Вирок № 77740406, 07.11.2018, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/4590/13-к

Провадження № 1-кп/676/17/18

ВИРОК

Іменем України

7 листопада 2018 року м. Кам'янець-Подільський

Кам'янець-Подільський міськрайонний суд в складі головуючого судді Драча І.В. при секретарях судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2, з участю прокурора Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури ОСОБА_3, захисника-адвоката ОСОБА_4, представників потерпілих - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, обвинуваченого ОСОБА_20, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янець-Подільському кримінальне провадження щодо: ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого у ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, громадянина України, ідентифікаційний номер - фізичної особи платника податків - НОМЕР_1, судимого: 1) 16 липня 2002 року Апеляційним судом Хмельницької області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3-х років позбавлення волі; 2) 27 листопада 2002 року Кам'янець-Подільським міським судом Хмельницької області за ч.2, ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ст. ст.304 КК України, на підставі ст.ст. 70,71 КК України до 4-х років позбавлення волі; 3) 20 лютого 2007 року Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі ст. 70 КК України до 6-ти років 6-ти місяців позбавлення волі; звільненого 4 січня 2012 року з Стрижавської виправної колонії Вінницької області на підставі постанови Вінницького районного суду від 23 грудня 2011 року згідно зі ст. 82 КК України з заміною не відбутої частини покарання у виді позбавлення волі (1рік 3 місяці 6 днів) на більш м’яке покаранням у виді виправних робіт із стягненням в дохід держави 20% заробітної плати, які відбув повністю,

обвинуваченого у кримінальному провадженні внесеного в ЄРДР №12013240070000419 за ч.2ст.190, ч.2ст.289 КК України, -

встановив:

ОСОБА_20 в січні 2013 року, умисно, шляхом обману ОСОБА_9, запевнив потерпілого, що допоможе придбати автомобіль «Мерседес Віто» за кордоном по вигідній ціні, хоча наміру виконувати обіцянки не мав, а вирішив заволодіти коштами ОСОБА_9 19 січня 2013 року, у АДРЕСА_1, ОСОБА_20, шляхом обману, умисно, повторно заволодів 5000 грн., які ОСОБА_9 передав йому для поїздки закордон під письмову розписку, не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_20 ОСОБА_7, 21 січня 2013 року біля 12 год., ОСОБА_20, у АДРЕСА_1, продовжуючи злочинний умисел на заволодіння коштами ОСОБА_9, зателефонував потерпілому та повідомив неправдиву інформацію, що нібито пригнав з-за кордону автомобіль «Мерседес Віто» і для розмитнення транспортного засобу потрібно ще 22000 грн. Будучи обманутим, потерпілий ОСОБА_9 не усвідомлюючи злочинних намірів ОСОБА_20 в той же день о 12 год. 12 хв. через відділення АТ «Ощадбанк», що на перехресті проспекту Грушевського та вул. Князів Коріатовичів перерахував на рахунок дружини ОСОБА_20 №373900300465 кошти в сумі 22000 грн., якими ОСОБА_20 умисно, повторно незаконно заволодів шляхом обману. Всього, упродовж січня 2013 року ОСОБА_20, у м.Кам’янець-Подільському, умисно повторно, шляхом обману заволодів коштами ОСОБА_9 спричинивши збитки потерпілому на суму 27000грн.

ОСОБА_20 7 серпня 2013 року о 14 год., у м.Хмельницькому, по вул. Свободи, 73, умисно, повторно, зловживаючи довірою свого родича - ОСОБА_16 переконав оформити потерпілого кредит у банківській установі та придбати телевізор у магазині «Фокстрот», запевнив, що особисто буде погашати його зобов’язання, хоча намірів таких не мав, і в такий спосіб заволодів придбаним майном ОСОБА_16 - телевізором марки «Samsung UE40F6330AKXUA», завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 12246,38 грн. Продовжуючи злочинні дії, того ж дня, о 15 год., за вказаних обставин, у м.Хмельницькому, по вул. Вайсера,28, ОСОБА_20, умисно, повторно, зловживаючи довірою ОСОБА_16 переконав потерпілого оформити кредит у банківській установі для придбання ноутбуку у магазині «Комп’ютерний Всесвіт», запевнивши, що особисто буде погашати його зобов’язання і в такий спосіб заволодів придбаним майном ОСОБА_16 – ноутбуком марки «НР ProBook 4540s», завдавши потерпілому матеріальну шкоду на суму 4794 грн.

ОСОБА_20 22 серпня 2013 року о 11 год. в м.Кам’янці-Подільському, по проспекту Грушевського, 25/2, умисно, повторно, шляхом обману ОСОБА_17, переконав потерпілого оформити кредит у банківській установі для придбання ноутбука у магазині «911», запевнивши, що особисто буде погашати його зобов’язання і в такий спосіб заволодів придбаним майном ОСОБА_17 - ноутбуком марки «Lenovo 2580», чим спричинив матеріальну шкоду потерпілому на суму 5680 грн.

ОСОБА_20 10 вересня 2013 року, біля 13 год. в м. Кам’янець-Подільському, неподалік ресторану «Гостинний двір», по вул. Троїцькій, 1, в салоні автомобіля НОМЕР_2, умисно, повторно, маючи намір заволодіти коштами потерпілого, зловживаючи довірою ОСОБА_15 з яким тривалий час був знайомий, під вигаданим приводом придбання закордоном автомобіля «Mazda RX-8», заволодів коштами ОСОБА_15 в сумі 28000 грн., які потерпілий передав йому, хоча наміру виконати обіцяне не мав, чим завдав ОСОБА_15 матеріальну шкоду на суму 28000 грн.

Продовжуючи злочинний умисел на заволодіння майном ОСОБА_17, ОСОБА_20 24 вересня 2013 року о 10 год. в м. Кам’янці-Подільському, по вул. Соборна, 25, умисно, повторно, шляхом обману, переконав ОСОБА_17 оформити кредит у банківській установі для придбання побутової техніки у магазині «Фокстрот», запевнивши, що особисто буде погашати його зобов’язання, хоча наміру виконувати обіцяне мне мав, і в такий спосіб заволодів придбаним майном потерпілого а саме: кухонною витяжкою «PYRAMIDA –KS60», вартістю 588,25 грн., газовою плитою «GORENJE-G51203IW» вартістю 2499,17 грн., холодильником «SHARP SJPT690RB» вартістю 7303,25 грн., кондиціонером SHARP AY – AP9NR» вартістю 2558,25 грн., завдавши ОСОБА_17 матеріальну шкоду на загальну суму 12948,92 грн.

Обвинувачений ОСОБА_20 вину за ч.2 ст. 190 КК України у вказаних вище злочинних епізодах визнав частково та пояснив, що у січні 2013 року ОСОБА_9 хотів купити автомобіль «Мерседес Віто». Для придбання такого автомобіля, потерпілий передав йому 5 тис. грн. для поїздки за кордон і він за місцем проживання написав про це розписку. Через пару днів він обманув потерпілого і попросив перерахувати ще 22 тис. грн. нібито на розмитнення. Він добровільно повернув потерпілому 2 тис. грн.

У вересні 2013 року, як повідомив ОСОБА_20, здавав водіння ОСОБА_15, після позбавлення права керувати транспортними засобами. ОСОБА_15 неодноразово розповідав, що хоче придбати автомобіль ОСОБА_9 RX8. У вересні 2013 року, неподалік ресторану «Гостинний двір», в салоні автомобіля ВАЗ, він взяв у ОСОБА_15 кошти в сумі 28000 грн., проте, автомобіль потерпілому так і не придбав. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_15 повернув 2,5 тис. доларів США. Вважає що збитки цьому потерпілому відшкодував повністю.

ОСОБА_20 вину за епізодами про заволодіння майном ОСОБА_16 та ОСОБА_17 за ч.2ст. 190 КК України не визнав, пояснив, що потерпілі особисто і власноручно у представників банку оформляли кредити, а тому самі ж зобов’язані були їх повернути. Вважав, що доказів отримання ним майна у потерпілих немає, а потерпілий ОСОБА_16 лише просив підвезти його в м.Хмельницький до магазину для оформлення кредитів. Порядок і місце оформлення кредитів ОСОБА_17 йому не відомо, з цим потерпілим він у банку не був і його майно не отримував.

Потерпілий ОСОБА_9 підтвердив у суді, що в грудні 2012 року продавав автомобіль «ВАЗ 2107». В січні 2013 року, він зателефонував до ОСОБА_20 і домовився про зустріч у с.Довжок біля магазину «Ольга», де ОСОБА_20 оглянув автомобіль, і вони домовилися оцінити його за 3700 доларів США. Наступного дня, за місцем проживання ОСОБА_20 пообіцяв йому придбати за кордоном автомобіль «Мерседес Віто», за що мав отримати ВАЗ 2107 та доплату. ОСОБА_20 написав розписку, в якій значилося, що отримав автомобіль «ВАЗ 2107» та 5000 грн. на дорогу за кордон. Наступного дня потерпілий написав доручення на ОСОБА_20 та інших осіб для продажу автомобіля. В січні 2013 року ОСОБА_20 сказав, що потрібно перерахувати йому ще 22000 грн. для розмитнення автомобіля, що він і зробив перерахувавши кошти на картковий рахунок дружини ОСОБА_20 ОСОБА_7, обвинувачений обіцянки не виконав, автомобіль Мерседес-Віто не пригнав, коштів і автомобіль ВАЗ 2107 не повернув. Через декілька днів ОСОБА_20 став уникати зустрічей, на телефонні дзвінки не відповідав. У зв’язку з цим він звернувся в поліцію і скасував доручення яке видав ОСОБА_20. Поліція арештувала автомобіль ВАЗ 2107 і в ході розгляду справи йому повернули транспортний засіб. ОСОБА_20 спричинив йому збитків на 27000 грн., і в ході судового розгляду повернув 2000 грн.

Потерпілий ОСОБА_15 розповів, що літом 2013 року під час здачі екзамену з водіння познайомився із ОСОБА_20, останній розповідав про автомобіль «Mazda RX8». Дружина ОСОБА_15, якраз продала свій автомобіль також «Mazda», і вони вирішили придбати через ОСОБА_20 новий. 8-9 вересня 2013 року в м. Черкаси ОСОБА_15 знайшов бажаний транспортний засіб, проте він був без двигуна, тому зателефонував до ОСОБА_20, щоб той придбав його. Обвинувачений спочатку обіцяв за 1000 євро привезти двигун, але через годину зателефонував і повідомив, що може пригнати такий же автомобіль із Німеччини за 8000 доларів США.

10 вересня 2013 року близько 10 год. йому зателефонував ОСОБА_20 і сказав, що йому потрібні гроші на розмитнення транспортного засобу, вони зустрілися біля автошколи і ОСОБА_20 назвав суму – 28000 грн., пізніше у старому місті, біля ресторану «Гостинний Двір», він передав ОСОБА_20 28000 грн., які були еквівалентом 3500 доларів США., свідком цього була ОСОБА_21, крім того у автомобілі ОСОБА_20 сиділа його дружина. 13 вересня 2013 року після 14 год. подзвонив ОСОБА_20 і повідомив, що він на кордоні, і потрібно скинути ще 2000 доларів США на картку ОСОБА_22, як працівника митниці. Проте ліміт картки був 3500 грн., він прийшовши в «ПриватБанк» і йому стало відомо, що ОСОБА_22 проживає в м. Старокостянтинів і не виходить з дому. Так він зрозумів, що його обманюють. 14 вересня 2013 року знову зателефонував ОСОБА_20 і знову казав, що потрібні гроші – 1200 доларів США, проте він зрозумів, що його обманюють. 17 вересня 2013 року ОСОБА_20 сказав, що він у м. Тернопіль повертається з митниці, а 20 вересня 2013 року в присутності ОСОБА_23 ОСОБА_20 повідомив, що автомобіль знаходиться на митниці, хоча він перевірив на митниці і переконався, що такий автомобіль не розмитнювався. Далі, ОСОБА_20 переховувався. Під час судового засідання у апеляційному суді батьки ОСОБА_20 відшкодували йому 2500 доларів США, у справі присутня розписка. Тому він пред’явив до обвинуваченого цивільний позов, який включає матеріальні збитки – 1000 доларів США та спричинена моральна шкода – 10000 грн.

Потерпілий ОСОБА_17 підтвердив обставини справи, він наполягав, що з ОСОБА_20 їх познайомив сусід. ОСОБА_20 двічі переконав його оформити кредит для придбання побутових товарів і пообіцяв, що погасить за нього зобов’язання в банку. Проте, обвинувачений обманув його, обіцяного не виконав, товар не повернув. Всю суму кредиту він змушений був погасити самостійно перед банком.

В суді потерпілий наполягав стягнути з ОСОБА_20 на його користь 55000 грн. згідно позовних вимог.

У суді потерпілий ОСОБА_16 підтвердив, що ОСОБА_20 попросив оформити на себе кредит, обвинувачений обіцяв погасити його самостійно. Він погодився, оскільки обвинувачений гарантував, що буде сплачувати згідно графіку. Вони поїхали в м. Хмельницький і оформили на нього кредити у магазинах, де були представники банків. ОСОБА_20 одразу забрав придбаний ним ноутбук за 6000 грн. та телевізор за 12000 грн., документи також забрав одразу. ОСОБА_20 обіцяного не виконав, гроші не платив і він був змушений виплачувати кредит самостійно.

Свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_25, батьки обвинуваченого, у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_15 подав апеляційну скаргу на вирок суду, тому, вони йому віддали 2500 доларів США і написали ще на 1000 доларів США розписку. Проте, вони не знали, що сума збитків становила лише 28 тис грн., тому вважають, що з ОСОБА_15 вони розрахувались повністю.

Вина ОСОБА_20 за описаними вище епізодами доводиться дослідженими у суді документами.

Так, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 3 березня 2013 року підтверджується, що потерпілий ОСОБА_9 звертався до Кам’янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області з заявою по вчинення щодо нього злочину обвинуваченим ( т.1 м.д.с.а.с. 91).

Власноручно написана ОСОБА_20 розписка ОСОБА_9 є речовим доказом у кримінальному провадженні і нею доводиться вина обвинуваченого у незаконному заволодінні коштами потерпілого. Так, з її змісту слідує, що 19 січня 2013 року, ОСОБА_20 взяв нібито у борг в ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 5000 грн. ( т.1 м.д.с.а.с.122).

Також, вина ОСОБА_20 у вчиненні шахрайства щодо ОСОБА_9 доводиться офіційним документом - квитанцією №2 від 21 січня 2013 року, згідно якої ОСОБА_9 в ПрАТ «Ощадбанк» перерахував на картковий рахунок дружини обвинуваченого - ОСОБА_26 терміновий грошовий переказ в сумі 22000 грн. (т.1 м.д.с.а.с.123).

З заяви ОСОБА_9 від 13 квітня 2013 року слідує, що потерпілий вживав заходів для повернення майна отриманого ОСОБА_20, а тому скасував довіреність видану ним для користування належним йому автомобілем ВАЗ 2107 іншим особам(т.2 а.с.148-150).

Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26 вересня 2013 року підтверджується, що потерпілий ОСОБА_15 звертався до Кам’янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області з заявою по вчинення щодо нього злочину обвинуваченим (т.7м.д.с.а.с. 8).

Очевидці, які були присутні при передачі коштів потерпілим ОСОБА_15 впізнали ОСОБА_20 під час відповідної слідчої дії, як особу котра отримала від потерпілого гроші в сумі 28 тис. грн. Так, протоколом від 14 лютого 2014 року про пред’явлення для впізнання, свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_27 під №2 впізнали ОСОБА_20, якому ОСОБА_15 передав в їх присутності 28 000 грн.(т.9 а.с.36-38;39-41).

Згідно розписок від 6 січня 2016 року, ОСОБА_15 отримав від батьків ОСОБА_20 2500 доларів США в рахунок погашення боргу (т.13 а.с.1-2)

ОСОБА_16 про вчинення злочину повідомив правоохоронні органи, про що складено відповідний протокол (т.7а.с.90).

Потерпілий ОСОБА_16 добровільно видав працівникам поліції документи - фіскальні чеки та квитанцій про сплату кредиту в ОСОБА_7 банку (т.7 а.с. 96-114), що доводить факт придбання потерпілим майна, яким заволодів обвинувачений.

З офіційної інформації магазину «Комп’ютерний Всесвіт» слідує, що потерпілий ОСОБА_16 отримав товар за умовами договору від 7 серпня 2013 року (т.7 а.с.116).

Аналогічне доводиться інформацією з магазину Фокстрот про придбані товари ОСОБА_16 за кредитним договором від 7 серпня 2013 року та видатковою накладною № ФФФ-16708 (т.7 а.с.118-119).

Протоколом прийняття заяви від ОСОБА_17 від 25 листопада 2013 року доведено, що потерпілий скаржився про вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_20 та спричинення йому збитків (т.7 а.с.127).

Офіційними документами доведено факт отримання споживчих кредитів для придбання побутової техніки, зокрема вина ОСОБА_20 підтверджується: рахунок-фактурою від 24 вересня 2013 року № ФКПФТ-0185-02109 з магазину Фокстрот, квитанцією № 31763784 від 08.02.2014 року, квитанцією № 31381829 від 29.01.2014 року, квитанцією № 30489814 від 08.01.2014 року, квитанцією № 53 від 20 листопада 2013 року та № 36 від 5 листопада 2013 року, № 32 від 27 листопада 2013 року, графіком платежів, специфікацією до кредитного договору, договором про надання споживчого кредиту від 22 серпня 2013 року, анкетою заявкою на отримання кредиту, дозволом на обробку персональних даних, графіками платежів. Цими документами доведено факт погашення потерпілим кредитних зобов’язань та отримання потерпілим товарів, якими заволодів ОСОБА_20 (т.9 а.с.133-152).

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 15 травня 2013 року ОСОБА_20 на момент вчинення злочину був здатним усвідомлювати свої дії та керувати ними, виявляв та виявляє емоційно-нестійкий розлад особистості за імпульсивним типом, примусових заходів медичного характеру не потребує. За таких обставин суд визнає ОСОБА_20 осудним щодо скоєного (т.2 а.с.232-233).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_20, що виразилось у заволодінні чужим майном шляхом обману відносно ОСОБА_9, ОСОБА_17 та шляхом зловживання довірою ОСОБА_15 і ОСОБА_16 - шахрайстві, з кваліфікуючою ознакою вчинення злочину повторно, мало місце. Зазначене діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, обвинувачений ОСОБА_20, винний у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

Одночасно, прокурор обвинувачував ОСОБА_20 в тому, що він в м.Кам’янець-Подільському, вчинив незаконні заволодіння транспортними засобами, зокрема, шляхом обману, повторно незаконно заволодів: 1) 13 серпня 2012 року - автомобілем НОМЕР_3, спричинивши потерпілому ОСОБА_12 збитків на загальну суму 22380,40 грн; 2) 28 жовтня 2012 року - автомобілем НОМЕР_4, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 18383,90 грн.; 3) 4 грудня 2012 року – автомобілем НОМЕР_5, завдавши потерпілому ОСОБА_28 значну матеріальну шкоду на загальну суму 53915,04 грн.; 5) 23 грудня 2012 року - автомобілем НОМЕР_6, завдавши потерпілому ОСОБА_29 матеріальну шкоду на загальну суму 43961,50 грн. 6) 12 січня 2013 року - автомобілем НОМЕР_7, завдавши потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 42565,12 грн.; 7) 17 січня 2013 року - автомобілем «Ford Сourier», д.н.з 109-62 КО, завдавши потерпілому ОСОБА_30 матеріальну шкоду на загальну суму 16785,30 грн.; 8) 19 січня 2013 року - автомобілем НОМЕР_8, завдавши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 19631,43 грн. 9) 22 січня 2013 року - автомобілем «Daimler-Benz 307», д.н.з 66246 РВ, завдавши потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду на загальну суму 31972,00 грн.; 10) 19 лютого 2013 року – автомобілем НОМЕР_9, завдавши потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 23979,00 грн.; 11) 23 лютого 2013 року – автомобілем НОМЕР_10, завдавши потерпілому ОСОБА_11 значну матеріальну шкоду на загальну суму 57549,60 грн.; 12) 5 березня 2013 року - автомобілем НОМЕР_11, завдавши потерпілому ОСОБА_31 матеріальну шкоду на загальну суму 40000 грн.; 13) 9 серпня 2013 року - автомобілем «ДАФ 400» д.н.з 15548ХІ , завдавши потерпілому ОСОБА_19 матеріальну шкоду на загальну суму 32000 грн. Описані дії прокурор кваліфікував, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненому повторно, за що завдало значної матеріальної шкоди потерпілим ОСОБА_28 та ОСОБА_11, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст.289 КК України.

Обвинувачений заперечив вину у вчиненні злочинів передбачених ч.2ст.289 КК України щодо потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_9 (в частині заволодіння автомобілем). ОСОБА_20 вважав, що його дії за цими епізодами слід кваліфікувати, як шахрайство, а тому визнав вину частково - виключно за ч.2ст. 190 КК України.

Потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_19, ОСОБА_18 та свідки ОСОБА_32, ОСОБА_33 та ОСОБА_30 підтвердили в суді факт заволодіння обвинуваченим вказаними вище транспортними засобами.

Вину за цими злочинами, прокурор також доводив письмовими документами, що : 1) у Т.1 на а.с. 14, 18, 32, 33, 48, 72, 91, 98, 99, 100, 122, 123, 125, 156, 157, 164, 165, 194, 203, 206, 209, 185, 219, 238, 239; 2) у Т.2 на а.с. 5, 6, 13, 14, 22, 23, 27, 32, 35, 40, 49, 50, 57, 67-70, 90-91, 100-101, 105, 107, 109, 111, 113, 118-120, 125, 132, 134, 154, 163-164, 168-176, 179-185, 192, 198, 217, 232-233, 237-243; 3) у Т.3 на а.с. 6-12, 16, 19, 21-24, 25-31, 33-35, 46-64, 123, 124, 128, 136, 142-149, 151, 158 – 164, 165, 171, 175-189, 194, 197, 200-202, 204-206, 212, 216-219; 4) у Т.4 на а.с. 1,9,10 ; 5) у Т. 6 на а.с. 180-182, 194-197; 6) у Т.7 на а.с. 8, 36-38, 39-41, 47, 52, 54, 60-61, 80, 127, 132-133, 168,169-174; 7) у Т. 8 на а.с. 52, 56, 63; 8) у Т.9 на а.с. 221-236; 9) у Т.10 на а.с. 72-74; 239-240; 10) у Т. 11 на а.с. 47-49; 61.

Представник потерпілого ОСОБА_19 в обґрунтування своїх тверджень також посилаючись на документи що в т.7 на а.с. 49,53,62-64, 71-76, 77,78-82; у т.9 на а.с. 78, 101, 128, 129, 150 ; а потерпілий ОСОБА_15 посилався на докази, що в т.12 на а.с. 143-144; т.13 на а.с. 1-2.

Проте, суд позбавлений правових підстав засудити ОСОБА_20 за ч.2ст.289 КК України в силу приписів ч.2ст. 416 КПК України.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких серед іншого, відноситься законність (ст.7 КПК України). Під час кримінального провадження суд зобов’язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_16 України, вимог інших актів законодавства (ст.9 КПК України).

В силу імперативних вимог ч.2ст.416 КПК України, при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Документально підтверджено, що у цьому кримінальному провадженні за епізодами щодо ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_15 вироком суду від 5 грудня 2015 року ОСОБА_20 було засуджено за ч.2 ст.190 КК України, на підставі ст.71 КК України, до 2 років 4 місяці позбавлення волі. Водночас, за епізодами потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_29, ОСОБА_19 засуджений ОСОБА_20 був виправданий (т.9 а.с.221).

На вирок суду від 5 грудня 2015 року було подано апеляцію прокурора на процесуальні порушення, прокурор просив змінити вирок та виправдати ОСОБА_20 за епізодами потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 Апеляції на м’якість покарання чи необхідність притягнення ОСОБА_20 за більш тяжкий злочин, прокурор не подавав (т.9 а.с. 245-247).

Також, на вирок була подана апеляція представника ОСОБА_19 – адвоката ОСОБА_5 на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та необґрунтовану відмову в позовних вимогах. ОСОБА_19 та його представник просили: 1) визнати ОСОБА_20 винним і засудити за ч.2ст.190 КК України (міру покарання в апеляції представника не зазначено) та 2) задоволити позовні вимоги і стягнувши матеріальну та моральну шкоду з ОСОБА_20 (т.9 а.с. 251, т.10а.с.17).

Потерпілий ОСОБА_15 апеляційну скаргу на згаданий вирок суду відкликав 6 січня 2016 року, до початку судового розгляду у зв’язку з відшкодуванням йому збитків, а тому, провадження за апеляцією ОСОБА_15 не відкривалось (т.9 а.с.242, т.10 а.с.,8, 15, т.13 а.с.1,2).

Інші учасники апеляційних скарг не подавали.

26 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду у задоволенні апеляції прокурора відмовлено, а апеляцію представника ОСОБА_19 задоволено частково, вирок від 5 грудня 2015 року скасовано, через процесуальне порушення вимог ст.374 КПК, оскільки у резолютивній частині не було зазначено за якими епізодами ОСОБА_20 слід виправдати, у справі було призначено новий судовий розгляд (т.10 а.с.72-74).

Отже, вирок суду від 5 грудня 2015 року скасований через процесуальні порушення за апеляцією потерпілого ОСОБА_19 який просив засудити ОСОБА_20 за його епізодом і лише за ч.2ст. 190 КК України, та не оскаржував вирок в частині необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення (в т.ч. за ч.2ст.289 КК України) чи необхідність посилення покарання.

За таких обставин, в силу вимог ч.2ст.416 КПК України, при новому розгляді в суді першої інстанції, суд не може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення (ч.2ст.289КК України) чи посилити покарання, оскільки вирок від 5 грудня 2015 року було скасовано за апеляційною скаргою представника потерпілого з процесуальних підстав, а не у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилити покарання.

Водночас, згідно ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Отже, згідно ст.9, ч.3ст.337 КПК України, суд в силу вимог ч.2ст. 416 КПК України зобов’язаний покращити становище обвинуваченого і перекваліфікувати дії ОСОБА_20 за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_9 про заволодіння транспортними засобами шляхом шахрайства з ч.2ст.289 КК України на ч.2ст.190 КК України. Така перекваліфікація також сприятиме ухваленню справедливого рішення та захисту прав обвинуваченого, оскільки це покращує його становище і відповідає вимогам ч.2ст. 416 КПК України, яка забороняє застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи посилити покарання після скасування вироку при новому судовому розгляді.

Водночас, суд позбавлений можливості засудити ОСОБА_20 за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_9 про заволодіння транспортними засобами шляхом шахрайства за ч.2ст. 190 КК України, оскільки в діях ОСОБА_20 немає цього складу правопорушення.

Тобто, ОСОБА_20 слід виправдати, на підставі ч.1абз.2 ст.373 та п.2ч.1ст.284 КПК України, за ч.2ст. 190 КК України за згаданими епізодами, оскільки встановлена відсутність складу кримінального правопорушення , так, як предмет цих злочинів утворює склад іншого більш тяжкого злочину, який до винесення вироку від 5 грудня 2015 року ОСОБА_20 не інкримінувався.

Підстав вважати, що вказане провадження є іншим провадженням, а ніж те в якому скасовано вирок від 5 грудня 2015 року у суду немає, оскільки воно містить один і той же номер внесений в ЄРДР - №12013240070000419 (об’єднаний з номером 120132400700001779) (т.8а.с.36), провадження стосується одних і тих же епізодів і одних і тих же потерпілих, а сторони посилались на ті ж докази, що стали підставою для ухвалення вироку від 5 грудня 2015 року. Будь-яких нових проваджень за вказаними фактами слідчі органи після скасування вироку не реєстрували в ЄРДР . Та обставина, що 19 травня 2016 року суд першої інстанції повернув обвинувальні акти мотивуючи тим, що обвинувачення є неконкретним (т.10а.с.239) не свідчить про виникнення нового кримінального провадження, та не надає прокурору і слідчому, в супереч вимогам ч.2ст.416 КПК України, право змінити підозру і перекваліфікувати дії ОСОБА_20 з ч.2ст.190 на ч.2ст.289 КК України. Направлений до суду обвинувальний акт від 11 серпня 2016 року про обвинувачення ОСОБА_20 за ч.2ст.289 і ч.2ст.190 КК України, суперечить вимогам ч.2ст.416 КПК України. Обставини і докази, які стали підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_20 на більш тяжкий злочин були достовірно відомі прокурору і слідчому ще при направленні до суду попередніх обвинувальних актів від 24 червня 2013 року та 10 лютого 2015року (т.5 а.с.3-13, т.8 а.с.2-7) та при оскарженні вироку від 5 грудня 2015 року. Проте, а ні в судових засіданнях до 5 грудня 2015 року, а ні в апеляції на вирок від 5 грудня 2015 року прокурор і потерпілі не зазначали на необхідність посилення покарання ОСОБА_20 чи застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.

Застосовуючи вимоги ч.2ст. 416 КПК України, суд враховує, що рішення про зміну підозри і складення обвинувального акту від 11 серпня 2016 року про більш тяжке кримінальне правопорушеннястосувалась виключного одного і того ж кримінального провадження, яке вже було предметом судового розгляду, з тими ж епізодами і з тими ж потерпілими і обвинуваченим. Перекваліфікація з ч.2ст. 190 на ч.2ст.289 КК України відбулася фактично без здобуття під час досудового розслідування нових доказів і виключно на доказах відомих прокурору ще до 5 грудня 2015 року (т.11а.с.56-113). 19 травня 2016 року суд першої інстанції хоч і повернув обвинувальні акти відносно ОСОБА_20, проте, в ухвалах суду першої інстанції та апеляційної інстанції від 23 червня 2016 року не вказано про неправильність кваліфікації чи про обов’язок слідчого змінити кваліфікацію (т.10 а.с.239, т.11а.с.47-49).

В силу вимог ч.2ст.416 КПК України, прокурор і слідчий втратили право застосовувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилити покарання, оскільки, а ні прокурор, а ні потерпілі не писали апеляції саме на ці обставини, а оскаржували вирок від 5 грудня 2015 року виключно через процесуальні порушення.

Засудження ОСОБА_20 за ч.2ст.190 КК України, за епізодами про вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_16 та ОСОБА_17, за якими він був виправданий згідно вироку від 5 грудня 2015 року, не може розглядатися як порушення вимог ч.2ст.416 КПК України, адже таке засудження не тягне за собою застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та не тягне посилити покарання.

Позивач ОСОБА_17 у суді просив стягнути з ОСОБА_20 матеріальні збитки в сумі 55000 грн., як реальну шкоду яку він поніс внаслідок сплати кредиту, коштами якого фактично скористався ОСОБА_20 (т.12а.с.179). Позовні вимоги ОСОБА_17 обвинувачений не визнав, оскільки заперечував свою вину у цьому злочині.

Цивільний позов ОСОБА_17 про стягнення з ОСОБА_20 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. З наведених вище доказів слідує, що ОСОБА_20 вчинив злочин щодо позивача. Письмовими доказами - квитанціями про здійснення платежів ОСОБА_17 доведено, факт оплати потерпілим боргу по кредитним договорам в сумі 27125 грн. (т.7м.д.с.а.с. 133-138). Ці реальні витрати позивач поніс внаслідок вчинення шахрайства щодо нього, оскільки, а ні кредитними коштами, а ні майном, що придбав потерпілий не скористався, він був обманутий обвинуваченим. Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України – особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У відповідності до вимог ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Встановлено, що через неправомірні дії обвинуваченого позивачу завдана майнова шкода на документально підтверджену суму – 27125грн. Решту матеріальних вимог позивач не довів, будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог не надав. Отже, з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_17 слід стягнути 27125 грн. документально підтверджених матеріальних збитків завданих вчиненим шахрайством, в іншій частині позову слід відмовити.

Потерпілий ОСОБА_15 звернувся з цивільним позовом до ОСОБА_20 про відшкодування матеріальних збитків завданих кримінальним правопорушенням в сумі 27280 грн. та моральної шкоди в сумі 10000грн.

Позивач позовні вимоги підтримав і наполягав на стягненні їх з ОСОБА_20 Відповідач позовні вимоги ОСОБА_15 не визнав, посилався на те, що 6 січня 2016 року його батьки повністю відшкодували ОСОБА_15 завдані злочином збитки.

Заслухавши вимоги позивача, відзив відповідача з запереченнями, дослідивши матеріали позову і кримінального провадження, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задовленні позовних вимог.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України, але якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5ст.128 КПК України).

Встановлено, що за обставинами справи ОСОБА_20 10 вересня 2013 року спричинив шахрайськими діями ОСОБА_15 збитків на суму 28 000 грн., отримавши від потерпілого готівку в національній валюті. 6 січня 2016 року потерпілому було відшкодовано збитки батьками обвинуваченого в розмірі 2500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становили 65 715 грн. (т.13а.с.2). Ці обставини визнаються сторонами. Тоді ж, 6 січня 2016 року потерпілий ОСОБА_15 звернувся до апеляційної інстанції з заявою про відкликання апеляції, мотивуючи її тим, що збитки йому відшкодовано (т.10а.с.8). Отже, в суді встановлено, що ОСОБА_15 отримав в рахунок відшкодування збитків суму в іноземній валюті, що еквівалентна 65715 грн., що цілком покриває матеріальні збитки спричинені злочином – 28 000 грн. та моральні збитки в сумі 10000 грн.

Доводи ОСОБА_15 про те, що гривня знецінилась, а тому йому слід доплатити ще суму матеріальних збитків еквівалентну 1000 доларів США є надуманими, оскільки між позивачем і відповідачем існували не договірні відносини за якими відповідач зобов’язаний повернути позику у іноземній валюті, а суд констатував вчинення злочину, реальні збитки за яким відшкодовуються у національній валюті. При цьому, згідно ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Позивач повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог (ст.12 ЦПК України). ОСОБА_15 не довів, що його реальні матеріальні збитки є сумою еквівалентною 3500 доларів США. Більше того, позивач визнав заперечення ОСОБА_20 про відшкодування йому суми еквівалентної 65715 грн. Спосіб та розмір відшкодування збитків має відповідати принципам розумності, справедливості та співрозмірності, має покривати реальні матеріальні збитки спричинені злочином та не може бути способом збагачення. З цих підстав позивачу слід відмовити в задоволенні позову.

Крім того, з цивільними позовами до ОСОБА_20 звернулися потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_19

ОСОБА_7 просив стягнути з ОСОБА_20 49343 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Позовні вимоги ОСОБА_7 ОСОБА_20 визнав повністю.

ОСОБА_19 просив стягнути з ОСОБА_20 майнову та моральну шкоду завдану злочином, а саме: 3000 доларів США на відшкодування майнової шкоди, які підлягають стягненню у гривні, виходячи з розміру офіційного курсу гривні до долара США на день ухвалення судового рішення (вироку) та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Цивільний позов ОСОБА_19І ОСОБА_20 визнав в повному обсязі та до завершення судового розгляду добровільно відшкодував ОСОБА_19 500 доларів США (т.15а.с.229,230).

Оскільки суд встановив відсутність в діях ОСОБА_20 складу злочину (ч.2ст.190 КК України) за епізодами ОСОБА_19 та ОСОБА_7, позовні вимоги цих потерпілих суд залишає без розгляду на підставі ч.3ст.129 КПК України, що не позбавляє їх права пред’явити їх в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_20 повторно вчинив шахрайство - заволодіння чужим майном шляхом обману відносно ОСОБА_9, ОСОБА_17 та шляхом зловживання довірою ОСОБА_15 і ОСОБА_16, тобто його дії містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.190 КК України, ОСОБА_20, винний у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_20 вчинив умисний середньої тяжкості злочин, він посягнув на чуже майно і порушив охоронюване законом право власності. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_20 кошти і майно потерпілих вибуло на тривалий час з їх власності. ОСОБА_20 судимий, офіційно не працевлаштований. Суд позбавлений можливості вважати, що ОСОБА_20 позитивно характеризується, адже він звільнившись з місць позбавлення волі відразу ж став вчиняти нові умисні корисливі злочини. Збитки потерпілому ОСОБА_9 відшкодував частково, а ОСОБА_17 – взагалі не відшкодував.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого не встановлено.

Обставин які пом’якшують покарання є повне відшкодування завданих збитків потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 і наявність на утриманні неповнолітніх дітей та вагітної дружини.

Суд позбавлений можливості вважати, що обвинувачений щиро покаявся, адже він визнав лише частину інкримінованого і доведеного обвинувачення, намагався переконати суд у тому, що не вчиняв шахрайства щодо ОСОБА_17 та ОСОБА_16 Будь-якого щирого розкаяння чи жалю обвинувачений не висловлював. За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_20 покаявся , чи сприяв у розкриті злочину.

Наведені вище обставини у їх сукупності привели до висновку, що ОСОБА_20 становить небезпеку для суспільства, у зв’язку з чим йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. В строк відбуття покарання слід зарахувати термін утримання його під вартою з 3 травня по 1 липня 2013 року, з 31 грудня 2014 року по 23 червня 2016 року та з 24 травня по 30 травня 2018 року включно, що в сукупності становить 1 рік 8 місяців утримання під вартою. Оскільки ОСОБА_20 вчинив злочин до 24 грудня 2015 року то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. Згідно з санкцією ч. 2 ст. 190 КК України, за якою засуджується ОСОБА_20, передбачено найбільш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років. В силу вимог ч.2ст.416 КПК України, суд, при новому розгляді в суді першої інстанції не може посилити покарання призначене вироком від 5 грудня 2015 року.

ОСОБА_20 слід залишити обраний раніше запобіжний захід до набрання вироком законної сили, а з набранням вироком законної сили - запобіжний захід слід скасувати, а предмет застави повернути заставодавцю (т.15а.с.11,15).

Паспорт та довідку видані ОСОБА_20 слід повернути засудженому (т.3 а.с.28).

Оскільки ОСОБА_20 за незаконне заволодіння транспортними засобами не засуджується, підстав для стягнення з нього судових витрат на залучення експертів немає.

Керуючись ст.ст. 368, 370 КПК України, суд -

ухвалив :

Визнати ОСОБА_20 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України (за епізодами заволодіння коштами і майном у потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_16 і ОСОБА_17Б.) та призначити йому покарання за ч.2ст. 190 КК України у виді двох років чотирьох місяці позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_20 у строк відбуття покарання термін тримання під вартою з 3 травня по 1 липня 2013 року, з 31 грудня 2014 року по 23 червня 2016 року та з 24 травня по 30 травня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі та вважати ОСОБА_20 таким, що повністю відбув призначене покарання.

На підставі ч.2 ст.416 та ч.3ст.337 КПК України, перекваліфікувати дії ОСОБА_20 за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_9 про заволодіння транспортними засобами шляхом шахрайства з ч.2ст.289 КК України на ч.2ст. 190 КК України.

На підставі ч.1абз.2 ст.373 та п.2ч.1ст.284 КПК України, виправдати ОСОБА_20 через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2ст. 190 КК України за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_29 та ОСОБА_9 про заволодіння транспортними засобами.

Залишити ОСОБА_20 обраний ухвалою суду від 25 травня 2018 року запобіжний захід у виді застави до набрання вироком законної сили.

Предмет застави – 70480 грн. - повернути заставодавцю після набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_17 до ОСОБА_20 задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_17 матеріальну шкоду спричинену кримінальним правопорушенням в сумі 27125 грн. В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_15 до ОСОБА_20 відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_19 та ОСОБА_7 до ОСОБА_20 залишити без розгляду.

Паспорт та ідентифікаційний номер - фізичної особи платника податків виданих на ім’я ОСОБА_20 повернути ОСОБА_20

Вирок можна оскаржити через суд, який його ухвалив, до Хмельницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення вироку, а обвинуваченим який утримується під вартою - з дня вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому. Інші учасники кримінального провадження вправі отримати у суді копію вироку.

Суддя Кам'янець-Подільського

міськрайонного суду Хмельницької області : ОСОБА_34