Рішення № 77718935, 06.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/790/18

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя Волков Р.В.,

суддя Щавинська Ю.М., суддя Невінгловська Ю.М.,

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.

розглянувши справу №916/790/18

за позовом: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (67780, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський , смт. Сергіївка, вул. Гагаріна,3),

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лисенко Олександра Васильовича (АДРЕСА_1),

про стягнення 241978,42 грн.

Представники:

Від позивача: Соколова О.М. (за довіреністю),

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою (зареєстрована за вхід. № 845/18 від 25.04.2018р.) до Фізичної особи-підприємця Лисенко Олександра Васильовича про стягнення 241978,42 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання 01.09.2006 з відповідачем договору оренди земельної ділянки, невиконання відповідачем умов договору щодо внесення орендної плати, виникнення заборгованості з орендної плати у розмірі 113750,84грн. за період з 16.10.2014 по 15.09.2017, нарахування пені за період з 16.03.2017 по 15.04.2018 у розмірі 20118,83грн., інфляційних у розмірі 98142,31 грн. та 3% річних 9966,44грн. Надав розрахунок вказаних сум.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.63-65) вказує на необхідність закриття провадження у справі з посиланням на припинення своєї діяльності як фізичної особи - підприємця.

Посилається також на п.6 ч.1 ст.231 ПГК України, абз.4 п.4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції", відсутність підстав для залучення в якості правонаступника підприємця фізичної особи в порядку ст.52 ГПК України.

Вказує на відсутність статусу підприємця на момент звернення позивачем з позовом до суду. Заперечень по суті спору не надав.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.77-79) погодився з закриттям провадження по справі з викладених відповідачем підстав.

Розглянувши відзив відповідача та відповідь на відзив представника Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі № 916/790/18, оскільки задоволення такої заяви суперечить вимогам ст. 231 ГПК України, що підтверджується Постановою Верховного Суду від 05.06.2018р. по справі №338/180/17 в якій зазначено, що "З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем."

Посилання відповідача на абз.4 п.4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції" суд сприймає критично з урахуванням прийняття вказаної Постанови відносно попередньої редакції ГПК України та з урахуванням наведеної правової позиції Верховного суду з цього питання.

На момент укладання договору відповідач мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, що не заперечується сторонами.

В подальшому представник позивача змінив своє ставлення до клопотання відповідача про закриття провадження по справі та наполягав на задоволенні позову.

Позивач також звернувся з заявою про уточнення позовних вимог (вх.№ 2-4741/18 від 10.09.2018), надавши змінений розрахунок заборгованості як щодо періоду нарахування так і щодо розміру заявлених до стягнення сум. Вказане уточнення судом не прийняте, оскільки подано на стадії розгляду справи по суті. Під час розгляду справи та прийняття рішення суд розглядав вимоги позивача які були викладені у позовній заяві.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем 01.09.2006 було підписано договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач отримав в оренду земельну ділянку площею 0,24га (п.1.3 договору) для розміщення автостоянки (п.2.1.1 договору).

Факт передачі позивачем земельної ділянки відповідачу підтверджено підписаним сторонами актом прийому-передачі від 11.09.2006 (а.с.35).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

П.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 Цивільного Кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, між сторонами по справі внаслідок укладання договору та вчинення певних дій склались відносини, характерні для договорів оренди землі з відповідними взаємними правами та обов'язками.

Згідно зі ст.1 Закону України „Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття друга вказаного Закону визначає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Ч.1 ст.5 вказаного Закону встановлює, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.3.1 договору сторони встановили обов'язок відповідача вносити орендну плату протягом 30-ти днів за минулий місяць у розмірі 489,34грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2016 по справі № 916/1958/14 внесено зміни до договору та встановлено розмір орендної плати в 36475,20грн. на рік, що становить 3039,52грн. на місяць.

Вказане рішення залишено в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 та відповідно набуло законної сили з вказаної дати.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2016 рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

За таких обставин суд погоджується з твердженнями позивача відносно того, що умовами пункту 2.3.1 договору в межах заявленого у позові проміжку часу (з жовтня 2014 року по вересень 2017 року) встановлено орендну плату у розмірі 489,34грн. за місяць у період з жовтня 2014 року по лютий 2016 року включно, та у розмірі 3039,52грн. з березня 2016 року по вересень 2017 року.

Крім того, відповідно до п. 289.2 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року

З урахуванням вказаної правової норми позивачем до розміру плати за землю застосовано відповідні коефіцієнти у розмірі 1,249 за 2014 рік, 1,433 за 2015 рік та 1,06 за 2016 рік, розмір коефіцієнтів підтверджено наданими листами Державного Агентства земельних ресурсів України (а.с 45-47).

Судом перевірено розрахунки позивача з цього приводу та суд вважає обґрунтованим застосування позивачем вказаних коефіцієнтів згідно наданого розрахунку. Разом з цим, під час перерахунку суд дійшов до висновку, що сума основного боргу щодо орендної плати становить 113750,83грн. замість заявлених до стягнення 113750,84грн.

Питання щодо орендної плати також врегульовано Податковим Кодексом України, насамперед статтею 288 „Орендна плата". Згідно з п.228.1 цієї статті підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Пункт 288.2 Кодексу в якості платника орендної плати визначає орендаря земельної ділянки, а п.288.4 Кодексу вказує, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

При цьому п.288.7 Кодексу вказує, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу. При цьому зі змісту ст.287.3 Кодексу вбачається, що законодавець передбачив оплату рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за період який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця.

Період за який виникла заборгова- ністьБазовий розмір плати за вказаний місяцьЗастосо-вані коефіці-єнти Борг з урахуванням індексації.грн.Останній день для оплатиПрост-рочка з Загальний борг, грн.РікНомер місяця 201410268,35 268,3530.11.201401.12.2014268,35 11489,34 489,3430.12.201431.12.2014757,69 12489,34 489,3430.01.201531.01.20151247,032015 1489,341,249 611,1856601.03.201502.03.20151858,21566 2489,341,249 611,1856630.03.201531.03.20152469,40132 3489,341,249 611,1856630.04.201501.05.20153080,58698 4489,341,249 611,1856630.05.201531.05.20153691,77264 5489,341,249 611,1856630.06.201501.07.20154302,9583 6489,341,249 611,1856630.07.201531.07.20154914,14396 7489,341,249 611,1856630.08.201531.08.20155525,32962 8489,341,249 611,1856630.09.201501.10.20156136,51528 9489,341,249 611,1856630.10.201531.10.20156747,70094 10489,341,249 611,1856630.11.201501.12.20157358,8866 11489,341,249 611,1856630.12.201531.12.20157970,07226 12489,341,249 611,1856630.01.201631.01.20168581,257922016 1489,341,2491,433 875,829050801.03.201602.03.20169457,086971 2489,341,2491,433 875,829050830.03.201631.03.201610332,91602 33039,521,2491,433 5440,18456830.04.201601.05.201615773,10059 43039,521,2491,433 5440,18456830.05.201631.05.201621213,28516 53039,521,2491,433 5440,18456830.06.201601.07.201626653,46973 63039,521,2491,433 5440,18456830.07.201631.07.201632093,65429 73039,521,2491,433 5440,18456830.08.201631.08.201637533,83886 83039,521,2491,433 5440,18456830.09.201601.10.201642974,02343 93039,521,2491,433 5440,18456830.10.201631.10.201648414,208 103039,521,2491,433 5440,18456830.11.201601.12.201653854,39256 113039,521,2491,433 5440,18456830.12.201631.12.201659294,57713 123039,521,2491,433 5440,18456830.01.201731.01.201764734,76172017 13039,521,2491,4331,065766,59564201.03.201702.03.201770501,35734 23039,521,2491,4331,065766,59564230.03.201731.03.201776267,95298 33039,521,2491,4331,065766,59564230.04.201701.05.201782034,54863 43039,521,2491,4331,065766,59564230.05.201731.05.201787801,14427 53039,521,2491,4331,065766,59564230.06.201701.07.201793567,73991 63039,521,2491,4331,065766,59564230.07.201731.07.201799334,33555 73039,521,2491,4331,065766,59564230.08.201731.08.2017105100,9312 83039,521,2491,4331,065766,59564230.09.201701.10.2017110867,5268 91519,761,2491,4331,062883,29782130.10.201731.10.2017113750,8247

Відповідач не надав суду доказів повного або часткового внесення плати за землю за заявлений позивачем період. Також не надано доказів припинення зобов'язання або наявності інших обставин, які б звільняли відповідача від внесення плати за землю.

За правилами ст.526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Ч. 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 2.3.3 договору передбачена сплата пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Позивачем заявлено до стягнення пеня за період з 16.03.2017 по 15.04.2018 у розмірі 20118,83грн.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В ч.1 ст.548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Статтею 230 ГК України встановлено, що пеня є одним із різновидів штрафних санкцій, які учасник господарських зобов'язань повинен сплатити за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

При цьому ч.6 ст. 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (а.с.17), суд дійшов до висновку про наявність в ньому певних помилок. В межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням визначених сум з про строчкою оплати суд зробив власний розрахунок з урахуванням вимог вказаної правової норми та періоду виникнення заборгованості по кожному з платежів та визначив обґрунтовану суму пені в 3589,60грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 98142,31 грн. інфляційних та 9966,44грн. 3% річних.

Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Разом з цим, позивач здійснив розрахунок інфляційних шляхом перемноження загальної суми заборгованості станом на вересень 2017 року на коефіцієнти індексів інфляції за період з листопаду 2014 року по вересень 2017 року без врахування тієї обставини, що основний борг зростав поступово і у заявленому розмірі склався лише у вересні 2017 року. Крім невірного визначення базового розміру заборгованості для розрахунку інфляційних за кожен місяць, позивачем також не враховано момент виникнення зобов'язання щодо оплати, а саме - прострочка починається з наступного дня після спливу 30-ти днів у місяці наступному за звітним, тобто з 31-го числа якщо у місяці 31 день, або з 1-го числа наступного місяця якщо у місяці 30 днів. За розрахунком суду розмір інфляційних які підлягають стягненню в межах заявленого позивачем періоду становить 12911,42грн.

Щодо 3% річних, то за розрахунком суду їх розмір складає 2631,38грн., а не 9966,44грн. як заявлено позивачем, оскільки під час розрахунку позивачем припущено такі ж самі недоліки як і під час розрахунку інфляційних.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 113750,84грн. основного боргу, 20118,83грн. пені, 98142,31 грн. інфляційних, 9966,44грн. 3% річних суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково на суму 113750,83грн. основного боргу, 3589,60грн. пені, 12911,42грн. інфляційних, 2631,38грн. 3% річних.

Відповідно до ст.ст.123, 129 Господарського процесуального Кодексу України, у разі часткового задоволення позову витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 230, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 15, 16, 202, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 548, ст. 610, ч. 1 ст. 611, 612, ст. 626, 627, 629 ЦК України ,ст. ст. 86, 123, 129, 236 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради про стягнення з Фізичної особи-підприємця Лисенко Олександра Васильовича 241978,42грн. заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Лисенко Олександра Васильовича (АДРЕСА_1 на користь Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (67780, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Сергіївка, вул. Гагаріна, 3, код 05383649) 113750,83грн. основного боргу, 3589,60грн. пені, 12911,42грн. інфляційних, 2631,38грн. 3% річних, 1993.25грн. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 06.11.2018. Повний текст рішення складений та підписаний 09 листопада 2018 р.

Головуючий суддя Р.В. Волков

Суддя Ю.М. Щавинська

Суддя Ю.М. Невінгловська