Постанова № 77714158, 06.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1508/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

судді-доповідача ОСОБА_2

суддів Сіренка Ю.В., Гончар Н.І.

секретар Попова М.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач (скаржник) – ПП «Посуд БЦ»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2018 (ухвалене о 10 год. 48 хв. у залі судових засідань Смілянського міськрайонного суду, повний текст складено 15.05.2018, суддя в суді першої інстанції – ОСОБА_1П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПП «Посуд БЦ» про скасування наказу про припинення трудового договору, розірвання трудового договору та стягнення моральної шкоди, :

в с т а н о в и в :

10.01.2017 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, яким просила, з урахуванням уточнення 01.03.2017: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) ПП «ВІРУС СССР» від 28.12.2016 №00000000082-000000123 про припинення з нею трудового договору з 28.12.2016 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, у зв’язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин; розірвати трудовий договір між нею та відповідачем з 17.11.2016 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв’язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю; зобов’язати відповідача змінити в трудовій книжці дату та формулювання причини звільнення позивача на 17.11.2017 за ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв’язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю; стягнути з відповідача на її користь невиплачену за час роботи частину заробітної плати, в зв’язку з незаконним зменшенням посадового окладу в липні 2015 року з 4400 гривень до 2487 гривень в сумі 29876 гривень 91 копійку; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачену компенсацію за роботу у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі, у період її роботи з 01.05.2015 по 17.11.2016, виходячи з середнього заробітку обрахованого з посадового окладу в сумі 4400 гривень; стягнути з відповідача на її користь невиплачену їй вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 21524 гривні 13 копійок; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці та за затримку видачі трудової книжки з вини відповідача, що перешкоджало її працевлаштуванню, за час вимушеного прогулу з 18.11.2016 по дату розгляду справи; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за роботу в надурочний час в сумі 20941 гривня 39 копійок; стягнути з відповідача на її користь завдану моральну шкоду в сумі 20000 гривень; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

В обґрунтування вказано на те, що 01.05.2015 вона влаштувалася на роботу до ПП «ВІРУС СССР» на посаду фасувальника товару аптечного закладу «Аптека №12», що розташована по вул. Незалежності, 20-а, в м. Сміла Черкаської області, яка є структурним підрозділом відповідача, з посадовим окладом в розмірі 4400 гривень. З липня 2015 року без повідомлення про зміну істотних умов праці її посадовий оклад зменшено відповідачем до 2487 гривень в порушення вимог трудового законодавства. 15.11.2016 відповідач знов порушив трудове законодавство, видавши наказ (розпорядження) №00000000062-000000123 про переведення позивача на іншу роботу з 16.11.2016 з меншим посадовим окладом, з яким її було ознайомлено під підпис та надано його копію 16.11.2016.

17.11.2016 в зв’язку з порушенням відповідачем двохмісячного строку повідомлення її про зміну істотних умов праці, позивач звернулася до відповідача із заявою про розірвання трудового договору відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 17.11.2016.

У послідуючому позивача кілька разів ознайомлювали з наказами про її переведення на іншу посаду з іншими посадовими окладами. Її заяву про звільнення розглянуто по суті та задоволено не було.

З 21.11.2016 позивач на своє робоче місце не з’являлася.

03.01.2017 на її адресу від відповідача надійшла копія наказу (розпорядження) від 28.12.2016 №00000000082-000000123 про припинення трудового договору (контракту) з 28.12.2016 за прогул.

Цей наказ позивач вважає незаконним, оскільки вона підлягала звільненню 17.11.2016 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України в зв’язку з невиконанням по відношенню до неї законодавства про працю. Також на користь позивача підлягає стягненню невиплачена їй за час роботи частина заробітної плати (різниця в посадових окладах). Відповідачем не виплачено позивачу компенсацію у подвійному розмірі за роботу у вихідні та святкові дні та неоплачено роботу в надурочний час. Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку. Внаслідок незаконних дій відповідача щодо формулювання іншої причини звільнення позивача, в зв’язку із затримкою вирішення питання її звільнення та видачі трудової книжки, відповідач позбавив її можливості працевлаштуватися за фахом після 17.11.2016. Таким чином з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці та за затримку видачі трудової книжки з вини відповідача, що перешкоджало її працевлаштуванню. Внаслідок порушення відповідачем прав позивача їй було завдано моральну шкоду.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28.09.2017 відповідача ПП «ВІРУС СССР» замінено на належного відповідача ПП «ПОСУД – БЦ» у зв‘язку зі зміною назви підприємства.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2018 позовні вимоги у справі задоволено частково та вирішено визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) ПП «ВІРУС СССР» від 28.12.2016 №00000000082-000000123 про припинення з ОСОБА_3 трудового договору з 28.12.2016 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв’язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин.

Розірвано трудовий договір між ОСОБА_3 та ПП «ВІРУС СССР» з 17.11.2016 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України в зв’язку з невиконанням ПП «ВІРУС СССР» законодавства про працю.

Зобов’язано ПП «Посуд - БЦ» змінити в трудовій книжці дату та формулювання причини звільнення з 28.12.2016 на 17.11.2016 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням ПП «ВІРУС СССР» законодавства про працю.

Стягнуто з ПП «Посуд-БЦ» на користь ОСОБА_3 14167 гривень 44 копійки невиплаченої їй вихідної допомоги, без утримання податків й інших обов’язкових платежів, 7028 гривень 80 копійок за затримку видачі трудової книжки, без утримання податків й інших обов’язкових платежів, 2000 гривень моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 2080 гривень витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ПП «Посуд-БЦ» на користь держави 1280 гривень судових витрат по сплаті судового збору.

При цьому суд виходив із того, що відповідачем допущено порушення трудового законодавства у правовідносинах з позивачем, як працівником.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 09.07.2018 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції про скасування наказу про припинення трудового договору, розірвання трудового договору та стягнення моральної шкоди скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позовних вимог у справі в повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд не забезпечив належним чином його право на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Відповідач не був обізнаний про проведення судового засідання 15.05.2018. Відповідач не видавав наказ №00000000062-000000123 від 15.11.2016, копію якого надано позивачем. Оригінал цього наказу судом не оглядався. Цей наказ надсилався не з головного офісу а з м. Чернігів електронною поштою. Відповідач не заперечував у проведенні експертизи для встановлення особи, яка підписала вказаний наказ, так як він його не підписував. В книзі кадрових наказів ПП «Вірус СССР» наявні записи про накази №00000000062-000000123 від 17.11.2016 про переведення на іншу роботу позивача, наказ від 21.11.2016 про відміну попереднього наказу та наказ №00000000070-000000123 від 28.12.2016 про припинення трудового договору з позивачем. Позивач просила її звільнити з 17.11.2016, проте 18 та 19.11.2016 була на робочому місці, що нею не оспорюється. Отже її звільнено у вказаний день бути не могло. Натомість позивач тривалий час не виходила на роботу, що й стало підставою для її звільнення у зв‘язку з прогулом, що є перешкодою для задоволення вимог позивача про виплату вихідної допомоги. Позивач ігнорувала листи відповідача про одержання трудової книжки, що обумовило тривалість її вручення позивачу. Вимоги позивача про завдання їй моральної шкоди є необґрунтованими.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 наказом (розпорядженням) №00000000040-000000123 від 01.05.2015 керівника ПП «ВІРУС СССР» ОСОБА_4 прийнята на роботу з 01.05.2015 до структурного підрозділу «Аптека №12 м. Сміла» на посаду фасувальника товару аптечного закладу, на невизначений термін.

Згідно доповідної записки завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5 від 22.11.2016, яка адресована директору ПП «Вірус СССР» ОСОБА_4, 22.11.2016 фасувальник аптеки №12 ОСОБА_3 не з’явилася на робоче місце та в зв’язку з тим, що вона є матеріально – відповідальною особою, просить провести ревізію в її присутності.

Відповідно до доповідної записки завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5 від 22.11.2016 після невиходу на роботу 22.11.2016 фасувальника аптеки №12 ОСОБА_3, ним було з’ясовано, що вона бажає розірвати трудовий договір з ПП «ВІРУС СССР» і на роботу виходити не збирається.

Згідно доповідної записки завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5 від 28.11.2016 - 23.11.2016, 26.11.2016, 27.11.2016 фасувальник аптеки №12 ОСОБА_3 не з’явилася на робоче місце та в зв’язку з тим, що вона є матеріально – відповідальною особою, просить провести ревізію в її присутності.

Відповідно до доповідної записки завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5 від 02.12.2016 фасувальник аптеки №12 ОСОБА_3 не з’явилася на ревізію 02.12.2016.

Згідно актів про відсутність на роботі, складених завідуючим аптеки ОСОБА_5, провізором ОСОБА_6 та фасувальником ОСОБА_7, 22.11.2016, 23.11.2016 та 26.11.2016, 27.11.2016 ОСОБА_3 фасувальник аптеки №12 ПП «ВІРУС СССР» була відсутня на робочому місці без поважних причин з 08 години ранку до 20 години впродовж робочого дня. Дата складання актів відсутня.

28.12.2016 керівником ПП «ВІРУС СССР» ОСОБА_4 видано наказ (розпорядження) №00000000082-000000123 про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено 28.12.2016 ОСОБА_3 з посади фасувальника товару аптечного закладу «Аптека №12 м. Сміла», на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, в зв’язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин в період 22, 23, 26, 27.11.2016, на підставі довідних записок завідуючого аптеки ОСОБА_5 від 22, 23, 26, 27.11.2016 та актів про невихід на роботу від 22, 23, 26, 27.11.2016.

Так відповідно до положень п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Позивач не заперечує факт своєї відсутності 22, 23, 26 та 27.11.2016 на робочому місці, що розташоване в «Аптека №12 м. Сміла», яка являється структурним підрозділом ПП «ВІРУС СССР», оскільки в зазначені дні вона не повинна була виходити на роботу, так як 17.11.2016 нею була подана заява про звільнення із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв’язку з порушенням чинного законодавства про працю ПП «ВІРУС СССР» відносно неї, що виразилося в істотному порушенні умов її праці при винесенні наказу №00000000062-000000123 від 15.11.2016 про переведення на іншу роботу із зменшенням посадового окладу з 2487 гривень до 1450 гривень з 16.11.2016, який вона отримала 16.11.2016.

Позивачем на підтвердження своїх доводів суду надано копію наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 15.11.2016 про переведення на іншу роботу, виданого керівником ПП «ВІРУС СССР», згідно якого вирішено тимчасово перевести ОСОБА_3 з попередньої посади - фасувальник товару аптечного закладу «Аптека №12 м. Сміла» з окладом у розмірі 2487 гривень на нову посаду – фасувальник товару аптечного закладу «Аптека №12 м. Сміла» з окладом у розмірі 1450 гривень з 16.11.2016. Підставою переведення зазначено – недостатній об’єм роботи фасувальника. На вказаному наказі наявні: підпис керівника ОСОБА_4; підпис працівника про отримання наказу 16.11.2016; підпис особи, яка засвідчила отримання наказу працівником ; відбиток штампу, на якому вбачається напис: «ПП ВІРУС СССР», Ідентифікаційний код 37736810, Аптека №12, 20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Леніна, 20а (а.с.7 т.1).

Крім того, під час судового розгляду позивачем до матеріалів справи долучено кольорову копію наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 15.11.2016 про переведення на іншу роботу, виданого керівником ПП «ВІРУС СССР» (а.с.173 т.1), яку надіслано та роздруковано за допомогою електронної пошти через мережу «Інтернет», яка була оглянута судом першої інстанції.

Згідно Книги кадрових наказів ПП «ВІРУС СССР» за 2016 рік до неї здійснено запис наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 17.11.2016 про переведення на іншу роботу ОСОБА_3, наказу від 21.11.2016 про відміну наказу №00000000062-000000123 від 17.11.2016, наказу №00000000070-000000123 від 01.12.2016 про переведення на іншу роботу ОСОБА_3 та наказу №00000000082-000000123 від 28.12.2016 про припинення трудового договору з ОСОБА_3 Інші накази стосовно ОСОБА_3 у вказаній книзі відсутні.

Відповідно до наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 17.11.2016 про переведення на іншу роботу вирішено тимчасово перевести ОСОБА_3 з попередньої посади - фасувальник товару аптечного закладу «Аптека №12 м. Сміла» з окладом у розмірі 2487 гривень на нову посаду – фасувальник товару аптечного закладу «Аптека №12 м. Сміла» з окладом у розмірі 1600 гривень, з 21.01.2017. Підставою переведення зазначено – недостатній об’єм роботи фасувальника.

Цей наказ ОСОБА_3 отримала 19.11.2016, що засвідчено підписом завідуючого «Аптеки №12 м. Сміла» ОСОБА_5, який являвся безпосереднім керівником структурного підрозділу підприємства, у якому працювала позивачка та, відповідно, і її безпосереднім керівником.

Однак даний наказ відмінений за наказом відповідача від 21.11.2016 року ( т.1,а.с.17)

При цьому згідно доповідної записки завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5 від 01.11.2016, адресованої директору ПП «ВІРУС СССР» ОСОБА_4, в зв’язку із зменшенням об’єму роботи фасувальника аптеки №12 ОСОБА_3 він пропонує переглянути її заробітну плату.

Отже за доводами відповідача про те, що ПП «ВІРУС СССР» наказ №00000000062-000000123 від 15.11.2016 не видавався позивач повинна була довідатися про переведення її на іншу роботу саме 19.11.2016, тобто після ознайомлення та отримання наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 17.11.2016.

Однак апеляційний суд з цими доводами погодитися не може, з огляду на таке.

Посилаючись на зазначений наказ, про який позивач дізналася 16.11.2016, вона подала відповідачу 17.11.2016 заяву про звільнення, що свідчить про існування відповідного наказу принаймні 17.11.2016, що скаржник заперечує.

За твердженнями відповідача вказаної заяви ОСОБА_3 від 17.11.2016 про звільнення він не отримував, однак це суперечить наявним у справі фактичним даним, а саме підписом на вказаній заяві завідуючого аптеки № 12 ОСОБА_5 - керівника структурного підрозділу підприємства-відповідача, який ніким не оспорюється, а також описом до рекомендованого листа на ім’я ПП «ВІРУС СССР», з якого вбачається що позивачкою 17.11.2016 року було направлено відповідачу саме заяву про звільнення.

Крім того, доводи скаржника про те, що оригінал цього наказу судом не оглядався, не свідчать про неправильне встановлення судом фактичних обставин у справі, адже вказаний оригінал зберігається у відповідача, позивачу надсилалася для ознайомлення лише його копія, отже позивач не має об‘єктивної можливості надати суду оригінал цього наказу.

Слід відхилити апеляційні доводи про те, що цей наказ надсилався не з головного офісу, а з м. Чернігів електронною поштою, оскільки вони не спростовують факт зміни істотних умов праці позивача, що мав місце внаслідок видання наказу.

Також та обставина, що відповідач не заперечував у проведенні експертизи для встановлення особи, яка підписала вказаний наказ сама по собі не свідчить про неможливість врахування зазначеного документу в якості доказу по справі, адже відповідне клопотання про призначення відповідної судової експертизи з цього приводу до суду від сторін не надходило, а суд за положеннями ст. ст. 103, 104 ЦПК України не вправі призначати експертизу з посиланням лише на відсутність заперечень сторони щодо її проведення.

Враховуючи, що заява позивача про звільнення датована саме17.11.2016, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що їй станом на 17.11.2016 було відомо про винесення наказу про переведення її на іншу роботу, що неможливо при ознайомленні та отриманні 19.11.2016 наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 17.11.2016 про переведення на іншу роботу про що зазначає відповідач у справі.

Більш того, і на спірному наказі №00000000062-000000123 від 15.11.2016 і на заяві ОСОБА_3 від 17.11.2016 року про звільнення наявний штамп підприємства та підпис завідуючого аптеки №12 ОСОБА_5, справжність якого відповідачем взагалі не оспорюється.

Апеляційний суд також враховує, що спірний наказ засвідчено так само як і інші накази відповідача у справі згідно вимог наказу №07, виданого директором ПП «ВІРУС СССР» ОСОБА_4 29.03.2012 про те, що право підпису належить лише директору ПП; (а.с.9,т.1).Оскільки справжність підпису директора підприємства-відповідача не спростована належними та допустимим доказами по справі, суд першої інстанції вірно виходив з того, що даний наказ підписаний саме ОСОБА_4

Як вбачається із змісту наказу (розпорядження) №00000000062-000000123 від 15.11.2016 про переведення ОСОБА_3 на іншу роботу, цим наказом змінено істотні умови праці позивача, шляхом зменшення розміру оплати праці.

Відповідно до вимог ч.3 ст.32 КЗпП України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Оскільки про зазначений наказ позивач дізналася 16.11.2016, істотні умови оплати праці цим наказом було змінено 16.11.2016, суд прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_3 повідомлена про зміну істотних умов праці з порушенням ч.3 ст.32 КЗпП України.

Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно правового висновку ВСУ в постанові від 22.05.2013 у справі №6-34 цс13 для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 КзпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Отже позивач правомірно подала відповідачу заяву 17.11.2016 про звільнення з посиланням на норми ч.3 ст.38 КЗпП України, яку роботодавець не розглянув та не задовольнив, чим допустив порушення трудового законодавства. За таких обставин звільняти позивача за прогул, що зробив відповідач, підстав не було, а відповідний наказ має визнаватися незаконним та скасовуватися.

Апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про те, що позивач просила її звільнити з 17.11.2016, проте 18 та 19.11.2016 була на робочому місці, адже в ці дні позивач намагалася довідатися про результати розгляду її заяви про звільнення, що скаржник не спростовує, та в послідуючому припинила з‘являтися на роботу.

Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених в ст.38 КЗпП України, що має місце в цій справі, працівнику при звільненні виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, отже позовні вимоги про виплату вихідної допомоги у цій справі є обґрунтованими.

Доводи скаржника про те, що підставою для звільнення позивача є прогул, що є перешкодою для задоволення вимог про виплату вихідної допомоги, слід відхилити, адже як встановлено судом звільнення позивача за прогул було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства.

Розміру визначеної судом вихідної допомоги скаржник не оспорює.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як встановлено судом, ПП «ВІРУС СССР» повинно було звільнити ОСОБА_3 17.11.2016, в зв’язку з чим їй в цей же день мала бути видана трудова книжка, оскільки вона перебувала на робочому місці, що, однак зроблено не було.

Отже суд вірно стягнув відповідну компенсацію у розмірі середнього заробітку з відповідача на користь позивача у справі, фактичний розмір якої сторонами під сумнів не ставиться.

Слід відхилити апеляційні доводи про те, що позивач ігнорувала листи відповідача про одержання трудової книжки, що обумовило тривалість її вручення позивачу, адже перешкод для вручення трудової книжки у день звільнення працівника встановлено не було. отже вказана затримка мала місце саме з вини роботодавця, а не працівника. Крім того, лист про можливість одержання трудової книжки роботодавець мав надіслати не пізніше наступного дня, коли така книжка мала бути вручена, що, однак, також не мало місця, адже судом встановлено, що вперше такий лист роботодавцем було надіслано позивачці лише 29.12.2016.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України. Згідно ч.3 та ч.4 ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже за встановлених у справі обставин суд вірно прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про зміну запису в трудовій книжці про підстави звільнення позивача.

Далі, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно з п. 13 цієї ж постанови Пленуму відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування завданої їй моральної шкоди 2000,00 грн., адже саме такий розмір відповідає належним чином вимогам розумності і справедливості.

Апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про те, що вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди є необґрунтованими, адже порушення трудових прав працівника, встановлене при розгляді цієї справи, безсумнівно спричинило виникнення у особи певних моральних страждань, так як відповідачем було порушено конституційне право особи на працю, яке забезпечує їй засоби до існування, що поза всяким розумним сумнівом потягло докладання додаткових зусиль для організації життя.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд не забезпечив належним чином його право на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції та про те, що відповідач не був обізнаний про проведення судового засідання 15.05.2018, адже суд забезпечив проведення судового засідання у режимі відеоконференції, про що просив відповідач, згідно ухвали від 10.05.2018. Крім того, з клопотання представника відповідача ОСОБА_8 від 27.04.2018 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції слідує, що про розгляд справи 14.05.2018 заявник знав.

Апеляційний суд звертає увагу скаржника, що у судовому засіданні 14.05.2018 суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, а вийшов з неї 15.05.2018, коли й була проголошена вступна і резолютивна частини рішення по суті спору.

Апеляційний суд враховує, що скаржник не наводить доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог у справі. Крім того, такі висновки суд прийняв з належним урахуванням встановлених у справі фактичних обставин та норм законодавства.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2018 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2018 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПП «Посуд БЦ» про скасування наказу про припинення трудового договору, розірвання трудового договору та стягнення моральної шкоди – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 08.11. 2018.

Суддя-доповідач

Судді