Рішення № 77752450, 26.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2018Справа №910/11166/18

За позовомВідкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність"доФонду гарантування вкладів фізичних осібза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача -Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Савельєвої Анни Миколаївнипро стягнення 65 619,81 грн. Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Баринова О.І.Представники учасників справи: від позивача:Олійник О.С. від відповідача:Гуленко Ю.М.від третьої особи:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2018 року Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 65 619,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" вказує, що відповідач протиправно ухиляється від повернення пенсійних активів, що належать учасникам-фізичним особам позивача у порядку встановленому Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", у розмірі 30 000,00 грн., та які були розміщені у Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк" в якості вкладу за Договором строкового банківського вкладу "Стандартний" №696/980-ЮО/Д від 19.12.2013, у зв'язку з чим позивач просить стягнути вказану суму заборгованості. Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні витрати на суму вкладу у розмірі 30 060,00 грн., 3% річних у розмірі 2 971,23 грн., відсотки на суму вкладу за відповідним договором у розмірі 1 232,05 грн., інфляційні витрати на неповернуті відсотки у розмірі 1 234,51 грн., 3% річних на неповернуті відсотки у розмірі 122,02 грн. Посилається, що наведена сума є збитками позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2018 було відкрито провадження у справі №910/11166/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у розгляді справи Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи та призначено підготовче засідання на 13.09.2018.

04.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доказами його направлення іншим учасникам справи, в якому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з тих підстав, що з Договору строкового банківського вкладу "Стандартний" №696/980-ЮО/Д від 19.12.2013 не вбачається, що він укладений в інтересах фізичних осіб, яких саме фізичних осіб, на які саме суми щодо кожної з осіб зроблено вклад, а тому позивач не підпадає під категорію осіб, яким в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідач зобов'язаний виплатити гарантовані суми відшкодування за свій рахунок. Також, відповідач вказує, що кошти Фонду не могли формуватись за рахунок пенсійних активів, а також пенсійні активи не включаються до ліквідаційної маси банку, оскільки за своєю правовою природою є зобов'язаннями банку, а не його активами. Фонд також вказує про відсутність у нього зобов'язань перед позивачем та можливість задоволення вимог останнього в межах процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк", проте Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" не звертався з листом про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів третьої особи. Відтак, на думку відповідача, предмет позову відсутній, оскільки не має права вимагати повернення та/або стягнення спірної суми коштів, оскільки в силу ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі вимоги не були своєчасно включені до Реєстру кредиторських вимог, а тому вважаються погашеними. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивачем не доведено факту завдання йому збитків неправомірною поведінкою відповідача та його вимоги є абстрактними. А також, оскільки правовідносини сторін врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то, на думку Фонду, відсутні правові підстави для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України. При цьому, як стверджує відповідач, учасники Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність" не мають статусу вкладників Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

10.09.2018 від Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність" надійшла відповідь на відзив, в якому позивач вказує, що спірні правовідносини мають характер деліктних (у зв'язку з невиконанням відповідачем положень законодавства) та у даному випадку наявний склад всіх елементів цивільного правопорушення. При цьому, Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" обґрунтовує правомірність застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України та помилковість тлумачення відповідачем окремих положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

11.09.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 13.09.2018 відкладено вирішення клопотання позивача про витребування доказів та відкладено підготовче засідання на 27.09.2018.

27.09.2018 Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" було надано заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме судової практики національних судів та Європейського суду з прав людини.

27.09.2018 через відділ діловодства суду від позивача повторно надійшло клопотання про витребування доказів, протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2018 у задоволенні клопотань про витребування доказів відмовлено.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2018 закінчено підготовче провадження у справі №910/11166/18 та призначено її до розгляду по суті на 18.10.2018.

17.10.2018 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказує, на необхідність застосування до спору ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із тим, що законодавець виключив зі складу активів недержавного пенсійного фонду, які не включаються до ліквідаційної маси банку, депозитні вклади.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2018 задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 26.10.2018.

25.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача, в яких Відкритий недержавний пенсійний фонд "Причетність" просить суд залишити без розгляду письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з порушенням приписів ст.ст. 80, 168, 169 Господарського процесуального кодексу України при їх поданні.

Також, 25.10.2018 позивачем подано клопотання про залучення до участі у розгляді справи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а також клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 26.10.2018 надав пояснення по суті справи позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.10.2018 проти позову заперечував, вказував на його необґрунтованість та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа явку свого представника в судове засідання 26.10.2018 не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, дату та час судового засідання була належним чином повідомлена, у зв'язку з чим на підставі положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд прийшов до висновку про можливість розглянути дану справу без участі представника Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк".

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 26.10.2018 поновлено строк для подачі доказу у справі, клопотання позивача про приєднання доказів задоволено частково, прийнято як доказ копію листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, №10664/11-13 від 19.10.2018; в іншій частині у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи відмовлено; у залученні до участі у розгляді справи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору відмовлено.

В судовому засіданні 26.10.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2013 між Відкритим недержавним пенсійним фондом "Причетність" (вкладник), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська управляюча компанія", та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (Банк) укладено договір банківського вкладу "Стандартний" №696/980-ЮО/Д (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору (з урахуванням внесення змін до вказаного пункту договору шляхом укладення додаткових угод) вкладник передає банку, а банк приймає від вкладника на строковий депозитний рахунок №265123801401 (надалі - рахунок або рахунок вкладника), грошові кошти в сумі 30 000,00 грн. на умовах дійсного договору до 28.07.2014.

Пунктом 1.4. Договору визначено, що банк зобов'язується повернути вкладнику суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Згідно п. 2.1. Договору вкладник перераховує грошову суму зазначену у п. 1.1. цього договору з власного поточного рахунку на рахунок, зазначений у договорі, протягом трьох банківських днів з дня неналежного оформлення цього договору.

Внесення/повернення грошових коштів на/з депозитний/ного рахунок/ку підтверджується випискою з рахунку, засвідченою штампом банка та підписом уповноваженого працівника банку. У виписці зазначаються: найменування банку, номер рахунку, грошові кошти, зараховані на рахунок та списані з рахунку, залишок грошових коштів на рахунку, а також дата зарахування та списання грошових коштів з рахунку (п. 2.3 Договору).

У пункті п. 2.9 Договору сторони погодили, що проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня що передує його поверненню вкладникові або списання з рахунку вкладника. Проценти нараховуються щомісячно в кожний останній робочий день місяця і в день закінчення дії договору.

У п. 2.12. Договору зазначено, що сплата нарахованих процентів здійснюється щомісячно в кожний останній робочий день місяця і в день закінчення дії Договору шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, зазначений у розділі 7 цього договору, якщо інше не передбачено цим договором.

Відповідно до п. 3.4.4. Договору у випадку дострокового розірвання цього договору, або після закінчення строку вкладу, визначеному в п. 1.1, сплатити проценти і повернути вклад шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника.

Договір вважається укладеним з дня надходження коштів на вкладний рахунок. Строк дії договору збігається з датою повернення вкладу, визначеної в п. 1.1 цього договору (п. 5.1 Договору).

Позивач зазначив, що на підставі Договору було розміщено у Публічному акціонерному товаристві "Міський комерційний банк" грошові кошти, які частково поверталися, а в останній період - 30 000,00 грн. в якості строкового вкладу, однак зі спливом встановленого договором строку (до 28.07.2014) вклад йому повернуто не було.

Таким чином, за твердженнями позивача згідно Договору у Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" був наявний обов'язок до 28.07.2014 включно повернути Відкритому недержавному пенсійному фонду "Причетність" 30 000,00 грн. пенсійних активів, які були розміщені в Банку в якості вкладу, та 1 232,05 грн. нарахованих відсотків на суму вкладу за Договором.

Сторонами не заперечується факт неповернення коштів та наявність достатніх для цього ресурсів банку на момент як закінчення строку вкладу, так і початку виведення його з ринку.

На підставі постанови Правління Національного банку України №732 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №124 від 20.11.2014 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Міський комерційний Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Міський комерційний Банк".

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Міський комерційний Банк" запроваджено строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №36 від 17.02.2015 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації до 20.03.2015.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України №187 від 19.03.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №64 від 20.03.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Міський комерційний Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Міський комерційний Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Тимошенка Костянтина Володимировича строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

У зв'язку з неповерненням пенсійних активів 28.07.2014, позивач листом №01/66 від 05.03.2015 звернувся до відповідача з вимогою повернути позивачу пенсійні активи. Вимога мотивована нормами законодавства про недержавне пенсійне забезпечення, зокрема, частиною другою статті 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №356 від 17.03.2016 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Міський комерційний банк" на два роки до 19 березня 2018 року включно та продовження повноваження ліквідатора ПАТ "Міський комерційний банк" Оберемка Р.А. на два роки до 19 березня 2018 року включно.

Позивач вважає, що відповідач, який здійснює повноваження органів управління банку, безпідставно заволодів його коштами, включивши їх до ліквідаційної маси, у зв'язку із чим вказує про нанесення Відкритому недержавному пенсійному фонду "Причетність" майнової шкоди у розмірі неповерненого вкладу - 30 000,00 грн. та неповернутих процентів на вклад у розмірі 1 232,05 грн., а тому просить суд стягнути з відповідача вказані суми коштів. Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні витрати на суму вкладу у розмірі 30 060,00 грн., 3% річних у розмірі 2 971,23 грн., відсотки на суму вкладу за відповідним договором у розмірі 1 232,05 грн., інфляційні витрати на неповернуті відсотки у розмірі 1 234,51 грн., 3% річних на неповернуті відсотки у розмірі 122,02 грн.

Спір у даній справі стосується наявності підстав для відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб шкоди (збитків), спричиненої неправомірним неповерненням позивачу, який є недержавним пенсійним фондом, коштів фонду, які були розміщені в банку та не повернуті внаслідок запровадження процедури виведення банку з ринку.

З урахуванням доводів учасників, щодо яких існує спір, судом при ухваленні рішення необхідно вирішити зокрема такі питання:

- правова норма, яку належить застосувати до правовідносин статусу активів недержавних пенсійних фондів при формуванні ліквідаційної маси банку;

- правовий статус активу недержавних пенсійних фондів з огляду на тлумачення відповідача, що такі активи є пасивами банку;

- наявність всіх елементів цивільно-правової відповідальності.

1. Щодо правової норми, яку належить застосувати до правовідносин статусу активів недержавних пенсійних фондів при формуванні ліквідаційної маси банку.

Правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулювання правовідносин, пов'язаних з цим видом діяльності здійснюється Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Разом із цим, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Тобто, нормативне регулювання спірних правовідносин встановлюється Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме частиною 2 статті 48 першого Закону та частиною 5 статті 50 другого Закону.

Таке регулювання не було однаковим, декілька разів змінювалося законодавцем, а тому судом досліджуються редакції наведених статей у часі:

- у період з 01.01.2004 по 18.07.2012 частина 2 статті 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" мала таку редакцію: пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду в разі визнання його банкрутом. Положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цей період не існувало.

- з 23.02.2012 по 10.07.2014 частина 2 статті 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" залишалася в такій же редакції, в той же час частина 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мала таку редакцію: активи недержавних пенсійних фондів, іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю, емітентом яких є банк, активи банку, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та "Про іпотечні облігації";

- з 19.07.2012 по сьогоднішній день має місце наступна редакція частини 2 статті 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення": пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків;

- з 11.07.2014 по сьогоднішній день має місце наступна редакція частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб": активи недержавного пенсійного фонду (крім депозитів), зберігачем яких є банк, не включаються до ліквідаційної маси такого банку. Повернення цих активів здійснюється відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

З наведеного вбачається, що у часовому проміжку одночасної дії наведених законів України до 11.07.2014 містилися норми, які передбачали, що будь-які активи недержавних пенсійних фондів не включаються до ліквідаційної маси будь-якого банку.

З 11.07.2014 законодавцем на підставі підпункту в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII викладено частину 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у новій редакції, та відносно активів недержавних пенсійних фондів норма закону викладена таким чином: "Активи недержавного пенсійного фонду (крім депозитів), зберігачем яких є банк, не включаються до ліквідаційної маси такого банку. Повернення цих активів здійснюється відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення."

Тобто, по-перше, виключено такий вид активу недержавного пенсійного фонду, як "депозит", з переліку активів, які не включаються до ліквідаційної маси банку, по-друге, гарантія поширена не на будь-який банк, який має актив фонду, а тільки на банк-зберігач (що значним чином звужує коло суб'єктів, на які поширюється така гарантія).

Безпосередні зміни до норми, яка передбачена ч. 2 ст. 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" не внесені, а їх положення в частині виключення депозиту, як виду активу недержавного пенсійного фонду, з переліку активів, які не включаються до ліквідаційної маси банку, нівельовано статтею 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи", якою визначено, що до приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативні акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, з 11.07.2014 підпунктом в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII встановлено норму, яка передбачає включення до ліквідаційної маси банку депозитів недержавних пенсійних фондів.

Частинами 1, 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Виходячи із того, що спір у даній справі стосується норми права, яка регулює статус активів недержавних пенсійних фондів при формуванні ліквідаційної маси банку, і визначання такої норми є необхідним для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе і доцільне не застосовувати підпункт в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів) до даних правовідносин через його суперечність нормам Конституції України з огляду на наступне:

1.1. У Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційні приписи, передбачені статтями 1, 3, 8, 21, частиною 1 статті 24, статтею 46 Основного Закону України, забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на пенсійне забезпечення, правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки вчинених ними дій і бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях стосовно того, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізовано в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункти 1, 6).

Питання пенсійного забезпечення регулюються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні, що базується на Конституції України й складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", інших законів України, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").

Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

У сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі (п. 4.3 рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового забезпечення).

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні (складовою частиною якого є недержавне пенсійне забезпечення - складає другий та третій рівень пенсійного забезпечення згідно із ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") таке право реалізується передбаченими ст.ст. 5, 7, 54, 79, 80 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 47, 48, 56, 59, 60 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення":

- статусом джерел формування накопичувальної системи пенсійного страхування та використання її коштів;

- закріпленням в момент укладання договору довічної пенсії розміру пенсійної виплати за рахунок коштів, що містяться на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду;

- державними гарантіями реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

- правом застрахованої особи на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом;

- визначенням правового статусу коштів накопичувальної системи пенсійного страхування власністю учасників накопичувальної системи пенсійного страхування в сумі, що обліковується на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах;

- порядком визначення суми коштів, що обліковується на індивідуальних пенсійних рахунках;

- визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці мають право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування на умовах та в порядку, визначених цим Законом, яке в тому числі здійснюється за рахунок коштів, які містяться на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" розміри пенсійних виплат визначаються в тому числі виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, а за змістом ч. 2 ст. 51 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" така сума коштів розраховується від загальної вартості активів недержавного пенсійного фонду, які відповідно до ч. 5 ст. 79 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є власністю учасників накопичувальної системи пенсійного страхування.

Тобто, суд приходить до висновку, що розмір пенсійної виплати учасників недержавного пенсійного забезпечення залежить від загального розміру активів недержавного пенсійного фонду.

Наведена форма пенсійного забезпечення спрямована також на реалізацію принципу диференційованого підходу до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення рівня матеріального добробуту; посилення мотивації до праці, створення умов для її найповнішого виявлення. Чим більші пенсійні внески особи тим більшу пенсійну виплату матиме людина по досягненню певного віку.

Соціальний захист пов'язується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї, зокрема, у випадку безробіття як соціально-економічного явища; загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках (абзаци 2, 3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року №9-рп/2009).

Недержавне пенсійне страхування є складовою гарантованого державою пенсійного забезпечення, а право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною 2 статті 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов'язаним з будь-яким видом діяльності (п.п. 4.3, 4.5 Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового забезпечення).

Існуюча до 11.07.2014 норма щодо не включення пенсійних активів до ліквідаційної маси банків спрямована на гарантування схоронності пенсійних активів, як передумови гарантованого розміру пенсійної виплати, адже включення активу до ліквідаційної маси з урахуванням визначеної черговості, як правило, призводить до непогашення таких вимог або до часткового їх погашення. Втрата пенсійних активів недержавного пенсійного фонду знаходиться в пропорційному зв'язку із втратою учасниками такого фонду при набутті статусу "пенсіонера" розміру гарантованої пенсійної виплати. Натомість, норма про не включення активу до ліквідаційної маси виключає ризик втрати навіть частини такого активу.

Дійсно, держава має не лише створити систему соціального захисту, а й забезпечити її належне функціонування, тобто за певних умов, у випадку виникнення об'єктивної потреби, дії держави щодо перерозподілу або зменшення соціальних видатків (прямо не передбачених Конституцією) можуть мати місце (тимчасові і повинні мати часові межи). Разом із цим, в даному випадку, по-перше, право пенсійного забезпечення чітко передбачено ст. 46 Конституції України, що виключає можливість звуження такої гарантії законом, по-друге, жодного обґрунтування чи змін до законодавства про пенсійне забезпечення не внесено, по-третє, ні з пояснювальної записки в цій частині, ні з пояснень учасників справи (зазначили, що за весь час в банках, виведених з ринку, перебуває близько 60 млн. грн. пенсійних активів) не вбачається об'єктивної потреби для звуження такої гарантії.

Беручи до уваги аналіз відповідних конституційних приписів, і положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, суд дійшов висновку, що запровадження норми, яка по-перше, передбачає не включення частини активів недержавних пенсійних фондів (депозитів таких суб'єктів) до складу ліквідаційної маси банків, по-друге, звужує перелік суб'єктів, у володінні яких знаходиться актив фонду, а саме банк-зберігач, замість попередньої редакції - будь-який банк, призводить (або за певних умов може призвести) до зменшення розміру права особи на пенсійну виплату, нівелює державну гарантію захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення, що свідчить про невідповідність оцінюваної судом норми ст. 46 Конституції України.

1.2. Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

У Доповіді "Верховенство права", яка схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25 - 26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "законних очікувань") (пункт 48).

Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

В свою чергу, суд констатує наступне:

- відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначаються: принципи системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

- частиною 6 статті 78 Закони України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що врегулювання відносин, що стосуються страхових внесків, які спрямовуються до обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду, подальшого розміщення і інвестування пенсійних активів застрахованої особи та страхування і виплати довічної пенсії або одноразової виплати, здійснюється відповідно до законодавства про недержавне пенсійне забезпечення;

- безпосередні зміни норми, яка передбачена ч. 2 ст. 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - щодо не включення будь-яких активів недержавного пенсійного фонду до ліквідаційної маси банків не внесені, а нівелювання їх положень в частині виключення депозиту, як виду активу недержавного пенсійного фонду, з переліку активів, які не включаються до ліквідаційної маси банку, здійснено статтею 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи", якою визначено, що до приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативні акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, норми законодавства про пенсійне забезпечення містять норми про регулювання пов'язаних із визначенням розміру пенсійних виплат саме таким законодавством, проте одна із гарантій нівелюється Законом, який не пов'язаний із пенсійним забезпеченням, без внесення змін безпосередньо до спеціальних законів.

Із пояснювальної записки до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII вбачається, що його метою визначено: уточнення порядку розпорядження активами банку, що перебуває у стадії ліквідації, які не включаються до ліквідаційної маси, зокрема кошти на рахунках іпотечних активів, активів недержавного пенсійного фонду, фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, хоча норми прийнятого в цій частині закону не відповідають наведеній пояснювальній записці. Такий законопроект навіть не проходив обговорення на Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення.

В пункті 11 зауважень Головного юридичного управління Верховної Ради України до законопроекту №4938 вказувалося, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень проекту, згідно із яким законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, не узгоджується з вимогами ст. 19 Конституції України та не враховує правової позиції Конституційного Суду України, оскільки не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації положень, як того вимагає принцип правової держави (Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).

Таким чином, потенційний учасник недержавного пенсійного забезпечення (будь-який громадянин) внаслідок недосконалості та нечіткості законодавства може допускати неоднозначне розуміння нормативного регулювання цих відносин (законодавчих гарантій, пов'язаних із одержанням в майбутньому пенсійних виплат) в тому числі щодо передбачуваності (прогнозованості) їх застосування для забезпечення свого стабільного правового становища.

Більш того, таке регулювання призвело до погіршення майнових інтересів існуючих учасників недержавного пенсійного забезпечення, оскільки кошти недержавних пенсійних фондів, учасниками яких вони є, були розміщені у банках, виведених з ринку протягом 2014-2018 років.

За таких обставин особи, які мають право на пенсійні виплати, об'єктивно не можуть бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у цій сфері.

Також, суд відзначає, що формулювання "активи недержавного пенсійного фонду (крім депозитів), зберігачем яких є банк", є оманливим, адже із системного аналізу положень Законів України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та визначення активів пенсійних фондів, що міститься в законодавстві про пенсійне забезпечення, вбачається, що розміщення активів недержавних пенсійних фондів у банках у вигляді саме депозитів є основним (якщо не єдиним) різновидом інвестиційної діяльності таких фондів у банківській системі. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що інші активи пенсійних фондів (цінні папери, тощо) взагалі не можуть бути об'єктом включення до ліквідаційної маси банків.

За таких обставин, наведена норма з одного боку декларує гарантію не включення активів фонду до ліквідаційної маси банку-зберігача, а з іншого - зазначенням в дужках словосполучення "крім депозитів" - виключає випадки застосування такої гарантії.

Отже, встановлення у законодавстві України норми, яка передбачає включення частини активів недержавних пенсійних фондів (депозитів таких суб'єктів) до складу ліквідаційної маси банків, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому підпункт в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів), не відповідає частині 1 статті 8 Конституції України.

1.3. За приписами статей 21, 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

Конституційний Суд України в абзаці 4 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційним принципом національної правової системи України, а й фундаментальною цінністю світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14) та Протоколі №12 до неї (стаття 1), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26).

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, яке відповідно до статті 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; встановлюючи в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, зокрема, принципу рівності (абзаци 1, 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Третій рівень системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему недержавного накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Одним із принципів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відтак, пенсійне законодавство передбачає можливість в певних випадках вибору системи пенсійного страхування.

Рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом (ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), на думку суду свідчить, що кожна особа, незалежно від вибору системи пенсійного страхування має право достеменно розраховувати на зрозумілий розмір пенсійної виплати по досягненню певної обставини (за умови виконання обов'язків, передбачених пенсійних контрактом, для учасників недержавних пенсійних фондів).

Разом із цим, реалізація підпункту в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів) призводить (може призвести) до ситуації коли, учасник недержавного пенсійного фонду, який весь час дії пенсійного контракту виконує його умови, може бути позбавлений очікуваного розміру пенсійної виплати, адже певні активи фонду (є власністю учасників такого фонду) внаслідок ліквідації банку можуть бути нівельовані.

При цьому, як зазначалося судом, втрата недержавним пенсійним фондом активів призведе до пропорційного зменшення пенсійної виплати кожного учасника такого фонду. Тобто, особа, яка обрала різновид гарантованого державою соціального захисту у формі участі у накопичувальній системі пенсійного страхування та стала учасником недержавного пенсійного фонду позбавлена гарантії очікувати зрозумілий розмір пенсійної виплати по досягненню певної обставини, на відміну від учасника солідарної системи, в якій така гарантія (щодо очікуваного розміру пенсійної виплати при умові дотримання залежних від людини умов) є безумовною.

Викладене дає підстави для висновку, що нівелювання гарантії невключення активів недержавних пенсійних фондів до ліквідаційної маси банків є порушенням конституційного принципу рівності щодо правомірних очікувань розміру пенсійної виплати за ознакою обраної особою системи пенсійного забезпечення.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

З огляду на наведене існують підстави вважати, що правове регулювання у сфері гарантій схоронності активів недержавних пенсійних фондів та прогнозованості розміру пенсійних виплат спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсійні виплати, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків.

Таким чином, положення підпункту в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів), суперечать статті 21, частинам 1, 2 статті 24 Основного Закону України.

1.4. Отже, положення підпункту в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів), суперечать положенням частини 1 статті 8, статті 21, частин 1, 2 статті 24, статті 46 Конституції України та не підлягають до застосуванню до даного спору.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що активи позивача не підлягають включенню до ліквідаційної маси банку.

Згідно із ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За таких обставин, одночасно із постановленням рішення у даній справі, суд направляє відповідне звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положення підпункту в) пункту 39) статті 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 4 липня 2014 року №1586-VII (щодо викладення в новій редакції частини 5 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині, яка стосується активів недержавних пенсійних фондів).

2. Спір між сторонами зводиться також до правового статусу активу недержавних пенсійних фондів з огляду на тлумачення відповідача, що такі активи є пасивами банку.

Суд погоджується, що у випадку загального тлучамення термінів (не у контексті даного спору, і правовідносин, що виникли між сторонам), такі терміни/поняття, як актив є пов'язаний із пасивом, право - із обов'язком, дебіт - із кредитом тощо.

Разом із цим, законодавство про пенсійне забезпечення дає наступне визначення: пенсійні активи - активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати (ст. 1 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення").

Стаття 47 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" визначає, що до складу активів пенсійного фонду відповідно до цього Закону належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідно із законодавством. Інші положення вказаного закону (щодо порядку формування та використання активами, їх обліку) дають підстави для однозначного висновку, що активами пенсійного фонду є будь-яке належне йому майно (майнові права).

Додатковим підтвердженням цього є й те, що ч. 5 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" безвідносно до редакції в частині об'єкту, який не включається до ліквідаційної маси - саме активи пенсійного фонду (хоча, будь-який актив пенсійного фонду відображено в бухгалтерському обліку банку, як його пасив (зобов'язання)). Вказівка на виключення з таких активів депозитів, в редакції закону України від 4 липня 2014 року №1586-VII, яка не застосовується судом, також підтверджує, що законодавець в усіх законодавчих актах під активом розумів саме тлумачення такого терміну, яке міститься в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення" в безвідносно від обліку такого активу тим чи іншим суб'єктом правовідносин (кредитором чи боржником), оскільки відносно до банку - розміщений у ньому депозит завжди є його пасивом, проте законодавець намагався виключити депозити із переліку активів пенсійного фонду, на який поширюються гарантії.

Таке розуміння поняття активу пенсійного фонду в частині коштів фонду, які розміщені в банківській установі, міститься в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/1400/17: "абсолютно всі грошові кошти, що знаходять на рахунку пенсійного фонду, є активами такого фонду".

Суд відзначає, що згідно змісту приписів ст.ст. 1058-1076 Цивільного кодексу України як із договору банківського вкладу, так із договору банківського рахунку, передача коштів банку зумовлює перехід права власності на такі кошти до банку із виникненням зобов'язувальних правовідносин, які носять майново-грошовий характер, а відтак вкладник є кредитором, а банк боржником за майновою вимогою з розпорядження йому коштами (постанова Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі №910/12766/14).

Отже, в розумінні цивільного законодавства грошові кошти пенсійного фонду після їх розміщення на рахунку банку (укладання договору банківського вкладу) зумовлюють виникнення у фонду (позивача) права вимоги одержання цих коштів, та обов'язок банку з їх повернення після настання відповідного строку.

Разом із цим, суд, виходячи із закріплених державних гарантій збереження пенсійних активів як складової передбаченого частиною 2 статті 46 Конституції України конституційного права на соціальний захист громадян, правового висновку Верховного Суду, який міститься у постанові від 02.05.2018 у справі №910/1400/17, вважає, що внесені/вкладені пенсійним фондом кошти у банківську установу зумовлюють виникнення майнового права на одержання від банку таких коштів, а таке право вимоги також є активом пенсійного фонду.

Оскільки кожному праву кореспондується відповідний обов'язок, то виходячи із мети недержавного пенсійного забезпечення, визначеного статусу пенсійних активів та державним гарантіям по їх захисту, банк, на момент формування ліквідаційної маси, має забезпечити наявність майна (коштів) у розмірі, співмірній із розміром активів (вимог) недержавного пенсійного фонду, які не включаються до ліквідаційної маси банку, для безумовного повернення таких активів (задоволення вимог) в позачерговому порядку, адже в іншому випадку, норма щодо не включення до ліквідаційної маси такого активу, не буде сприяти безумовному одержанню таких активів пенсійним фондом, і носитиме декларативний характер.

Вказане підтверджується і позицією Верховного Суду у постанові від 02.05.2018 у справі №910/1400/17, де зазначено, що грошові кошти недержавного пенсійного фонду не можуть бути використані відповідачем, як кредитні ресурси неплатоспроможного банку, а також заборона погашення будь-яких зобов'язань фінансової установи (банку) за рахунок цих пенсійних активів.

Відтак, здійснений позивачем вклад повинен бути повернутий банком (третя особа), з нарахованими відсотками, а тому посилання відповідача та третьої особи на визначену Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" черговість задоволення вимог кредиторів, як і щодо погашення таких вимог у зв'язку із пропуском звернення є хибною.

3. Щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.10.2018 у справі №904/7391/17, від 16.10.2018 у справі №916/3162/17, від 12.10.2018 у справі № 906/824/17.

3.1. Щодо неправомірних дій відповідача.

Судом було встановлено, а відповідачем та третьою особою не заперечувалось, що після спливу строку дії договору банківського вкладу "Стандартний" №696/980-ЮО/Д від 19.12.2013 ні третьою особою в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ні відповідачем не було повернуто позивачу депозит та не було сплачено нараховані на суму депозиту проценти.

Також судом було встановлено, що спірна сума коштів (депозит та відсотки за вказаним депозитом), які за своєю суттю є пенсійними активами, були безпідставно включені до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк".

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд.

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина 8 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Пунктом 1 частини 3 статті 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що працівники Фонду під час виконання покладених на Фонд функцій перебувають під захистом закону: працівники Фонду не несуть відповідальність за будь-які дії або бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду.

У абзаці 4 частини 3 статті 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказано, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).

У відповідності до ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" саме на Фонд безпосередньо (або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду) покладено обов'язок з формування ліквідаційної маси банку.

З огляду на наведені норми, суд приходить до висновку, що Фонд допустив бездіяльність щодо не виокремлення коштів, необхідних для повернення активів позивача та неправомірно включив їх до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк".

3.2. Щодо розміру шкоди (збитків).

Матеріали справи не містять заперечень відповідача та третьої особи, щодо розміру коштів (30 000,00 грн.), які підлягали поверненню позивачу після припинення дії Договору, а також розміру відсотків на суму вкладу, що повинні були бути сплачені за відповідним договором (1 232,05 грн.).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого майна як грошові кошти, якому притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна.

А тому норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Тобто, застосування даної норми зводиться до того, що якщо кредитор має право на одержання від боржника коштів певної купівельної спроможності у визначений договором або законом момент, то після настання такого моменту (в послідуючому) боржник повинен йому передати кошти відповідної купівельної спроможності, адже право власності кредитора не може бути зменшене у зв'язку з неправомірними діями боржника.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.

Правовий висновок, що втрата купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, з моменту допущеного прострочення до моменту вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність є шкодою, міститься в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 р. у справі №662/928/15ц.

Судом встановлено, що депозит позивач у розмірі 30 000 грн. знаходився в банку (третя особа), має місце прострочення із виконання грошових зобов'язань як тіла депозиту так і нарахованих відсотків, а з урахуванням позиції Великої палати Верховного Суду (постанова від 10.04.2018 у справі №910/10156/17) несвоєчасне виконання будь-якого грошового зобов'язання зумовлює правомірність нарахування інфляційних та 3% річних, які носять компенсаційний характер. Зобов'язання банку з повернення коштів (пенсійних активів) безсумнівно є грошовим зобов'язанням.

Положення ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як в частині мораторію на задоволення кредиторів, так і в частині нарахування інфляційних та 3% річних, з урахуванням гарантії схоронності пенсійних активів і складової конституційного права на соціальний захист, не поширюється на задоволення вимог недержавних пенсійних фондів щодо повернення пенсійних активів, адже останні не підлягають включенню до ліквідаційної маси та відсутні інші обмеження на їх повернення законному власнику. Зокрема, положення законодавства щодо не включення пенсійних активів до ліквідаційної маси банку є спеціальними та мають переважну дію по відношенню до ч.5 ст. 36 Закону, адже в іншому випадку, як зазначалося, така гарантія носила б ілюзорний характер.

Відтак, оскільки мораторій не поширюється на виконання таких зобов'язань, то і відсутні підстави для висновку про поширення мораторію на будь-які нарахування у зв'язку із несвоєчасним виконанням такого зобов'язання.

Таким чином, позивач правомірно зазначає, що розмір завданих йому збитків (шкоди) складається із сум депозиту, відсотків за депозитом, які на сьогоднішній день з урахуванням інфляції, 3% річних, нарахованих на суму депозиту та відсотки, становить суму 65 619,81 грн.

3.3. Щодо причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Судом встановлено, що позивач, який є недержавним пенсійним фондом, намагається повернути грошові кошти, які згідно статей 1, 47, 48, 51 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", є пенсійними активами та належать на праві власності 3 714 фізичним особам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У справі "Zolotas проти Греції" (№2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Позивач вказує, що мають місце неправомірні дії уповноваженої особи банку, за які має нести відповідальність Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому, судом встановлено, що існує зобов'язання банку (третьої особи) із повернення позивачу залучених згідно договору банківського вкладу "Стандартний" №696/980-ЮО/Д від 19.12.2013 коштів, а з урахуванням наведених висновків щодо не включення такого активу до ліквідаційної маси банку, таке зобов'язання має бути виконане незалежно (безвідносно) від триваючої процедури виведення банку з ринку.

Жодних обмежень на повернення такого вкладу, який є майном в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законодавство не містить, проте повернення власності ускладнено відсутністю правового механізму та невірним визначенням Фондом ліквідаційної маси банку.

За умови не включення в ліквідаційну масу активів позивача останній повинен був їх одержати без затримок, а відтак за умови відсутності порушень його прав відповідачем одержав би кошти з відсотками, та не зазнав би збитків від знецінення несвоєчасно одержаних коштів, та міг би одержувати дохід у вигляді процентів, у випадку розміщення в іншій банківській установі. Відтак, наявний причинно-наслідковий зв'язок.

Щодо доводів про можливість одержання таких коштів безпосередньо від банку, як твердження про відсутність причинно-наслідкового зв'язку, суд відзначає наступне.

Судом встановлено, що судові рішення у схожих справах про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повернути пенсійні активи залишаються без реального виконання. Зокрема, наведене підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі №826/6309/13-а, з якої вбачається, що станом на дату постановлення цієї ухвали постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 про визнання протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення пенсійних активів у розмірі

2 310 351,45 грн., розміщених у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Таврика" згідно договору банківського вкладу №698 від 29.07.2010, та зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повернути непідприємницькому товариству "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ" пенсійні активи у розмірі 2 310 351,45 грн. залишались не виконаними.

За поясненнями представників учасників справи, наданими у засіданнях, які фіксувались технічними засобами, заява відповідного стягувача (у справі №826/6309/13-а) щодо тривалого невиконання судового рішення подана до ЄСПЛ. Проте, на підставі рішення у справі "Бурмич проти України" вказана заява передана Європейським судом з прав людини на вирішення національним органам влади України (Уряду) в межах заходів загального характеру, зобов'язання по яких визначені у пілотному рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".

Представник відповідача вказує, що виконання рішення відбулося шляхом прийняття розпорядження та включення вимог такого недержавного пенсійного фонду до сьомої черги кредиторів такого банку.

На запитання суду, "щодо підстав включення до реєстру кредиторів у зв'язку із тим, що актив такого фонду не входить до ліквідаційної маси, а метою реєстру кредиторів є задоволення вимог кредиторів, які претендують на майно ліквідаційної маси банку", представник Фонду зазначив стосовно нелогічності, проте вказав, що іншої процедури задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, крім як через задоволення вимог включених до реєстру кредиторів, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить, а відтак уповноважена особа позбавлена можливості самостійно повернути такі кошти. Представником відповідача в судових дебатах зазначено, що можливим способом повернення коштів (виконання рішення) без застосування положень щодо черговості задоволень вимог банку є стягнення коштів безпосередньо із Фонду.

Крім того, судом в ухвалі господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі №910/19375/16 встановлено, що на практиці банк, у якому введено тимчасову адміністрацію, виконує судове рішення про стягнення заборгованості (поточні вимоги, пов'язані із діяльністю тимчасової адміністрації) не інакше як через включення до реєстру кредиторів та таке судове рішення виконуються у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Тобто, приписи абз. 2 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ставлять в залежність виконання визначених у статті зобов'язань, які не підпадають під дію мораторію, від волевиявлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд констатує, що положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", містячи норми щодо не включення активів до складу ліквідаційної маси банку, не містять порядку виконання банком цих зобов'язань та повернення цих активів. Відсилання на Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" не вирішує це питання, оскільки норми вказаного закону також не регулюють діяльність ні Фонду, ні уповноваженої особи при задоволенні таких вимог.

В свою чергу, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у своїх нормативно-правових актах (в тому числі, у Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку) також не врегулювано такі випадки.

Більш того, із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що намагаючись домогтися ефективного захисту своїх прав, позивач звертався до суду з позовами про стягнення аналогічних пенсійних активів (рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №910/22513/17) з підстав безпідставного утримання таких активів, проте судом було відмовлено у задоволенні позову та зазначено, що "Неправильне ж формування відповідачем ліквідаційної маси банку, який виводиться з ринку, в силу вимог ч. 3 ст. 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" може бути підставою для вимог про відшкодування шкоди потерпілій особі, які не підлягають задоволенню з визначених позивачем підстав - ст. 1212 ЦК України".

До того ж станом на дату розгляду даної справи повністю сформовано та затверджено ліквідаційну масу ПАТ "Міський комерційний банк", а також складено та затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів третьої особи.

Законодавство не містить положень які б регулювали порядок виключення із затвердженої ліквідаційної маси помилково включених до такої маси активів, а представник відповідача також вказував про відсутність практики вчинення таких дій.

При цьому, прийняття рішення щодо виключення із ліквідаційної маси третьої особи активів не може вважатись ефективним способом захисту прав позивача, оскільки не буде мати наслідком безумовне відновлення його порушеного майнового права (з огляду на викладену вище практику виконання відповідачем судових рішень, у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що для одержання коштів, позивачу знову буде необхідно звертатись за судовим захистом). Крім того, такі дії (виключення із ліквідаційної маси третьої особи активів позивача) матимуть своїм наслідком втручання у майнові права акцептованих кредиторів банку, у яких виникли правомірні очікування одержати задоволення своїх вимог за рахунок визначеного розміру ліквідаційної маси.

Таким чином, судом встановлено відсутність законодавчого регулювання питання повернення пенсійних активів банком, який виводиться з ринку; існування проблеми із реальним виконанням судових рішень (в яких зобов'язано повернути пенсійні активи або стягнення коштів, які хоч і не є пенсійними активами, проте становлять поточні зобов'язання банку) через відсутність чіткого законодавчого регулювання; твердження представника Фонду про відсутність механізму повернення пенсійних активів безпосередньо банком без включення до реєстру вимог кредиторів банку; формулювання позивачем позовної вимоги у даній справі в тому числі з урахуванням висновків, які містяться у судовому рішенні.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненими цими діяннями наслідкам.

Договір депозиту було укладено у грудні 2013 року - до внесення змін до ч. 5 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування фізичних осіб".

В той же час, станом на дату укладення спірного Договору офіційна позиція державних органів та норм законодавства давала підстави достеменно очікувати учасникам недержавного пенсійного фонду (які мали статус інвестора через діяльність такого фонду, адже збільшення пенсійної виплати передбачається за суттю такої діяльності через одержання інвестиційного доходу від інвестування пенсійних внесків) збереження пенсійних активів незалежно від неплатоспроможності банку (лист Національного банку України №18-310/9167 від 06.03.2014 (а.с. 156-157 т. 1), лист Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг №7360/14-12 від 07.08.2013 (а.с. 161-163 т.1).

Наведені висновки суду підтверджуються Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012, в редакції чинній станом на дату розміщення позивачем депозиту, згідно якого на уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку було покладено обов'язок вжити заходів щодо передачі активів недержавних пенсійних фондів до іншого зберігача, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю іншому управителю відповідно до вимог законодавства України (п. 2.10). У разі якщо банк, що ліквідується, мав зобов'язання перед недержавним пенсійним фондом як зберігач, повернення активів здійснюється за процедурою, визначеною договором про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, для заміни зберігача або дострокового розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем (п. 4.18).

За таких обставин, враховуючи, що законодавством не визначено реального та дієвого механізму відновлення порушеного права власності, яке було здійснене на підставі положень закону, що суперечить конституційним гарантіям держави, а також судом враховано практику виконання (а точніше невиконання) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноваженими органами судових рішень в частині стягнення коштів, на які не поширюється мораторій, передбачений ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вважає, що у даному випадку відсутній ефективний спосіб домогтися повернення коштів шляхом подачі позову безпосередньо до банку.

3.4. Щодо вини.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено порушення при формуванні ліквідаційної маси третьої особи, що призвело до порушення прав позивача, а положення ст. 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що за такі порушення шкода відшкодовується Фондом.

Доказів відсутності вини відповідачем не надано.

Посилання на існування редакції ч. 5 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" судом відхиляються, оскільки, по-перше, норми Конституції України мають вищу юридичну силу та є нормами прямої дії, по-друге, при розгляді справи встановлено, що судові рішення про повернення пенсійних активів, які були ухвалені до дії нової редакції наведеної норми (в інших справах), - також залишалися без реального виконання. Тобто, не зміни в ч. 5 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зумовлювали не повернення активів недержавних пенсійних фондів.

За таких обставин, суд на підставі ст. 41 Конституції України, статті 1 Протоколу першого, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" вважає за можливе стягнути кошти у розмірі

65 619,81 грн., які становлять пенсійні активи позивача, та є збитками позивача із Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 74, 76-80, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код 21708016) на користь Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність" (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 10; ідентифікаційний код 33320710) суму коштів у розмірі 65 619 (шістдесят п'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 81 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 09.11.2018.

Суддя Р.В. Бойко