Рішення № 77745847, 07.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 листопада 2018 року справа №826/4065/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомГромадянина Сомалі ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач)доДержавної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України)третя особаГоловне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі по тексту - третя особа, Головне управління ДМС України в місті Києві)про1) визнання неправомірним та скасування рішення відповідача про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17 лютого 2017 року №57-17; 2) зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавстваВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав неправомірності рішення відповідача про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17 лютого 2017 року №57-17, посилаючись на те, що воно прийняте без повного з'ясування обставин, викладених у заяві позивача від 09 листопада 2016 року, та без урахування того, що позивач дійсно має обґрунтовані причини побоюватися за своє життя та здоров'я внаслідок переслідування терористичним угрупуванням "Аль-Шабааб", а також систематичного порушення прав людини та загальнопоширеного насильства в Сомалі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4065/17, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року закрито підготовче провадження та призначено справу №826/4065/17 до судового розгляду по суті.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивачем не доведено, що перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.

Третя особа письмового заперечення проти позову та пояснень до суду не надала.

В судовому засіданні 28 березня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача та третьої особи проти позову заперечив повністю; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

09 листопада 2016 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

08 лютого 2017 року Головним управлінням ДМС України в місті Києві за результатами розгляду справи позивача №2016KYIV0103 прийнято висновок про відмову у визнанні особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно зазначеного висновку відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку зазначено про недоведеність переслідувань заявника з боку влади Сомалі та відсутність підстав вважати щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

17 лютого 2017 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №57-17, яким відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", пункту 6.5. розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захист і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сомалі ОСОБА_1.

Рішення від 17 лютого 2017 року №57-17 мотивовано тим, що на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", відсутні.

13 березня 2017 року законний представник позивача отримала повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 06 березня 2017 року №34 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Приписами статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно пункту 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Разом з тим, необхідно враховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися, зокрема із публікацій у засобах масової інформації.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Окрім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сомалі, народився в районі Хаул Вадаг міста Могадішо, Сомалі, за національністю - каїрець, за віросповіданням - мусульманин (іслам), сімейний стан - не одружений.

09 листопада 2016 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою-анкетою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту №103.

У заяві-анкеті від 09 листопада 2016 року №103 позивач зазначав, що був змушений покинути країну свого походження - Сомалі через страх за своє життя, оскільки влітку 2016 року під час молитви в мечеті у місті Елаша Бьяха, куди він переїхав з батьками у 2008 році, до нього підійшов чоловік з угрупування Аль-Шабааб, який вимагав, щоб позивач став членом їх терористичного угрупування. Позивач зазначив, що не може повернутися до Сомалі через страх за своє життя, а саме через переслідування з боку терористичного угрупування Аль-Шабааб, а також загальний рівень небезпеки в Сомалі і, зокрема в місті його походження Могадішо, на підтвердження чого надав посилання на Позицію УВКБ ООН щодо повернення громадян у Південну і Центральну частини Сомалі від травня 2016 року.

В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09 листопада 2016 року позивач зазначав, що він покинув країну постійного проживання 07 серпня 2016 року, з 07 по 19 серпня 2016 року перебував у Джибуті, 19 серпня 2016 року - Катарі, з 19 серпня по 07 вересня 2016 року перебував на території Російської Федерації, 07 вересня 2016 року прибув в Україну нелегально, автомобілем.

Із позивачем проведено дві співбесіди 09 листопада 2016 року та 07 грудня 2016 року.

Обґрунтовуючи свій висновок від 08 лютого 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, третя особа зазначила, що під час проведення співбесід із позивачем виявлено факт надання заявником суперечливих тверджень, а саме: під час співбесіди від 09 листопада 2016 року позивач повідомив, що за його батьком потрібен догляд, оскільки він інвалід, в нього параліч правової сторони тіла, але під час співбесіди від 07 грудня 2016 року, позивач повідомив, що його батько може сам ходити, та особисто приїзжав до Тау-Фіг (район Могадішо), до місця де переховувався позивач.

З вищезазначеного третя особа дійшла висновку, що доводи позивача визнані неправдоподібними та існує вірогідність того, що позивач вигадав обставини, які начебто сталися з ним та його родиною, з метою легалізації на території України за фіктивних підстав.

Окрім того, третя особа у висновку від 08 лютого 2017 року посилається на те, що день народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, проте в анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в графі "Члени сім'ї, які не супроводжують заявника", позивач зазначив дату народження сестри ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, різниця між народженням позивача та його сестри становить лише 20 днів, що свідчить, на думку третьої особи, про те, що народження заявника може не відповідати дійсності.

У висновку від 08 лютого 2017 року також зазначено, що при співбесіді від 07 грудня 2016 року на питання головного спеціаліста: "Звідки у Вас наявна інформація, що ці люди Вас шукають?", позивач повідомив, що він спілкувався з родичом, який повідомив, що сестра і батько заявника знаходяться в лікарні, однак назвати які саме травми отримали родичі та хто наніс травми заявник не зміг.

Судом встановлено та матеріали справи підтверджують, що під час співбесіди від 09 листопада 2016 року позивач зазначав, що його батько інвалід, перебуваючи в Сомалі, позивач допомагав матері піклуватися за батьком та за молодшими братами і сестрами, після того, як позивач покинув Сомалі, піклуватися залишилася тільки мати, що підтверджується протоколом співбесіди від 09 жовтня 2016 року.

Суд звертає увагу, що дата протоколу співбесіди більш за все містить технічну помилку заповнення дати співбесіди, оскільки усі інші документи підтверджують, що співбесіду проведено 09 листопада 2016 року, окрім того, проведення співбесіди 09 листопада 2016 року не оспорюється та не заперечується сторонами.

Згідно протоколу співбесіди від 07 грудня 2016 року під час відповіді на питання про батька, позивач зазначив, що його батько був в сомалійській армії, під час військових дій його було поранено, у зв'язку з чим він отримав інвалідність, ходити сам вміє, проте у нього паралізований правий бік тіла.

В подальшому під час розповіді про втечу з країни походження позивач зазначив, що коли він переховувався в Тау-Фіг, до нього приїхали батько і тітка і сказали, що пора тікати.

Отже, позивач під час співбесід обидва рази зазначав про інвалідність батька і про те, що не дивлячись на неї, він може ходити.

Зазначення позивачем під час співбесіди 09 листопада 2016 року про те, що за батьком потрібен догляд не заперечує вміння батька ходити, оскільки людина з паралічем правої сторони у будь-якому разі у повсякденному життя потребує догляду.

Вищезазначене спростовує твердження третьої особи та відповідача про те, що позивачем під час співбесід надано суперечливу інформацію про батька.

В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 09 листопада 2016 року у відомостях про заявника зазначено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1, членами сім'ї, які не супроводжують позивача зазначені: батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, мати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, сестра ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, брат ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5, сестра ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6, брат ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7, брат ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що під час співбесід та на час звернення до відповідача, позивач був неповнолітньою особою, через душевні переживання та скрутне становище він ледве згадав дату свого народження, дати народження родичів він не пам'ятав, а зміг згадати лише приблизні роки народження батьків, братів та сестер.

Оскільки заява до відповідача передбачає заповнення дати народження, позивачем проставлені числа 01 січня до дат народження родичів та роки, які відповідали кількості років його родичів.

Як наслідок, посилання відповідача на те, що різниці між народження позивача та його сестри лише 20 днів не заслуговує на увагу.

Судом встановлено, що згідно змісту протоколу співбесіди позивача від 09 листопада 2016 року, позивач пояснив, що він виїхав із Сомалі через погрози членів терористичного угрупування Аль-Шабаб.

Позивач зазначав, що перебуваючи в Елаша Бьяха до нього підійшов чоловік з Аль-Шабаб, який вимагав, щоб позивач став членом терористичного угрупування. Позивач з ним спілкувався 30 хвилин, після чого сказав, що скаже відповідь пізніше, після того, як поспілкується з батьками. Вдома все розповів мамі, яка відправила його до Тау-Фіг (район в Могадішо), де позивач ховався 11 днів. За цей період він готувався покинути країну, коли отримав від родича гроші - відразу поїхав.

Окрім того, позивач зазначив, що у разі повернення до Сомалі члени терористичного угрупування Аль-Шабаб, від яких він тікав можуть його вбити, оскільки якщо їм відмовляють, вони відразу вбивають.

В подальшому під час співбесіди 07 грудня 2016 року позивач повторно без змін показань повторив причину, через яку покинув Сомалі, а з урахуванням навідних питань інспектора, надав більш широкі відповіді стосовно того де і скільки днів він переховувався перед тим, як покинути Сомалі.

Жодні свідчення позивача під час двох співбесід не розходились.

Окрім того, під час співбесіди 07 грудня 2016 року позивач повідомив, що напередодні йому телефонував дядько, який повідомив, що сестра і батько позивача знаходяться у лікарні. Сказати точно хто і які травми наніс членам сім'ї позивач не зміг, проте, інформацію про членів сім'ї надав у відповідь на питання інспектора про те звідки він знає, що його шукають члени Аль-Шабаб, що свідчить про те, що позивач вважає, що саме члени Аль-Шабаб могли нанести травми його сім'ї, шукаючи позивача.

Отже, судом встановлено, що під час двох співбесід з інтервалом приблизно один місяць позивач повністю повторив причину, через яку він покинув Сомалі та навіть надав розширені відповіді на деякі питання, що повністю спростовує висновки третьої особи та відповідача про те, що доводи позивача є неправдоподібними та існує вірогідність того, що позивач вигадав обставини, які начебто сталися з ним та його родиною, з метою легалізації на території України за фіктивних підстав.

Крім переслідувань та погроз зі сторони терористичного угрупування Аль-Шабаб та страху за своє життя, позивач обґрунтовував своє звернення із заявою про надання статусу біженця також посиланням на загальний рівень небезпеки в Сомалі і, зокрема, в місті походження позивача, Могадішо.

На підтвердження несприятливої ситуації в країні походження позивач у заяві від 09 листопада 2016 року посилався на матеріали загальнодоступних джерел із засобів масової інформації, а саме на Позицію УВКБ ООН щодо повернення громадян у Південну і Центральну частини Сомалі від травня 2016 року, в якій зазначено про те, що "Общая ситуация в сфере безопастности в Могадишо, а также в южной и центральной частях Сомали остается нестабильной. Различные разворачивающиеся конфликты связаны с "Аш-Шабааб", клановым ополчением, а также межклановыми спорами. Как сообщается, одними из главных дестабилизирующих факторов являются боевые столкновения между клановым ополчением и другие случаи межобщинного насилия.

(…) Как сообщается, "Аш-Шабааб", также несет ответственность за целый ряд грубых нарушений прав человека, включая внесудебные казни, похищение и исчезновение людей, изнасилования и другие формы сексуального насилия, принудительное привлечение к военной службе детей, принудительные браки с членами "Аш-Шабааб", ограничения гражданских свобод и свободы передвижения, ограничения деятельности НПО и доставки гуманитарной помощи".

На підтвердження несприятливої ситуації в країні походження позивач в адміністративному позові посилався також на матеріали з загальнодоступних засобів масової інформації: доповідь Генеральної асамблеї "Діти і збройній конфлікти" від 05 червня 2015 року, доповідь Генерального секретаря з питання про дітей і збройний конфлікт в Сомалі від 22 грудня 2016 року, доповідь Генерального секретаря по Сомалі від 09 січня 2017 року, в яких ідеться про вербування угрупуваннями "Аш-Шабааб" та іншими повстанськими формуваннями дітей на території Сомалі, особливо з сільських районів південної та центральної частин Сомалі, про те, що діти завербовані "Аш-Шабааб" в подальшому ставали жертвами інших серйозних порушень, в тому числі вбивств та каліцтв.

Окрім того, Окружним адміністративним судом міста Києва досліджено надані позивачем до суду повідомлення Міністерства закордонних справ України, в якому зазначено, що "Загальна політико-безпекова ситуація в Сомалі продовжує залишатися напруженою, а країна - небезпечною для відвідання туристами. Продовжують мати місце вбивства, викрадення та терористичні акти, організовані угрупування Аль-Шабаб. (…) Посольство категорично не рекомендує відвідувати цю країну, незалежно від мети та терміну поїздки"; а також публікацію організації "Врачи без границ" від 14 жовтня 2016 року, в якій також ідеться про те, що змушувати біженців повертатися до Сомалі "бесчеловечно и безответственно".

Отже, як видно з доповідей міжнародних організацій, ситуація, яка склалася в Сомалі, свідчить про грубе та систематичне порушення прав людини, а також про небезпеку для життя і здоров'я осіб.

У зв'язку з вищевикладеним, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сомалі, та позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності - Сомалі через суб'єктивні на об'єктивні причини.

Як уже зазначалося вище висновок третьої особи від 08 лютого 2017 року про відмову у визнанні особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовано тим, що позивачем не доведено переслідувань його з боку влади Сомалі та відсутність підстав вважати щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" №1 при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

У справах щодо шукачів притулку Європейський суд неодноразово наголошував на тому, що для дотримання вимог статті 13 у поєднанні зі статтею 3 Держави-учасниці Конвенції повинні гарантувати існування в теорії та на практиці на національному рівні ефективних методів правового захисту для розгляду скарг шукачів притулку про можливе порушення їх прав у разі повернення до країни походження. Суд зазначав, що такий засіб правового захисту повинен забезпечувати ретельний та глибокий аналіз національними органами скарг про обґрунтовані побоювання тортур, жорстокого чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання стосовно шукача притулку в разі його повернення (справа М.С.С. проти Бельгії та Греції, № 30696/09, рішення Великої Палати від 21 січня 2011 року; Шамаєв та інші проти Грузії та Росії, № 36378/02, рішення від 21 квітня 2005 року; Джабарі проти Туреччини, №40035/98, рішення від 11 липня 2000 року). Так зокрема, у справі Якубов проти Росії (№7265/10, рішення від 8 листопада 2011 року) Суд дійшов висновку, що ігнорування міграційними органами та національними судами заяв заявника щодо ризику бути підданим поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції, у разі повернення до країни громадянства, підкріплених, зокрема, відповідними звітами міжнародних організацій, призвело до порушення вимог статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції.

Обґрунтовуючи свою відмову відповідач посилається на неофіційні інтернет-сайти (http://newinform.com, http://kp.ua, http://zn.ua, http://ria.ru), в яких зазначено про те, що у 2016 році в результаті авіа ударів США та військовими силами Кенії в Сомалі ліквідовано близько 200 бойовиків терористичної організації "Аш-Шабаб", з аналізу вищезазначених джерел третя особа прийшла до висновку, що ситуація в Сомалі покращується, уряду вдається тримати ситуацію під контролем, а зони конфлікту є локалізованими.

Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що вказані відповідачем джерела інформації не відносяться до незалежних джерел в розумінні постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1.

Окрім того, зазначені третьою особою у висновку від 08 лютого 2017 року посилання на інтернет-джерела не дають підстав дійти висновку про покращення ситуації в Сомалі, а свідчать лише про те, що в Сомалі значна кількість членів терористичного угрупування "Аш-Шабаб", яких у незначній кількості постійно доводиться ліквідовувати із залучення військових сил США та Кенії.

Відповідно до вимог частини восьмої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, жодних доказів звернення відповідача стосовно перевірки вищезазначених суперечностей до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян в матеріалах особової справи позивача не міститься.

Матеріали справи містять відповідь Служби безпеки України від 02 січня 2017 року №13412, яким Служба безпеки України повідомила, що інформація, яка б перешкоджала позивачу в отриманні статусу біженця відсутня.

Необхідно також зазначити, що у висновку від 08 лютого 2017 року третьою особою та відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення від 17 лютого 2017 року №57-17 повністю проігноровано той факт, що позивач, відповідно до наданої їм інформації, є неповнолітньою особою, що свідчить проте, що під час прийняття рішення відносно нього відповідачем мали враховуватися положення Конвенції ООН "Про права дитини", ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, та Постанови кабінету Міністрів України "Про особливості соціального захисту розлучених із сім'єю дітей, які не є громадянами України" від 16 листопада 2016 року №832.

Жодні посилання на вищезазначені нормативні акти у висновку третьої особи від 08 лютого 2017 року та рішенні відповідача від 17 лютого 2017 року відсутні.

У матеріалах справи позивача №2016KYIV0103 міститься направлення на обстеження для встановлення віку, який отримано представником позивача 14 грудня 2016 року.

10 січня 2017 року головний спеціаліст відділу соціальної інтеграції Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції подав на Головне управління ДМС України в місті Києві подання про продовження термінів розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що відсутні результати проходження медичного огляду та результати направлення на встановлення віку.

У висновку третьої особи від 08 лютого 2017 року у розділі "6. Наявність підстав, що перешкоджають визнанню особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" зазначено, що Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в місті Києві видано направлення на встановлення віку та направлення на проходження медичного огляду, проте, станом на час написання рекомендаційного висновку, результати направлення, не надходили.

До суду не надано та в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що вищезазначене обстеження не відбулося або висновки обстеження неможливо отримати через ухилення позивача або його протиправні дії.

Відповідачем не обґрунтовано прийняття оскаржуваного рішення без отримання результатів обстеження на встановлення віку позивача.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Згідно статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктом 1 чи пунктом 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктом 1 чи пунктом 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Однак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про існування обставин, що передбачені частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту".

Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача від 17 лютого 2017 року №57-17 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалась у країні походження позивача, без вчинення необхідних заходів щодо збирання та отримання відносно позивача більш достовірної інформації, ідентифікації позивача як особи, встановлення віку позивача, та не прийняття до уваги позиції міжнародних організацій з приводу біженців міжнародного суспільства, та, як наслідок, підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також за умови відсутності порушеного права, адміністративний позов Громадянина Сомалі ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Громадянина Сомалі ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2017 року №57-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Громадянин Сомалі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);

Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; ідентифікаційний код 37508470);

Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а; ідентифікаційний код 37768863).

Суддя В.А. Кузьменко