Рішення № 77745703, 08.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року справа № 2340/3419/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Паламаря П.Г.,

за участю секретаря Трегулова Б.Л.,

представника позивача - ОСОБА_1.(за ордером),

представника відповідача - Батаргіної Ю.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області № 0016583/1308-2304 від 02.04.2018 року.

31.10.2018 закрито підготовче провадження та перейдено до розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлова будівля «цех по виготовленню посуду» площею 2778, 9кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. У зв'язку із наявністю у позивача права власності на вищевказану нежитлову будівлю ГУ ДФС у Черкаській області на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, прийняв податкове повідомлення-рішення №0016583/1308-2304 від 02.04.2018 року, в якому визначив суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300» за 2017 рік у розмірі 88924,80 грн. Позивач не згідний з винесеним ППР, оскільки підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому зазначив, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу будівель та споруд проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Частина вказаної будівлі цеху використовувалася для переробки деревини, що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення № 20012017 від 11.02.2017, укладеного між позивачем та ТОВ «Маестро Плюс». Враховуючи викладене, належний позивачу на праві приватної власності цех но виготовленню посуду за своїм функціональним призначенням відповідає класу промислових будівель, визначених кодом 1251 Державним класифікатором будівель та споруд, а тому він не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу вимог підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Таким чином, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає до скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечив в повному обсязі. В наданому відзиві зазначив, що відповідно ІС «Податковий Блок» ОСОБА_3 має тип об'єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 2778, 9кв.м. При цьому наголошено, що в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи «Будівлі промислові та склади» належать будівлі промислові - будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо). Таким чином, з метою застосування норм пп. 266.2.2 ПК України, при визначенні промислових підприємств, необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Отже, об'єкти нерухомості фізичних осіб, у т. ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як суб'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 №806/2461/17, де зроблено висновок, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Відтак, у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_3 у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.12.2007 року серія НОМЕР_1 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17420556 від 18.01.2008 року, має на праві власності нежитлову будівлю, цех по виготовленню посуду, площею 2778, 9кв.м., адреса: АДРЕСА_2.

Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 88924, 8грн. сформовано та направлено податкове повідомлення-рішення від 02.04.2018 № 0016583/1308-2304.

Вважаючи рішення податкового органу протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа - підприємець, за основним видом діяльності «Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами», а також «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна».

Згідно фотокопії договору оренди нежитлового приміщення № 20012017 від 11.02.2017 ОСОБА_3 уклала договір з ТОВ «Маестро Плюс» за адресою: АДРЕСА_2, площею 1000 м.кв.

Суд звернув увагу, що ОСОБА_3 у відповідності до КВЕД не здійснює жодної господарської діяльності по виготовленню продукції.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно рішення Смілянської міської ради від 25.06.2015 № 71-1/VI, радою встановлено з 01.01.2016 року місцевий податок, зокрема податок на майно (податок на майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю). Додатком № 2 до рішення сесії міської ради від 25.06.2015 № 71-1/VI, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток що розташовані в межах міста та перебувають у власності фізичних і юридичних осіб щодо інших об'єктів нежитлової нерухомості встановлено 0,1 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

При цьому, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Отже, виходячи з вищевказаного, застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин у позивача наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення, а тому об'єкт нерухомості (цех), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Крім того, КВЕД діяльності позивача, не включає здійснення господарської діяльності по виготовленню продукції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018, №806/2461/17.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст рішення виготовлено 09.11.2018