Рішення № 77748152, 08.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2018Справа № 910/11606/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681),

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" (03680. Місто Київ, вулиця Анрі Барбюса, 13-Б; ідентифікаційний код 33442139),

про стягнення 114 320,54 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 114 320,54 грн, з яких 100 000 грн - сума виплаченого страхового відшкодування, 13 169,86 грн - пеня, 1 150,68 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/11606/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

13.09.2018 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла довідка про страховий поліс.

21.09.2018 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що позивач не подавав заяви про виплату страхового відшкодування, у відповідності до статті 35 Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують оцінений розмір шкоди з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Крім того, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частини пені та 3% річних, а також витрат на послуги адвоката у зв'язку з їх необґрунтованістю.

27.09.2018 позивачем подано до відділу документообігу суду відповідь на відзив в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 100 000 грн, а також 13 169,86 грн - пені, 1 150,68 грн - 3% річних.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :

1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 08.12.2016 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) №АЗ-000/054/160000436 від 08.12.2016, предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом.

При цьому, відповідно до пункту 7 Договору транспортним засобом, що страхується є "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За змістом пункту 9.1. Договору, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода - пошкодження (знищення) транспортного засобу та/або його додаткового обладнання внаслідок події, що сталась під час руху транспортного засобу по автомобільній дорозі, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки, зіткнення з нерухомим транспортним засобом інших транспортних засобів або об'єктів, що рухались по автомобільній дорозі.

Як вбачається з довідки №3017254419793971 про дорожньо-транспортну пригоду, 10.09.2017 о 04 год. 30 хв. в місті Києві по проспекту Героїв Сталінграда, 64/56 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, транспортного засобу "Volkswagen Tiguan", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, транспортного засобу "Hyundai Accent", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, який знаходився під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, ОСОБА_5 пунктів 2.3 б, 2.9, 13.1. Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено вищезазначеною постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.11.2017 по справі №3/756/6449/17 (провадження №756/12222/17-п).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 11.09.2017 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку просив здійснити виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) №АЗ-000/054/160000436 від 08.12.2016 на рахунок ФОП Дієсперова В.В.

Відповідно до рахунку-фактури №2001947 від 11.09.2017, складеного ФОП Дієсперовим В.В., визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 168 087,58 грн. Крім того, під час ремонту вказаного автомобіля були виявлені приховані недоліки, вартість яких, відповідно до рахунків-фактур №2006529 від 02.11.2017, №2007581 від 14.11.2017 та №123033379 від 21.11.2017 склала 40 010,20 грн, 16 435,58 грн та 3, 585,76 грн відповідно.

Як вбачається зі страхових актів № КАСКО/054/000/17/0031 від 13.10.2017, №КАСКО/054/000/17/0036 від 16.11.2017 та № КАСКО/054/000/17/0038 від 30.11.2017 страховиком здійснено розрахунок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в загальному розмірі 223 869,12 грн.

Позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) №АЗ-000/054/160000436 від 08.12.2016, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок ФОП Дієсперова В.В. страхове відшкодування в загальному розмірі 223 869,12 грн відповідно до платіжних доручень №1121 від 198.10.2017 на суму 163 837,58 грн, №1386 від 17.11.2017 на суму 56 445,78 грн, №1492 від 01.12.2017 на суму 3 585,76 грн.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

За таких обставин, стосовно тверджень відповідача щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів визначення вартості пошкоджень транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме звіту, суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі №924/675/17.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10.09.2017, транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 223 8693,12 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 100 000 грн відповідно до встановлених Полісом №АМ/1781128 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суддійшов висновку про наступне.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, ОСОБА_4 встановлена постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.11.2017 по справі №3/756/6449/17 (провадження №756/12222/17-п).

Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 10.09.2017, була застрахована відповідачем згідно полісу №АМ/433196 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наразі, відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з сайту Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АМ/433196 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" транспортним засобом є "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4. Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 10.09.2017, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000 грн, франшиза становить нульова.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №3017254419793971 про дорожньо-транспортну пригоду, постанова Оболонського районного суду міста Києва від 14.11.2017 по справі №3/756/6449/17 (провадження №756/12222/17-п) та поліс № АМ/433196 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 саме відповідачем, крім того вказаний факт також підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_4, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 10.09.2017 була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" за полісом №АМ/433196 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи.

За таких обставин, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, звернення Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" з розглядуваним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення сплаченого страхового відшкодування на суму 100 000 грн (в межах лімітів відповідальності, встановлених полісом №АМ/433196) є обґрунтованим.

При цьому, судом відхиляються, як такі, що суперечать матеріалам справи, твердження відповідача у відзиві на позов про наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування враховуючи приписи статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зв'язку з тим, що до відповідача позивач не звертався в порядку статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" із заявою про виплату страхового відшкодування.

За правилами пункту 35.1 статті 35 Законом України "Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора. Проте вказана норма не встановлює підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, до нового кредитора, Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", обов'язок подачі заяви та інших документів не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач у справі не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.

При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.06.2018 по справі №910/7449/17.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією вих.№ 61/7 від 09.12.2017, в якій просив сплатити суму виплаченого власнику пошкодженого автомобіля страхового відшкодування в розмірі 223 869,12 грн. В якості доказу отримання відповідачем вказаної вимоги позивачем додано до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0408028268644.

За таких обставин, твердження Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" щодо наявності підстав для відмови у виплати страхового відшкодування на підставі статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з неповідомленням про дорожньо-транспортну пригоду суперечать наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на те, що заявлена до стягнення позивачем сума збитків розрахована без урахування коефіцієнту фізичного зносу є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

До відповідних висновків суд дійшов з огляду на те, що в матеріалах справи містяться страхові акти № КАСКО/054/000/17/0031 від 13.10.2017, № КАСКО/054/000/17/0036 від 16.11.2017 та № КАСКО/054/000/17/0038 від 30.11.2017, розрахунок виплати страхового відшкодування за якими було здійснено на підставі рахунків-фактур № 2001947 від 11.09.2017, №2006529 від 02.11.2017, №2007581 від 14.11.2017 та №123033379 від 21.11.2017. При цьому, розмір вартості ремонту пошкодженого транспортного засобу за вказаними рахунками було розраховано за допомогою ремонтної калькуляції системи Auatex, зі змісту якої вбачається, що загальна сума вартості запчастин та ремонтних робіт розрахована після вирахувань зносу запчастин.

Таким чином, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 100 000 грн, Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" було враховано як встановлені полісом №АМ/433196 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розміри ліміту відповідальності по майна та франшизи, так і фізичний знос транспортного засобу Volkswagen Passat", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Щодо заявлених до стягнення позивачем пені в розмірі 13 169,86 грн та 3% річних в сумі 1150,68 грн за період з 11.04.2018 по 28.08.2018, суд зазначає наступне.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина 1 статті 992 ЦК України).

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Згідно з пунктом 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (пункту 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику, до якого перейшло право вимоги внаслідок виплати ним страхового відшкодування, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) вимоги до відповідача.

За приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Враховуючи, що правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідносини сторін у розглядуваній справі, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму виплаченого страхового відшкодування.Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі №910/18319/16.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав вимогу (претензію) позивача 11.01.2018., однак, не сплатив суму виплаченого страхового відшкодування у визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк, тобто до 11.04.2018 включно, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочка виконання відповідного зобов'язання.

За висновками суду, розрахунки сум пені та 3% річних, які наведені позивачем у позові є невірними, оскільки позивачем при визначенні періоду заборгованості не враховано, що період нарахування пені та 3% річних починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, тобто з 12.04.2018, а не 11.04.2018.

При цьому, за перерахунком суду, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 13 076,71 грн пені та 1 142,47 грн 3% річних, а посилання відповідача у відзиві на позов на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають внаслідок завдання шкоди - помилковими.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі № 910/13407/17.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, проте приймаючи до уваги перерахунок суду заявлених до стягнення пені та 3% річних, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн, пені в розмірі 13076,71 грн та 3% річних в сумі 1 142,47 грн.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із доданим до позовної заяви попереднім розрахунком судових витрат, розмір судових витрат, які позивач очікував понести у зв'язку з розглядом даної справи, становив 1762,00 грн - судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 6 000 грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором, укладеним з Адвокатським об'єднанням "Ентропія права", актом про надання правової допомоги та платіжним дорученням №1339 від 28.08.2018 на суму 6 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2018 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Ентропія права" було укладено договір про надання правової допомоги №1/07-2018 від 06.07.2018, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

За змістом пунктів 4.3. та 4.6. вказаного договору для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги, передбаченої пунктами 2.1.1-2.1.9 цим договором, сторонами складаються акти про надання правової допомоги.

Гонорар сплачується у безготівковій формі на поточний рахунок адвокатського об'єднання реквізити якого зазначені в розділі "Реквізити сторін" договору протягом 3-х днів з моменту підписання відповідного акту про надання правової допомоги.

Даний договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців. Строк дії договору може бути продовжено за домовленістю сторін (пункт 4.9. договору №1/07-2018 від 06.07.2018).

На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором про надання правової допомоги №1/07-2018 від 06.07.2018, Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" та Адвокатським об'єднанням "Ентропія права" було складено акт №19 від 27.08.2018 про надання правової допомоги на суму 6 000,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень, яка була сплачена клієнтом на рахунок адвокатського об'єднання 28.08.2018 відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №1339 від 28.08.2018.

За таких обставин, за висновками суду позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським об'єднанням "Ентропія права" професійної правничої допомоги Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" в межах справи № 910/11606/18 на суму 6 000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 114 320,54 грн, з яких 100 000 грн - сума виплаченого страхового відшкодування, 13 169,86 грн - пеня, 1 150,68 грн - 3% річних - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" (03680. Місто Київ, вулиця Анрі Барбюса, 13-Б; ідентифікаційний код 33442139) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681) витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок), пеню в розмірі 13 076,71 грн (тринадцять тисяч сімдесят шість гривень 71 копійка), 3% річних в сумі 1 142,47 грн (одна тисяча сто сорок дві гривні 47 копійок), судовий збір у розмірі 1760, 44 грн (одна тисяча сімсот шістдесят гривань 44 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 994,68 грн (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири гривні 68 копійок).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ