Рішення № 77753118, 01.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2889/13

Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

Головуючого судді Желєзної С.П.,

Судді Гута С.Ф.,

Судді Лічмана Л.В.,

Секретаря судових засідань Тодорова А.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 /директор/;

Від відповідача: Абросимов І.С. за довіреністю;

Від третьої особи: Абросимов І.С. за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом малого приватного підприємства фірма „Альфа-М" до військової частини А 1785, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування, про стягнення 330066,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство „Фірма „Альфа-М" (далі по тексту - ПП „Фірма „Альфа-М") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до військової частини А1785 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 174430,06 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 92032,12 грн., збитків від інфляції у розмірі 31198,89 грн., трьох відсотків річних у розмірі 13819,95 грн., пені у розмірі 11931,40 грн., збитків (упущеної вигоди) у розмірі 25447,70 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. в частині сплати відповідачем суми боргу у строки, визначені умовами мирової угоди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.12.2013р. по даній справі позовні вимоги ПП „Фірма „Альфа-М" було задоволено частково, присуджено до стягнення із військової частини А1785 на користь позивача 614,45 грн. судових витрат, відшкодування яких передбачено умовами мирової угоди №212 від 24.11.2011р.; витрат на відрядження у розмірі 1035,44 грн. та судового збору у розмірі 33,00 грн.; провадження по справі в частині стягнення із відповідача заборгованості в сумі 90 366,25 грн. припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України; в задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013р. в частині стягнення з військової частини А 1785 на користь ПП „Фірма „Альфа-М" витрат на відрядження у розмірі 1035, 44 грн. та судового збору у розмірі 33,00 грн. скасовано; викладено пункт другий резолютивної частини рішення у новій редакції, а саме стягнуто з військової частини А1785 на користь ПП „Фірма „Альфа-М" інфляційних втрат у розмірі 159, 68 грн., трьох відсотків річних у розмірі 7 218,24 грн., судових витрат, відшкодування яких передбачено умовами мирової угоди №212 від 24.11.2011р., у розмірі 614,45 грн., судового збору у розмірі у розмірі 159,85 грн.; в іншій частині рішення господарського суду від 18.12.2013р. залишено без змін та розподілено судовий збір за подання апеляційної скарги.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014р. було скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2014р. по даній справі судом касаційної інстанції було наголошено, що апеляційним судом за результатами перерахунку збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн., не було наведено розрахунку, за яким здійснювалось нарахування збитків від інфляції та 3% річних. Посилаючись на передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень по даній справі та направлення справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області. При цьому, судом касаційної інстанції було наголошено про необхідність при новому розгляді з'ясувати питання про ліквідацію військової частини А1785 з огляду на подану позивачем заяву про заміну відповідача правонаступником.

Після надходження матеріалів справи до господарського суду, за результатами проведеного повторного автоматичного розподілу, дану справу було передано на розгляд судді Оборотовій О.Ю., яка ухвалою від 21.07.2014р. прийняла справу до свого провадження.

Ухвалою від 06.10.2014р. господарським судом у порядку ст. 4-6 ГПК України було призначено дану справу до колегіального розгляду.

Ухвалою від 04.02.2015р. господарським судом було зупинено провадження по даній справі до отримання відомостей про правонаступництво відповідача.

Варто зазначити, що 15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. № 2147-VIII ,,Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України було викладено в новій редакції.

29.03.2018р. ПП „Фірма „Альфа-М" було подано до господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (т.2, а. с. 73), відповідно до якої позивач просить господарський суд стягнути із відповідача заборгованість у загальному розмірі 330066,71 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 92032,12 грн., збитків від інфляції у розмірі 199709,70 грн., трьох відсотків річних у розмірі 26006,01 грн., пені у розмірі 9525,95 грн., збитків (упущеної вигоди) у розмірі 2792,93 грн. Подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог обґрунтована збільшенням періоду прострочення виконання військовою частиною А1785 зобов'язань за мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р.

Ухвалою від 05.04.2018р. господарським судом було поновлено провадження по даній справі, розгляд даної справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 27.06.2018р. господарським судом було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М" про стягнення 90366,25грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку із постановленням у межах справи №5/123-08-4514 за позовом ПП „Фірма „Альфа-М" до військової частини А1357, правонаступником якої є військова частина А1785, судового рішення про стягнення на користь позивача заборгованості у розмірі 90366,25 грн.

Ухвалою від 27.06.2018р. господарським судом було закрито підготовче провадження у даній справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

З огляду на перебування судді Оборотової О.Ю. на лікарняному за результатами проведеного автоматичного розподілу справи, до складу колегії суддів були внесені зміни, у зв'язку з чим, дана справа ухвалою від 01.10.2018р. була прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Желєзної С.П., судді Гута С.Ф., судді Лічмана Л.В. із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті.

Під час розгляду даної справи у складі колегії суддів: головуючий суддя Желєзна С.П., суддя Гут С.Ф., суддя Лічман Л.В., ПП „Фірма „Альфа-М" наполягало на необхідності та правомірності розгляду судом заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.03.2018р. (т.2, а. с. 73), з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до п. 2 ч. 1, 2 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на надане позивачеві право на збільшення розміру позовних вимог, керуючись завдаваннями господарського судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, господарським судом було вирішено розглядати заяву ПП „Фірма „Альфа-М" про збільшення розміру позовних вимог (т.2, а. с. 73) від 29.03.2018р. як остаточну редакцію позовних вимог.

Військова частина А1785 заперечувала проти задоволення пред'явленого позову з підстав його незаконності та необґрунтованості. Зокрема, відповідачем було наголошено про постановлення у межах справи №5/123-08-4514 судового рішення про стягнення із військової частини А1357 заборгованості у розмірі 90366,25 грн., вимогу про повторне стягнення якої ПП „Фірма „Альфа-М" було пред'явлено у межах даної справи. Військовою частиною А1785 також було наголошено про відсутність правових підстав для задоволення заявленого ПП „Фірма „Альфа-М" позову в частині стягнення упущеної вигоди, оскільки, за переконанням відповідача, позивачем не було доведено суду існування складу цивільного правопорушення у діях військової частини. Крім того, 26.04.2018р. військовою частиною А1785 було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М" в частині стягнення штрафних санкцій відповідно до п. 1 ч. 1, ст. 258 ЦК України, ст. ст. 230, 232 ГК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

21.05.2004р. між ПП „Фірма „Альфа-М" (Виконавець) та військовою частиною А1357 (Замовник) було укладено договір на виконання технічного обслуговування систем зв'язку №212, відповідно до п. п. 1.1, 3.2, 6.1 якого Виконавцем на замовлення Замовника були прийняті на себе зобов'язання із виконання технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку військової частини А1357 ОСОБА_4 Оплата за виконане технічне обслуговування проводиться Замовником на підставі пред'явлених Виконавцем рахунків з підписаними Замовником актами виконаного технічного обслуговування. Договір укладено строком до 31.12.2004р. з можливістю подальшої пролонгації.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 апеляційну скаргу ПП „Фірма „Альфа-М" на рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. по справі №5/123-08-4514 було задоволено частково, рішення господарського суду від 12.01.2009р. змінено з викладенням резолютивної частини у новій редакції, а саме: стягнуто з військової частини А1357 на користь ПП „Фірма „Альфа-М" заборгованість у сумі 53225,43 грн., інфляційні втрати у сумі 26475,34 грн., три відсотки річних у розмірі 4072,03 грн., пеню у розмірі 5141,73 грн., держмито у розмірі 889,15 грн. та витрат ІТЗ судового процесу 118,00 грн., а також держмито за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 444,57 грн.

01.10.2011р. заступником начальника відділу державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №29953590 та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 29954548 з примусового виконання наказу від 01.06.2011р., виданого на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 про стягнення з військової частини А1357 на користь ПП „Фірма „Альфа-М" боргу у розмірі 89921,68 грн. та державного мита у розмірі 444,57 грн.

24.11.2011р. між військовою частиною А1357 та ПП „Фірма „Альфа-М" було укладено мирову угоду про реструктуризацію зобов'язань №212, відповідно до п. 1 якої військовою частиною А1357 були прийняті на себе зобов'язання із погашення заборгованості перед ПП „Фірма „Альфа-М", яка виникла на підставі договору №212 від 21.05.2004р. та додаткових угод до нього, та з урахуванням рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. по справі №5/123-08-4514 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 на загальну суму 92032,12 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., трьох відсотків річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн., понесених ПП „Фірма „Альфа-М" протягом періоду розгляду господарським судом справи №5/123-08-4514.

Відповідно до п. 2.1 мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. військова частина А1357 самостійно без пред'явлення рахунку з боку ПП „Фірма „Альфа-М" перераховує на поточний рахунок останнього суму боргу, вказану у договорі, не пізніше 31.12.2011р. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих за період з 01.10.2008р. до дня перерахування, якщо за період індекс інфляції перевищує 100% згідно ст. 625 ЦК України.

Згідно з п. 4.1 мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. при порушення строків платежів військова частина А1357 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. ст. 534, 549, 611 ЦК України.

Умовами п. 7.2 мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. передбачено, що з моменту набрання чинності цією мировою угодою зобов'язання сторін за договором №212 від 21.05.2004р. та судовими рішеннями по справі №5/123-08-4514 втрачають чинність відповідно до ст. 604 ЦК України.

Відповідно до довідки №2/1935 від 16.10.2013р. Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування на підставі директиви Міністра оборони України від 27.02.2012р. №Д-322/1*1 військова частина А1357 була розформована, правонаступником вказаної частини визначено військову частину А1785.

Ухвалою від 27.02.2015р. господарським судом було замінено відповідача по справі №5/123-08-4514 військову частину А1357 його правонаступником - військовою частиною А 1785, у зв'язку з розформуванням відповідача та переходом прав та обов'язків останнього до військової частини А 1785.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи, а саме: листів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області №10-08/307-2893 від 08.05.2018р. та №10-08/308-2894 від 08.05.2018р., а також повідомлення про безспірне списання коштів з рахунку військової частини А 1785, меморіального ордеру №7 від 11.05.2018р. на суму 77291,08 грн., меморіального ордеру №9 від 11.05.2018р. на суму 6481,72 грн., меморіального ордеру №6 від 11.05.2018р. на суму 6148,88 грн., меморіального ордеру №5 від 11.05.2018р. на суму 444,57 грн. вбачається, що на виконання судових рішень по справі №5/123-08-4514 із рахунків відповідача було списано грошові кошти, присудженні до стягнення на користь ПП „Фірма „Альфа-М".

Посилаючись на неналежне виконання військовою частиною А1357, правонаступником якої виступає військова частина А1785, зобов'язань за мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р., ПП „Фірма „Альфа-М" звернулось до господарського суду із даними позовними вимогами. При цьому, у поданій до суду позовній заяві, а також письмових пояснення позивачем було наголошено, що укладена між сторонами по справі мирова угода про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. за своєю правовою природою є новацією відповідно до ст. 604 ЦК України, що безпосередньо було визначено умовами п. 7.2 угоди, у зв'язку з чим, нарахування трьох відсотків річних, збитків від інфляції та пені було здійснено позивачем на всю суму боргу за мировою угодою, а саме на суму 92032,12 грн.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарським судом під час розгляду даної справи було встановлено, що 21.05.2004р. між ПП „Фірма „Альфа-М" та військовою частиною А1357 було укладено договір на виконання технічного обслуговування систем зв'язку №212, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неналежне виконання військовою частиною А1357 зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору на виконання технічного обслуговування систем зв'язку №212 від 21.05.2004р. стало підставою для звернення ПП „Фірма „Альфа-М" до суду із позовними вимогами, за результатами розгляду яких господарським судом у межах справи №5/123-08-4514 були постановлені відповідні судові рішення, вказані по тексту вище.

Положеннями ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Правовий аналіз вищенаведених приписів чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором про надання послуг, яке боржником виконано не було, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо сплати вартості наданих виконавцем послуг та не звільняє боржника (замовника) від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

З метою врегулювання спору щодо порядку погашення військовою частиною А1357 заборгованості за договором №212 від 21.05.2004р., розмір якої був підтверджений постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514, 24.11.2011р. між військовою частиною А1357 та ПП „Фірма „Альфа-М" було укладено мирову угоду про реструктуризацію зобов'язань №212. Оскільки позивачем під час розгляду справи було наголошено, що укладена 24.11.2011р. мирова угода за своєю правовою природою є новацією, господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно зі ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014р. по справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) про стягнення заборгованості за договором про організацію взаєморозрахунків було наголошено, що характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами, договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

За результатами надання правової оцінки змісту мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р., господарський суд дійшов висновку, що вказана угода не містить ознак укладення нового зобов'язання та припинення зобов'язань сторін за договором №212 від 21.05.2004р., оскільки у зв'язку з укладенням такої угоди нових зобов'язань (наприклад поставки товару, надання послуг тощо) у ПП „Фірма „Альфа-М" не виникло. Уклавши 24.11.2011р. угоду про реструктуризацію зобов'язань сторонами було лише змінено строк виконання військовою частиною А1357 грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору №212 від 21.05.2004р. Крім того, суд зазначає, що вказана угода від 24.11.2011р. не може визначатись мировою, оскільки затверджена господарським судом у межах справи №5/123-08-4514 не була, що, втім, не свідчить про недійсність зобов'язань, які виникли у військової частини А1357 після підписання 24.11.2011р. угоди про реструктуризацію зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що військова частина А1357 була розформована на підставі директиви Міністра оборони України від 27.02.2012р. №Д-322/1*1, правонаступником військової частини А1357 визначено військову частину А1785.

Крім того, факт переходу прав та обов'язків за договором №212 від 21.05.2004р. до військової частини А1785 підтверджується ухвалою господарського суду від 27.02.2015р. по справі №5/123-08-4514, та не потребує додаткового доказування відповідно до ст. 75 ГПК України.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р., ПП „Фірма „Альфа-М" було заявлено до стягнення основний борг у розмірі 92032,12 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 стягнуто на користь ПП „Фірма „Альфа-М" стягнуто заборгованість у сумі 53225,43 грн., інфляційні втрати у сумі 26475,34 грн., три відсотки річних у розмірі 4072,03 грн., пеню у розмірі 5141,73 грн., держмито у розмірі 889,15 грн., витрати ІТЗ судового процесу у розмірі 118,00 грн., а також держмито за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 444,57 грн. Таким чином, загальна сума, стягнута у межах справи №5/123-08-4514 на користь позивача, складає 90366,25 грн.

У п. 1.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011р. сторонами врегульовано порядок сплати військовою частиною А1357 заборгованості у загальному розмірі 92032,12 грн. З огляду на викладене суд зазначає, що різниця між сумою боргу, яка була стягнута за постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 та сумою боргу, вказаною у мировій угоді №212 від 24.11.2011р. - складає 1665,87 грн., обов'язок відшкодування якої військовою частиною А1357 був прийнятий на себе у добровільному порядку.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги закриття провадження у даній справі в частині вимог ПП „Фірма „Альфа-М" про стягнення 90366,25 грн. на підставі ухвали від 27.06.2018р., господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із військової частини А1785 на користь ПП „Фірма „Альфа-М" суми боргу у розмірі 1665,87 грн., що відповідно до умов мирової угоди є відшкодуванням витрат на відновлення порушеного права ПП „Фірма „Альфа-М".

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р., ПП „Фірма „Альфа-М" було заявлено до стягнення збитки від інфляції у розмірі 199709,70 грн. та три відсотки річних у розмірі 26006,01 грн., перевіривши розрахунок яких суд дійшов наступного висновку.

З наданого ПП „Фірма „Альфа-М" розрахунку збитків від інфляції (т. 2, а. с. 74) вбачається, що заявлена до стягнення сума інфляційних була розрахована позивачем на суму основного боргу у розмірі 92032,12 грн. протягом періоду з 01.10.2008р. по 28.02.2018р. При цьому, як зазначалось вище по тексту рішення, нарахування на всю суму боргу за мировою угодою було здійснено позивачем із посиланням на виникнення у відповідача нового зобов'язання.

Приймаючи до уваги висновки, до яких дійшов суд в процесі вирішення даного спору щодо правової природи мирової угоди №212 від 24.11.2011р., суд зазначає про відсутність підстав для нарахування збитків від інфляції на суму 92032,12 грн., оскільки в результаті укладення 24.11.2011р. мирової угоди правова природа суми боргу, яка була включена до такої угоди, не змінилась. Основною заборгованістю відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. по справі №5/123-08-4514 є сума у розмірі 53225,43 грн., нарахування збитків від інфляції на яку є правомірним.

З приводу обраного ПП „Фірма „Альфа-М" періоду здійснення нарахування збитків від інфляції суд зазначає наступне: правовим наслідком укладання мирової угоди №212 від 24.11.2011р. є зміна сторонами строків виконання військовою частиною грошового зобов'язання, яке, відповідно до п. 2.1 цієї угоди, повинно бути виконане не пізніше 31.12.2011р. Наведене дозволяє суду дійти висновку, що початковим моментом прострочення виконання військовою частиною А1357 зобов'язань за мировою угодою є 01.01.2012р., а, отже, правомірним є нарахування відповідачу збитків від інфляції протягом періоду з 01.01.2012р. по 28.02.2018р., тобто не виходячи за межі обраного позивачем періоду.

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром збитків від інфляції є 71727,42 грн., розрахунок яких був здійснений судом на суму основного боргу у розмірі 53 225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012р. по 28.02.2018р., що має наслідком необхідність часткового задоволення заявленого ПП „Фірма „Альфа-М" позову у названій частині.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 26 006,01 грн., які були нараховані позивачем на суму бору у розмірі 92032,12 грн. протягом періоду з 01.10.2008р. по 28.02.2018р., господарський суд, приймаючи до уваги вищенаведені висновки, зазначає, що правильним розміром 3% річних є 9838,68 грн., розрахований судом на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012р. по 28.02.2018р. Наведене має наслідком необхідність часткового задоволення позову ПП „Фірма „Альфа-М" у названій частині на суму 9838,68 грн.

Окрім того, з посиланням на приписи чинного законодавства, а також на порушення відповідачем зобов'язань за мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р., ПП „Фірма „Альфа-М" було заявлено до стягнення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, право на нарахування якої передбачено п. 4.1 угоди, у сумі 9525,95 грн. Заявлена до стягнення пеня була нарахована позивачем на суму боргу у розмірі 92032,12 грн. протягом періоду з 01.11.2012р. по 31.10.2013р.

Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки умовами укладеної між сторонами по справі мирової угоди про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011р. не передбачено нарахування військовій частині А1357 пені за порушення строків сплати заборгованості протягом періоду, більшого ніж шість місяців, господарський суд доходить висновку про необхідність застосування при нарахуванні пені приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність здійсненного ПП „Фірма „Альфа-М" розрахунку, а також враховуючи висновки наведені по тексту рішення вище щодо розміру суми боргу, на яку, в тому числі, повинно здійснюватись нарахування пені, а також початкового моменту прострочення (з 01.01.2012р.) та строку нарахування пені, господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром пені є 4029,72 грн., який був розрахований на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012р. по 30.06.2012р.

Вирішуючи питання про можливість часткового задоволення позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М" про стягнення пені у розмірі 4029,72 грн., господарський суд враховує заяву військової частини А1785 про застосування інституту позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховним Судом України у постанові від 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16 та у постанові від 08.06.2016р. по справі № 6-3006цс15 було наголошено, що аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Оскільки останнім днем строку нарахування пені є 30.06.2012р., господарський суд доходить висновку, що останнім днем строку для звернення до господарського суду із вимогою про стягнення пені є 30.06.2013р. Проте, позов ПП „Фірма „Альфа-М" до військовій частині А1357 про стягненні пені був пред'явлений позивачем до суду 28.10.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із такою вимогою.

Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що порядок застосування приписів ст. 267 ЦК України знайшов своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.

За таких обставин, враховуючи звернення ПП „Фірма „Альфа-М" із даними позовними вимогами до суду 28.10.2013р., тобто поза межами строку позовної давності, який сплинув 30.06.2013р., господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М" у названій частині з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог ПП „Фірма „Альфа-М" про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 2792,93 грн., які були розраховані позивачем га суму 92032,12 грн. протягом періоду з 01.01.2012р. по 27.03.2012р. із застосуванням облікової ставки Національного банку України, господарський суд виходить з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Господарський суд зауважує, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень. Крім того, позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

В обґрунтування заявленого позову в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 2792,93 грн. ПП „Фірма „Альфа-М" було наголошено, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за мировою угодою №212 від 24.11.2011р., позивачу було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому, на підтвердження можливості одержання доходу, ПП „Фірма „Альфа-М" було надано укладені з ПАТ „Державний ощадний банк України" строкові договори депозиту.

Господарський суд зазначає, що теоретична обґрунтованість одержання доходу від розміщення грошових коштів на депозиті не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та розміром не одержаних з боку ПП „Фірма „Альфа-М" доходів, оскільки неналежне виконання грошового зобов'язання стороною за договором не має наслідком завдання кредитору збитків в обов'язковому порядку, права якого, в такому випадку, забезпечуються можливістю стягнення трьох відсотків річних, збитків він інфляції та штрафних санкцій.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями військової частини А1785 та заявленими до стягнення ПП „Фірма „Альфа-М" збитками у розмірі 2792,93 грн. При цьому, суд зауважує, що позивач, будучи обізнаним про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в момент укладання договорів депозиту та додатків до таких договорів, а саме 23.09.2011р., 28.03.2012р., 09.10.2012р., 14.01.2013р., 19.04.2013р., 17.07.2013р., у добровільному порядку вступив у договірні відносини з банком, що додатково підтверджує позицію суду щодо відсутності у діях відповідача та заявлених до стягнення збитків причинно-наслідкового зв'язку.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості військової частини А1785 перед малим приватним підприємством „Фірма „Альфа-М" у загальному розмірі 83231,97 грн., яка складається із відшкодування витрат на відновлення порушеного права позивача у розмірі 1665,87 грн., трьох відсотків річних у розмірі 9838,68 грн. та збитків від інфляції у розмірі 71727,42 грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, позов малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" до військової частини А 1785 підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача відшкодування витрат на відновлення порушеного права у розмірі 1665,87 грн., трьох відсотків річних у розмірі 9838,68 грн. та збитків від інфляції у розмірі 71727,42 грн. відповідно до ст. ст. 11, 15,16, 22, 256, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 546-549, 604, 610 - 612, 615, 617, 623, 625, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 202, 231, 232, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". В решті позову необхідно відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись принципом пропорційності, та з метою забезпечення розумного балансу між витратами, понесеними позивачем під час розгляду справи, та витратами, які має понести відповідач, приймаючи до увагу часткове задоволення заявлених позовних вимог, а також заявлене ПП „Фірма „Альфа-М" клопотання про відшкодування судового збору та про розподіл між сторонами по справі витрат, понесених позивачем у зв'язку з відрядженням директора приватного підприємства, які включають в себе добові, витрати на проїзд та витрати на середню заробітну плату, у загальному розмірі 6820,26 грн., виходить з наступного.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Господарський суд, першочергово, вважає за необхідне надати правову оцінку доводам ПП „Фірма „Альфа-М" щодо наявності підстав для відшкодування останньому добових та витрат на середню заробітну плату, розрахованих у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України „Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011р. № 98, а також на підставі наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" від 13.03.1998р. № 59. Господарський суд, з огляду на поширення дії постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011р. № 98 та наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. № 59 на підприємства, установи та організації, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу, який не фінансується повністю або частково за рахунок бюджетних коштів, добових та витрат на середню заробітну плату, розрахованих на підставі вказаних нормативно-правових актів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування ПП „Фірма „Альфа-М" за рахунок відповідача витрат на проїзд, господарський суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.08.2018р. по справі № 910/23235/17, відповідно до якої суд, переглядаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку про помилковість висновків судів попередньої інстанції щодо неможливості віднесення витрат на проїзд до складу судових витрат. Перевіривши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на проїзд, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження до стягнення із військової частини А 1785 на користь позивача витрати на проїзд у розмірі 2293,68 грн. При цьому, витрати на проїзд у розмірі 483,58 грн., заявлені позивачем у зв'язку з прибуттям у судове засідання 06.10.2014р., задоволенню не підлягають, оскільки доказів їх понесення позивачем суду надано не було.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 10 787,65 грн., сплаченого за звернення до суду із позовною заявою, сплаченого за подання апеляційної, касаційної скарги, а також судового збору, сплаченого у зв'язку з поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 ГПК України. При цьому, сума судового збору у розмірі 2953,46 грн. підлягає поверненню з державного бюджету за клопотанням особи, яка його сплатила, у зв'язку із закриттям, ухвалою суду від 27.06.2018р., провадження у справі в частині стягнення 90 366,25грн. з підстав, що не виключають повернення судового збору.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А1785 /65017, м. Одеса, вул. Спартаківська, буд. 2, ідентифікаційний код 08022572/ на користь малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" /04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, ідентифікаційний код 30726900/ відшкодування витрат на відновлення порушеного права у розмірі 1665,87 грн. /одна тисяча шістсот шістдесят п'ять грн. 87 коп./, три відсотки річних у розмірі 9838,68 грн. /дев'ять тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 68 коп./, збитки від інфляції у розмірі 71727,42 грн. /сімдесят одна тисяча сімсот двадцять сім грн. 42 коп./, судовий збір у розмірі 2720,30 грн. /дві тисячі сімсот двадцять грн. 30 коп./, витрати на проїзд у розмірі 2293,68 грн. /дві тисячі двісті дев'яносто три грн. 68 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 листопада 2018 р.

Головуючий суддя С.П. Желєзна

Суддя С.Ф. Гут

Суддя Л.В. Лічман