Рішення № 77752959, 30.10.2018, Господарський суд Львівської області

Дата ухвалення
30.10.2018
Номер справи
914/1389/18
Номер документу
77752959
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 Справа №914/1389/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто комфорту», Львівська область, м.Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка», Львівська область, м.Львів;

про: стягнення коштів;

ціна позову: 340000грн;.

Представники:

Позивача: Лучка І.І. - представник (довіреність від 26.07.2018р. №15/07);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто комфорту» б/д, вих. №16/07 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка» про стягнення коштів; ціна позову: 340000грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.08.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 28.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.08.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 18.09.2018р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 02.10.2018р.

Ухвалою суду у даній справі від 02.10.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 23.10.2018р.

В судовому засіданні 23.10.2018р. оголошено перерву до 30.10.2018р. з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 23.10.2018р. у даній справі.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

З підстав відсутності інформації про вручення поштових відправлень із процесуальними документами суду ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2018р. зобов'язано Керівника Львівської дирекції Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (79005, м.Львів, вул.Словацького, 1) в строк по 02.10.2018р. письмово пояснити причини невручень та неповернення до суду поштових відправлень за номерами: №7901411938703 та № 7901411965956.

Листом від 01.10.2018р. вих. №12.2.1-04-1011 Заступник керівника з розвитку мережі ПАТ «Укрпошта» ОСОБА_2 повідомив суд про те, що за інформацією, отриманою від відділення поштового зв'язку №5 м.Львова, відправлення №7901411938703 надійшло в ВПЗ 10.08.2018р.; відправлення 7901411965956 - 06.09.2018р. Одержувач відправлень орендує в ВПЗ абонементну скриньку. Порядок вручення реєстрованих поштових відправлень через абонементну скриньку передбачає вкладання до скриньки повідомлення про надходження відправлень ф.22а. Видача відправлень здійснюється у відділення зв'язку після звернення одержувача.

На зазначені поштові відправлення повідомлення ф.22а вкладались в абонементну скриньку в день їх надходження в ВПЗ. 01.10.2018р. відправлення №7901411938703 та №7901411965956 були повернуті за закінченням терміну зберігання, оскільки одержувач не звернувся у ВПЗ за їх одержанням.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст. 27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що судом вжито всіх передбачених законом процесуальних заходів щодо повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, станом на час розгляду справи конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області, адресовані Відповідачу, повернулись із зазначенням на поштових довідках: «за закінченням встановленого строку зберігання».

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 340000грн. авансової плати за Договором на виконання підрядних робіт від 03.01.2018р. №1223.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

03.01.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Місто Комфорту» (надалі - Позивач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» (надалі - Відповідач, Виконавець) укладено Договір на виконання проектних робіт №1223 (надалі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1. та 1.2. Договору) Замовник доручив, а Виконавець зобов'язувався виконати ескіз намірів забудови та містобудівний розрахунок для створення об'єкта архітектури, а саме: Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими закладами громадського обслуговування по вул.Лісневицька у м.Пустомити, надалі - Об'єкт в обсязі достатньому для проведення погодження та будівництва Об'єкта, а Замовник зобов'язувався прийняти проектну документацію та оплатити її виготовлення.

Пунктами 1.3. та 1.4. Договору Сторонами встановлено, що проектна документація для створення Об'єкта виконується у відповідності до вихідних даних., технічних умов, чинних ДБН та інших нормативних документів. Виконавець зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою Замовника. Проектна документація, яка розробляється відповідно до Договору, повинна відповідати вимогам законодавства України, державних стандартів, норм і правил, регіональних (місцевих) правил забудови, завдання на проектування та інших даних на проектування, а також вимогам Договору.

Згідно пункту 2.1. Договору загальний строк виконання робіт за Договором визначається графіком видачі та погодження проектної документації (додаток №1 до Договору).

Відповідно до пункту 2.2. Договору Виконавець негайно приступає до виконання проектних робіт з моменту перерахування авансу у розмірі, визначеному пунктом 3.3. Договору на його поточний рахунок та передачі Замовником необхідних для проектування вихідних даних, які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що загальна вартість робіт по виготовленню проектно-кошторисної документації становить 943000грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до пункту 3.3. Договору оплата робіт проводиться Замовником в наступному порядку: аванс в розмірі 20 відсотків від загальної вартості робіт протягом трьох банківських днів після підписання Договору; аванс в розмірі 30 відсотків від загальної вартості робіт протягом трьох днів після отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки; кінцевий розрахунок в розмірі 50 відсотків - після видачі Замовнику Робочого проекту та підписання акту приймання передачі виконаних робіт.

Згідно пункту 10.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до моменту його повного виконання.

Пунктом 10.3. Договору встановлено, що Додатки та належним оформлені зміни та/або доповнення до Договору є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пункту 11.1. Договору до Договору додаються Завдання на проектування; Графік видачі та погодження проектної документації; Склад проектної документації.

Вказаний Договір підписано повноважним представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов укладеного Договору Позивачем згідно Платіжних доручень від 03.01.2018р. №279 на суму 140000грн. та від 14.02.2018р. №334 на суму 200000грн. здійснено сплату авансового платежу в розмірі 340000грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що між Сторонами не укладено Додатків до Договору, а саме передбаченого пунктом 11.1. Договору Завдання на проектування (Технічне завдання), внаслідок чого не досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору.

З підстав наведеного Позивач вважає Договір неукладеним та просить суд зобов'язати Відповідача повернути безпідставно утримуваний аванс в розмірі 340000грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 05.06.2018р. та 18.06.2018р. звертався до Відповідача Листами-вимогами про повернення авансового платежу від 04.06.2018р. вих. №01/06 та від 18.06.2018р. вих. №18/06. Вказані Листи-вимоги повернено на адресу Позивача відділенням поштового зв'язку без вручення адресату із відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового задоволення Відповідачем Листів-вимог про повернення авансового платежу від 04.06.2018р. вих. №01/06 та від 18.06.2018р. вих. №18/06 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 340000грн. сплаченого за Договором авансу.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ст.887 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.888 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарств України від 16.05.2011р. №45 завдання на проектування об'єктів будівництва складається з урахуванням державних будівельних норм ДБН А2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» і затверджується Замовником за погодженою із ген проектувальником (проектувальником).

Завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги Замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об'єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівельних умов та обмежень (вимоги щодо створення доступності для осіб з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення зазначаються окремим пунктом) (п.4.2. Порядку).

Відповідно до ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в пункті 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про неукладеність між Сторонами Договору на виконання проектних робіт від 03.01.2018р. №1223 з підстав недосягнення згоди зі всіх істотних його умов, а саме відсутності погодження між Сторонами Завдання на проектування (Технічного завдання), а відтак, наявності правових підстав до повернення сплаченого Позивачем за Договором авансового платежу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2012р. у справі №2/66пд.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт не укладення Договору на виконання проектних робіт від 03.01.2018р. №1223, а відтак, безпідставності утримання Відповідачем сплаченого Позивачем за Договором авансового платежу в розмірі 340000грн., беручи до уваги відсутність належних, достатніх, належних та допустимих доказів повного чи часткового його повернення, наявність вини Відповідача щодо неповернення авансового платежу за Договором на вимогу Позивача, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 340000грн. авансової плати є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5100грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 24.07.2018р. №855 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5100грн. Оригінал платіжного доручення про сплату судового збору є додатком №2 до позовної заяви.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 5100грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 5100грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 188, 193, 206, 320 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 837, 887, 888 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка» (79005, Львівська область, м.Львів, вул.І.Франка, буд.61; ідентифікаційний код 19161852) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто Комфорту» (79041, Львівська область, м.Львів, вул.Городоцька, буд.225, оф.104; ідентифікаційний код 40954964) 340000грн. боргу та 5100грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.11.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.

Попередній документ : 77752957
Наступний документ : 77752960