Рішення № 77752203, 01.11.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3818/18за позовом Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ",

м. Краматорськ, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ",

смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про визнання недійсною додаткової угоди

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - Чумаков Д.В., довіреність № 17/09 від 09.02.2018

від відповідача Грищенко І.В., довіреність від 30.01.2018

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ" (далі - відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 15.06.2017 до договору №15/424752 від 27.04.2017 укладеного між позивачем та відповідачем, з моменту її укладення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірна додаткова угода суперечить приписам пункту 6.3 договору поставки №15/424752 від 27.04.2017, ст.ст. 334, 664 ЦК України., а також не відповідає волевиявленню позивача.

Ухвалою суду від 27.08.2018 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №904/3818/18 в порядку загального позовного провадження.

18.09.2018 відповідачем надано відзив на позов, згідно якого відповідач заперечує проти позову, зазначає, що позивачем не доведено, що спірний правочин не відповідає реальному волевиявленню позивача.

01.10.2018 позивачем надано заперечення на відзив, згідно яких позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, вказує, що постачання товару згідно залізничної накладної №41252990 здійснювалось за маршрутом ст. Жовтнева Одеської залізниці - ст. Шпічкіне Донець кої залізниці (графи 16,10 накладної). Згідно пункту 19 накладної, напіввагон №66385568, в якому перевозився вантаж, належить Укрзалізниці, розрахунки за вантаж здійснюються на станції призначення (п.34 накладної). Таким чином, транспорт, в якому здійснювалося перевезення вантажу, не належить відповідачу, а транспортні витрати по доставці вантажу до місця призначення останнім не оплачувались. У зв'язку з цим за вказаною поставкою обов'язок компенсації витрат, зазначених у Додатковій угоді №1 до Договору, відсутній. Всупереч викладеному, з акту здачі-прийомки ви конаних робіт (послуг) №13 від 23.06.2017р. та рахунку №57 від 23.06.2018р. вбачається, що відповідач виставив за вищевказаною поставкою позивачу рахунок на транспортно-експедиційні послуги, послуги з переадресування вагону та винагороду екс педитору на загальну суму 3 715,44 грн., та у зв'язку з їх не сплатою звернувся з позовом про їх стяг нення до господарського суду Донецької області у справі №905/448/18. За викладених обставин, позивач вказує, що підписуючи спірну додаткову угоду покупець виходив із необ хідності компенсації постачальникові лише можливих витрат, пов'язаних з доставкою товару з місця відвантаження (м. Костянтинівка Донецької області) до місця призначення (м. Краматорськ, ст. Шпі чкіне Донецької залізниці) транспортом постачальника, при цьому умови компенсації покупцем постачальникові усіх транспортно-експедипійних витрат, понесених останнім при транспортуванні вантажу зі ст. Жовтнева Одеської залізниці до ст. Ясинувата (після переадресації вантажу - ст. Шпі чкіне Донецької залізниці) не відповідали внутрішній волі покупця.

Ухвалою суду від 16.10.2018 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по скуті на 01.11.2018.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши сторін, та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2017 між Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (позивачем, покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Металпромекспорт» (відповідачем, постачальником) укладено договір поставки №15/424752 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та сплачує товар, загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна та виробник якого визначені сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.1 Договору)

Специфікацією №1 від 27.04.2018 сторонами погоджено поставку продукції - шпат плавиковий ФК-85 у кількості 70 одиниць за ціною 8 227,07 грн (за одиницю) на загальну суму 691 073, грн. (з ПДВ) згідно наступних умов:

Строк поставки товару протягом 5 календарних днів з моменту отримання постачальником письмової заявки від покупця, але не пізніше 50 календарних днів з моменту підписання специфікації.

Умови оплати - відстрочення платежу 30 календарних днів.

Умови доставки - відповідно до Інкотермс 2010-FSA склад постачальника, м. Костянтинівна.

Додатковою угодою №1 від 15.05.2017 до Договору погоджено зміни до Специфікації №1 до Договору та викладено їх в наступній редакції:

«Умови доставки, відповідно до Інкотермс 2010-FSA, склад постачальника, м. Костянтинівка, у випадку постави транспортом постачальника до м.Краматорськ, ст. Шпичкіно, покупець компенсує транспортні витрати постачальнику на підставі виставленого рахунка.

Датою переходу права власності є дата підписання видаткової накладної покупцем.

Документом, що підтверджує перехід права власності є видаткова накладна.»

Дата переходу права власності є дата відвантаження продукції. Датою відвантаження продукції є дата штемпеля на залізничній накладній станції відправлення (п.6.3 Договору)

Відповідно до приписів частини 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Позивач вважає, що Додаткова угода №1 від 15.05.2017 до Договору суперечить приписам пункту 6.3 Договору, ст.ст. 334, 664 Цивільного кодексу України, а також реальному волевиявленню позивача, наявність якого визначена приписами частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абзац 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

В процесі розгляду даної справи між сторонами постало спірне питання щодо обґрунтованості тверджень позивача в частині відсутності у позивача реального волевиявлення на підписання спірної Додаткової угоди, а також наявності суперечностей між умовами спірної додаткової угоди та положеннями пункту 6.3 Договору, ст.ст. 334, 664 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, позивач вказує, що Специфікацією №1 від 27.04.2017 сторони встановили, що продукція за нею буде постачатися на умовах FСА, склад постачальника, м. Костянтинівка.

У відповідності до п.А4 умов FСА Інкотермс-2010 продавець зобов'язаний надати товар переві зникові або іншій особі, вказаній покупцем, або вибраному продавцем у відповідності із статтею А.3 а), в названому місці у встановлену дату або в обумовлений строк. Постачання вважається викона ним, коли невідвантажений із транспортного засобу продавця товар представлений у розпорядження перевізника чи іншої особи, зазначеної покупцем чи обраної продавцем відповідно до статті А.3 а).

З урахуванням викладеного, позивач вказує, що на умовах постачання, вказаних сторонами у Специфікації, постачальник повинен був передати товар покупцеві у м.Костянтинівка Донецької області, наванта живши його на прибулий транспортний засіб покупця.

Додатковою угодою №1 від 15.06.2017 сторони внесли зміни до Специфікації №1, встановивши можливість компенсації покупцем постачальникові транспортних витрат, понесених останнім у разі постачання продукції транспортом постачальника до м.Краматорська ст. Шпічкіне.

За змістом залізничної накладної №41252990, відповідно до якої здійснюється поставка товару, передбаченого Специфікацією №1 від 27.04.2018, постачання товару здійснюється за маршрутом ст. Жовтнева Одеської залізниці - ст. Шпічкіне Донець кої залізниці (п.16, 10 накладної).

Згідно пункту 19 залізничної накладної №41252990 напіввагон № 66385568, в якому перевозився вантаж, належить Укрзалізниці.

Відповідно до пункту 34 залізничної накладної №41252990 розрахунки здійснюються на станції призначення.

Позивач вважає відсутніми підстави для стягнення з нього вартості транспортно-експедиційних послуг, послуг з переадресування вагону та винагороди експедитору на загальну суму 3 715,44 грн., щодо яких, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Металпромекспорт» заявлено позов до Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ" у справі Господарського суду Донецької області №904/448/18.

Так, позивач вказує, що при підписанні спірної додаткової угоди ПАТ "ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ" виходив із необ хідності компенсації постачальникові лише можливих витрат, пов'язаних з доставкою товару з місця відвантаження (м. Костянтинівка Донецької області) до місця призначення (м. Краматорськ, ст. Шпі чкіне Донецької залізниці) транспортом постачальника, в той час як умови компенсації покупцем постачальникові усіх транспортно-експедипійних витрат, понесених останнім при транспортуванні вантажу зі ст. Жовтнева Одеської залізниці до ст. Ясинувата (після пере адресації вантажу - ст. Шпі чкіне Донецької залізниці) не відповідали внутрішній волі покупця.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, положеннями статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма ч.1. ст. 188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Порядок зміни та розірвання договору визначено частинами 2-5 названої ст.188 ГК України.

Положеннями частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно приписів ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши зміст спірної додаткової угоди та умов Договору, суд дійшов висновку, що внесені Додатковою угодою №1 зміни до Специфікації №1 вказують на погодження між сторонами зміни до умов оплати витрат на доставку товару, який поставляється за Договором, що не суперечить сучасній діловій практиці, умовам Договору та положенням чинного законодавства, в той час як твердження позивача щодо наявності суперечностей між умовами спірної додаткової угоди та положеннями пункту 6.3 Договору, ст.ст. 334, 664 ЦК України відхиляються судом.

З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем не доведено факт відсутності реального волевиявлення позивача на підписання спірної додаткової угоди, обумовленого приписами ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України, наслідки недотримання якої визначені положеннями ст.ст. 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 Цивільного кодексу України, у суду відсутні підстави для визнання недійсним спірної додаткової угоди.

Разом з тим, посилання позивача на справу №904/448/18, в межах якої Господарським судом Донецької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ" до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» про стягнення, зокрема, компенсації транспортних послуг на суму 3 715, 44 грн., понесених Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» внаслідок підписання ним спірної додаткової угоди за відсутності реального волевиявлення, відхиляються судом, оскільки правомірність таких вимог ТОВ "МЕТАЛПРОМЕКСПОРТ" не є предметом розгляду даної справи та підлягає дослідженню Господарським судом Донецької області в межах провадження у справі №904/448/18.

Викладене є підставою для відмови в задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України

Повне рішення складено 12.11.2018

Суддя А.В. Суховаров