Рішення № 77744851, 07.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 р. Справа№200/10808/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (далі - УСЗН), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 за минулий період, а саме з 01.11.2017 року по 01.05.2018 рік та зобов'язати УСЗН виплатити допомогу при народженні дитини за період з 01.11.2017 року по 01.05.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 07.11.2017 року у місті Маківка вона народила сина - ОСОБА_3. 06.04.2018 року Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було видано свідоцтво про народження дитини. Отримавши свідоцтво про народження дитини та зареєструвавшись з дитиною, як тимчасово переміщена особа за адресою АДРЕСА_1, 85500, вона звернулася до відповідача із заявою від 14.05.2018 року про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини. Допомога призначена з 01.11.2017 року по 30.11.2017 рік у розмірі 10320,00 грн. та з 01.12.2017 року по 30.11.2020 рік у розмірі 860,00 грн. Однак виплачується допомога лише з 01.05.2018 року по 860,00 грн. За минулий період допомога не виплачується.

Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати їй допомоги за період з 01.11.2017 року по 01.05.2018 року, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

05 листопада 2018 року від представника УСЗН надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що 14.05.2018 року позивач звернувся до УСЗН із завяою про призначення допомоги при народженні дитини. Рішенням УСЗН від 18.06.2018 року позивачу призначена відповідна допомога з місяця народження дитини з 01.11.2017 року по 30.11.2020 рік (01.11.17 по 30.11.17 - у сумі 10320,00 грн., з 01.12.17 по 30.11.20 у сумі 860,00 грн. - щомісячно), як це передбачено Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми. Однак механізм надання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам регламентується рядом інших нормативно-правових актів. Відтак, за приписами постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365), згідно яких виплата здійснюється з місяця, в якому надійшла відповідача заява ВПО, а суми соціальних виплат, які не виплачені за минули період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Виходячи з наведеного, УСЗН не було порушено жодного нормативно-правового акту, а отже відсутня бездіяльність з боку відповідача. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 10). ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач народила сина - ОСОБА_3, про що 05.04.2018 року зроблено актовий запис № 176 та видано свідоцтво про народження (а.с. 13). Позивач разом із сином є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується відповідними довідками від 14.05.2018 року № 0000519378 та № 0000519390, адреса фактичного місця проживання позивача і дитини є АДРЕСА_1, 85500 (а.с. 11, 12).

14 травня 2018 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області із заявою про призначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3.

Рішенням УСЗН від 18.06.2018 року позивачу призначена відповідна допомога з місяця народження дитини з 01.11.2017 року по 30.11.2020 рік (01.11.17 по 30.11.17 - у сумі 10320,00 грн., з 01.12.17 по 30.11.20 у сумі 860,00 грн. - щомісячно).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що допомога при народженні дитини виплачується позивачу з травня 2018 року. За минулий період не допомога виплачена.

У липні 2018 року позивач звернулася із запитом до УСЗН, в якому просить повідомити причини не виплати допомоги при народжені дитини за минулий період (з 01.11.17 по 01.05.18).

Листом від 06.08.2018 року Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області повідомляє позивача, що у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365), виплата здійснюється з місяця, в якому надійшла відповідача заява ВПО, а суми соціальних виплат, які не виплачені за минули період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Призначені але не виплачені суми допомоги будуть виплачені після прийняття окремого порядку (а.с. 14).

Позивач оскаржує вищевказану бездіяльність відповідача, щодо невиплати дороги при народженні дитини за період з 01.11.2017 року по 01.05.2018 року, як таку, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує її конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 «Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014, № 1706-VII (далі - Закон №1706) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 2 статті 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1706 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно статті 30 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, № 2402-III держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та догляду за ними. Їм надається матеріальна, медична та інша допомога, в разі потреби їх влаштовують у заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заклади охорони здоров'я тощо.

Конституцією України гарантовано соціальний захист.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу (частина 3 статті 52 Конституції України).

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).

Цей Закон встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2811 громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

У відповідності до статті 12 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Згідно абзацу 2 пункту 55 Порядку №1751 призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Як встановлено судом, відповідач призначив позивачу допомогу з місяця народження дитини з 01.11.2017 року по 30.11.2020 рік (01.11.17 по 30.11.17 - у сумі 10320,00 грн., з 01.12.17 по 30.11.20 у сумі 860,00 грн. - щомісячно). Проте, керуючись приписами постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365), виплату здійснює лише з травня 2018 року.

Відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування за своєю природою є допомогою самій дитині, а не опікуну чи піклувальнику.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення батьків до органу, який здійснює призначення допомоги, відбулося в силу обставин, які не залежали від його волі та бажання, а саме, в зв'язку з проведенням антитерористичної операції у Донецькій області, внаслідок чого позивач був позбавлений гарантованого законом права своєчасно отримати державну допомогу на дитину. Право позивача на отримання такої допомоги за зазначений період ґрунтується на чинному законодавстві та підтверджено матеріалами справи.

Суд вважає, що вищевказані обставини призвели до порушення прав та інтересів самої дитини.

Вищевказана позиція кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач та дитина всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи із принципів та завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виплати позивачу допомоги при народженні дитини за період з 01.11.2017 року по 30.04.2018 року.

При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637 та від 08 червня 2016 року № 365, оскільки зазначені постанови не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.11.2017 року по 30.04.2018 року.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (місцезнаходження: вул. Янісольська, 68а, смт. Велика Новосілка, Донецька область, 85500, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03197233) виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.11.2017 року по 30.04.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 28А, м. Добропілля, Донецька область, 85000, код ЄДРПОУ 37755477) на ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4), понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.