні вимоги про зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити ОСОБА_2 заборгованість, що виникла з грудня 2017 року, відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 325,40 грн (триста двадцять п'ять гривень 40 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 325,40 грн (триста двадцять п'ять гривень 40 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова