Постанова № 77714151, 07.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1585/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 48 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у судовому засіданні у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року (ухвалене в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 06 липня 2018 року під головуванням судді Опалинської О.П., повний текст якого виготовлено 20 липня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, Апеляційний суд Черкаської області, -

в с т а н о в и в :

11 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 21 листопада 1992 року по 09 серпня 2016 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

В шлюбі сторонами по справі були придбані будинковолодіння №14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, причіп ІТ-1,5, 1997 року випуску, трактор Т-25, 1996 року випуску та автомобіль ОСОБА_5.

Оскільки, відповідач в добровільному порядку не погоджується поділити спільне майно, ОСОБА_3 в судовому порядку просила визнати об’єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_4 будинковолодіння №14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, автомобіль ОСОБА_5, трактор та причіп.

Визнати за нею право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості транспортних засобів в сумі 100 000 гривень, а саме, трактора Т-25 з причіпом 1996 року випуску та автомобіля ОСОБА_5 та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

В подальшому, 15 вересня 2016 року, позивачем були збільшені позовні вимоги, а саме, вона просила визнати об’єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_4 будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, автомобіль ОСОБА_5, трактор та причіп, а також автомобіль ВАЗ-210740.

Інші заявлені вимоги, а саме, визнання за нею право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області та стягнення з відповідача на її користь 1/2 частину вартості транспортних засобів в сумі 100 000 гривень, а саме, трактора Т-25 з причіпом 1996 року випуску та автомобіля ОСОБА_5 та понесені судові витрати підтримала.

18 жовтня 2016 року позивач надіслала до суду заяву про уточнення позовних вимог в якій остаточно просила визнати об’єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_4 будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, автомобіль ОСОБА_5, трактор та причіп, а також автомобіль ВАЗ-210740. Визнати за нею право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області та стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості транспортних засобів, а саме, трактора Т-25 з причіпом в сумі 50 000 гривень, автомобіля ОСОБА_5 – 50 000 грн., та автомобіля ВАЗ-210740 в сумі 35000 гривень.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано, що будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області автомобіль ОСОБА_5, трактор з причепом марки Т-25, автомобіль ВАЗ-210740 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, частки кожного з яких складають по 1/2 частині.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію 1/2 частини транспортних засобів придбаних сторонами в шлюбі, а саме:

- 2 641 грн. за причіп 1997 року випуску, реєстраційний номер 01722МН, згідно свідоцтва про реєстрацію машини від 23 січня 1998 року;

- 4 680 грн. за трактор Т-25, 1996 року випуску, реєстраційний номер 93-72ХФ, №24-05995 згідно свідоцтва про реєстрацію машини від 23 січня 1998 року;

- 43 444 грн. за автомобіль НОМЕР_1;

- 35 000 грн. за автомобіль ВАЗ-210740.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8 174 грн. 35 коп. судових витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт придбання у шлюбі будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, трактора з причіпом та автомобілів ОСОБА_5 та ВАЗ-210740, а отже є всі підстави для визнання такого майна спільним сумісним майном подружжя. Так як позивачем були заявлені вимоги про поділ такого майна, районний суд врахувавши, що позивач не надала суду доказів дійсної вартості майна, врахував висновки автотоварознавчої експертизи від 19 квітня 2017 року, якою було визначено вартість майна, що підлягало поділу і саме з такої оцінки визначив собівартість компенсації, яка підлягає сплаті з відповідача на користь позивача.

Крім того, судом було задоволено вимоги щодо стягнення судових витрат в розмірі 8 174 грн. 35 коп., які складаються з витрат на надання правничої допомоги та сплати судового збору.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням по справі ОСОБА_4 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції розглядаючи спір помилково визнав автомобіль ВАЗ 210740, 2010 року випуску спільним сумісним майном подружжя. Зазначив, що сторони з 2012 року спільно не проживають і сімейних відносин з того часу у сторін по справі немає. Реєстрація автомобіля ВАЗ 210740, 2010 року випуску проведена 29 січня 2016 року, а шлюб між сторонами розірвано 09 серпня 2016 року. Однак, саме рішенням суду від 09 серпня 2018 року, яке набрало законної сили і встановлено, що сторони з листопада 2012 року не підтримували стосунків та сімейні відносини були припинені.

Також, зазначив, що він з 2014 року являється інвалідом ІІ групи, інвалідність встановлена (безтерміново). Суд задовольняючи позовні вимоги частково незаконно стягнув з нього судовий збір по справі, хоча він як інвалід звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях.

Крім того, суд незаконно не долучив до справи квитанцію про сплату ОСОБА_4 вартості експертизи в розмірі 2 000 грн., яка була проведена відповідно до ухвали суду від 06 квітня 2017 року та не взяв до уваги понесені ним витрати на вказану суму.

З урахуванням вищевикладеного, просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року в частині визнання автомобіля ВАЗ-210740, 2010 року випуску, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов’язані з проведенням судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 2 000 грн.

ОСОБА_3 також звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року та вважає його незаконним в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 680 грн. за трактор Т-25, 1996 р.в., реєстраційний номер 93-72ХФ, № 24-05995.

Зазначає, що вартість транспортного засобу, трактору, за висновком експерта складає 9 360 грн., хоча така ціна є значно заниженою і вартість трактора складає 90 000 грн., тому до сплати на її користь підлягає сума 45 000 грн.

Просила скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 компенсації 4 680 грн. за 1/2 частину вартості трактора Т-25, 1996 року випуску, реєстраційний номер 93-72ХФ, № 24-05995 згідно свідоцтва про реєстрацію машини та стягнути на свою користь компенсацію за 1/2 частину вартості трактора у розмірі 45 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, що надійшов від ОСОБА_3, остання вказала, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 відносно того, що автомобіль був придбаний ним за власні кошти не відповідають дійсності, оскільки автомобіль ВАЗ-210740 був придбаний сторонами у справі ще в шлюбі і лише в січні 2016 року поставлений на облік. Також, зазначила, що до вересня 2016 року вона з відповідачем проживали разом у в одному будинку і саме з вересня 2016 року відповідач виїхав до місця проживання своїх батьків.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 та ст. 5 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, а сам свідоцтва про шлюб серія І-СР № 091639 (а.с. 5) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували 21 листопада 1992 року шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Смілянському р-ні Смілянського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 серпня 2016 року у справі № 703/2686/16-ц (а.с. 61) шлюб між сторонами було розірвано.

Отже, із вищевстановлених обставин по справі вбачається, що в шлюбі сім’я ОСОБА_4 перебувала з 21 листопада 1992 року по 09 серпня 2016 року.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу визнання нерухомого та рухомого майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ зазначеного майна та визнання за сторонами права власності на належні 1/2 частку в майні.

Судом першої інстанції було встановлено, що в шлюбі сторонами були придбані будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області; причіп ІТ-1,5, 1997 року випуску; трактор Т-25, 1996 року випуску; автомобіль ОСОБА_5 та автомобіль ВАЗ-210740.

Оскільки, після розірвання шлюбу сторони в добровільному порядку не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, тому ОСОБА_3 змушена була звернутися за захистом своїх прав до суду та вирішити спір в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 2 ст. 372 ЦК України передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Згідно з пунктом 22 вищевказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Оскільки сторонами не заперечувалося і судом першої інстанції даний факт встановлений достовірно, що будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області та трактора Т-25 з причіпом 1996 року випуску були придбані відповідно у 2002 та 1998 роках, тому до спірних правовідносин суд першої інстанції також правомірно застосував положення КпШС України, які діяли на момент придбання подружжям зазначеного майна.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами від 21 березня 2002 року ОСОБА_4 купив, а ОСОБА_6 продав будинок з надвірними спорудами в м. Сміла Черкаської області по вул. Івана Ле, 14 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію машини від 23 січня 1998 року за ОСОБА_4 зареєстровано трактор Т-25, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 7) та цього ж дня, 23 січня 1998 року зареєстровано причіп марки ІТ-1,5 1997 року випуску, реєстраційний номер 01722 (а.с. 82).

Згідно ст. 128 ЦК України в редакції 1963 року (що діяла на момент укладення договорів купівлі-продажу та факту реєстрації транспортних засобів), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Тому, враховуючи вищевикладені обставини та приведені норми закону, апеляційний суд вважає доведеними обставини того, що будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області та трактор Т-25 з причіпом 1996 року випуску придбані сторонами за час подружнього життя та є спільним сумісним майном подружжя, а тому висновок суду першої інстанції в частині визнання вказаних об’єктів спільним сумісним майном є правильним.

Зазначені об’єкти рухомого та нерухомого майна підлягають поділу між сторонами та визнанням за ними права власності на відповідні частки.

ОСОБА_7 ОСОБА_5 зареєстровано за ОСОБА_4 30 грудня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 110), тому також правомірно визнаний судом спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу між сторонами. Крім того, факт визнання вказаного автомобіля спільним сумісним майном, сторонами не оспорюється та є доведеною обставиною.

Щодо обставини визнання районним судом спільним сумісним майном автомобіля ВАЗ-210740, суд першої інстанції обґрунтовуючи вказаний висновок зазначив, що така обставина є доведеною, так як реєстрація автомобіля відбулася у січні 2016 року, а шлюб між сторонами розірвано у серпні 2016 року.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначив, що шлюбні відносини між сторонами були припинені ще 2012 року, а тому автомобіль ВАЗ-210740 не можна визнавати спільним сумісним майном подружжя так як придбаний він був за особисті кошти відповідача. Крім того, вважає, що позивач не надала суду доказів, що джерелом набуття спірного автомобіля були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Вирішуючи спір, апеляційний суд погоджується з такими доводами апеляційної скарги ОСОБА_4 та зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, реєстрація транспортного засобу автомобіля ВАЗ-210740, 2010 року випуску була здійснена 29 січня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 82). Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 серпня 2016 року.

При ухваленні рішення та визнання автомобіля ВАЗ-210740, 2010 року випуску таким, що придбаний сторонами під час шлюбних відносин, судом першої інстанції не було враховано, що судовим рішенням від 09 серпня 2016 року, яке вступило в законну силу 20 серпня 2016 року, ніким не скасоване та чинне на даний час було встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з листопада 2012 року не підтримують подружніх стосунків.

Дану обставину позивач по справі ОСОБА_3 спростувати не змогла, як і не надала суду доказів того, що автомобіль ВАЗ-210740 2010 року випуску придбано за спільні кошти подружжя.

Тому, колегія суддів в даному випадку враховує, що реєстрація автомобіля здійснена в період шлюбу в січні 2016 року, однак також враховує і встановлену судом при розгляді справи про розірвання шлюбу обставину того, що сторони не підтримують подружніх стосунків із листопада 2012 року та у сукупності із іншими встановленими обставинами по справі вважає, що автомобіль ВАЗ-210740 2010 року випуску у відповідності до ч. 3 ст. 57 СК України слід визнати особистою приватною власністю чоловіка, яка була набута ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. За таких обставин, такий автомобіль підлягає виключенню із спільного сумісного майна подружжя, яке було встановлено районним судом. ОСОБА_3 не змогла спростувати такі висновки суду та надати вмотивовані докази протилежного.

Заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначила, що відповідач після розірвання шлюбу спірне рухоме майно залишив у себе і наміру вирішити питання його поділу мирним шляхом немає, тому просила вирішити питання про стягнення на її користь компенсації за 1/2 частину вартості рухомого майна.

Суд вирішив дане питання із врахуванням наданих сторонами доказів відносно оцінки вартості майна, а саме: висновків про вартість об’єктів оцінки, зроблених на підставі аналізу результатів обстеження від 11 липня та 22 серпня 2016 року оцінювачем ОСОБА_8 (а.с. 15-17, 37), висновку експертного автотоварозначого дослідження № 235/08 про оцінку транспортного засобу від 16 серпня 2016 року (а.с. 62-67), зробленого оцінювачем автотоварознавцем ОСОБА_9 та висновку судової автотоварознавчої експертизи № 059 від 19 квітня 2017 року (а.с. 98-106).

В апеляційних скаргах сторони по справі вцілому погодилися із визначеною вартісною оцінкою майна, проведеною за результатами декількох оцінок, в тому числі, і встановленою за допомогою автотоварознавчої експертизи, призначеної судом. Суперечки виникли лише із визначенням вартості трактора Т-25, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_3 в обгрунтування своїх вимог зазначила, що вартість трактора Т-25, яка була визначена за результатами оцінки транспортного засобу від 16 серпня 2016 року (а.с. 62-67), зробленого оцінювачем автотоварознавцем ОСОБА_9 є значно заниженою ніж реальна вартість трактора.

Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок про вартість трактора Т-25, що був зроблений оцінювачем ОСОБА_8 за яким трактор був оцінений в 100 000 грн., а визнав в своєму рішенні встановленим факт оцінки даного трактора в розмірі 9 360 грн. за висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 235/08, складеного 16 серпня 2016 року оцінювачем-автотоварознавцем ОСОБА_9

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та правомірність висновків суду в цій частині, апеляційний суд виходить з наступного.

Ухвалюючи висновок про вартісну оцінку трактора, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивач по справі не надала суду належних доказів, які б спростували висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 235/08, складеного 16 серпня 2016 року, тому, суд врахував дійсну вартість трактора на момент розгляду справи.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком районного суду та вважає, що судом першої інстанції помилково не було враховано, що при визначенні компенсації вартості майна слід було врахувати вартість трактора на момент проживання сторонами у шлюбі та його придбання, і дійсна його вартість за наданим в апеляційній інстанції висновком про вартість об’єкта оцінки від 11 серпня 2016 року складає 90 000 грн.

Надання відповідачем експертної оцінки трактора у розмірі 9 360 грн., зробленої на його замовлення оцінювачем-автотоварознавцем ОСОБА_9 не може бути взята до уваги судом, оскільки як вбачається із доданих фототаблиць об’єкту дослідження (а.с. 66, 71-73) така оцінка рухомого майна практично проведена не як окремого об’єкту майна, а як розібраних частин майна. Відповідач ОСОБА_4 не довів суду тієї обставини, що зазначений об’єкт рухомого майна перебував в такому стані з листопада 2012 року, тобто моменту фактичного припинення шлюбних відносин, встановлених рішенням районного суду про розірвання шлюбу.

Крім цього, ОСОБА_4 не заперечував той факт, що даним трактором він користується з 2012 року і він був у робочому стані. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що експертна оцінка трактора від 11 серпня 2016 року, якою визначена вартість спірного трактора у розмірі 90 000 є реальною і саме її необхідно врахувати при розподілі майна сторін.

Під час вирішення спору в суді апеляційної інстанції сторони не дійшли самостійної згоди щодо поділу майна та визначення вартісної компенсації за майно, тому, суд апеляційної інстанції із врахуванням встановлених судом першої інстанції обставин, враховуючи інтереси сторін приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та вважає за необхідне ухвалити наступний висновок по справі, яким автомобіль ВАЗ-210740 2010 року випуску у відповідності до ч. 3 ст. 57 СК України визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 та виключити його із переліку спільного сумісного майна подружжя, а все інше рухоме майно поділити між сторонами із врахуванням їхніх інтересів щодо такого майна.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заперечили щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на автомобіль НОМЕР_1 та виділення їй такого автомобіля при поділі, а ОСОБА_4 виділення трактора Т-25, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 із причепом марки ІТ-1,5 1997 року випуску. Оскільки вартість виділеного відповідачу ОСОБА_4 рухомого майна є більшою за вартість рухомого майна, що виділяється ОСОБА_3 на 1 556 грн., тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з нього на користь позивачки зазначену суму як різницю у вартості виділеного майна.

Крім того, апеляційний суд визнає спільною сумісною власністю нерухоме майно: будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області та вважає за можливе виділити та визнати за сторонами по 1/2 частині права власності на нього, оскільки в судовому засідання дійсно було підтверджено, що вказане нерухоме майно було придбано сторонами в шлюбі і відповідно до норм діючого законодавства підлягає визнанню спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.

Підсумовуючи все вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року в частині визнання об’єктів нерухомого та рухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання за позивачем права власності на частину такого майна та виділ майна в натурі та ухвалення в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Оскільки, апеляційний суд прийшов до висновку про виключення із спільного сумісного майна автомобіля ВАЗ-210740 2010 року випуску, тому спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 слід визнати в судовому порядку будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області, причіп ІТ-1,5, 1997 року випуску, трактор Т-25, 1996 року випуску та автомобіль ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле м. Сміла Черкаської області та автомобіль НОМЕР_1, вартістю 86 888 грн.

Трактор Т-25, 1996 року випуску та причіп ІТ-1,5, 1997 року випуску, вартістю 90 000 грн. залишити в користуванні ОСОБА_4

Крім того вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов висновку, що районний суд ухвалив неправильний висновок в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат, який підлягає скасуванню та прийняття в цій частині нового висновку із врахуванням положень ст. 141 ЦПК України.

Так, апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_4 відповідно до наявних в матеріалах справи доказах, а саме посвідчення (а.с. 190) має інвалідність ІІ групи. Така група була встановлена йому 23 липня 2014 року із терміном дії «довічно», тобто на момент ухвалення рішення районним судом він відносився до категорії інвалідів ІІ групи і стягнення з нього судового збору судом першої інстанції є незаконним. Про дану обставину він зазначає в своїй апеляційній скарзі і вона береться до уваги апеляційним судом.

При визначенні питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд враховує, що позивачем надано суду докази сплати коштів за правничу допомогу під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, як витрати, пов’язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру судових витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав суду договір про надання правової допомоги, розрахунок гонорару за надану правову допомогу та квитанцію на оплату юридичних послуг на суму 5 000 грн.

При вирішенні питання щодо судових витрат, апеляційний суд в своєму висновку враховує приписи ст. 141 ЦПК України відносно пропорційності покладення витрат на обидві сторони по справі. Так як спільне сумісне майно було поділено порівну за принципом визнання права власності по 1/2 частині на нерухоме майно та виділення у користування і визнання за позивачем права власності на рухоме майно, що у своїй вартісній оцінці практично відповідає вартісній оцінці рухомого майна, що залишене в користуванні відповідача, тому при вирішенні питання про розподіл судових витрат, колегія суддів вираховує їх із пропорційності задоволення позовних вимог позивача на 50 % відносно заявлених.

Тому, на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню із ОСОБА_4 50 % суми витраченої на оплату витрат за надання правової допомоги, що складає 2 500 грн. Оскільки за подачу позовної заяви позивачем було сплачено 3 525 грн. судового збору відповідно до квитанції № 0.0.598181598.2 (а.с. 1), 275 грн. 60 коп. за заяву про забезпечення позову відповідно до квитанції № 0.0.604974718.1 (а.с. 23), 350 грн. за заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 38), а всього 4 150 грн. 60 коп., тому при розподілі пропорційної частки витрат апеляційний суд, враховуючи, що ОСОБА_4 звільнено, як інваліда ІІ групи від сплати судового збору вважає за можливе ОСОБА_3 компенсувати 50 % затрачених витрат у розмірі 2 075 грн. 30 коп. за рахунок держави.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, наданих сторонами доказів, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є такими, що дають підстави для часткового їх задоволення, скасування рішення районного суду та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2018 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати, що будинковолодіння № 14 по вул.. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області; автомобіль НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4; трактор марки Т-25 1996 року випуску, реєстраційний номер 93-72ХФ; причіп 1ПТ-1,5 1997 року випуску, реєстраційний номер 01722МН є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Виділити та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області.

Виділити та визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинковолодіння № 14 по вул. Івана Ле в м. Сміла Черкаської області

Виділити та визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, вартістю 86 888 грн.

Виділити та визнати за ОСОБА_4 право власності на трактор марки Т-25 1996 року випуску, реєстраційний номер 93-72ХФ; причіп 1ПТ-1,5 1997 року випуску, реєстраційний номер 01722МН, вартістю 90 000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 556 грн. за різницю у вартості виділеного йому майна.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 500 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Компенсувати ОСОБА_3 за рахунок держави витрати на сплату судового збору за розгляд справи в сумі 2 075 грн. 30 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови виготовлено 08 листопада 2018 року.