Ухвала суду № 77735664, 09.11.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/20162/18

н/п 1-кп/640/1109/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2018 р. Київський районний суд м. Харкова в складі колегії суддів:

головуючого - судді Попрас В.О.,

суддів - Зуб Г.А., Ніколаєнко І.В.,

при секретарі - Томіної І.В.,

за участю прокурора - Курченко І.Г.,

захисника - адвоката ОСОБА_1,

потерпілого - ОСОБА_2,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження №12018220490003499 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

30.10.2018 р. до суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 17.08.2018 р. приблизно о 01.00 год., більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3, знаходячись в приміщенні будинку № 28 по вул. Люсинській м. Харкова, в ході конфлікту зі своєю матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, діючи згідно раптово виниклого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, усвідомлюючи при цьому суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх дій, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді настання смерті та бажаючи їх настання, діючи умисно, застосував насильство небезпечне для життя та здоров'я ОСОБА_4, що виразилося в нанесенні 5 ударів фрагментом скла, по передній області гомілки правої ноги, шляхом тиску та протягування гострого краю по поверхні шкіри в результаті чого, остання отримала тілесні ушкодження: Голови: синці - в лобній області, що супроводжуються крововиливами у м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні та в товщу правого скроневого м'язу; синці - в лівій виличній області, на нижній губі праворуч, що супроводжується крововиливом на внутрішній поверхні нижньої губи; Тулуба: синці - на передній поверхні грудної клітки праворуч, в області проекції верхньо-зовнішнього квадранту лівої молочної залози, на лівій бічній поверхні живота, на спині, на рівні проекції лівої лопатки, в області проекції верхньо-зовнішнього квадранту лівої сідничної області; Кінцівок: колото-різане поранення на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки у верхній ії третині, що продовжується рановим каналом, направленим донизу, дещо ліворуч та дещо до заду їх пошкодженням правої малогомілкової артерії, в дні якого виявлені 2 фрагменти скла; 4 (чотири) різані рани на передній та передньо-зовнішній поверхні правої гомілки; синці-на задній поверхні правого передпліччя із переходом на тильну поверхню правої кисті, на передньо-зовнішній поверхні лівого плеча. Причиною смерті ОСОБА_4 стала крововтрата, що розвинулася в результаті колото-різаного поранення на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки із пошкодженням правої малогомілкової артерії.

Згідно висновків судово-медичних експертиз №10-12\2285-ДМ\18 від 05.10.2018 та №17-267-МК/2285-ДМ/18 від 07.09.2018 колото-різане поранення правої гомілки носить ознаки Тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя (згідно п.2.1.1.а., п.2.1.2., п.2.1.3.о., п.4.8. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995р.).

Різані рани носять ознаки Легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я (згідно п. 1.5.1., п.2.3.2.а., п.2.3.3., п.4.8. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995р.).

Синці носять ознаки Легких тілесних ушкоджень (згідно п.1.5.2., п.2.3.2.6., п.2.3.5., п.4.8. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995р.).

Ці дії ОСОБА_3 органом слідства кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України - умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

В підготовчому судовому засіданні прокурор та інші учасники судового провадження вважали можливим призначити справу до судового розгляду. Також прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3, посилаючись на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Потерпілий ОСОБА_2, обвинувачений ОСОБА_3, його захисник адвокат ОСОБА_1 заперечували проти задоволення клопотання прокурорів про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, посилаючись на відсутність зазначених прокурором ризиків, тому просили обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Суд ознайомившись з обвинувальним актом та доданими до нього матеріалами, вислухавши думку учасників судового провадження, вважає, що обвинувальний акт слід повернути прокурору з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Частиною другою статті 291 КПК України встановлено, що обвинувальний акт, в тому числі, має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону та статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Вказані вимоги ст.291 КПК України орган досудового розслідування не виконані.

Згідно обвинувального акту - ОСОБА_3 застосував насильство небезпечне для життя та здоров'я ОСОБА_4, що виразилося в нанесенні 5 ударів фрагментом скла, по передній області гомілки правої ноги, шляхом тиску та протягування гострого краю по поверхні шкіри.

Також в обвинувальному акті зазначається, що в результаті цих дій - ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження: Голови: синці - в лобній області, що супроводжуються крововиливами у м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні та в товщу правого скроневого м'язу; синці - в лівій виличній області, на нижній губі праворуч, що супроводжується крововиливом на внутрішній поверхні нижньої губи; Тулуба: синці - на передній поверхні грудної клітки праворуч, в області проекції верхньо-зовнішнього квадранту лівої молочної залози, на лівій бічній поверхні живота, на спині, на рівні проекції лівої лопатки, в області проекції верхньо-зовнішнього квадранту лівої сідничної області; Кінцівок: колото-різане поранення на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки у верхній її третині, що продовжується рановим каналом, направленим донизу, дещо ліворуч та дещо до заду їх пошкодженням правої малогомілкової артерії, в дні якого виявлені 2 фрагменти скла; 4 (чотири) різані рани на передній та передньо-зовнішній поверхні правої гомілки; синці-на задній поверхні правого передпліччя із переходом на тильну поверхню правої кисті, на передньо-зовнішній поверхні лівого плеча.

Враховуючи, що обвинуваченим ОСОБА_3 нанесено 5 ударів фрагментом скла, по передній області гомілки правої ноги ОСОБА_4, а згідно висновків судово-медичних експертиз ОСОБА_4 отримала вищенаведені тілесні ушкодження голови, тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, орган досудового розслідування не встановлено та в обвинувальному акті не зазначено хто, коли, за яких обставин та яким чином причинив встановлені у ОСОБА_4 під час судово-медичного дослідження тілесні ушкодження голови, тулубу та правої руки, які згідно обвинувального акту інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_3

Таким чином, фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_3, викладені не повно, без зазначення обставин та часу завдання потерпілій ОСОБА_4 тілесних ушкоджень голови, тулубу та правої руки, наведених в обвинувальному акті, що є порушенням вимог ч.2 ст.291 КПК України.

Згідно ч.3 ст.42 КПК України обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують та право на захист, яке полягає у надані йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, що передбачено ст.20 КПК України.

Вищезазначені недоліки обвинувального акту, які характеризують об’єктивну сторону кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3, є порушенням його права на захист, що є підставою для повернення обвинувального акту прокурору, враховуючи вимоги ст.7 КПК України щодо загальних засад кримінального провадження.

Оскільки в ході досудового розслідування порушено право ОСОБА_3 на захист, йому пред’явлено не конкретне обвинувачення, обвинувальний акт та додані до нього матеріалами, не відповідають вимогам, встановленим нормами КПК України, обвинувальний акт у відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України підлягає поверненню прокурору.

Вказані недоліки обвинувального акту не можуть бути усунені шляхом зміни обвинувачення в суді згідно ст.338 КПК України, оскільки зазначені обставини не є новими фактичним обставинами кримінального правопорушення, враховуючи, що вони зазначені в обвинувальному акті.

В разі зміни обвинувачення в суді, ОСОБА_3 буде позбавленого наданого йому ч.3 ст.42 КПК України права надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, позбавлений права збирати і подавати докази під час досудового розслідування, в тому числі, заявити клопотання про проведення додаткового огляду місця події, проведення слідчого експерименту, допиту свідків, огляду трупа та клопотання про проведення експертизи.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

В обвинувальному акті зазначається, що ОСОБА_3 в ході конфлікту зі своєю матір'ю ОСОБА_4, діючи згідно раптово виниклого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, усвідомлюючи при цьому суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх дій, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді настання смерті та бажаючи їх настання, діючи умисно, застосував насильство небезпечне для життя та здоров'я.

Тобто ні мотив, ні мета кримінального правопорушення за ч.1 ст.115 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3, в обвинувальному акті не зазначені, що є порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства і права ОСОБА_3 на захист, оскільки позбавляє його права надати докази на спростування інкримінованого йому мотиву та мети кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.

Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом’якшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання.

Таким чином, мотив і мета злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, впливає на кваліфікацію дій особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, тому їх відсутність, або не чітке формулювання, позбавляє суд згідно п.5 ч.2 ст.191 КПК України переконатися, що викладені фактичні обставини кримінального правопорушення відповідають його правовій кваліфікації з посиланням на положення закону та статті закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт, в тому числі, має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону та статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В обвинувальному акті за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 ст.115 КК України в порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України відсутнє формулювання обвинувачення.

Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

За змістом положень ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт і є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Таким чином, обвинувальний акт відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення.

В порушення цих вимог закону обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 не містить формулювання обвинувачення, а в ньому викладено лише фактичні обставини кримінального правопорушення та правова кваліфікація його дій.

Відповідно до ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Аналіз змісту указаних вимог закону у сукупності свідчить про те, що формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке за визначенням у п.13 ч.1 ст.3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст.91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред'явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

В порушення вищезазначених вимог закону в обвинувальному акті взагалі відсутнє формулювання обвинувачення з врахуванням всіх виявлених під час досудового слідства обставин в повному обсязі з дотриманням вимог КПК України, що свідчить про неконкретність пред’явленого обвинувачення та порушує право обвинуваченого на захист та в подальшому позбавить суд можливості належним чином роз’яснити обвинуваченому суть обвинувачення на виконання вимог ст.348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.

Частиною першою статті 348 КПК України встановлено, що після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз’яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

Згідно вимог ст.374 КПК України, якщо суд ухвалює обвинувальний вирок, в ньому також зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відповідно до вимог ст.22 КПК України, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Згідно ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Підозрюваний, обвинувачений має право на захист, яке полягає у надані йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, що передбачено ст.20 КПК України.

Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25.07.2000 р. у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження» (рішення від 09.03.2011 р. у у справі «Жупнік проти України» та від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч. 1 ст.337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст.291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.

Наданий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 2 п.5 ст.291 КПК України, оскільки фактично не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону,тому у даному випадку обвинувачений позбавлений можливості належним чином підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції, адже його не було належним чином поінформовано про характер і причини обвинувачення через фактичну відсутність формулювання обвинувачення, як окремо визначеного елементу обвинувального акту, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу, суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а також оцінює сукупність обставин, встановлених ст.178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, той факт, що він офіційно не працює та не має офіційних джерел отримання прибутку, не має стійких соціальних зв’язків, тому з огляду на вірогідність незаконного впливу на потерпілого, свідків кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не можливе, а тому, суд продовжує строк тримання під вартою ОСОБА_3 до 07.01.2019 р.

Що стосується доводів захисника про відсутність ризиків у кримінальному провадженні, суд приходить до наступних висновків.

Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_3 умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. Санкція ч.1 ст.115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі до 15 років. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Особлива тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 в разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу підозрюваного, з огляду на вірогідність незаконного впливу на потерпілого, свідків кримінального правопорушення, враховуючи можливість перешкоджання кримінальному провадженню, спростовує доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ст.177 КПК України, та можливість застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Керуючись п.1 ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, про які зазначено вище, не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 про продовження строку тримання його під вартою, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство).

Таким чином, дослідивши всі представлені до суду дані та надавши їм належну оцінку, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам, встановленим нормами ст.291 КПК України, а тому у відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків.

Реалізуючи це право, суд наголошує, що на стадії підготовчого провадження не розглядали та не вирішувались питання щодо доведеності вини обвинуваченого та достатності зібраних для цього доказів, а також не вирішувалось та не з'ясовувалось наперед питання про кваліфікацію дій обвинуваченого. Суд лише констатував, що для вирішення цих питань в обвинувальному акті відсутні необхідні відомості, наявність яких вимагає КПК України, встановлені порушення права на захист обвинуваченого, а тому відповідно до ч.3 ст.314 КПК України повертає обвинувальний акт прокурору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 91, 214, 217, 291, 314-317, 331, 369 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018220490003499 від 17.08.2018 р. за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, повернути прокурору, який склав обвинувальний акт, для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду недоліків.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», продовживши строк цього запобіжного заходу до 07 січня 2019 року.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 7 днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя Попрас В.О.

судді: Зуб Г.А.,

ОСОБА_5,