Рішення № 77733480, 01.11.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2255/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючої судді - Панас О.В.

при секретарі судового засідання - Корнійчук А.В.

з участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в сумі 887 480,13 грн., а також суми судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 січня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в простій письмовій формі був укладений договір позики у вигляді розписки за умовами якого позивач надав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) дол. США.

18 березня 2010 року між тими ж сторонами, в простій письмовій формі був укладений договір позики за умовами якого ОСОБА_1 надав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) грн.

На забезпечення виконання договору позики від 18 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір застави за реєстровим № 55, що був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського МНО ОСОБА_7 при укладанні даного договору ОСОБА_5 – дружиною позичальника було надано згоду подружжя на укладення договору застави та передачу легкового автомобіля НОМЕР_1 в заставу.

Відповідачі перебували у шлюбі, який було зареєстровано 18.11.2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Рівненського МУЮ, актовий запис № 1884.

Кошти отримані у позивача відповідачі використали для придбання житлової нерухомості.

Однак в строк виконання договорів, відповідачі в порушення своїх договірних зобов’язань позики йому не повернули.

В 2013 році позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, боржник ОСОБА_3 позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором позики від 18.03.2010 року визнав.

06.11.2013 року Рівненським міським судом було винесене рішення по цивільній справі № 569/10704/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 239 895,00 грн. (двісті тридцять дев’ять тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень 00 копійок).

В мотивувальній частині рішення судом було вказано: «... сума боргу за позикою від 04.01.2010 року в гривневому еквіваленті, що підлягає стягненню з відповідача складає (7,993 грн. х 15000 дол. США) = 119895,00 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень.»

На дату подачі даного позову рішення суду по цивільній справі № 569\10704\13-ц про стягнення заборгованості за договорами позики від 04 січня 2010 року та 18 березня 2010 року укладеного між позивачем та ОСОБА_3 не виконано.

Ухвалою Рівненського міського суду від 02.07.2015 р у справі № 569\8124\15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору позики від 18 березня 2010 року недійсним та застосування наслідків недійсності правочину скасування обтяження, клопотання ОСОБА_5 про залишення позову без розгляду судом задоволено.

Позивач зазначає, що в ході розгляду вищезгаданої справи йому стало відомо, про наявність рішення Рівненського міського суду про розірвання шлюбу між відповідачами від 01.12.2014 року у справі 569/17235/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя .

Просить з ОСОБА_5 Василівнини, стягнути, як з солідарного боржника на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 239 895,00 грн. (двісті тридцять дев’ять тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень) за зобов’язаннями ОСОБА_3 відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06.11.2013 року про стягнення боргу у справі №569\10704\13-ц та стягнути солідарно з ОСОБА_5 Василівнини та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відсотки за користування грошовими коштами за період з 06.11.2013 року по 03.02.2017 року в розмірі 23 365,00 грн (двадцять три тисячі триста шістдесят п’ять гривень), пеню за період з 03.02.2016 року по 03.02.2017 року в розмірі 82 103,25 грн. (вісімдесят дві тисячі сто три гривні 25 копійок), інфляційні втрати з 06.11.2013 року по 03.02.2017 року в розмірі 245 856,88 грн. (двісті сорок п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят шість гривень 88 копійок) та курсову різницю з 06.11.2013 року по 03.02.2017 року в розмірі 286 260,00 (двісті вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят) грн.: всього стягнути солідарно 637 585,13 грн. (шісот тридцять сім тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять гривень тринадцять копійок).

Позивач та його представник – ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовільнити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, повідомлялася про час та місце розгляду справи належним чином. Нею було подано заяву про застосування строків позовної давності від 18.04.2017 року року та заперечення на позовну заяву від 01.12.2017 року подані її представником – ОСОБА_8 в судовому засіданні в яких він просив суд відмовити у задоволенні позову у зв’язку з його безпідставністю та недоведеністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином. Його представником – ОСОБА_4 було подано заперечення на позовну заяву в яких він просив суд відмовити у задоволенні позову у зв’язку з його безпідставністю та недоведеністю.

04.12.2017р. відповідачем – ОСОБА_5 до суду було подане клопотання про залучення в справу третьої особи – ОСОБА_9 . В обґрунтування зазначеного клопотання вказала, що між нею та ОСОБА_9 29.07.2015р. було укладено договір іпотеки, яким забезпечується боргове зобов’язання ОСОБА_5

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не заперечив проти задоволення клопотання.

Позивач ОСОБА_1, представник позивача – ОСОБА_2 просили відмовити у задоволенні клопотання .

ОСОБА_9 викликався до суду, проте не з"явився. У поданих до суду письмових пояснень ОСОБА_9 дана оцінка пред"явленого до суду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦПК України (в редакції чинній станом на 04.12.2017р.), сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю особу. Згідно з ч.3 ст. 36 ЦПК суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз’яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Оскільки, ОСОБА_9 до суду не повідомив про згоду на участь у справі, справа розглядалася без нього.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові письмові матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської област від 06.11.2013 року по цивільній справі № 569\10704\13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та зустрічним позовом до ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним суд встановив наступні обставини:04 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3В був укладений договір позики у вигляді розписки за умовами якого ОСОБА_1 надав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 15000,00 доларів США. Вище згадані кошти відповідач зобов'язувався повернути до 31.01.2011 року. Розписка від 04.01.2010 року підтверджує передачу в позику доларів США, а договір позики від 18 березня 2010 року передачу в позику гривні. На день подання позову до суду, 05.06.2013 року, офіційний курс встановлений НБ України гривні до долара США встановлений в розмірі 7,993 гривень за один долар США. Таким чином, сума боргу за позикою від 04.01.2010 року в гривневому еквіваленті, що підлягає стягненню з відповідача складає (7,993 грн. х 15000 дол. США) = 119895,00 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень. З врахуванням зазначеного, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає: 119895,00 гривень + 120000,00 гривень = 239895,00 гривень.

Рішення у справі набрало законної сили, однак, відповідачами не виконане.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської област від 01.12.2014 року по цивільній справі № 569\17235\14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розподіл майна, суд встановив наступні обставини:

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 18 листопада 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського МУЮ, між сторонами (ОСОБА_3 ТА ОСОБА_5В.) 18.11.2005 року було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 1884.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської област від 05.04.2017 року по цивільній справі № 569\9490\15-ц за позовом ОСОБА_1 доМакарчук Т.В. та ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно суд встановив наступні обставини:

18.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3В в простій письмовій формі був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 120000,00 (сто двадцять тисяч) грн. Вищезгадані кошти відповідач ОСОБА_3 зобов’язався повернути до 01.04.2011 року.

На забезпечення виконання договору позики 18.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір застави за реєстровим № 55, що був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7 При укладанні даного договору ОСОБА_5 дружиною позичальника (відповідача ОСОБА_3В.) було надано згоду подружжя на укладення договору застави та передачу легкового автомобіля марки Skoda Fabia, 2008 року виробництва, д.н.з. НОМЕР_2, оранжевий, кузов № НОМЕР_3, тип ТЗ – легковий – В хетчбек в заставу (п. 1.2 Договору застави). У відповідності до умов договору заставна вартість предмету застави на момент укладення цього договору узгоджена сторонами і складала 120000,00 грн. (п. 1.3 Договору застави).

Відповідач ОСОБА_3 в порушення своїх договірних зобов'язань позику ОСОБА_1 не повернув.

Судом встановлено, що на підставі рішення Рівненської області від 01.12.2014 року по цивільній справі № 569\17235\14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя виділено у власність ОСОБА_5 - легковий автомобіль (хетчбек) марки "SKODA", модель "FABIA AMBIENTE", 2008 року виробництва, державний номерний знак НОМЕР_2, колір - оранжевий, кузов № НОМЕР_3, тип ТЗ – легковий – В хетчбек, зареєстрований за ОСОБА_3 23.08.2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС080231, виданого ВРЕР УДАІ м.Рівне УМВС України в Рівненській області.

Рішення у справі набрало законної сили, однак, відповідачами не виконане.

Відповідачами не заперечуються встановленні рішеннями обставини.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у господарській , цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06.11.2013 року по цивільній справі № 569\10704\13-ц, від 01.12.2014 року по цивільній справі № 569\17235\14-ц, від 05.04.2017 року по цивільній справі № 569\9490\15-ц , які набрали законної сили мають для суду преюдиціальне значення.

Таким чином, ЦПК звільняє від обов'язку доказування обставин виникнення суми боргу, перебування відповідачів на час позики в зареєстрованому шлюбі.

Доказів виконання рішення суду від 06.11.2013 р.по цивільній справі № 569\10704\13-ц відповідачами не надано.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_3В перед ОСОБА_1, відповідно до рішення Рівненського міського суду від 06.11.2013 р. по цивільній справі № 569\10704\13-ц становить 239895,00 гривень. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такі ж висновки містяться в постановах ВСУ від 22.03.2017 року провадження №6-2311цс16 та від 26.04.2017 року справа №918\329\16.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов’язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон – ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов’язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов’язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов’язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і його виконання є національна валюта України – гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов’язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Що стосується вимог про стягнення курсової різниці, суд враховує наступне:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської област від 06.11.2013 року по цивільній справі № 569\10704\13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та зустрічним позовом до ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним судом встановлено, що на день подання позову до суду, 05.06.2013 року, офіційний курс встановлений НБ України гривні до долара США встановлений в розмірі 7,993 гривень за один долар США. Таким чином, сума боргу за позикою від 04.01.2010 року в гривневому еквіваленті, що підлягає стягненню з відповідача складає (7,993 грн. х 15000 дол. США) = 119895,00 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень.

«Курсова різниця» – різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 21).

Згідно з п.п.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового Кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В свою чергу, згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, разом з тим, навіть при наявності судового рішення, як акту правосуддя, але яке не виконано – зобов’язання (в т.ч. грошове) є чинним.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті , визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо стягнення інфляційних збитків, 3% річних, пені та курсової різниці знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому позов в даній частині підлягає до задоволення, на день постановлення рішення. На користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три проценти за користування грошовими коштами за період з 06.11.2013 року по 01.11.2018 року в розмірі 35 905 (тридцять п’ять тисяч дев’ятсот п’ять) грн. 00 коп., інфляційні втрати за період з 06.11.2013 року по 01.11.2018 року в розмірі 171 680 (сто сімдесят одна тисяча шісот вісімдесят) грн. 86 коп. Пеню за період з 03.02.2016 року по 01.02.2017 року в сумі 82 103 (вісімдесят дві тисячі сто три) грн. 25 коп.

Хоч відповідачами не спростовано, а матеріалами справи доведено, що ОСОБА_3 укладаючи договори позики й запозичуючи грошові кошти у ОСОБА_1 діяв за згодою другого з подружжя, тобто тут має місце презумпція (передбачуваність) згоди другого з подружжя, оскільки ОСОБА_5 не звернулася до суду за визнанням договорів недійсними, права й обов'язки за таким договором поширюються на обох із подружжя, окрім того сторони не спростували той факт, що договір було укладено в інтересах сім’ї ч. ст. 65 СК України, а згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідачкою ОСОБА_5 подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 про стягнення з неї заборгованості, як з солідарного боржника.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до ст. 267 ЦКУ сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вищевикладеного, та обставин встановлених судом, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_5 у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до задоволеної суми в розмірі 5915, 11 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 12, 81, 141, 263-268, 273,354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 , задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три відсотки за користування грошовими коштами за період з 06.11.2013 р. по 01.11.2018 р. в розмірі 35 905 (тридцять п’ять тисяч дев’ятсот п’ять) грн. 00 коп. , пеню за період з 03.02.2016 р. по 03.02.2017р. в сумі 82 103 (вісімдесят дві тисячі сто три) грн.. 25 коп. , курсову різницю з 06.11.2013р. по 01.11.2018 р. в сумі 301 890 (триста одна тисяча вісімсот дев’яносто) грн.. 00 коп., інфляційні витрати за період з 06.11.2013р. по 01.11.2018р. в сумі 171680 (сто сімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 86 коп. А всього стягнути 591 579 (п’ятсот дев’яносто одна тисяча п’ятсот сімдесят дев’ять) грн. 11 коп.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5915 (п"ять тисяч дев"ятсот п"ятнадцять) грн. 11 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає: 33000 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4.

Відповідач: ОСОБА_5 , проживає: 33000 м.Рівне, вул. Д.Багалія, 79-а, ідентифікаційний номер НОМЕР_5.

Відповідач: ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6.

Повний текст рішення виготовлено – 06.11.2018р.

Суддя: О.В.Панас