Рішення № 77754415, 06.11.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2388/18

ЄУН 226/2388/18

Провадження № 2/226/874/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2018 року Димитровській міській суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Петуніна І.В.,

за участю секретаря – Альберті О.В., Трифонової І.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ДП «Мирноградвугілля»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирнограді Донецької області у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про визнання недійсним наказу та зобов’язання видачі наказу зі зміною формулювання причини звільнення, визнання формулювання причини звільнення у трудовій книжці таким, що не відповідає законодавству та зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним наказу та зобов’язання видачі наказу зі зміною формулювання причини звільнення, визнання формулювання причини звільнення у трудовій книжці таким, що не відповідає законодавству та зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку до ДП «Мирноградвугілля» в обґрунтування якого зазначилав, що з 17.10.2001 року по 06.09.2018 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працюючи у Відокремленому підрозділі «Вузол виробничо-технологічного зв’язку» Державного підприємства «Мирноградвугілля». З 01.08.2014 року вона працювала у якості електромеханіка цеху АТЗ. Під час роботи у відповідача заробітна плата виплачувалась з грубими порушеннями трудового законодавства. У зв’язку з цим, 15.08.2018 року позивач написала заяву про звільнення з підприємства за власним бажанням з 06.09.2018 року відповідно до вимог ч. 3 ст.38 КЗпП України, з вимогою відповідно до ст.116 КЗпП України провести з нею повний розрахунок при звільненні, в тому числі виплатити заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, одноразову допомогу при звільненні згідно з п.12.15 Галузевої угоди, як інваліду при звільненні та вихідну допомогу згідно зі ст.44 КЗпП України за порушення роботодавцем законодавства про працю, а також видати трудову книжку. Наказом № 91/к від від 06.09.2018 року її було звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 06.09.2018 року та в той же день видано на руки трудову книжку. Але причина звільнення сформульована в наказі та трудовій книжці з порушенням діючого законодавства, оскільки у день звільнення відповідач не розрахувався з нею відповідно до вимог зазначених нею у заяві про звільнення. Посилаючись на ст.ст.116, 117 КЗпП, просила визнати наказ про її звільнення № 91/к від 06.09.2018 року недійсним, зобов’язавши відповідача видати новий наказ про зміну формулювання причини звільнення, а саме «ОСОБА_1, таб.№ 1037, електромеханіка цеху автоматичного телефонного зв’язку, звільнити з роботи 06 вересня 2018 року за власним бажанням у зв’язку з порушенням законодавства про працю, відповідно до частини 3 ст.38 КЗпП України», визнати формулювання причин звільнення в трудовій книжці за № 12 від 06.09.2018 року «звільнено з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України» таким, що не відповідає діючому законодавству та змінити формулювання причин звільнення зазначивши «звільнено з роботи за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю», а також стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу у відповідності зі ст.44 КЗпП Украхни в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 10464,93 грн., середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 3488,31 грн. станом до 05.10.2018 року, сплачену нею суму судового збору, а також витрати на професійну правову допомогу в сумі 6400 грн.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач до судового засідання не з’явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, надала суду клопотання про розгляд справи без її участі, позивач на задоволенні позовних вимог наполягала, її представник у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову у повному обсязі, оскільки порушень законодавства з їх боку при звільненні позивача не було.

Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права i взаємовідносини сторін i немає необхідності вислуховувати особисті пояснення осіб, які не з’явилися до суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

На підставі ухвали судді від 12.09.2018 року позовна заява була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви, які були усунуті 17.09.2018 року.

17.09.2018 року на підставі ухвали судді відкрите провадження у даній справі, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, розгляд справи по суті призначений на 14.20 год. 11.10.2018 року, відповідачу запропоновано подати суду відзив на позовну заяву.

11.10.2018 року розгляд справи відкладений на 15.30 год. 06.11.2018 року.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач знаходилась у трудових відносинах з відповідачем з 17.10.2001 року по 06.09.2018 року та була звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 10-17).

Зі змісту поданої позивачем заяви від 15 серпня 2018 року вбачається, що позивач просила звільнити її за власним бажанням з 06.09.2018 року згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України та відповідно до ст.116 КЗпП України провести з нею повний розрахунок при звільненні (а.с. 18).

Згідно з наказом по підприємству № 91/к від 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 наказано звільнити за власним бажанням за ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за 21 день невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період з 25 листопада 2017 року по 06 вересня 2018 року та одноразової допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітків, як пенсіонеру по інвалідності третьої групи (а.с. 19).

Згідно з довідкою ВП «Вузол виробничо-технологічного зв’язку» ДП «Мирноградвугілля» остаточний розрахунок з позивачем на момент звільнення не було здійснено, заборгованість склала: заробітна плата за липень 2018 року – 3148,40 грн., заробітна плата за серпень 2018 року – 3622,95 грн., заробітна плата за вересень 2018 року – 3409,95 грн., одноразова допомога при звільненні – 8600,14 грн. (а.с. 20).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно з довідкою становить 166,11 грн., середньомісячна заробітна плата – 5341,70 грн.(а.с. 21, 49).

Станом на 21 вересня 2018 року позивачу виплачено заборгованість в сумі 12010,09 грн (а.с. 41).

V. Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 Кодексу).

Відповідно до положень ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Судом встановлено, що відповідач не виконував вимоги законодавства про працю, що підтверджується довідками про заборгованість перед позивачем з заробітної плати.

Згідно з вимогами ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

З урахуванням вимог даної статті, незважаючи на те, що відповідно до довідки, наданої відповідачем середньомісячний заробіток позивача складає 5341,70 грн. (відповідно розмір тримісячного середнього заробітку складає: 5341,70х3=16025,10 грн.), суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 10464,93 грн. про яку позивач просила.

Згідно з ч.1 ст.115 КЗпП України, ст.24 ч.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, позивач звільнилась з роботи 06.09.2018 року, до 05.10.2018 року розрахунок з позивачем в повному обсязі не здійснений, тобто затримка виплати належних позивачу при розрахунку сум склала 21 робочий день.

Оскільки відповідачем порушені вимоги законодавства про оплату праці, у відповідності до ст.117 КЗпП України, з відповідача належить стягнути на користь позивача її середній заробіток за час затримки належних їй при звільненні сум до 05.10.2018 року в сумі 3488,31 грн. з розрахунку 166,11 грн. х 21 робочий день.

Відповідно до вимог ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.18 своєї постанови №6 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чиним законодавством про працю.

При цьому, згідно з п.2.26 ст.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Отже, враховуючи те, що звільнення позивача з займаної посади за ст. 38 КЗпП України було проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, суд вважає за необхідне визнати наказ № 91/к від 06.09.2018 року про звільнення ОСОБА_1 недійсним лише в частині формулювання причин звільнення та змінити формулювання причину звільнення ОСОБА_1, зазначену у наказі та в трудовій книжці.

Визначаючи розмір витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката суд виходить з такого.

В силу ст.137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з наданими документами, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6400 грн. (а.с. 22-27).

Разом з тим, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача повинні бути зменшені на 800 грн., сплачені адвокату, оскілька дана сума розраховувалася за підготовку та складання договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 06.09.2018 року, що на думку суду, не є наданням позивачу правової допомоги у розумінні чинного законодавства, а тому витрати на професійну правничу допомогу повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача в сумі 5600 грн. (6400 грн.-800 грн.).

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

В силу ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 2114,10 грн.

На підставі ст.ст. 44, 47, 115, 116, 117, 137, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 141, 259, 263, 265, 352, 354,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 85327, АДРЕСА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугіллявугілля» місцезнаходження: вул.Соборна, 1, м.Мирноград Донецької області, 85323, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 32087941 про визнання недійсним наказу та зобов’язання видачі наказу зі зміною формулювання причини звільнення, визнання формулювання причини звільнення у трудовій книжці таким, що не відповідає законодавству та зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити частково.

Визнати недійсним наказ Відокремленого підрозділу «Вузол виробничо-технологічного зв’язку» Державного підприємства «Мирноградвугілля» № 91/к від 06.09.2018 року про звільнення ОСОБА_1 в частині формулювання причин звільнення.

Зобовязати Відокремлений підрозділ «Вузол виробничо-технологічного зв’язку» Державного підприємства «Мирноградвугілля» видати наказ, вказавши у наказі: «ОСОБА_1, таб.№ 1037, електромеханіка цеху автоматичного телефонного зв’язку, звільнити з роботи 06 вересня 2018 року за власним бажанням у зв’язку з порушенням законодавства про працю, відповідно до частини 3 ст.38 КЗпП України», на підставі заяви ОСОБА_1

Визнати запис формулювання причин звільнення в трудовій книжці серії АВ 352881 за № 12 від 06.09.2018 року «звільнено з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України» таким, що не відповідає діючому законодавству та змінити формулювання причин звільнення зазначивши «звільнено з роботи за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням уповноваженим власником органом законодавства про працю».

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2018 р. по 05.10.2018 р. в сумі 3488 (три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 31 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 10464 (десять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 93 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5600 (п’ять тисяч шістсот) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2018 року.

Суддя І.В.Петунін