Рішення № 77731280, 09.11.2018, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7135/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

секретар с/з Шаповалова Ю.О.

справа 466/7135/18

2/466/2255/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Франківського ВП ГУНП у Львівській області, третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора про зняття арешту з квартири

ВСТАНОВИВ :

04.09.2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до Франківського ВП ГУНП у Львівській області, третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора про зняття арешту з квартири, в якій просить суд ухвалити рішення, яким скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1, накладений Першою Львівською нотаріальною конторою за реєстровим номером 4720069 від 29.03.2007 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 29.03.2007 року за реєстровим номером 4720069 про накладення Першою Львівською нотаріальною конторою арешту на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.03.2007 р. ОСОБА_2 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (копія договору додається). Старший слідчий СВ Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Білик Р.В. під час розслідування кримінальної справи номер 144-0967, яка була порушена 13.02.2007 р. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (шахрайство) щодо фактів відчуження нерухомого майна, з метою попередження подальшого відчуження вищевказаної квартири, скерував завідуючому Першої Львівської державної нотаріальної контори Бойківському О.В. лист за № 71/3084 від 28.03.2007р. з проханням встановити заборону на відчуження і вчинення будь-яких дій з квартирою АДРЕСА_2

18.04.2009 р. СВ Франківського РВ досудове розслідування в зазначеній кримінальній справі номер 144-0967 було зупинене на підставі ст. 206 п.3 КПК України (в редакції 1960 року) у зв'язку з не встановленням особи, яка скоїла злочин.

Позивач вказує, що ніякого відношення до вищевказаної кримінальної справи не має, при розслідуванні якої жодного разу не була задіяна для дачі показів. ОСОБА_2 добросовісно набула вищевказану квартиру. Через некомпетентні дії слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області Білика Р.В. позивачка зазнала моральних страждань і переживань, які призвели до погіршення її стану здоров'я. Тому вважає, що арешт з квартири АДРЕСА_3 має бути знятий.

23.07.2018 р. ОСОБА_2 звернулась до начальника Франківського ВП ГУНП у Львівській області Кінаха О.В. з заявою зняти заборону з її квартири за № 5155 від 23.07.2018 р. Відповідно Франківським відділом поліції ГУНП у Львівській області було надано лист, зареєстрований в Центрі подання адміністративних послуг за № 17-24134-Ф-2902 від 03.08.2018 р. щодо припинення арешту (копія додається) в управління державної реєстрації Львівської міської ради. Юридичним департаментом Львівської міської ради Управління державної реєстрації було надано відповідь, що для зняття обтяження потрібна постанова слідчого про скасування арешту або відповідна ухвала суду.

В 2012 р. було змінене кримінальне процесуальне законодавство України, матеріали вказаної кримінальної справи до єдиного реєстру досудових розслідувань не реєструвались, кримінальна справа в суд до розгляду по суті скерована не була, відповідно приймати будь-які процесуальні рішення в цій справі слідчому законодавство забороняє. З врахуванням вищевикладеного, позивач вимушена звернутися до суду та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. В останнє судове засідання не з'явилася, однак надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Франківського ВП ГУНП у Львівській області в судове засідання не з'явився, надіслав лист, в якому позов ОСОБА_2 не заперечує та просить продовжити розгляд справи у його відсутності.

Представник третьої особи Першої Львівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

17.03.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2637, за умовами якого позивачем було придбано двохкімнатну квартиру загальною площею 45,6 кв.м. АДРЕСА_7

Право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Львівським обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 22.03.2007 року за №25670, відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13980120 від 22.03.2007 року (а.с.5).

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу квартири від 17.03.2007 року, продавець стверджує, що квартира, яка є предметом цього Договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, в спорі, під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває. Отже, на момент придбання спірна квартира під арештом не перебувала.

Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 139182350 від 26.09.2018 року, виданої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Іванців М.Я. за заявою ОСОБА_2 від 26.09.2018 року № 30318930, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Першою Львівською державною нотаріальною конторою зареєстроване обтяження за №4720069 на квартиру АДРЕСА_1 у м. Львові за заявою Франківського РВ УМВС України у Львівській області від 29.03.2007 року на підставі кримінальної справи № 144-0967 від 13.02.2007 року (а.с.16).

Так, після з'ясування факту наявності арешту на належну позивачу на праві власності квартиру, ОСОБА_2 звернулася 23.07.2018 року з заявою до Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо зняття вказаного арешту, яку зареєстровано відповідачем за вх. № 5155 (а.с.6)

З листа №71/0141/41/07/18 від 03.08.2018 року вбачається, що Франківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області звернувся до Управління державної реєстрації Львівської міської ради з листом, в якому зазначав, що не заперечує щодо зняття арешту із квартири, який самостійно зняти не в змозі з врахуванням того, що в 2012 році змінено кримінально-процесуальне законодавство України, матеріали кримінальної справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися, досудове розслідування у справі зупинено, кримінальна справа в суд для розгляду не скерована, а відтак, кримінально-процесуальним законодавством заборонено приймати будь-які рішення у вказаній кримінальній справі (а.с.7).

У відповідь на вказане звернення, Управління державної реєстрації Львівської міської ради рекомендувало звернутися із заявою щодо державної реєстрації прав та з постановою слідчого про зняття арешту або з відповідною ухвалою суду до територіальних підрозділів Центру надання адміністративних послуг, оскільки Ухвалою Львівської міської ради № 135 від 04.02.2016 року функції з прийому та видачі документів у сфері надання адміністративних послуг державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, покладені на адміністраторів Центру надання адміністративних послуг м. Львова (а.с.8).

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, особа має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року, накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Проте Верховний Суд України постановою від 15 травня 2013 року по справі № 6-26цс13 зазначив, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Аналогічна правова позиція висловлена і в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 6 від 27 серпня 1976 року (в редакції від 30 червня 1978 року №5), де зазначено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Заяви боржників про неправильність включення майна в опис розглядаються в порядку, передбаченому ст.409 КПК, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі або в порядку, передбаченому ст.373 ЦПК, якщо опис проводився судовим виконавцем.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц також висловила правову позицію з цього приводу та зазначила, що спори про право цивільне, пов'язане з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи №144-0967 від 13.02.2007 року, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 Кримінального України, позивач учасником цієї справи не була і до вчиненого злочину не має жодного відношення. Спірну квартиру набула у власність правомірно згідно Договору купівлі-продажу квартири від 17.03.2007 року.

Отже, вимоги позивача щодо зняття арешту із спірної квартири гуртуються на її праві власності на вказане нерухоме майно, а відтак вирішення питання щодо зняття арешту із майна здійснюється за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог закону.

Відтак, оскільки наявність арешту на належну позивачу на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_6 порушує її права як власника щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, а тому позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,247,263,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити повністю.

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1, накладений Першою Львівською нотаріальною конторою за реєстровим номером 4720069 від 29.03.2007 року.

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 29.03.2007 року за реєстровим номером 4720069 про накладення Першою Львівською нотаріальною конторою арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з Франківського ВП ГУНП у Львівській області в дохід держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири грн. 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 09.11.2018 року.

Суддя В. В. Свірідова