Рішення № 77733226, 09.11.2018, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/3204/18

Провадження № 2/539/1203/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2018 року м. Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Грузман Т.В.,

за участі секретаря судового засідання – Джадан І.В.,

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження у залі суду в м. Лубни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги», третя особа головний лікар комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3, 05.09.2018 року звернулася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із вищевказаним позовом.

У позові вказала, що з 05.02.2018 року по 05.04.2018 року працювала у відповідача на посаді спеціаліста фінансового відділу. При її звільненні відповідачем було грубо й навмисно порушено вимоги чинного законодавства, що призвело до неотримання нею заробітної плати ні в день звільнення, ні до цього часу.

Так, за умовами праці, які існували у відповідача, заробітна плата перераховувалась працівникам на банківські картки відкриті в АТ КБ «ПриватБанк». Після видання наказу про її звільнення (20.03.2018 року) вона звернулася в відділення АТ КБ «ПриватБанк» та повідомила про своє подальше звільнення, тому й закрила зарплатну картку видану на її ім’я.

У день звільнення вона отримала трудову книжку на своє ім’я та повідомила банківські реквізити для перерахунку заробітної плати, належної їй при звільненні, однак її повідомили, що в зв’язку з закриттям нею зарплатної картки адміністрація відповідача вже відкрила нову зарплатну карту на її ім’я куди й перерахувала належні їй кошти. Вважаючи такі дії відповідача незаконними вона відмовилась отримувати таку картку, про що було складено відповідний акт.

Таким чином, станом на дату її звернення до суду заробітна плата у встановленому законом порядку їй не виплачена, що має наслідком застосування положень ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За таких обставин залишає за собою право збільшити позовні вимоги шляхом пред’явлення вимоги про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, з урахування пропорційності заборгованості по заробітній платі до середньомісячного заробітку.

На підставі вищевикладеного, при зверненні до суду з позовною заявою, позивач прохала суд стягнути з відповідача на її користь 2 497 грн. заборгованості по заробітній платі, невиплаченої при звільненні. Судові витрати покласти на відповідача.

За змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вказав, що з 05.02.2018 по 05.04.2018 року позивач працювала на посаді спеціаліста фінансового обліку КП «Центр ПМСД» Засульської сільської ради. При прийомі на роботу позивачеві було повідомлено, що працівники центру отримують заробітну плату через ПАТ КП «Приватбанк». Протягом вказаного періоду ОСОБА_3 отримувала через вказану установу заробітну плату без зауважень. У подальшому подавши заяву про звільнення працівник без відома відповідача закрив картковий рахунок у вказаній установі банку, про що роботодавця не повідомляв. Виявивши, що даний картковий рахунок закритий, відповідач перерахував суму заробітної плати на іншу картку, яка є резервною та повідомили про вказане звільненого працівника. Враховуючи вищезазначене, прохають відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідач не порушував норми КЗпП України, так як вчасно здійснив розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_3

Позовна заява надійшла до суду 05.09.2018 року; 06.09.2018 відкрито провадження по справі та прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд позову призначено на 08.10.2018 року. 27.09.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву. 08.10.2018 відмовлено у задоволенні клопотання про перехід до загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали з мотивів, що вказані у позові. Вважають, що відповідач мав можливість виплатити позивачеві зарплату на іншу картку, але цього не зробив. На даний час у позивача відсутня можливість отримати заробітну плату з установи «Приватбанку», оскільки звернувшись туди, позивач отримала відмову. Бездіяльністю відповідача порушуються права позивача на своєчасне отримання заробітної плати.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив, вказавши, що лікувальний заклад боргу перед позивачем не має. Позивач сама створила ситуацію, коли установа в якій вона працювала, не змогла здійснити з нею повний розрахунок, а лише мала можливість перерахувати заробітну плату на іншу картку, яка передбачена для виплати коштів у подібних ситуаціях. Більш детальні заперечення викладені у відзиві на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання 08.11.2018 не з»явився, у попередніх засіданнях вказував на не визнання позову зі свого боку.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши докази по справі, допитавши свідків, суд приходить до наступного.

Судом встановлено і проти цього не заперечує в судовому засідання представник відповідача, що позивач ОСОБА_3 з 05.02.2018 року по 05.04.2018 року працювала у відповідача ОСОБА_4 некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді спеціаліста фінансового відділу, що підтверджується наказом № 15-к від 02.02.2018 року та наказом № 30-к від 20.03.2018 року.

Заробітна плата у розмірі 2497,01 грн. була перерахована на картковий рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк» 30.03.2018 року, що доводиться платіжним дорученням № 96 від 29.03.2018 року та відомістю розподілу виплат від 30.03.2018 року.

У суді було допитано позивача ОСОБА_3 у якості свідка, яка вказала, що вона дійсно була прийнята на роботу на посаду фінансиста. Також їй було відомо, що установа обслуговується у «Приватбанку» і на вимогу головного бухгалтера, вона надала картку для зарахування на неї заробітної плати. Вказану картку закрила на початку березня 2018 року, оскільки знала, що у майбутньому має звільнитись із роботи. Після вказаного, надала головному бухгалтеру ОСОБА_6 інші реквізити іншої картки, яку відкрила у відділенні у «Ощадбанку» та попросила зарахувати туди розрахункові кошти. Чому цього здійснено не було їй не відомо. Взагалі у роботодавця склалась не належна атмосфера, що сприяло звільненню з роботи. Також вказала, що кошти, які установа у подальшому перерахувала до «Приватбанку» вона отримати не може, оскільки банк у цьому їй відмовив.

Свідок ОСОБА_6 у суді вказала, що працює на посаді гол.бугалтера комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги». У лютому позивач була зарахована на роботу з іспитовим строком 2 місяці. При прийомі на роботу, вказана особа була ознайомлена з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якими передбачено інформування працівника про отримання заробітної плати через установу «Приватбанку», якщо працівник не згідний з такими умовами, то він має право подати про вказане заяву та повідомити інший банк. 29.03.2018 вчиняла дії по перерахуванню заробітної плати працівникам, було виявлено, що на картку ОСОБА_3 кошти не можуть зарахуватись, тому цього ж числа перерахувала розрахункові на іншу картку, яку було надано банківською установою для подібних випадків. У день звільнення ОСОБА_3 була повідомлена про можливість отримання іншої картки, але остання відмовилась у присутності інших працівників установи. Вважає, що позивач навмисно створила подібну ситуацію. На даний час позивач не позбавлена можливості отримати кошти у будь-якому відділенні «Приватбанку».

Свідок ОСОБА_7, є головним інспектором управління держпраці у Полтавській області. Він здійснював перевірку «Центру первинної медико-санітарної допомоги» за скаргою ОСОБА_3 Після проведеної перевірки було внесено припис стосовно порушення норм ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Також було встановлено, що установа здійснила розрахунок зі скаржником при її звільненні. Протокол на керівника не складався, оскільки протоколи складаються лише у визначених нормативними актами випадках, пов»язаних із несвоєчасним розрахунком по заробітній платі, чого встановлено не було. За результатами внесеного припису, установа у подальшому проінформувала інспектора про вжиті заходи щодо усунення порушень, виявлених під час перевірки.

Проаналізувавши зібрані докази, суд звернувся до слідуючих норм матеріального права.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно положень ч.5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до п. 29 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, чим і керувався інспектор при перевірці установи.

Таким чином, у суді встановлено, що відповідач виконав свій обов»язок стосовно розрахунку з працівником, який підлягав звільненню. З урахуванням того, що позивач не повідомив роботодавця про закриття карткового рахунку на який здійснювалось зарахування його заробітної плати та на час розрахунку не висловив бажання отримувати заробітну плату у іншій банківській установі, відповідач на момент звільнення працівника не мав заборгованості по заробітній платі перед ним. У ході перевірки інспектором управління Держпраці у Полтавській області, який у пункті 6.43 акту інспекційного відвідування від 26.04.2018 року відобразив, що порушень норм ст. 116 КЗпП щодо виплати сум при звільнені не виявлено.

Враховуючи вищезазначене, у суді не доведено належними та допустимими доказами правомірності позовних вимог позивача, оскільки відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 116-117 КЗпП, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 264-265, 274, 277 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги», третя особа головний лікар комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по заробітній платі – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Грузман