Ухвала суду № 77748801, 01.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" листопада 2018 р. Справа № 911/4610/15

за позовом ОСОБА_1, Луганська область, смт. Станиця Луганська

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" м. Київ

про стягнення 203338,86 грн.

в межах справи № 911/4610/15

за заявою Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Київ (код 32402870) - заявник/боржник

про банкрутство

Суддя Рябцева О.О.

Секретар судового засідання Зоря В.С.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Майорова Н.О. ( дов. № 40 від 15.06.2018 р.);

від арбітражного керуючого: не з'явився;

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/4610/15 про банкрутство Державного підприємства "Регіональні електричні мережі".

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.11.2015 р. порушено провадження у справі № 911/4610/15; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Боржника та призначено розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. (свідоцтво № 136 від 04.02.2013).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 р. апеляційну скаргу ДП "Регіональні електричні мережі" задоволено частково, апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задоволено повністю; скасовано ухвалу місцевого суду в частині призначення розпорядником майна Боржника Гусака Ю.М.; відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого Сольського В.С. про участь у справі; розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Сольського В.С.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2016 р., яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 р., затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ДП "Регіональні електричні мережі".

10.07.2018 р. до господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства "Регіональні елекричні мережі" про стягнення 49288,46 грн. заборгованості по заробітній платі, 144050,40 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення з роботи та 10000 грн. моральної шкоди, всього 203338,86 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано невиплатою відповідачем позивачу заборгованості по заробітній платі за 2015 р. всупереч вимогам ст. 116 КзПП України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.08.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду; підготовче засідання призначено на 11.09.2018 р.

10.09.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що свої посадові обов'язки ОСОБА_1 виконувала у м. Перевальськ Луганської області, де розташоване Луганське енергоуправління - виробничий підрозділ Луганської філії ДП «Регіональні електричні мережі», тобто на території, яка тимчасово не контролювалась та не контролюється органами державної влади України, оскільки Луганська філія ДП «Регіональні електричні мережі» до січня 2016 р. фактично здійснювала свою діяльність і на тимчасово окупованій території з урахуванням умов Постанови КМУ від 07.05.2015 року № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження». На момент звільнення позивача Луганська філія ДП "Регіональні електричні мережі" не мала доступу до серверів та програмного забезпечення, технічної, бухгалтерської, кадрової та іншої документації, що залишилась на непідконтрольній території, трудові книжки та особові справи працівників, які виконували свої обов'язки на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України за місцем реєстрації Луганської філії у м. Лисичанськ, відсутні. Відсутність своєї вини відповідач обґрунтовує наявністю висновку Торгово-промислової палати України від 05.09.2016 р. № 957/05.0-4, виданого ДП «Регіональні електричні мережі», яким засвідчено акти тероризму на території Донецької та Луганської областей, захоплення активів підприємства, які знаходяться на території, яка не контролюється владою України.

24.09.2018 р. на електронну пошту господарського суду Київської області від представника позивача надійшли заперечення проти відзиву, в яких представник позивача просив суд закрити підготовче провадження, призначити справу до судового розгляду по суті, повністю задовольнити позовні вимоги та провести підготовче засідання без його участі.

04.10.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли пояснення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.10.2018 р. закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено 16.10.2018 р.

Представник позивача у підготовчому засіданні 11.09.2018 р. позовні вимоги підтримав, в у підготовчі засідання 25.09.2018 р., 04.10.2018 р. та у судові засідання 16.10.2018 р. та 01.11.2018 р. не з'явився та просив зазначені підготовчі та судові засідання провести без його участі.

Представник відповідача у підготовчих засіданнях 11.09.2018 р., 25.09.2018 р., 04.10.2018 р. та у судових засіданнях 16.10.2018 р. та 01.11.2018 р. проти позову заперечував.

Розпорядник майна у підготовчі засідання 11.09.2018 р., 25.09.2018 р., 04.10.2018 р. та у судові засідання 16.10.2018 р. та 01.11.2018 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час, дату та місце підготовчих та судових засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103264797148, № 0103263332788, № 0103265775741 та № 0103265776918.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1, 13.04.2006 р. ОСОБА_1 була прийнята на посаду електромонтера з обслуговування підстанцій в Луганській РЗС Луганського територіального енергоуправління Луганської філії ДП «Укренерговугілля», яке в подальшому перетворено на Луганську філію ДП «Регіональні електричні мережі», на підставі наказу № 30 від 11.04.2008 р.

31.12.2015 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 620у від 30.12.2015 за угодою сторін, що підтверджено відповідними записами в трудовій книжці.

07.04.2014 р. Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідач зазначає, що наказом ДП «Регіональні електричні мережі» № 375 від 24.12.2014 р. «Про переміщення Донецької та Луганської філій з території проведення АТО» було визначено, зокрема, місцезнаходження Луганської філії - м. Лисичанськ, вул. Л.Українки, буд. 7А.

У своєму відзиві відповідач зазначає, що свої посадові обов'язки позивач виконувала у м. Перевальськ Луганської області, де було розташоване Луганське енергоуправління - виробничий підрозділ Луганської філії ДП «Регіональні електричні мережі», тобто на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, відповідно до Постанови КМУ від 07.05.2015 року № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».

Крім того, відповідач посилається на те, що момент звільнення позивача Луганська філія ДП "Регіональні електричні мережі" не мала доступу до серверів та програмного забезпечення, технічної, бухгалтерської, кадрової та іншої документації, що залишилась на непідконтрольній території, трудові книжки та особові справи працівників, які виконували свої обов'язки на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України за місцем реєстрації Луганської філії у м. Лисичанську, відсутні.

Згідно з п. 44.1 та п. 44.3 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п. 44.5. Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом встановленого п. 44.5 ПК України строку не було відновлено втрачену документацію бухгалтерського обліку, отже доводи відповідача про неможливість встановлення факту наявності чи відсутності заборгованості з заробітної плати та розміру заборгованості у разі її наявності, є необґрунтованими, а відсутність відновленої документації жодним чином не може бути підставою для відмови у виплаті заробітної плати позивачу.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати за загальний період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. у сумі 49288,46 грн.

В підтвердження суми заборгованості по виплаті заробітної плати позивач посилається на довідку форми ОК-5, видану Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідно до відомостей з Довідки форми ОК-5, виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області.

Як вбачається з довідки форми ОК-5, виданої Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, щодо застрахованої особи ОСОБА_1, відповідачем за період з січня 2015 р. по грудень 2015 р. подавались відомості до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо суми заробітку ОСОБА_1 для нарахування пенсії.

Відповідно до п. 10 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. N 794, (далі - Положення) роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Згідно з п. 13 вказаного Положення для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку, зокрема, від роботодавців.

Пунктом 16 Положення передбачено, що на кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Частина персональної облікової картки, що відображає сплату страхового збору (внесків) та стаж роботи фізичної особи, зокрема містить відомості про суму заробітку (доходу), на який нараховується страховий збір (внески) на пенсійне страхування (помісячно).

Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (форми ОК-5), сума заробітку, з якої сплачено єдиний внесок, за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. становить 49288,46 грн.

Вказана довідка підтверджує здійснення нарахування відповідачем вказаних сум, оскільки відповідно до Положення інформаційна довідка формується на підставі інформації поданої роботодавцем.

Оскільки відповідачем здійснювалось нарахування заробітної плати позивачу за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р., то вказане свідчить про те, що позивач з січня 2015 р. по грудень 2015 р. належним чином виконувала свої трудові обов'язки.

Як вбачається із здійсненого відповідачем в поясненнях від 03.10.2018 р. розрахунку та довідки № 02/1514 від 11.10.2018 р. про доходи ОСОБА_1, складеної Луганською філією ДП «Регіональні електричні мережі», ОСОБА_1 працювала на посаді електромонтера з обслуговування підстанції Луганської філії ДП «Регіональні електричні мережі» з 13.04.2006 р. по 31.12.2015 р., вказана довідка видана за період з січня 2015 р. по грудень 2015 р. та з неї вбачається, що загальна сума нарахованого доходу за вказаний період складає 49288,46 грн., сума утримань за вказаний період складає 9640,80 грн. та загальна сума до виплат за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. становить 39647,66 грн.

Як вбачається з вказаної довідки, сума нарахованого доходу за період з січня 2015 р. по грудень 2015 р. співпадає з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Пенсійного фонду України (форми ОК-5) за вказаний період.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що сума заробітної плати за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р., з урахуванням утримань, становить 39647,66 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 статті 2 КЗпП України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняє роботодавця від зобов'язання виплатити звільненому працівникові заробітну плату.

Враховуючи вищевикладене, та те, що заборгованість по заробітній платі за загальний період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. у сумі 39647,66 грн. станом на час прийняття рішення відповідачем не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за загальний період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. з відрахуванням утримань у сумі 39647,66 грн.

Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення заробітної плати за загальний період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. у сумі 49288,46 грн. підлягає частковому задоволенню у сумі 39647,66 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 144050,40 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з січня 2016 року по червень 2018 року.

Як вже зазначалось, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Як вбачається з матеріалів справи, Торгово-промисловою палатою України видано Державному підприємству "Регіональні електричні мережі" Сертифікат № 6760 про форс-мажорні обставини, відповідно до якого Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької та Луганської областей, захоплення активів підприємства, які знаходяться на території, яка не контролюється владою України. Вказані форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають з 01.05.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті належних позивачу сум у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача на корить позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з січня 2016 року по червень 2018 року у сумі 144050,40 грн. задоволенню не підлягає.

Зазначена позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017 р. у справі № 911/4610/15.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 10000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування , а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Як уже зазначалась, судом встановлено, що вина відповідача у невиплаті належних позивачу сум у визначені законодавством строки відсутня.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Позивач згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору за подачу даного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню 594,71 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код 32402870) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 39647,66 грн. (тридцять дев'ять тисяч шістсот сорок сім грн. 66 коп.) заборгованості по заробітній платі.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код 32402870) в дохід Державного бюджету України 594,71 грн. (п'ятсот дев'яносто чотири грн. 71 коп.) судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 09.11.2018 р.

Суддя О.О. Рябцева