Рішення № 77719005, 06.11.2018, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р. м. Рівне Справа № 918/590/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марача В.В., при секретарі судового засідання Ярощук О.П., розглянувши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТТРЕЙД" (79013, м. Львів, вул. Грабовського,11 код ЄДРПОУ 41424236)

до Приватного підприємства "Завод обробки каменю" (33002, м. Рівне, вул. Осипова 25, кв.2, код ЄДРПОУ 35308229)

про стягнення 29 007, 07 грн

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТТРЕЙД" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Завод обробки каменю", в якій просить стягнути 23 671, 59 грн. боргу, 1 088, 89 грн. інфляційних, 3 734, 90 грн. пені та 511,69 грн. 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що на підставі Договору поставки № 24/10/2017-1 від 24.10.2017 року останній поставив Відповідачу товар на загальну суму 527 471, 59 грн, однак вартість товару Відповідачем була сплачена частково в розмірі 503 800, 00 грн, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 23 671, 59 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/590/18 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в судовому засіданні 16.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.10.2018 року розгляд справи відкладено на 06.11.2018.

В судове засідання 06.11.2018 представники сторін не з'явилися.

Разом з тим, від представника Позивача до суду 05.11.2018 надійшло клопотання, в якому просить позов задоволити та здійснювати розгляд справи за його відсутності.

06.11.2018 до суду від представника Відповідача до суду надійшло клопотання, в якому останній просить розглядати справу без участі свого представника.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, та те, що сторони просили здійснювати розгляд без участі своїх представників, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані Позивачем, з'ясувавши обставини на які останній посилався як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

24 жовтня 2017 між ТОВ "ВЕСТТРЕЙД" (Постачальник) та ПП "Завод обробки каменю" (Покупець) був укладений договір поставки № 24/10/2017-1 (Договір), за яким Постачальник зобов'язується постачати (передавати) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати товари-сипучі матеріали (пісок, щебінь та ін.) на умовах, визначених цим Договором.

Постачальник поставляє товари разом з наступною документацією: рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна (п.2.2.3 Договору).

Факт прийому Покупцем товарів належної якості і кількості підтверджується належно оформленою представниками сторін видатковою накладною та/або товарно-транспортною накладною з відміткою Покупця (вантажоодержувача) про прийняття товару (п.2.5.5 Договору).

Відповідно до п. 4.2.2 Договору Покупець здійснює розрахунок на умовах попередньої оплати, розмір якої становить 100% від суми зазначеної у рахунку постачальника.

Остаточний розрахунок Покупець здійснює в день поставки (отримання) товару (п.4.2.4 Договору).

У разі прострочення Покупцем строку сплати платежу за товар згідно з умовами цього договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.6.2 Договору).

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом року. Термін дії цього Договору автоматично продовжується на визначений п.9.1 Договору строк у випадку, якщо не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення його терміну дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити його чи припинити його дію (п. 9.2 Договору).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Матеріалами справи встановлено, що Позивач на виконання Договору здійснив поставку товару на підставі видаткових накладних №1 від 01.11.2017 на суму 110 019, 36 грн.; №2 від 02.11.2017р. на суму 22 947, 84 грн.; №3 від 08.11.2017р. на суму 121 730, 49 грн.; №4 від 09.11.2017р. на суму 70 756, 00 грн.; №5 від 23.11.2017р. на суму 100 531, 20 грн.; №6 від 27.11.2017р. на суму 101 486, 70 грн. було поставлено товару на загальну суму 527 471, 59 грн.

Видаткові накладні підписані уповноваженими особами та скріплені печатками Відповідача, крім того товар був отриманий без зауважень та претензій з боку останнього.

Відповідачем відповідно до платіжних доручень № 98 від 24.10.2017 на суму 81 300, 00 грн, № 102 від 02.11.2017 на суму 110 000, 00 грн, № 103 від 03.11.2017 на суму 10 000, 00 грн, № 104 від 06.11.2017 на суму 55 000, 00 грн, № 106 від 10.11.2017 на суму 45 000, 00 грн, № 109 від 14.11.2017 на суму 21 000, 00 грн, № 79 від 23.11.2017 на суму 12 000, 00 грн, № 82 від 24.11.2017 на суму 44 500, 00 грн, № 83 від 24.11.2017 на суму 50 000, 00 грн, № 87 від 30.11.2017 на суму 10 000, 00 грн, № 90 від 07.12.2017 на суму 60 000, 00 грн, № 107 від 18.01.2018 на суму 5 000, 00 грн. було частково оплачено поставку щебеню відповідно до умов укладеного договору в загальній сумі 503 800, 00 грн.

Відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставлений товар становить 23 671, 59 грн.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару Відповідачем і видаткові накладні, надані Позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у Відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Оскільки вказані видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп Позивача і Відповідача про отримання товару та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем заборгованості Позивачу в сумі 23 671, 59 матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 23 671, 59 заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки № 24/10/2017-1 обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар Позивач просить суд стягнути з Відповідача 1 088, 89 грн. інфляційних втрат за період з 01.12.2017 по 30.06.2018, 3% річних в розмірі 511,69 грн за період з 28.11.2017 по 17.08.2018 та 3 734, 90 грн пені за період з 28.11.2017 по 27.05.2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок стосовно стягнення річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем арифметично вірно, відтак суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача 3% річних в розмірі 511,69 грн за період з 28.11.2017 по 17.08.2018.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 1 088, 89 грн за період з 01.12.2017 по 30.06.2018 судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем арифметично вірно, відтак суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 088, 89 грн за період з 01.12.2017 по 30.06.2018.

Також у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий Товар, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 3 734, 90 грн за період з 28.11.2017 по 27.05.2018.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок пені за період з 28.11.2017 по 27.05.2018 в розмірі 3 734, 90 грн за допомогою Інформаційно-аналітичного центру "Ліга-Закон", судом встановлено, що останнім допущено арифметичну помилку при обрахунку та за перерахунком суду становить 3 732, 33 грн у зв'язку з чим вимога позову в цій частині підлягає частковому задоволенню в сумі 3 732, 33 грн за період з 28.11.2017 по 27.05.2018.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за поставку щебеню зі сторони Відповідача згідно договору поставки № 24/10/2017-1 від 24.10.2017, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 23 671, 59 грн заборгованості за поставлений товар, пені в розмірі 3 732, 33 грн за період з 28.11.2017 по 27.05.2018, інфляційних втрат в розмірі 1 088, 89 грн за період з 01.12.2017 по 30.06.2018 та 3% річних в розмірі 511, 69 грн за період з з 28.11.2017 по 17.08.2018.

В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 2, 57 грн слід відмовити.

На підставі п. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається Відповідача, так як спір виник внаслідок неправільних дій останнього.

Керуючись статтями 126, 129, 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Завод обробки каменю" (33002, м. Рівне, вул. Осипова, 25, кв.2, код ЄДРПОУ 35308229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТТРЕЙД" (79013, м. Львів, вул. Грабовського,11 код ЄДРПОУ 41424236) 23 671, 59 грн заборгованості за поставлений товар, 3 732, 33 - пені, 511, 69 грн - 3% річних, 1 088, 89 грн інфляційних втрат та 1 762, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 2, 57 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 листопада 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.