Ухвала суду № 77737240, 28.01.2016, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа №: 653/2245/15-к

Провадження № 1-кп/653/72/16

УХВАЛА

28.01.2016 року м. Генічеськ

Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Крапівіна О.П.

при секретарі Пшенична В.М.

за участю прокурора Циганкова Р.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, призваного 19.02.2015 року Кілійським РВК Одеської області, водія польової лазні взводу технічного забезпечення роти забезпечення військової частини – польова пошта В2262, солдата,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 426-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Генічеського районного суду Херсонської області знаходиться вказане кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.4 ст. 426-1 КК України.

03 грудня 2015 року Генічеським районним судом винесено ухвалу про продовження тримання під вартою ОСОБА_1, строк дії якої закінчується 01.02.2016 року.

Під час судового засідання захисником ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 було заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу. Своє клопотання адвокат мотивує тим, що ОСОБА_1 перебуває під вартою більше ніж півроку. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, захисник наголошує, що навіть обгрутнована підозра не може бути єдиним виправданням тримання під вартою. Вважає, що на даний час підстав для обрання та продовження тримання під вартою немає, оскільки основні свідки по справі допитані судом, інші докази, які ще не надані суду стороною обвинувачення, перебувають у прокурора, а ОСОБА_1 вже не може навіть потенційно будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно вплинути на потерпілого, свідка чи експертів у цьому кримінальному провадженні.

Відтак вважає, що на цей час відсутні будь-які підстави для застосування будь-якого запобіжного заходу, але не зважаючи на це, просить саме змінити щодо ОСОБА_1 запобіжний захід на особисту поруку або заставу.

Потерпіла та її представник були відсутні під час судового засідання. Ними була надана телефонограма, в якій просять розгляд справи провести без їх участі.

Обвинувачений згоден із думкою захисника.

Прокурор висловив свою думку про те, що ризики, через які стосовно ОСОБА_1 застосований запобіжний захід вигляді тримання під вартою не зменшились та крім того з’явились нові ризики, які виправдовують продовження строку тримання під вартою, та вважає, що застосувати більш м’який захід неможливо.

Заслухавши думку обвинуваченого, захисника, прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до вимог п.1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Законодавче визнання обов'язкової юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зумовлює вивчення практики ЄСПЛ та застосування національного законодавства з урахуванням позиції ЄСПЛ, оскільки в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції. Крім того, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на конвенцію та практику Суду.

При вирішенні питання про зміну запобіжного заходу, суд виходить з того, що ОСОБА_1, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого відповідно до санкцій ч.4 ст.426-1 КК України, передбачене покарання в вигляді позбавлення волі на строк понад 7 років. Враховує те, що ОСОБА_1 перебуваючи на свободі може ухилитися від суду, та що крім того, у вказаному випадку ОСОБА_1, являючись військовослужбовцем буде зобов’язаний повернутися до польового табору військової частини, особливий склад якої на теперішній час виконує завдання за призначенням у зоні проведення АТО, виклик до суду з такої зони неможливий.

Також судом враховується, що зазначений ризик підтверджується тим, що всі військовослужбовці військової частини – польова пошта В2262, які виконують бойове завдання в зоні проведення АТО, озброєні штатною та груповою зброєю і боєприпасами, що сприяє безперешкодному доступу до них з боку ОСОБА_1, який на теперішній час обвинувачується у вчиненні насильства до підлеглого, вчиненого в умовах особливого періоду, що спричинило тяжкі наслідки.

Крім того згідно матеріалів справи обвинувачений не проживає з дружиною, яка подала на розлучення, що свідчить про нестабільність соціальних зв*язків.

В матеріалах кримінального провадження містяться достатні дані, які свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, а також на даний час не встановлено будь-яких даних про їх зменшення чи відсутність, тобто продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання цих ризиків.

Також в ході розгляду клопотання не встановлено обєктивних даних, які б вказували на неможливість утримання обвинуваченого під вартою за станом здоров*я чи потреби в отриманні медичної допомоги.

Також слід зазначити, що зважаючи на суспільні інтереси, які, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовують відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд дійшов висновку, про необхідність продовження строку тримання під вартою підозрюваного, що є винятковим видом запобіжного заходу та узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону.

Крім того, судом враховуються лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», відповідно до ч.1 якої, запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК. Слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Окрім цього відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, які підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При вирішенні клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку чи заставу, судом врахований п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ у справах «Яблонський проти Польщі», «I.A. проти Франції», «Іловецький проти Польщі»). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).

Відтак, досліджуючи можливість застосування таких запобіжних заходів як особисту поруку чи заставу, суд виходить з вимог ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Щодо заявленого клопотання стороною захисту про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, суд виходить з того, що суд позбавлений в теперішній час можливості перевірити поручителів та їх стосунків з обвинуваченим. Крім того, у суду не має характеризуючих матеріалів на всіх поручителів, відсутнє підтвердження наявності роботи, працевлаштування, тому суд не може бути впевнений, що вони в повній мірі розуміють обсяг обов’язків як поручителів, та що вони зможуть забезпечити належне виконання таких обов’язків обвинуваченим.

Таким чином підстав для зміни запобіжного заходу на особисту поруку не має.

Згідно ч.4,5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 26.03.1999 № 6 «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу», суд повинен вирішувати питання про застосування застави як запобіжного заходу у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин, і обирати цей запобіжний захід замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов'язків, а також виконання вироку.

На даний час, судом не встановлено ніяких обставин про реальну можливість застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави та того, що саме цей запобіжний захід зможе забезпечити належну поведінку при виконанні ним своїх процесуальних обов’язків.

Крім того відповідно до ч.4 ст.183 КПК України суд вважає не визначати розмір застави, так як інкримінуємий проступок пов*язаний із застосуванням насильства.

Із наведеного вище слідує, що на теперішній час ОСОБА_1 є недоцільним змінювати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисту поруку чи заставу, оскільки після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу не з'явилось нових суттєвих обставини щодо обставин кримінального провадження чи особи підозрюваного, враховуючи те, що станом на даний час обставини зазначені в ухвалі від 03 грудня 2015 року не змінилися, інших обставин, котрі давали б підстави для зміни запобіжного заходу сторонами не надано, ризики не зменшились, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.

У зв’язку з вищезазначеним, обґрунтованих підстав для задоволення клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м’яке, судом не вбачається.

Керуючись ст. ст. 331, 314 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката про зміну запобіжного заходу поруки та заставу - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_3