Постанова № 77738271, 07.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1411/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 Категорія: 20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

судді-доповідача ОСОБА_2

суддів Сіренка Ю.В., Гончар Н.І.

секретар Анкудінов О.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3,

відповідачі (скаржники) – ОСОБА_4,

приватний нотаріус ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 та приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_5 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2018 (ухвалене о 12 год. 35 хв. у залі судових засідань Золотоніського міськрайонного суду, повний текст складено 27.06.2018, суддя в суді першої інстанції – ОСОБА_1О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, :

в с т а н о в и в :

26.12.2016 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, яким просила, після послідуючого уточнення 29.03.2017, визнати недійсними з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2013 житлового будинку загальною площею 100,4 кв.м. по вул. Шевченка, 246-а в с. Нова Дмитрівка Золотоніського р-ну, а також договір купівлі-продажу від 15.04.2013 земельної ділянки загальною площею 0,1379 га, кадастровий №7121587801:03:008:0522; скасувати рішення приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_5 №1654414 від 15.04.2013 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на вказані вище житловий будинок та земельну ділянку; визнати недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: Черкаська обл., Золотоніський р-н, с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246, корп. «б», виданий приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_5 від 29.03.2013 №1778549, а також скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_5 від 29.03.2013 №1243037 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 житлового будинку по вул. Шевченка, 246-б в с. Нова Дмитрівка Золотоніського р-ну, на підставі договору дарування від 09.03.1993 серія та номер 5.

В обґрунтування вказано на те, що у власності позивача з 1993 року перебуває незавершене будівництвом домоволодіння по вул. Шевченка, 246-а в с. Нова Дмитрівка Золотоніського р-ну, наразі, близько 90% готовності. Згідно договору дарування від 09.03.1993, посвідченого секретарем Новодмитрівської сільської ради ОСОБА_8 за реєстровим №11, позивач прийняла у дар житловий будинок, загальною площею 100,4 кв.м. (домоволодіння),який складав 68% готовності. Незавершене будівництво було зареєстроване Золотоніським виробничим відділком ЧООБТІ за №516 від 17.03.1993 у реєстровій книзі №2.

Позивач вказує, що з боку покупця за оспореними договорами купівлі-продажу її будинку та земельної ділянки та його законного представника ОСОБА_9 (сестри позивача) мали місце обман щодо проведення реального розрахунку за придбане майно, адже коштів за продану нерухомість позивач не одержувала. Позивач покладалася на добропорядність своєї сестри в питанні нотаріального оформлення документів на незавершене будівництво та у зв‘язку з цим підписала договори купівлі-продажу від 15.04.2013.

Крім того, приватний нотаріус ОСОБА_5 провів як державний реєстратор повторні реєстраційні дії на нерухоме майно на підставі договору дарування від 09.03.1993 та помилково вказав у спірному договорі купівлі-продажу житлового будинку від 15.04.2013 як правовстановлюючий документ на нерухоме майно свій витяг від 29.03.2013. Згідно цього витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно нотаріус помилково вказав, що нерухомість є завершена будівництвом та введена в експлуатацію. При цьому року побудови в технічному паспорті нерухомості немає, документів про введення об’єкту в експлуатацію по спрощеному порядку (як будівництво до 1992 року) чи в порядку реєстрації декларації про готовність (в інспекції ДАБК в Черкаській області) не надано.

Довідка Новодмитрівської сільської ради Золотоніського р-ну про реєстрацію осіб у спірному домоволодінні та належність об’єкту позивачці датується 09.04.2013, а реєстраційні дії проведені 31.03.2013. У цій довідці немає відомостей про рік побудови та інформації про введення в експлуатацію.

Крім того, з витягу від 29.03.2013 вбачається, що державним реєстратором зареєстровано завершене будівництвом домоволодіння за іншою адресою, ніж та, яка вказана у договорі: вул. Шевченка, 246, корп. «б».

Зазначені фактичні обставини стали підставами для звернення з цим позовом до суду.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2018 позовні вимоги у справі задоволено повністю. При цьому суд виходив з того, що оспорена реєстраційна дія проведена не щодо майна, що належить позивачу. ОСОБА_10 ввів в оману продавця нерухомого майна ОСОБА_3 стосовно грошового розрахунку за придбану нерухомість, при цьому дозволу органу опіки та піклування саме на передачу неповнолітнім ОСОБА_6Е грошових коштів, визначених договором не надавалось, а приватний нотаріус ОСОБА_5 незаконно провів реєстрацію незавершеного будівництвом житлового будинку по вул. Шевченка, 246-а в с. Нова Дмитрівка Золотоніського району як готового нерухомого майна у той час як це є об‘єктом незавершеного будівництва.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_6 подав 11.07.2018 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановою відмовити у задоволенні вимог у справі. Скаржник зазначає, що саме позивач наполягала на укладенні спірного договору купівлі-продажу з сином своєї сестри ОСОБА_6, отже обман зі сторони останнього не мав місця. Позивач не визначила яка підстава недійсності правочину має бути застосована – як такий, що вчинений під впливом обману чи внаслідок помилки. Показання свідків не можуть підтверджувати безгрошовість спірного договору купівлі-продажу. Згідно технічного паспорту на спірне домоволодіння станом на 1994 рік цей об‘єкт нерухомості є на 100% жилим, отже дії нотаріуса, які оспорює позивач, є правомірними. Постанова КМУ від 13.04.2011 №461 та ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на які послався суд, не поширюють свою дію на правовідносини, що мали місце на час виникнення у позивача прав власності на спірне майно. Також 17.03.1993 була проведена реєстрація будинку, як житлового, що не могло мати місце стосовно незавершеного будівництвом об‘єкту. Орган опіки та піклування – виконавчий комітет Новодмитрівської сільської ради, надав згоду на укладення спірного правочину, що суд не врахував, вказавши про відсутність відповідного дозволу від органу опіки та піклування та порушення у зв‘язку з цим прав та інтересів неповнолітньої дитини позивача. Суд не мотивував задоволення вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_6 земельної ділянки. Позивач пропустила строк позовної давності, оскільки про укладення спірних договорів знала з моменту їх підписання у 2013 році.

Також приватний нотаріус ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення суду в цій справі, де, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить про його скасування та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказує на те, що право позивача на спірне майно у 1993 році було зареєстровано згідно вимог чинного на той час законодавства, отже домоволодіння мало статус добудованого, що додатково підтверджується фактом реєстрації в ньому місця проживання ряду осіб. Суд не повинен був брати до уваги норми законодавства, чинні на момент продажу майна у 2013 році, а мав врахувати ті, які були чинні на час набуття продавцем цього майна права на нього у 1993 році. Вказане також підтверджується наявністю у позивача інвентаризації спірного майна, яка може здійснюватися лише відносно добудованого об‘єкту. Суд не врахував, що в адресі спірного домоволодіння допущена технічна описка. Спірні реєстраційні дії вчинено з волі позивача, отже її права не могли порушуватися цими діями. Суд мав закрити провадження в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації, адже такі вимоги у порядку цивільного судочинства могли бути розглянуті лише, якщо вони є похідними від спору про цивільне право, що в цій справі не мало місця. Суд самостійно визначив підстави для позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, адже позивач одночасно вказав про укладення правочину як під впливом обману так і внаслідок помилки. За майно позивач одержала кошти, а її доводи про незаконність правочину є необґрунтованими. За вимогами про визнання недійсним правочину нотаріус не є належним відповідачем. Позивач пропустила строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Відзиву на вищевказані апеляційні скарги від сторін до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При розгляді справи встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 09.03.1993 ОСОБА_11 подарував, а ОСОБА_3 (позивач) прийняла в дар житловий недобудований будинок (стан готовності складає 68%) з надвірними спорудами, що розташований за адресою с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а, Золотоніського району. Всі будівлі розміщені на земельній ділянці закріпленої за сільською радою в розмірі 800 кв.м.

Відповідно до договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 15.04.2013 (спірні правочини) ОСОБА_3 продала, а неповнолітній ОСОБА_12 придбав жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а, Золотоніського району та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Нова Дмитрівка, Золотоніського району, вул. не вказана, загальною площею 0,1379 га.

Пунктами 3 цих договорів передбачено, що продаж майна вчинено за 180720,00 грн. (будинок) та 30338,00 грн. (земельна ділянка), які продавець отримав до підписання цих договорів.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради від 21.12.2012 №124 вирішено надати згоду неповнолітньому ОСОБА_6 купити житловий будинок, який знаходиться в с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а, та земельну ділянку розміром 0,1379 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а в якому він зареєстрований. Надано згоду неповнолітньому ОСОБА_6 на підпис та укладання договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

Відповідно до технічного паспорту виготовленого 14.10.1994 Золотоніським ЧООБТІ, власником будинку по вул. Шевченка, 246/б, с. Нова Дмитрівна є ОСОБА_3 Відповідно до технічного паспорту виготовленого 22.06.2015 ТОВ «ОСОБА_13 партнер-Плюс» власником будинку по вул. Шевченка, 246-а, с. Нова Дмитрівна є ОСОБА_6

Як вбачається з витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1778549 від 29.03.2013 власником будинку по вул. Шевченка, 246/б с. Нова Дмитрівна є ОСОБА_3

Згідно нотаріально посвідченої заяви від 11.04.2013 ОСОБА_13 та ОСОБА_9 надали згоду на купівлю їх неповнолітнім сином житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться в с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а, та земельної ділянки площею 0,1379 га, кадастровий №7121587801:03:008:0522, що розташована в с. Нова Дмитрівка, вул. не вказана та підписати договори купівлі-продажу.

Відповідно до довідки Новодмитрівської сільської ради від 21.12.2016 №1004 у житловому будинку за адресою с. Нова Дмитрівка, вул. Шевченка, 246-а фактично зареєстровані: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 Згідно пояснень сусідів ОСОБА_15 та його мати ОСОБА_9 в домоволодінні за адресою вул. Шевченка, 246-а, с. Нова Дмитрівка, зареєстровані. але фактично не проживають тривалий час, орієнтовно з 1999 року. ОСОБА_3 та її син ОСОБА_14 зареєстровані та фактично проживають за вказаною адресою та ведуть спільне господарство.

Такими є фактичні обставини справи, встановлені при судовому розгляді.

При вирішенні даного спору по суті апеляційний суд виходить з наступного.

Позивач стверджує (з урахуванням уточненої позиції її представника у судовому засіданні), що спірні правочини вона уклала саме внаслідок обману зі сторони покупця, адже фактично кошти за майно нею одержано не було, що підтверджується показами свідків.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.

Обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Загальними вимогами чинності правочину згідно зі статтею 203 ЦК України є наявність вільного волевиявлення учасника правочину, яке повинно відповідати його внутрішній волі, право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За правилом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

При цьому судом встановлено, що у договорі купівлі-продажу будинку зазначено,що його продаж здійснено за 180 720 грн., земельної ділянки – за 30 338грн., які покупець сплатив повністю до підписання цих договорів, при нотаріальному посвідченні цих договорів сторони своїми підписами засвідчили відсутність матеріальних, грошових та інших будь-яких претензій один до одного. Доказів того, що зазначені пункти договорів сторонами не виконано та відповідач не розрахувався за придбане нерухоме майно, суду не надано.

Апеляційний суд враховує, що згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Крім того, ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тут слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У даній справі позивач не надала інших доказів у підтвердження факту відсутності передачі їй коштів покупцем за спірними договорами ніж показання свідків, які суд першої інстанції фактично поклав в основу вирішення позовної вимоги про визнання правочинів недійсними, чим допустив неправильне застосування ч.1 ст.218 ЦК України.

В свою чергу, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено той факт, що під час підписання та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна існували обставини, які мали істотне значення та щодо яких відповідач навмисно ввів її в оману, і обізнаність щодо яких позивача могла вплинути на вчинення нею спірних правочинів.

При цьому, доводи позивача щодо того, що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного будинковолодіння та земельної ділянки не можуть бути підставою для визнання їх недійсними відповідно до статті 230 ЦК України, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу можуть свідчити про виключно неналежне виконання умов цих договорів, а не про їх недійсність.

З урахуванням наведеного вбачаються необґрунтованими доводи позивача про введення її покупцем в оману щодо порядку розрахунку за договором та у зв'язку із цим наявність підстав для визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу, оскільки обставини неотримання грошових коштів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та, навіть за умов їх встановлення, такі обставини взагалі не можуть бути підставою для застосування положень статті 230 ЦК України.

Невиконання відповідачем умов договорів купівлі-продажу нерухомого майна в частині розрахунку, на що посилається позивач, не позбавляє права останню звернутися з вимогою про розірвання даного договору в порядку частини другої статті 651 ЦК України як невиконаного чи обрати інший спосіб захисту порушеного, на її думку, права.

Оскільки позивачем не доведено умислу відповідача щодо приховування від нього обставин, які мали істотне значення, колегія суддів приходить висновку про відсутність правових підстав, визначених статтею 230 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсним.

З положень укладених між сторонами та нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки вбачається, що сторони засвідчили те, що їх волевиявлення при укладенні договорів було вільним і усвідомленим, відповідало їх внутрішній волі, умови договорів відповідали реальній домовленості сторін, договори спрямовані на реальне настання наслідків, у договорах зафіксовано всі істотні умови.

Відповідно будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення договорів і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірні договори не містять умов, на які посилається позивачка, відповідно до яких сторони домовились про відстрочення платежу на певний термін, хоча сторони не позбавлені були можливості визначити вказані умови в договорі. Навпаки, умовами спірних договорів визначено, що сторони повністю розрахувалися до його укладення.

Спірні правочини мають своїм правовим наслідком перехід права власності на майно, що фактично відбулося, оскільки була проведена державна реєстрація права власності за покупцем та майно ним використовується за призначенням.

Отже у задоволенні позовної вимоги про визнання правочинів (договорів купівлі-продажу) недійсними з підстав того, що їх вчинено під впливом обману, слід відмовити за недоведеністю.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з доводами апеляційних скарг про те, посилання суду першої інстанції в своєму рішенні на те, що дозволу органу опіки та піклування саме на передачу неповнолітнім ОСОБА_6Е грошових коштів, визначених договором не надавалось є таким, що суперечить вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки рішенням виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради від 21.12.2012 №124 надано згоду неповнолітньому ОСОБА_6 на підпис та укладання договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, при цьому чинне законодавство України не вимагає надання окремого дозволу і на отримання чи передачу коштів при укладенні відповідних правочинів .

Далі, згідно вимог ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З цих підстав, оскільки позовні вимоги у цій справі про скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку на підставі спірних договорів купівлі-продажу цього майна пов‘язані (є похідними) від позовної вимоги про визнання недійсними правочинів, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність відмовити в їх задоволенні, оскільки правочини, на підставі яких вчинено реєстраційні дії, не визнано недійсними.

При цьому оцінку по суті іншим доводам позивача стосовно протиправності таких реєстраційних дій приватного нотаріуса надавати необхідності не має, адже норми ч.1 ст.19 ЦПК України є процесуальною перешкодою для вирішення по суті позовних вимог про оспорення таких дій реєстратора без скасування підстав їх проведення, якими є відповіді цивільно-правові угоди (договори).

Крім того, у аспекті вищенаведених вимог ч.1 ст.19 ЦПК України апеляційний суд приходить до висновку про неможливість розгляду по суті в порядку цивільного судочинства позовних вимог про визнання недійсним витягу від 29.03.2013 №1778549 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса від 29.03.2013 №1243037 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 житлового будинку, оскільки позивач не порушує перед судом питань щодо спору відносно цивільних прав, зафіксованих такими діями державного реєстратора. При цьому, позов в цій частині вимог обґрунтовано саме незаконністю дій нотаріуса як суб’єкта, наділеного владно - управлінськими функціями примати рішення про державну реєстрацію прав. Тобто дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса ОСОБА_5, як державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень, отже їх має бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 2 статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, апеляційні скарги підлягають до задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2018 у даній справі належить скасувати у зв‘язку з неправильним застосуванням норм матеріального права - ч.1 ст.218 ЦК України, та порушенням норм процесуального права - ч.1 ст.19 ЦПК України, та прийняти постанову, якою позовні вимоги про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації прав на їх підставі залишити без задоволення у зв‘язку з недоведеністю, та закрити провадження в частині розгляду позовних вимог про скасування витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса від 29.03.2013 №1243037 про державну реєстрацію права власності.

На підставі ст.141 ЦПК України у зв‘язку із задоволенням апеляційних скарг з позивача на користь відповідачів слід стягнуто по 2475,00 грн. кожному сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги – задовольнити .

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2018 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації прав на їх підставі - залишити без задоволення.

Провадження у даній справі в частині позовних вимог про скасування витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та скасування рішення державного реєстратора від 29.03.2013 №1243037 про державну реєстрацію права власності - закрити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 2475,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного нотаріуса ОСОБА_5 судовий збір в сумі 2475,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 09.11. 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді