Рішення № 77752358, 12.11.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.11.2018 м.Харків Справа № 905/2420/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка

про стягнення 163800,42грн

та за зустрічним позовом: Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача за первісним позовом

(відповідача за зустрічною позовною заявою): не з'явився

від відповідача за первісним позовом

(позивача за зустрічною позовною заявою): не з'явився

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка про стягнення 163800,42грн, з яких: 136728,00грн. - основний борг; 13454,04грн. - пеня; 2764,53грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами; 10853,85грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічною позовною заявою) посилається на невиконання відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічною позовною заявою) своїх зобов'язань за договором №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 26.10.2017р. (суддя Паляниця Ю.О.) порушено провадження по справі №905/2420/17.

У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою від 04.12.2017р. до спільного розгляду з первісним позовом було прийнято зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків про визнання недійсним договору, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет".

У зв'язку з набранням чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, згідно з ухвалою від 19.12.2017р. постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

19.12.2017р. до господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь до Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків про визнання недійсним договору, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет".

Ухвалою суду від 19.12.2017р. повернуто зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь до Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків про визнання недійсним договору, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", і доданий до неї документ заявнику без розгляду.

Ухвалою від 29.01.2018р., у зв'язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу суду від 19.12.2017р., провадження у справі №905/2420/17 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції та повернення матеріалів справи до господарського суду Донецької області.

30.01.2018р. від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічною позовною заявою) отримано відзив на зустрічний позов, за змістом якого просив суд відмовити в прийнятті до розгляду зустрічної позовної заяви та повернути її заявнику; застосувати заходи процесуального примусу стосовно ПрАТ «Єнакієвський коксохімпром» у вигляді штрафу у сумі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за невиконання процесуальних обов'язків; розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь, на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.2017р. у справі №905/2420/17 повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.04.2018р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №905/2420/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.2017р. Відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь про звільнення від сплати судового збору. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь в частині оскарження ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018р. повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля", м.Сєверодонецьк на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.2017р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2018р. у справі №905/2420/17 разом з доданими матеріалами повернуто скаржнику без розгляду. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля", м.Сєверодонецьк в дохід державного бюджету 1762,00грн.

Ухвалою господарського суду від 21.06.18р. провадження у справі №905/2420/17 поновлено, підготовче засідання призначено на 11.07.2018р. об 11:30год.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Паляниці Ю.О. справу №905/2420/17 передано на повторний автоматичний розподіл.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.07.18р. автоматизованою системою документообігу суду визначений новий склад суду для розгляду справи №905/2420/17: головуючий суддя - Лейба М.О.

Ухвалою суду від 10.07.18р. прийнято до провадження справу №905/2420/17; строк розгляду справи розпочато спочатку та підготовче засідання призначено на 11.07.18р. об 11:30 год.

Ухвалою суду від 11.07.18р. відкладено підготовче засідання на 21.08.2018р.

21.08.18р. позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічною позовною заявою) подано заяву №б/н від 21.08.2018р. про залишення без розгляду заяви ТОВ "Компанія Євромет" про застосування заходів процесуального примусу до ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром", викладеної у відзиві на зустрічний позов від 29.01.18р.

Ухвалою суду від 21.08.18р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначений на 12.09.18р.

До господарського суду надійшли запити Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.18р. та від 29.08.18р. про направлення матеріалів справи №905/2420/17 у зв'язку з надходженням касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.17р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.18р. у справі №905/2420/17.

Ухвалою суду від 03.09.18р., у зв'язку з надходженням запитів Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.18р. та від 29.08.18р., провадження у справі №905/2420/17 зупинено до розгляду Верховним Судом у складі касаційного господарського суду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.17р., ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.18р. та повернення матеріалів справи до господарського суду Донецької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.18р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №905/2420/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.12.17р.; касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" в частині оскарження ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.18р. повернуто без розгляду.

26.10.18р. матеріали справи №905/2420/17 надійшли до господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 30.10.18р. поновлено провадження у справі 905/2420/17; судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.11.2018р.

Протягом розгляду справи представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою) у судові засідання не з'явився. Про місце, час та дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення відповідних ухвал на його адресу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відзив на позовну заяву суду не наданий.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач в судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.16р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром", (покупець) укладено договір №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити: матеріально-технічні ресурси (ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно п.2.1 договору кількість, номенклатура ресурсів вказується в специфікаціях до цього договору, що є його невід'ємною частиною (специфікації).

За змістом п.3.1, п.3.2, п.3.4 договору поставка ресурсів здійснюється видами транспорту, вказаними у специфікаціях. Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, вказаних у специфікаціях, відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року. Строки поставки ресурсів вказуються в специфікаціях. Право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів.

Згідно п.4.1 договору поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані у специфікаціях та включають в себе усі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, поставка яких здійснюється згідно доданих до нього специфікацій.

Відповідно до п.5.1, п.5.2, п.5.3 договору оплата покупцем ресурсів здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі. Оплата за поставлені ресурси буде здійснюватись протягом строку, вказаного в специфікації, який вираховується з моменту поставки ресурсів. Датою оплати ресурсів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Постачальник зобов'язаний надати покупцю до початку приймання ресурсів оригінали таких документів: рахунок на оплату ресурсів, сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником), накладна (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт) (п.6.4 договору).

У випадку порушення більше, ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді (п.7.2 договору).

Даний договір діє до 09.12.2018р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за цим договором (п.10.5 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії договору, долученої позивачем, договір №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів підписано від імені ТОВ "Компанія Євромет" ОСОБА_2, а від імені ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" - ОСОБА_3, підписи яких скріплені печатками підприємств (а.с.9-11).

Позивач за зустрічною позовною заявою (відповідач за первісним позовом) в обґрунтування підстав позову наголошує на проставленні на договорі №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. факсимільного відтворення підпису, що не належить директору, на час укладання договору сторонами не досягнуто згоди на його укладення та не погоджено істотних умов вказаного договору, тобто правочин не було укладено, тому позивач за зустрічною позовною заявою просить визнати недійсним вказаний договір.

Відповідач за зустрічною позовною заявою (позивач за первісним позовом) заперечив проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на те, що в оригінальному примірнику договору, що є в наявності у ТОВ «Компанія Євромет» і який надавався суду для огляду в судовому засіданні 23.11.2017р. видно, що від імені ПрАТ «Єнакієвський коксохімпром» договір підписано власноручно кульковою ручкою чорнилами синього кольору в.о. генерального директора ОСОБА_4 Окрім того, специфікацію №2 від 19.01.2017р., що є невід'ємною частиною договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р., підписано власноручно кульковою ручкою чорнилами синього кольору генеральним директором ПрАТ «Єнакієвський коксохімпром» ОСОБА_5, що був на той час та станом на теперішній час також залишається керівником та підписантом згідно даних ЄДР ПрАТ «Єнакієвський коксохімпром».

Надаючи юридичну оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.203 Цивільного кодекс України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст.215 Цивільного кодекс України).

В п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року №11 роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписами частини 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Пунктом 2.5 Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Виходячи з вищенаведених приписів статті 207 Цивільного кодексу України та положень Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. вбачається, що порядок використання факсимільного підпису при укладенні договору належить до вимог щодо письмової форми правочину, а відтак порушення цього порядку, зокрема, використання факсиміле за відсутності письмової згоди сторін, є порушенням письмової форми правочину.

В той же час, суд виходить з того, що зазначені норми, хоча і визначають певні вимоги до письмової форми правочину, але не встановлюють наслідків її недотримання у вигляді недійсності договору, що узгоджується з приписами ст.215 Цивільного кодексу України, а відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, ст.ст. 547, 981, 1055, 1059, 1107 Цивільного кодексу України. У зазначених випадках правочин є нікчемним.

Сторонами під час розгляду справи не заперечувалась та обставина, що підписи представників сторін скріплені печатками обох сторін.

В матеріалах справи відсутні докази того, що підписи ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 в договорі здійснено із використанням факсимільного відтворення.

Натомість позивачем за зустрічною позовною заявою на підтвердження вказаних обставин належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.76-79 ГПК України не надано.

Наразі, як вбачається зі змісту зустрічного позову, позивач за зустрічною позовною заявою (відповідач за первісним позовом) просить визнати недійсним оспорюваний договір, вважаючи, що оскільки договір не було підписано повноважними представниками, отже сторонами не було досягнуто згоди на його укладення та не погоджено істотних умов, тобто правочин не було укладено.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про помилковість таких доводів та визнає їх необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Значення має факт недодержання вимог саме на момент вчинення правочину.

Зокрема, в п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. роз'яснено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Водночас господарським судам необхідно враховувати, що визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 ст.241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до положень ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Господарським судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004608805 від 05.11.2018р. станом на 09.12.2016р. в графі «Прізвище ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридично особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи», зазначено, що такою особою є керівник, підписант - ОСОБА_2.

Інформація щодо наявності обмежень відсутня.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що ОСОБА_2 був уповноважений від імені постачальника (позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічною позовною заявою) на підписання спірного договору.

Суд зауважує про те, що до матеріалів справи позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин вчинено не уповноваженими сторонами особами (ОСОБА_2 та ОСОБА_3), без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Враховуючи вищевикладене, обставини зазначені у зустрічній позовній заяві, не були доведені позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р.

Згідно п.1 специфікації №2 від 19.01.2017р. до договору сторонами узгоджено, що Постачальник передає, а Покупець приймає та оплачує ресурси на загальну суму 129600,00 грн. з ПДВ.

Ресурси поставляються на умовах поставки: DDP м.Краматорськ, пос.Ясногорка, вул.Усурійська, 2 відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року (п.2 специфікації).

Строк поставки: протягом 10 календарних днів з моменту підписання специфікації. Толеранс: +/-10%. Умови оплати: 15 календарних днів з дати поставки ресурсів (п.3, п.4, п.5 специфікації).

Специфікація підписана представниками з обох сторін та скріплена печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом на підставі видаткової накладної №131015 від 31.01.2017р. та товарно-транспортної накладної №13015 від 31.01.2017р. було поставлено відповідачу за первісним позовом товар на загальну суму 136728,00 грн., який був прийнятий представником відповідача за первісним позовом, що підтверджується підписом представника останнього на видатковій накладній, а також підписом та штампом підприємства відповідача на товарно-транспортній накладній без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача за первісним позовом на видатковій накладній суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов'язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала та підписувала видаткову накладну та товарно-транспортну накладну з боку Покупця підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю №44 від 20.01.2017р.

Вказана видаткова накладна має посилання на договір №09/12/2-2016 від 09.12.2016р.

Факт отримання від позивача за первісним позовом товару з боку відповідача за первісним позовом за вищевказаним договором не спростований.

Таким чином, за твердженням позивача за первісним позовом, відповідач за первісним позовом в порушення умов договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. та специфікації №2 від 19.01.2017р. до нього, зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Отже, за відповідачем за первісним позовом рахується заборгованість за вищезазначеним договором з оплати товару, отриманого по видатковій накладній №131015 від 31.01.2017р. в розмірі 136728,00грн.

Крім суми основного боргу, позивачем за первісним позовом на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 2764,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 10853,85грн. та на підставі п.7.2 договору пеня у розмірі 13454,04грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, відповідно до п.5.2 договору оплата за поставлені ресурси буде здійснюватись протягом строку, вказаного в специфікації, який вираховується з моменту поставки ресурсів.

Умовами п.5 специфікації №2 від 19.01.2017р. до договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. сторонами узгоджено умови оплати: 15 календарних днів з дати поставки ресурсів.

З огляду на викладене, відповідач за первісним позовом мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача за первісним позовом згідно видаткової накладної №131015 від 31.01.2017р., у загальному розмірі 136728,00 грн. до 15.02.2017р. (включно).

Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем за первісним позовом товару по договору №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. згідно видаткової накладної №131015 від 31.01.2017р., у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача за первісним позовом суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача за первісним позовом, суду також не надано.

Таким чином, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання за договором №09/12/2-2016 від 09.12.2016р. щодо повної оплати поставленого товару у строки, обумовлені сторонами у договорі та специфікації №2 від 19.01.2017р. до договору, не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, первісний позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 136728,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за первісним позовом на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період з 16.02.2017р. по 19.10.2017р. в загальному розмірі 2764,53грн. та інфляційні за період з березня 2017р. по вересень 2017р. в загальному розмірі 10853,85 грн.

Судом перевірено розрахунок вказаних 3% річних та встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним.

З наведених підстав, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 2764,53 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування інфляційних нарахувань, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 10853,85 грн., підлягають задоволенню.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 13454,04 грн. (нараховано за період з 16.02.2017р. по 19.10.2017р. на суму 136728,00 грн.).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2 договору у випадку порушення більше, ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Перевіривши розрахунок пені за період з 16.02.2017р. по 16.08.2017р., з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що загальний розмір пені складає 9953,80 грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 9953,80 грн.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем за первісним позовом, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, ухвалою господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. у справі №905/2420/17 зобов'язано відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою), зокрема, невідкладно сплатити судовий збір у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі за подання зустрічної позовної заяви б/н від 30.11.2016р., докази оплати представити суду.

Проте, на дату винесення рішення по справі №905/2420/17 означена вимога суду позивачем за зустрічною позовною заявою не виконана.

За таких обставин, стягненню з Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" на користь Державного бюджету України підлягає судовий збір за подання зустрічного позову в сумі 1600,00 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі станом на дату подання зустрічного позову до суду - 30.11.2017р.).

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків, до Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка, про стягнення 163800,42грн, з яких: 136728,00грн. - основний борг; 13454,04грн. - пеня; 2764,53грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами; 10853,85грн. - інфляційні втрати, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" (вул. Машинобудівників, буд. 34Б, м.Дружківка, Донецька область, 84205; код ЄДРПОУ 31272173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (вул. Велика Панасівська, буд.89, літ. «Є-1», м.Харків, 61017; код ЄДРПОУ 34330281) суму основного боргу 136728,00 грн., 3% річних в сумі 2764,53 грн., інфляційні нарахування в сумі 10853,85грн., пеню в сумі 9953,80 грн. та судовий збір в розмірі 2404,50 грн.

В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м.Дружківка, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків, про визнання недійсним договору, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром" та ТОВ "Компанія Євромет", відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" (вул. Машинобудівників, буд. 34Б, м.Дружківка, Донецька область, 84205; код ЄДРПОУ 31272173) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 1600,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 12.11.18р.

Суддя М.О. Лейба