Рішення № 77752446, 17.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018

Справа № 910/9573/18

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "КДТ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техносистем"

про стягнення 25 668,09 грн.

Представники сторін:

не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "КДТ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Техносистем" про стягнення 25 668,09 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним 21.03.2018 року та 12.04.2018 року поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Техносистем" кабельно-провідникову продукцію на загальну суму 25 077,90 грн.

Проте, відповідачем оплату за товар не здійснено. У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25 077,90 грн., пені в сумі 542,78 грн. та 3% річних в розмірі 47,41 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.07.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дану ухвалу товариство з обмеженою відповідальністю "Техносистем" отримало 02.08.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 47126952.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову, тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За попередньою домовленістю між товариством з обмеженою відповідальністю "Холдинг "КДТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Техносистем", позивач поставив відповідачеві кабель на загальну суму 25 077,90 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1448 від 21.03.2018 р. на суму 18 077,40 грн. та видатковою накладною № 1868 від 12.04.2018 р. на суму 7 000,50 грн., підписані уповноваженими особами сторін.

Як вбачається з вищезазначених накладних покупцем є товариство товариством з обмеженою відповідальністю "Техносистем".

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Проте, будь-яких доказів оплати відповідачем по зазначених накладних у матеріали справи не надано.

Позивач направив відповідачеві листа вих. № 15/06-1 від 15.06.2018 р., відповідно до якого просив відповідача сплати заборгованість в розмір 26 820,30 грн. протягом 5 календарних днів з моменту отримання даного листа, отриманий останнім 20.06.2018 р., що підтверджується із витягом сайту Укрпошти за ідентифікатором відправлення № 0306210755960.

Відповіді товариство з обмеженою відповідальністю "Техносистем" не надав, заборгованість не сплатив.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у товариства з обмеженою відповідальністю "Техносистем" перед позивачем в сумі 25 077,90 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором поставки, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 47,41 грн. за період з 28.06.2018 р. по 20.07.2018 р.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 47,41 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за договором поставки позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 542,78 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як вбачається з наданого суду розрахунку пені, позивачем нараховано пеню за прострочення сплати за товар у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, як зазначено судом вище, пеня є договірною санкцію, розмір якої визначається за домовленістю сторін. Проте, між сторонами склались господарські відносини з поставки товару на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, при цьому, умовами договору не передбачено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання.

Також, позивачем не зазначено норми закону або умови договору, які б передбачали нарахування пені в такому розмірі.

З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 542,78 грн. суд відмовляє.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст. 129, ч.9 ст.165, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Техносистем" (04050, м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 43-А, приміщення 61, код ЄДРПОУ 30726586) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "КДТ" (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, код ЄДРПОУ 39410542) основний борг в розмірі 25 077 (двадцять п’ять тисяч сімдесят сім) грн. 90 коп., 3 % річних в розмірі 47 (сорок сім) грн. 41 грн. та судовий збір в розмірі 1 724 (одна тисяча сімсот двадцять чотири) грн. 82 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий