Рішення № 77734337, 07.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/8765/18

Провадження № 2/520/5361/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі :

Головуючого - судді Куриленко О.М.

за участю секретаря – Баранової Ю.О.

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 патрульної поліції, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, вимоги якого в подальшому було доповнено, та просила ухвалити рішення, яким: стягнути з ДЕПАРТАМЕНТУ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ (місцезнаходження 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код 40108646) на користь ОСОБА_3 (місце проживання 65114, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 41 020,61 (сорок одна тисяча двадцять) грн. 61 коп. майнової шкоди та 5 000,00 (п'ять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди. Стягнути з ДЕПАРТАМЕНТУ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ (місцезнаходження 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код 40108646) на користь ОСОБА_4 (малолітня особа ІНФОРМАЦІЯ_1; місце проживання 65114, АДРЕСА_2) 5 000,00 (п'ять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди, а ткож стягнути з відповідача витрат на правничу допомогу у загальній сумі 7 000 гривень.

Свої вимоги мотивувала тим, що 05 квітня 2018 року з вини інспектора відділу безпеки дорожнього руху УПП в Одеській області ОСОБА_7 відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої їй та її доньці було спричинено матеріальні збитки та моральну шкоду, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 13.07.2017 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання в поряду спрощеного позовного провадження.

10 вересня 2018 року представник відповідача ОСОБА_5 патрульної поліції - ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім», код ЄДРПОУ 25201716 (04053, м. Київ, вул. Артема 37-41, 4 поверх), вказуючи на те, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у даному товаристві.

Ухвалою суду від 09.10.2018 року клопотання представника відповідача було задоволено. Залучено ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім», код ЄДРПОУ 25201716 (04053, м. Київ, вул. Артема 37-41, 4 поверх) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до участі у справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 патрульної поліції, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив постановити рішення, відповідно до якого стягнути з відповідача суму матеріального та морального збитку, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 патрульної поліції – ОСОБА_2 у задоволені позову просив відмовити, вказуючи на те, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім», натомість позивач, в супереч вимогам законодавства, не зверталася до страховика із заявою про сплату страхового відшкодування. У зв’язку з чим представник відповідача вважає вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими та безпідставними.

Інші сторони по справі у судове засідання не з’явились, про час та місце його проведення сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від них до суду не надходило.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази та матеріали справи, суд доходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 05 квітня 2018 року о 08.45 год., в м. Одеса по вул. Академіка Корольова, біля будинку № 5, водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем марки «TOYOTA», д/з 113515, виконуючи поворот ліворуч при виїзді з прилеглої території, позначеної дорожнім знаком 2.1 не надав перевагу у русі автомобілю марки «TOYOTA», д/з ВН 3911 ЕЕ, в результаті чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів .

Вказана обставина встановлена постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2018 року по справі № 520/4563/18 якою встановлено, що ОСОБА_7 порушив п. 8.4 «Правил дорожнього руху» України, за що його було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст.. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340 гривень.

На даний час постанова Київського районного суду м. Одеси від 03.05.2018 року не скасована та набрала законної сили.

За нормою частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною шостою цієї ж статті визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілю НОМЕР_2 завдано технічних пошкоджень.

Так, згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 3911, складеного СПД ОСОБА_9 02.05.2018 року, внаслідок ДТП автомобіль НОМЕР_3, отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту складає 62 757, 29 гривень; ринкова вартість автомобілю може складати 230 773, 86 гривень. На підставі виконаних досліджень та рекомендацій, зроблено висновок, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ ««TOYOTA COROLLA» н/з НОМЕР_4 станом на 05.04.2018 року дорівнює з урахуванням ПДВ, але без врахування ВТВ – 39 520,61 гривень.

Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера від 02 травня 2018 року, вартість експертного дослідження склала 1500 гривень.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Вказані положення наведені в правовій позиції Верховного суду України у справі № 6-933цс16 від 21.09.2016 р.

В судовому засіданні встановлено, що дорожньо-транспортна пригода внаслідок якого завдано механічних пошкоджень автомобілю, яким керувала позивач, сталося з вини ОСОБА_7 який на момент ДТП був інспектором ПП в Одеській області та згідно з розстановкою сил та засобів відділу безпеки дорожнього руху УПП в Одеській області ДПП з 06 год.00 хв. 05.04.2018 по 18 год. 00 хв. 05.04.2018 виконував службові обов’язки на службовому автомобілі Toyota Prius, номерний знак 113515, що підтверджується листом заступника начальна відділу від 14.05.2018 року № 1100/з/41/13/03/02-18.

З вищевказаного листа також вбачається, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05.04.2018 року за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5 за участю службового автомобіля Toyota Prius, номерний знак 113515 під керуванням лейтенанта поліції ОСОБА_7 ініційовано призначення та проведення службового розслідування; лейтенант поліції ОСОБА_7 за власною ініціативою проявив бажання по відновленню службового автомобіля Toyota Prius, номерний знак 113515 пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 05.04.2018. На теперішній час механічні пошкодження, котрі були завдані автомобілю, усунені у повному обсязі, вказаний транспортний засіб експлуатується на лінії. Дорученням від 16.04.2018 року № 818ВН/41/13/2018 «Про закріплення службових транспортних засобів» лейтенант поліції ОСОБА_7 закріплений за службовим автомобілем Toyota Prius, номерний знак 113515.

Згідно з роз'ясненнями, які викладені в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 05 квітня 2018 року в м. Одесі по вул. Академіка Корольова біля будинку № 5, цивільно-правова відповідальність відповідача, ОСОБА_5 патрульної поліції, за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7551805 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім», страхова сума за шкоду завдану майну становить 100 000 гривень, а за шкоду заподіяну здоров’ю – 200 000 грн.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі статтею 1194 ЦК України – відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 2808цс15.

Приходячи до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача майнової шкоди, суд також бере до уваги, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб –підприємців та громадських формувань від 29.08.2018 року № НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім» код ЄДРПОУ: 25201716, на підставі рішення засновників від 10.08.2018 року перебуває у процесі припинення в результаті ліквідації.

Статтею 80 ЦК України передбачено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

У відповідності до ч.1 та 2 ст. 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Частинами 1 та 2 ст. 83 ЦК України передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Статтею 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно частини 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

А відповідно до частини 5 даної статті - юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України передбачено, що юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім» перебуває у стані ліквідації, суд вважає обґрунтованими доводи позивача відносно того, що саме володілець джерела підвищеної небезпеки повинен відповідати за завдану їй шкоду, так як звернення до страхової комнанії, яка перебуває у стані припинення, не може бути ефективним захистом прав позивача.

В даному випадку судом достовірно встановлено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля Toyota Prius, номерний знак 113515 є ОСОБА_5 патрульної поліції Національної поліції України, саме воно в силу статті 1172 ЦК України несе відповідальність із відшкодування шкоди, спричиненої позивачу внаслідок порушення його працівником Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Позивач управляла транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, тобто позивач правомірно володіла цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди.

З огляду на вищенаведене, суд, з врахуванням обставин справи, вважає, що позов в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню та з відповідача ОСОБА_5 патрульної поліції підлягає стягненню на користь позивача вартість матеріального збитку в сумі 39 520, 61 гривень

Суд приймає висновок експерта № 3911, виконаний суб’єктом підприємницької діяльності – ОСОБА_9, у якості належного та допустимого доказу по справі, так як відповідач вищевказану суму не спростував, з метою визначення вартості матеріальної (майнової) шкоди, завданої внаслідок ДТП з клопотанням про призначення по справі будь-яких експертиз, в тому числі судово-товарознавчої, до суду не звертався.

Крім матеріальних збитків, позивач вважає, що відповідач своїми неправомірними діями спричинив їй та її доньці моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 5 000 гривень на кожну.

Дійсно судом встановлено, що у позивача ОСОБА_3 є малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить копія Свідоцтва про народження Серії 1-ЖД № 181680 видане 03 липня 2009 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди разом з нею в автомобілі перебувала і донька. Зазначає, що їм завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, які проявились в перебуванні в постійній стурбованості за психологічний стан та розвиток своєї дочки та можливості психотравмувальних наслідків для неї. Так після дорожньо-транспортної пригоди її дочка перебувала у постійній стурбованості, збудженому стані, у неї виникли труднощі у засвоюванні навчального матеріалу, на підтвердження чого надала довідку класного керівника від 25.05.2018.

Однак, вирішуючи дане питання, суд бере до уваги той факт, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що донька ОСОБА_4 на момент дорожньо-транспортної пригоди взагалі знаходилась в автомобілі, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення Серії БД № 407555 в якості потерпілої зазначено лише позивач, ОСОБА_3. Вказаного факту не встановлено також і у постанові Київського районного суду м. Одеси від 03.05.2018 року у справі № 520/4563/18.

Довідку, складену нібито класним керівником ОСОБА_4 – ОСОБА_10 від 25.05.2018 року суд до уваги не бере, оскільки вона ніким не посвідчена та складена зі слів матері, а від так, не може бути належним доказом у справі, який би підтверджував психологічний та емоційний стан дитини після дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до роз'яснень, вказаних в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності ( в тому числі інтелектуальної ), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав.

Відповідно до п. 4 даної Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди має бути зазначена, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У зв’язку з наведеним, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми завданої моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено існування вказаної шкоди, не визначено у чому саме полягає ця шкода, не обгрунтовано її розмір.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 000 гривень, на підтвердження чого надає копії угоди № 03 про надання правової допомоги від 18.04.2018 року, акти прийняття – передачі наданих послуг до неї, а також квитанції до прибуткового касового ордера.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_3 в суді здійснював адвокат ОСОБА_1, повноваження якого були підтверджені: Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1929, угодою № 03 про надання правової допомоги від 18 квітня 2018 року та ордером серії ОД № 233380.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: Акти прийняття передачі наданих послуг від 18 травня 2018 року та 30 серпня 2018 року, а також квитанції до прибуткового касового ордера № 03/1 та 03/2.

Однак, вирішуючи дане питання, суд не приймає до уваги Акт прийняття передачі наданих послуг від 18 травня 2018 року та відповідно квитанцію до прибуткового ордера № 03/1 на суму 2100 гривень, оскільки вказані грошові кошти були сплачені позивачем адвокату за послуги надані в іншій справі - справі № 520/4563/18 про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги співмірність розміру витрат на виконання професійної правничої допомоги з ціною позову та часткової відмови у позовних вимог, з відповідача ОСОБА_5 патрульної поліції на користь позивача слід стягнути 4 900 грн. понесених судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги при розгляді даної справи в суді, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2 114, 40 гривень та 1500 гривень вартість експертного дослідження.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Аналізуючи вищевикладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, оскільки з відповідача ОСОБА_5 патрульної поліції на користь позивача необхідно стягнути: 39 520, 61 гривень (вартість відновлювального ремонту автомобіля) + 1500 гривень (вартість експертного дослідження) + 2 114, 40 гривень (витрати по сплаті судового збору) + 4 900 гривень (витрати на правничу допомогу ) , що разом = 48 035, 01 гривень.

Керуючись ст.ст.15,16,22, 166, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України,ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 82, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 патрульної поліції, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 акціонерне товариство «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки – задовольнити частково.

Стягнути з ДЕПАРТАМЕНТУ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ (місцезнаходження 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код 40108646) на користь ОСОБА_3 (місце проживання 65114, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) вартість відновлювального ремонту автомобіля у сумі 39 520, 61 гривень, вартість експертного дослідження 1500 гривень, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 114, 40 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 900 гривень, що разом складає 48 035, 01 гривень.

В решті позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2018 року