Рішення № 77745748, 08.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року справа № 2340/3504/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

03 вересня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси) в якому просить:

1) визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом від 20.08.2018 №3394/0/95;

2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.07.2018 та вирішити питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області;

2) судові витрати у тому числі витрати на професійну правову допомогу стягнути з відповідача на користь позивача.

Обгруновуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач втретє, фактично з тих самих підстав відмовив у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області. На думку позивача, вказана відмова оформлена неналежним чином, а дії/бездіяльність відповідача суперечать ст. 118 ЗК України.

Ухвалою суду від 10.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження і постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач 26.09.2018 надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 у справі №823/868/18 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 за результатами якої йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з тим, що земельна ділянка щодо відведення якої звернувся ОСОБА_1 не включена до переліку земельних ділянок, які пропонуються до передачі у власність, згідно Стратегії удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка затверджена постановою КМУ від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання на охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

Представник позивача 04.10.2018 надав суду відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що постанова КМУ від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання на охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» на яку посилається відповідач у спірній частині скасована рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018, а тому не була чинною на час прийняття оскаржуваного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

20.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Топилівської сільської ради.

Листом від 21.08.2017 №7274/6-17 відповідач повідомив позивача про неможливість позитивного вирішення вищевказаної заяви з огляду на те, що вищевказана земельна ділянка згідно з даними статистичної звітності відноситься до земель резервного фонду, а відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. При цьому, документи, що засвідчують зайнятість позивача у соціальній сфері не надані. Крім того, зазначено, що рішенням Топилівської сільської ради від 04.08.2017 №15-4/VII, в межах якої перебуває згадана земельна ділянка, рекомендовано відмовити у наданні її позивачу у власність у зв'язку з потребою першочергового надання земель учасникам АТО.

Дана відмова позивачем оскаржено до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №823/1450/17 задоволено позов ОСОБА_1, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути клопотання з доданими документами від 13.07.2017 (вхідний ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20.07.2017 №12972/0/5-17-СГ) про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти відповідно до чинного законодавства рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

Листом від 13.02.2018 №547/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру відмовило позивачу у наданні відповідного дозволу на розробку у зв'язку із відсутністю в позивача документів, які засвідчують його зайнятість у соціальній сфері, а також через відмову Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області в погоджені щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Дана відмова позивачем оскаржено до Черкаського окружного адміністративного суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 у справі №823/868/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, викладене в листі від 13.02.2018 №547/0/95-15 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Топилівської сільської ради Чигиринського району.

18.07.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням повторно розглянути його звернення про надання дозволу від 20.07.2017.

У листі від20.08.2018 №3394/0/95-18 відповідач зазначив, що постановою КМУ від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання на охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено Стратегію удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Відповідно до стратегії Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах безоплатної приватизації, повинні надавати дозволи на розроблення документа із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Визначення площі земельних ділянок, які передаються в межах норм безоплатної приватизації на території області визначається за формулою, в залежності від площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано на території області у кварталі, що передував поточному кварталі. Бажана земельна ділянка в зазначеному переліку відсутня.

Вважаючи дане рішення протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень на підставі ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України.

Суд врахував ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, якою передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що відповідність заяви позивача від 20.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою досліджувалась судом та підтверджена у постанові Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі №823/1450/17 та рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 у справі №823/868/18.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листі відповідача від 20.08.2018 №3394/0/95-18, суд зазначає про те, що вони законом не передбачені, а отже є незаконними.

Порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 4 Закону України «Про державну службу» принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) працівники відповідача створили перешкоди позивачу на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, право позивача порушено і підлягає захисту.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Така правова позиція висвітлена в рішеннях Верховного Суду у постанові від 31.01.2018 у справі № 814/741/16, постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16, постанові від 11.04.2018 у справі 806/2208/17 і застосовується судом при вирішенні даної справи згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того суд зазначає, що постанова КМУ від 07.06.2017 №413, в частині, яка стосується прав осіб приватизувати ділянку лише із затвердженого переліку, скасована рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2018 у справі №826/12032/17. Дане судове рішення набрало законної сили 12.07.2018.

Зокрема даним рішенням визнано незаконним і нечинним положення абзацу 6 розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогоподарського призначення державної власності та розпорядження ними", в частині: - «надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції)».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. позивач надав договір про надання правової допомоги №2 від 21.02.2018, додаткову угоду до договору від 21.02.2018 №2 від 26.03.2018, додаткову угоду (в новій редакції згідно додаткової угоди від 26.03.2018) про визначення вартості послуг від 26.03.2018, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Вказані докази суд вважає неналежними та недопустимими з огляду на таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно позиції Верхового Суду, викладеній у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, з набранням чинності з 15.12.2017 нової редакції КАС України та запровадженням положеннями цього Кодексу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вбачається доцільним приведення укладених договорів у відповідність до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України та доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення".

Про необхідність ведення Книги обліку доходів та витрат зазначено також у Методичних рекомендаціях з оподаткування адвокатської діяльності, схвалених Національною асоціацією адвокатів України.

Позивач не надав суду доказів того, що адвокатом Шестаковим С.М. належним чином ведеться Книга обліку доходів та витрат, а кошти в сумі 3000,00 грн відображені в Книзі, тобто оприбутковані.

Враховуючи те, що наданими суду документами витрати на правничу допомогу позивач не підтвердив, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань цього суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом від 20.08.2018 №3394/0/95.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 39765890) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від 20.07.2018 та вирішити питання про надання або про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 39765890) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Тимошенко